Розділ 53 - Лартанія (2)
Власницею «Мерде», відомою по всьому місту лабіринтів завдяки своєму винятковому таланту в магічній оцінці, та секретарем Ріне вже понад півтора року була Серенея. Постійне відчуття втоми липло до неї. Об'єктивно, її завдання обмежувалися привітанням клієнтів і обробкою бронювань, що не давало реальних причин для такої глибокої втоми. Проте це була не фізична виснаженість; це була глибока ментальна втома.
Якщо бути точнішим, причиною був нескінченний потік складних відвідувачів. Звісно, враховуючи високе становище «Мерде», дуже небагато людей наважувалися створювати справжні безлади. Тим не менш, це не заважало певним особам підривати її спокій. Насправді вона іноді вважала, що мати справу з найжахливішими порушниками було б у чомусь навіть простіше.
Для Серенеї день був відносно спокійним, і її настрій був досить високим, принаймні до того моменту, поки всередину не зайшов дворянин у супроводі лицаря. Щиро кажучи, цей чоловік не був особливо складним. Він був таким самим, як і багато інших, вихваляючись своїм знайомством із Ріне — це вона чула незліченну кількість разів раніше, тож це ледь викликало роздратування.
Раптове падіння її настрою було спричинене особою, яка зайшла одразу після нього. Або, точніше, тим, що зайшло за ним. Чоловік, а точніше дворянин, який плентався позаду, був справжнім джерелом її раптової зміни настрою.
Навіть Серенея з її міцно вкоріненою професійною посмішкою відчула, як її самовладання похитнулося, коли вона побачила його.
"Він повернувся."
Лавальд Ґрейстоун, син Люсімора Ґрейстоуна, нинішнього правителя міста лабіринт Лартанії, і чоловік, широко відомий у всьому місті як людське сміття. Хоча кожна крихта його влади походила від його батька, він розмахував нею так, ніби це було його право за народження, і поводився так, ніби ніхто, крім його батька, не стояв вище за нього — розпещена дитина, абсолютно неук в реаліях світу.
Він тринькав гроші з аристократичною зневагою, не звертаючи уваги на дворянина, який зайшов перед ним, і ображаючи того чоловіка без роздумів. Серенея ледь не насупилася, але вчасно стрималася.
Зрештою, вона не мала права насуплюватися. Яким би проблемним він не був, він усе одно залишався єдиним сином лорда міста. Навіть господиня «Мерде», якій служила Серенея, була змушена виявляти повагу до Лавальда, тому Серенея мовчки відчинила двері. Але те, що сталося далі, залишило її повністю безслівною.
Ріне, яка завжди зберігала приємний вираз обличчя, незважаючи на дратівливі провокації нікчемного сина лорда, раптом вимовила:
— Забирайся геть.
Шокуючим був не лише той факт, що Ріне легенько штовхнула Лавальда в плече, ніби її попередня ввічлива поведінка була лише обманом. Що вразило її ще більше, так це те, що сталося потім.
— Я чекала на ваше прибуття, Хрещений Батьку.
Ріне шанобливо схилила голову перед чоловіком, якого Серенея вважала лише черговим звичайним відвідувачем.
"Щ-що відбувається?"
Спантеличена, Серенея засумнівалася, чи це їй не сниться. Зрештою, спостерігаючи за Ріне майже два роки, Серенея знала точно: навіть коли сам лорд міста лабіринт відвідував їх, навіть коли прибували високопоставлені дворяни з інших країн, навіть коли принц Королівства Ашталон приходив, Ріне ніколи ні перед ким не схиляла голови.
Ось чому Серенея, чия посмішка підсвідомо згасла, а рот злегка відкрився, невдовзі побачила, що найманці та Лавальд реагують абсолютно так само. Їхні щелепи відвисли від повного шоку.
— Що… що ти щойно мені сказала? — Лавальд, який завмер, ніби його розум перестав працювати, нарешті осягнув слова Ріне. Його шоковане обличчя тепер викривилося у відверту лють.
Проте Ріне відповіла без найменшої затримки:
— Здається, я сказала тобі забиратися геть.
Ріне промовила це з такою природною легкістю, що обличчя Серенеї перетворилося на маску чистого здивування.
Значення цієї заяви було зрозумілим для будь-якого спостерігача: це була відверта декларація ворожості щодо Лавальда. Лавальд видав зневажливий смішок від недовіри, перш ніж його риси обличчя спотворилися у щось гидке.
— Мені байдуже, що ти знайшла в цьому злиденному дворянинові, але я зроблю так, щоб ти пошкодувала про зраду.
Промовивши ці слова, він розвернувся й вийшов із «Мерде».
Через деякий час після того, як Лавальд Ґрейстоун, син лорда міста лабіринтів, пішов із диявольським виразом обличчя, який свідчив про його готовність до всього, Алон нарешті знайшов можливість нормально поговорити з Ріне.
— Я отримала ваш лист. Це була важка дорога, Хрещений батьку. І ви також, дядьку, — мовила Ріне, її голос був рівним і спокійним, що різко контрастувало з Деусом, який цінував тишу, та Сольранг, котра була надто балакучою.
Алон, який спостерігав за нею, злегка кивнув і запитав:
— …Але чи справді все в порядку?
— Що ви маєте на увазі? — відповіла вона.
— Лавальд, — відповів Алон, згадуючи ім'я сина лорда, яке тільки-но виринуло в його пам'яті.
Алон чудово знав про вражаючу силу, яку мав лорд цього міста лабіринт, Лартанії. Він також знав, що лорд був відомий тим, що захищав свого сина, тож хвилювався, що Лавальд може створити проблеми для Ріне, яка живе і працює тут, у Лартанії.
— О, якщо це вас турбує, вам не варто перейматися, — відповіла Ріне.
— Справді? Але він син лорда. Здається ймовірним, що він створить тобі проблеми.
— Він, ймовірно, більше не з'явиться. До того ж я не очікувала, що ви знаєте цього негідника.
Алон ненадовго завагався від слів Ріне, але відповів плавно:
— Він досить відомий у Лартанії, як своєю зовнішністю, так і поведінкою.
— Ось як? У будь-якому разі, як я й казала, немає причин для хвилювання.
Хоча її тон був рівним і позбавленим емоцій, на відміну від інших, кого він зустрічав, її слова несли чітку та незаперечну впевненість.
— Ну, якщо ти в цьому впевнена, — Алон коротко кивнув, перш ніж перейти до невимушеної розмови з Ріне.
Звісно, їхнє обговорення не було особливо глибоким. Вони обмінялися люб'язностями про те, як просувається її робота в Лартанії, чи вона все ще спілкується з дітьми з притулку, та іншими простими темами.
Тим не менш, поки ця легка розмова тривала, Алон зловив себе на думці, що відчуває неабияке задоволення. Це могло здатися трохи сентиментальним, але він відчував, що Ріне чудово подорослішала. Не те щоб Деус чи Сольранг не виросли, але в Ріне було щось таке, що складало враження про неї як про старанну доньку, хоча в минулому він не приділяв їй багато уваги.
Через це Алон відчув дивну гордість за неї, насолоджуючись їхньою розмовою у піднесеному настрої. Коли минув деякий час і їхня коротка розмова закінчилася, Алон підняв головну причину свого візиту.
— Насправді я прийшов побачити тебе сьогодні, тому що мені потрібно попросити про послугу.
— Будь ласка, кажіть.
— Чи не збирається випадково каральний загін для боротьби з Зовнішнім Богом?
На запитання Алона, Ріне на мить замислилася, перш ніж відповісти:
— Хм— так, я справді думаю, що каральний загін зараз формується.
— Чи зможеш ти допомогти мені приєднатися до цього загону?
Причина, чому Алон розшукав Ріне, яка мала значний вплив у місті лабіринт, одразу після свого прибуття, полягала в тому, щоб отримати доступ до карального загону проти Зовнішнього Бога. Було складно приєднатися, не маючи певного рівня відомості всередині Лартанії.
Звісно, враховуючи його репутацію за межами міста, він міг би впоратися й сам, але хотів бути повністю впевненим, саме тому й звернувся до неї.
"Після того, що тільки-но сталося, це може бути складніше."
— Звісно, це може бути трохи складно… — почав Алон, згадуючи поведінку Лавальда й усвідомлюючи, що просити про допомогу Ріне справді може бути проблематично. Але тут Ріне заговорила.
— Це має бути можливо.
— …Хм? Справді? — запитав Алон, дещо здивований.
— Так.
— …Але хіба стосунки між тобою та сином лорда не стали трохи напруженими раніше? — Алон не хотів казати, що ситуація здавалася більшим, ніж просто напруженою, але дивився на неї, чекаючи на відповідь.
— Не турбуйтеся про це. Це не та проблема, з якою я не можу впоратися. Крім того, хіба він справді є для вас такою значною проблемою? — запитала вона.
— Ти маєш на увазі Лавальда?
— Так.
— Ну, він улюблений син лорда, тому я подумав, що він може створити для тебе труднощі, — відповів Алон.
Ріне злегка кивнула, перш ніж відповісти:
— У будь-якому разі, вам не потрібно турбуватися про це.
— Хм… Гаразд, тоді я повірю тобі.
Незважаючи на її прямолінійну манеру розмови, її слова несли сильне відчуття надійності, що знову викликало в Алона це дивне почуття гордості. Після ще кількох фраз, Алон раптом щось згадав і запитав:
— Між іншим, чому ти називаєш мене Хрещеним батьком?
— Перепрошую?
— Ну, Деус і Сольранг називають мене своїм благодійником або Господарем, тож чому ти використовуєш "Хрещений батько"? Мені просто цікаво.
Ріне ненадовго затихла, замислившись, перш ніж відповісти:
— Тому що "Хрещений батько" здавалося найвідповіднішим терміном.
— Ось як?
— Так.
Після короткої тиші, Ріне додала:
— Наразі вам слід відпочити. Ви, мабуть, втомилися з тривалої дороги.
З цими словами Ріне влаштувала кімнати для Алона та Евана всередині «Мерде», а потім вирушила кудись в інше місце.
Як тільки вона пішла, Еван, який чекав поруч, зауважив:
— Вау, вона справді виросла, чи не так?
— Ти так вважаєш? — запитав Алон.
— Так, вона все ще трохи прямолінійна, але це її натура. Але окрім цього… з усіх дітей, яких ми зустрічали, я вважаю, що вона подорослішала найбільше.
Алон погодився кивком:
— Справді, вона, здається, розвинулася в найзразковіший спосіб.
Ріне згадала, що повідомить їм про подальші плани, і оскільки з моменту їхньої подорожі на північ минуло не так багато часу, Алон вирішив, що найкраще відпочити й переглянути їхню стратегію. З цією думкою він попрямував до кімнати, яку надала Ріне. До того часу, як він увійшов, було вже пізно ввечері.
Наступного дня.
Майже не відпочивши нормально після поспішної поїздки до Лартанії в кареті, Алон прокинувся з відчуттям важкості й туману в голові, незважаючи на те, що спав чимало часу. Помітивши, що сонце вже високо, він повільно встав, одягнувся й вийшов із кімнати. Невдовзі він зустрів Ріне, яка обідала, а її секретаря, Серенея, провела його до неї.
І тоді.
— Я вирішила питання, про яке ви згадували вчора, — мовила Ріне.
— …Так швидко?
— Так. Сьогодні відбудеться регулярна зустріч, яку ви можете відвідати.
Алон на мить був приголомшений швидкістю, з якою діяла Ріне. Але перш ніж він встиг це осягнути, вона продовжила:
— О, і щодо Лавальда Ґрейстоуна, це питання також вирішено. Я вбила його, тож вам більше не доведеться про нього хвилюватися.
Вона сказала це так буденно, ніби обговорювала погоду, і при цьому відкусила шматок сосиски. Її тон був таким само звичайним, ніби вона сказала: "Сьогодні сонячний день", незважаючи на шокуючу природу її оголошення.
Алон, який майже відповів автоматично, раптом зупинився:
— Е-е… що?
Він витріщився на неї, і його розум заповнився незліченною кількістю запитань.
.
.
.
(П.П Ріне моя одна із улюблених персонажі в тайтлі, ще подобається Сольранг, і одна лисичка котра появиться десь в 300-тих розділах.)
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]