Розділ 54 - Лартанія (3)
Лавальд Ґрейстоун був воістину людиною, чиє життя слугувало отрутою для всього світу.
У списку персонажів, яких можна було зустріти протягом усієї «Психоделії», він виступав одним із найгорезвісніших лиходіїв, коли-небудь вигаданих розробниками.
Різанина в таборі найманців на 30-му поверсі.
Інцидент із осушенням безодні чудовиськ.
Його жахливі експерименти з химерами.
Майже кожне темне лихо, що спіткало Лартанію в сюжетній лінії гри, брало свій початок саме від нього.
Тому для майбутнього процвітання Лартанії, безсумнівно, було б значно краще без нього.
Утім, Лавальд Ґрейстоун залишався недоторканним, оскільки був сином правителя міста лабіринту.
Ця посада дарувала йому майже абсолютну владу в межах міських стін.
Такий статус дозволяв йому правити всередині міста як де-факто королю.
По суті, убивши Лавальда, Ріне вчинила акт, рівносильний вбивству монарха, що змусило приголомшеного й спантеличеного Алона запитати в повному заціпенінні:
— Тобто… Ти вбила його? Лавальда Ґрейстоуна…?
— Так.
Ріне відповіла з такою ж байдужістю, ніби розповідала про те, що їла на сніданок, і від її відповіді в Алона голова пішла обертом.
— Ти серйозно…?
— Так, Хрещений батьку. Я зробила щось не так?
— …Якою була твоя причина для його вбивства?
— Ну… ви ж сказали, що він створює проблеми?
— …?
— …??
Алон і Ріне витріщилися один на одного з однаково розгубленими виразами облич.
— І все ж, хіба вбити його — це не занадто крайній захід?
— Але якби він жив, хіба він не продовжував би завдавати вам клопоту, Хрещений батьку…?
Спілкуючись із Ріне, Алон раптом усвідомив один вирішальний факт.
"Ах, точно… вона ж один із п'яти великих гріхів." — подумав Алон.
Він ненадовго забув про це, заспокоєний її образом слухняної підопічної, яка майже не потребує нагляду, але тепер Алон згадав, що Ріне судилося стати одним із зернят п'яти великих гріхів у майбутньому.
Холодний піт непомітно потік по його спині.
"Але перед цим… як, чорт забирай, їй вдалося його вбити?" — подумав він.
Сам Лавальд Ґрейстоун не вирізнявся особливою силою.
Однако найманці, які супроводжували його всюди, за знаннями Алона, не були тими, кого можна легко здолати.
Це були найманці щонайменше рангу A.
Саме тому Алона спантеличило те, як Ріне, яка не була бойовиком, а лише магом оцінки за ремеслом, змогла з ними розправитися.
Поки Алон стояв із заклопотаним виразом обличчя, Ріне обережно мовила:
— Я зробила щось не так?
Можливо, через його повторювані запитання Ріне тепер вагалася, чи не припустилася вона помилки сам на сам із собою, і на її обличчі з'явилася тінь пригніченості.
— Справа не стільки в помилці… скільки в тому… ти впевнена, що все в порядку?
— У якому сенсі?
— Насамперед щодо твоєї власної безпеки.
— Якщо ви хвилюєтеся про це, вам не варто турбуватися, Хрещений батьку.
— Ось як…?
— Так. Я подбала про те, щоб замаскуватися під іншу особу.
Хоча її вираз обличчя залишався нейтральним, Ріне впевнено кивнула.
Дивлячись на неї, Алон не міг не згадати фразу, яку колись бачив на старому форумі.
"То ось що називають іншим мисленням…" — подумав Алон.
Прочистивши горло, Алон заговорив знову:
— У будьякому разі, дякую за турботу. Будь ласка, не засмучуйся через це.
— Я не засмучена, Хрещений батьку.
"Але ж мить тому вона виглядала трохи пригніченою…" — подумав він.
— Справді, ні.
"Як вона може так легко зробити царевбивство, але перейматися через такі дрібниці?" — подумав Алон.
Алон дивився на Ріне із сумішшю здивування та цікавості, продовжуючи розмову:
— Незалежно від цього, будь ласка, намагайся не наражати себе на небезпеку, якщо цього можна уникнути.
— …Чому, Хрещений батьку?
— Ну, можуть виникнути різні проблеми.
"Наприклад, ти можеш опинитися під загрозою, і всі зусилля, які ти вклала, можуть рухнути в одну мить, хіба ні?"
— …?
— …?
Ріне зробила спантеличене обличчя від слів Алона, ніби зовсім не розуміла його думки.
Хоча це не мала бути складна думка, вона злегка нахилила голову, здавалося, неспроможна повністю її осягнути.
Після миті серйозних роздумів вона раптом мовила: «Ах», ніби зрозуміла, і ледь помітно кивнула.
— Будь ласка, не хвилюйтеся занадто сильно, Хрещений батьку. Я чудово усвідомлюю свої обов'язки, — додала вона, перш ніж продовжити трапезу.
Алон залишився дещо приголомшеним, спостерігаючи за нею.
Незважаючи на те, що вони спілкувалися, здавалося, ніби їхнє розуміння трохи розходилося.
Утім, затягувати цю дискусію здавалося нерозумним, тому Алон вирішив промовчати.
Зрештою, незалежно від обставин, вона усунула Лавальда заради його блага.
Це було трохи… ні, насправді надзвичайно перебільшено, але оскільки вона діяла від його імені, Алон вирішив не розпитувати далі.
"Але навіть якщо вона бачить у мені Хрещеного батька, чи справді був потрібен такий рівень дій…?" — подумав Алон.
Поки Алон неуважно жував ковбаску, поринувши в такі думки, Ріне раптом подала голос:
— Ах, я давно хотіла показати вам Око Мандрівника, Хрещений батьку. Ходімо зі мною?
— Око Мандрівника?
— Так.
Алон кивнув на слова Ріне, і невдовзі після закінчення трапези пішов за нею до кімнати.
Усередині Алон побачив його — золоте око, що ширяло в центрі невеликого приміщення.
Оточене ореолом блакитного світла, кожен, хто бачив його, миттєво впізнав би в ньому виняткову річ.
Поки Алон пильно дивився на нього, попередні слова Ріне повернулися до нього.
Вона казала, що покаже йому Око Мандрівника.
"Це і є Око Мандрівника…?" — подумав Алон.
Алон не міг не виглядати абсолютно приголомшеним.
Початково Око Мандрівника, яке Алон віддав Ріне, було лише артефактом — сферичним предметом із вправленим у нього невеликим дорогоцінним каменем у формі ока.
Його функція полягала лише в тому, щоб оцінювати артефакти нижчого рівня трохи детальніше.
Іншими словами, це була не надто видатна річ.
Навіть у лорі самого артефакту не було особливого опису, як і в Сутності Племені Золотої Гриви.
Тож Алон й уявити не міг, що Око Мандрівника може приховувати таку таємницю.
— Закарбування неухильно накопичуються, — мовила Ріне.
Алону не знадобилося багато часу, щоб здогадатися, що це Око Мандрівника могло посилювати певні реліквії, наносячи на них закарбування, але він не став це перевіряти.
Він уже зрозумів, чому Ріне виявила до нього таку прихильність.
"Це було через це…?" — подумав Алон.
Причина, чому крамниця Ріне, Мерде, здобула таку широку славу, полягала в її здатності створювати закарбування.
Виявилося, що її успіху певною мірою сприяло Око Мандрівника, тож для неї було цілком природно відчувати вдячність до Алона.
Звісно, Алон ніколи й уявити не міг, що Око володіє такою силою.
І все ж, оскільки Ріне почувалася його боржницею, було б ніяково, якби Алон залишався в невіданні щодо цього факту.
— Ясно. Ти добре його використовуєш, — мовив Алон, киваючи так, ніби завжди знав справжню природу Ока Мандрівника.
— Так, хоча швидкість накопичення закарбуваннь трохи сповільнилася після досягнення 400, вони все одно збираються. Я вірю, що завершу збір протягом кількох років.
— Зрозуміло.
Алон відчував дедалі більшу цікавість до того, що саме збирається, але не питав, побоюючись, що це викличе підозри в Ріне.
Тож він лише злегка кивнув, і минуло ще трохи часу.
— Тоді ходімо негайно туди, Хрещений батьку, — мовила Ріне.
Алон разом із Еваном пішов за Ріне до місця запланованої зустрічі.
Він мав дві основні причини прагнути приєднатися до знищення Зовнішнього Бога.
Першою була його впевненість у тому, що нинішні збори найманців будуть абсолютно неспроможні здолати Зовнішнього Бога.
Звісно, найманці, зібрані з п'яти великих гільдій для боротьби з Зовнішнім Богом, володіли надлюдською силою, як-от Баба Яга чи Магістри-лицарі.
Однак Алон знав, що навіть їхньої об'єднаної сили буде недостатньо, щоб подолати Зовнішнього Бога.
Другою причиною було те, що для успішного знищення Зовнішнього Бога, Алону критично потрібна була сила сильних найманців, які б слухалися його наказів. Саме тому він був рішуче налаштований приєднатися до загону зі знищення Зовнішнього Бога.
Проте проблема полягала в тому —
— Тч.
— Ви привели з собою цього кволого на вигляд хлопця?
— Ха, схоже, він із тих, хто виїжджає на своїй репутації. Прийшов сюди, щоб привласнити чужі заслуги?
…Найманці не виявляли жодного бажання підкорятися наказам Алона.
У залі засідань, куди зайшов Алон, четверо присутніх — двоє чоловіків і двоє жінок — дивилися на нього з глибоко незадоволеними виразами облич.
Меверик, голова гільдії Терраномад, роздратовано цокнув язиком, бавлячись із своїм мечем.
Хіман, голова гільдії Аркадія, поправив свій гостроверхий капелюх із глузливою посмішкою та промовив із відвертою зневагою.
Мяон, звіролюдина та голова гільдії Стародавній Слідопит, крутила кинджал на столі перед собою, видаючи глузливий смішок, поки її вузькі котячі очі поблискували.
А серед них найсильніша серед лідерів гільдій найманців, Аргонія, голова гільдії Калімадра та напівдракониця, що походила від давньозниклого предка-дракона, просто мовчки спостерігала за ним.
Природно, її погляд теж не був надто привітним.
"Я очікував певного опору, але це гірше, ніж я уявляв." — подумав Алон.
У той момент, коли він зайшов до зали засідань, Алон швидко оцінив ситуацію, відзначивши відверту ворожість та зневажливі погляди голів гільдій.
Він частково очікував цього.
Присутні особи були достатньо сильними, щоб оцінити магічні здібності Алона, і що важливіше, усі вони були найманцями.
Найманцями, які цінували силу понад усе.
Алон знав: якщо він хоче спілкуватися з ними, не кажучи вже про те, щоб заслужити їхню повагу, спочатку йому потрібно уникнути зневаги й натомість здобути їхнє визнання.
— Шляхетний лорде, я чув чутки, що ви пхаєте носа не у свої справи. Але бачачи вас особисто, ви не здаєтеся вартим розмови. Чому б вам просто не піти?
— Ха—
Без найменших вагань, Алон підняв ліву руку, одягнену в латну рукавицю, і сформував печатку.
У ту ж мить —
Трісь!
Без жодного попередження звичайна досі зала засідань заповнилася кригою.
Мяон, яка почала підводитися від несподіванки через раптову подію, була застигнута зненацька.
— **Стиснення**.
Як тільки Алон промовив це, довколишня атмосфера та магічна енергія зібралися навколо Мяон.
— **Замерзни**.
При його наступному слові повітря та магія, зібрані навколо Мяон, миттєво зреагували, утворюючи паморозь. Вона стрімко помножилася й...
Трісь!
...повністю заковала її в кригу.
Мяон, спантеличена й нерозуміюча, як її атакували, замерзла намертво всередині криги.
Не було якоїсь особливої причини для вибору саме її для замороження.
Спираючись на лор, який знав Алон, Мяон була найслабшою в бойовій майстерності серед присутніх найманців і не досягла надлюдського рівня.
Саме тому вона не змогла зреагувати на раптовий напад і була знерухомлена.
Кинувши швидкий погляд на заморожену Мяон, Алон спокійно пройшов повз інших найманців, які кинулися до кімнати, відчувши тривогу.
Крок, крок.
Не надто швидко, але й не надто повільно, він рухався розміреним кроком, ніби не сталося нічого незвичайного.
Невдовзі він сів у крісло навпроти Аргонії та —
— Гадаю, тепер ми на тому рівні, коли можемо вести розмову, — промовив Алон.
Він закинув ногу на ногу.
— Яка ваша думка?
Важка тиша запанувала в залі засідань.
.
.
.
(П.П Ну що ж, самі ж на піздюлі напросились хд)
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]