Розділ 52 - Лартанія (1)
Архімагиня Хінкель.
Вона була першою людиною, яка досягла рангу архімага з часів епохи Забутих Богів, і серед гравців «Психоделії» була відома як Відьма з Ріт. Походження цього прізвиська було простим. Для кожного, хто обирав клас мага, зустріч із нею була практично неминучою. Хоча вона й не відігравала прямої ролі у головній сюжетній лінії, артефакти, які можна було отримати від неї через певний проміжок часу, мали виняткову цінність для будь-якого заклинателя.
Проте проблема полягала в її характері. На противагу своїй витонченій, ляльковій зовнішності, вона мала занадто запальний характер. Вибір неправильної опції в діалозі під час пошуку предмета приводив до миттєвої смерті. Під час третьої зустрічі помилка могла коштувати лише порцією образ замість смертоносного закляття, але під час перших двох зустрічей вона не виявляла жодного милосердя. А найвідомішим було те, що навіть найменша спроба захистити молоко в будь-якому з її заплутаних діалогових дерев викликала її лють і закінчувалася негайною стратою. Ця дивакуватість і привела до її іншого прізвиська — «Молочна Відьма».
Через усе це Алон відчував глибоке занепокоєння. Він знав слова та теми, які дратували її, але, враховуючи її відомий непостійний характер, статися могло що завгодно. Він навіть вжив певних запобіжних заходів на випадок, якщо ситуація стане небезпечною.
Але.
Такого розвитку подій він ніяк не міг передбачити.
Алон із подивом дивився на Архімагиню Хінкель, яка впилася в нього поглядом, сповненим чистого жаху. У ту мить він усвідомив один факт:
" Вона й справді дуже маленька."
Високий, гостроверхий білий капелюх чарівниці створював ілюзію зросту, але насправді вона була значно нижчою за Алона. Відчутно нижчою.
— Перепрошую… Я б хотів відповісти на вашу загадку…
Оскільки на ілюстраціях у грі вона завжди зображувалася сидячи, він ніколи цього не помічав. Це були не надто корисні знання, але все ж нова інформація. З цією думкою Алон нарешті звернувся до Хінкель. Розв'язання її першої загадки було ключем до отримання нагороди.
Проте.
[Я…]
— Перепрошую?
[Я віддам це тобі… Просто забери…!]
Раптом Хінкель викрикнула ці слова й запхала йому в руки прикрашену дорогоцінним камінням скриньку, яка прилетіла нізвідки, хоча він ще навіть не розгадав загадку.
І тоді.
[Цього достатньо, так?]
Для людини, яка під місячним сяйвом виглядала такою всемогутньою й гордовитою, зараз вона поводилася як наляканий гризун, кидаючи знервовані погляди на Алона.
[Я… Мені треба йти!]
Сказавши це, вона квапливо розвернулася й кинулася геть, зникнувши в спалаху блакитної магічної енергії. Це була дивовижно ганебна втеча, яка абсолютно не в'язалася з її величною появою.
— …Е-е, Хінкель?
Спантеличено гукнув Алон, але відповіді не було — вона явно не збиралася повертатися. Тримаючи вишукану скриньку, Алон стояв із розгубленим виразом обличчя й вирішив розвіяти закляття, яке підготував на крайній випадок.
Шшш—
У той момент, коли він зламав печатку в своїй кишені, накопичена магічна сила розсіялася в повітрі, мов дрібний пил.
Простоявши в заціпенінні ще деякий час, Алон нарешті зібрався з думками й відкрив скриньку, яку вона йому дала.
"…Він і справді тут."
Усередині лежав саме той предмет, по який він прийшов, розгадуючи загадку.
"Що взагалі відбувається?"
Хоча він мав заслужити його через інтелектуальне випробування, вона просто віддала річ і втекла у зовсім непередбачуваний спосіб. Згадуючи цей момент, він пам'ятав, що її погляд був спрямований не на нього, а трохи повз.
"Вона дивилася… мені за спину?"
Він озирнувся через плече, але не побачив нічого, крім бібліотеки, осяяної холодним блакитним місячним сяйвом.
Зрештою, Алон отримав бажаний артефакт. Він був радий, що здобув його так легко, але водночас у його голові почало проростати маленьке зерно сумніву.
Протягом наступних днів Алон брав участь у магічній конференції, відвідуючи різні лекції та задовольняючи свою інтелектуальну цікавість. Теорії, які там обговорювалися, виявилися дуже корисними для Алона, чия магічна освіта до цього моменту була здебільшого самостійною.
Крім того, його нічні розмови про магію з Ліян значно поглибили його розуміння. Хоча Алон мав глибоке усвідомлення контролю мани, вона володіла природним талантом до побудови структур заклять, необхідних для прояву самої магії. Ця синергія додала Алону впевненості в тому, що незабаром він зможе спробувати магію 4-го рангу.
Звісно, закляття 4-го рангу вимагали такої величезної кількості мани, що успішне створення хоча б одного було серйозним викликом, тому він не планував пробувати це найближчим часом.
І ось, на четвертий день конференції, до нього дійшли новини:
— Потойбічна істота з'явилася в лабіринті Лартанії?
— Так. Звіти вказують на те, що вона спричинила мутації по всьому лабіринту.
Алон дізнався про появу чужородної сутності всередині лабіринту Лартанії.
— Як давно була виявлена ця істота?
— Точний час невідомий, але за оцінками, минуло близько п'яти днів. Інформаційна гільдія підозрює, що вона вперше з'явилася приблизно тиждень тому.
— Скільки часу займе дорога до Лартанії?
— Це не надто далеко звідси. Подорож має зайняти приблизно… п'ять днів?
Вислухавши розрахунки Евана, Алон ненадовго задумався, а потім швидко дістав аркуш паперу й почав писати лист. Він закінчив швидко і як тільки лист був готовий, оголосив:
— Доставте це до Лартанії. Я вирушаю негайно.
— Негайно?
— Так.
Без жодних затримок він вийшов із Центральної Магічної Вежі й почав готуватися до подорожі в Лартанію.
Попрощавшись із Ліян, яка була засмучена його раннім від'їздом, та з Пенією, яка випромінювала дивну ауру пригніченості, незважаючи на свою радісну реакцію на новину про його від'їзд, Алон вирушив прямо до Лартанії.
Минуло п'ять днів.
Після безперервної поїздки в кареті, Алон нарешті досяг міста лабіринт Лартанію.
— Вау… воно змінилося з мого останнього візиту. Стало ще дивовижнішим.
Еван промовив із щирим захопленням, і справді, Лартанія була значно вражаючим видовищем, ніж будь-яке інше володіння, яке Алон бачив під час своїх подорожей.
Міські стіни, які позначали межу між внутрішньою та зовнішньою частинами, були не особливо високими — настільки низькими, що будівлі всередині можна було легко розгледіти. Більшість споруд усередині були несподівано розкішними й виразними, що різко контрастувало з очікуваним образом міста, заселеного найманцями та авантюристами.
Це було так, ніби архітектурні стилі з усіх куточків світу були зібрані в одному місці. Як наслідок, місто здавалося не містичним, а радше візуально химерним.
"Хіба історія цього міста не полягала в тому, що люди з усього континенту, крім Імперії, збиралися тут і будували будь-які будівлі, які їм заманеться?"
Згадавши лор Лартанії, Алон пройшов далі в місто.
— Атмосфера тут напружена.
— Згоден.
Саме так, як і передбачав Алон, настрій у місті був дещо хаотичним. Чутки про істоту з лабіринту вже поширилися, і деякі найманці вже пакували речі та йшли геть.
Проїхавши на кареті через Лартанію та прибувши до місця призначення в південному районі, Алон незабаром опинився біля крамниці під назвою «Мерде», яка належала Ріне. Побачивши її, він був абсолютно приголомшений.
— …Це справді «Мерде»?
— Е-е… так, місце розташування здається правильним… — пробурмотів Еван, так само спантеличений. Причина була простою — будівля була колосальною. Щоб передати її масштаб: навколишні чотири- та п'ятиповерхові будинки порівняно з нею виглядали як мініатюрні лялькові будиночки.
— Я думав, це крамниця?
— Так і має бути, — підтвердив Еван.
Алон з виразом крайнього здивування на обличчі дивився на будівлю. Вона була настільки величезною, що більше нагадувала грандіозний храм, ніж торговий заклад. Побачивши його реакцію, Еван заговорив:
— Я… я чув, що крамниця велика… але, чесно кажучи, я ніколи не уявляв, що вона буде «настільки» великою.
Алон ствердно кивнув. Він знав, що бізнес процвітає, але не очікував такого рівня успіху.
"Невже маг оцінки справді володіє таким впливом? Чи саме так їй вдалося закріпити за собою позицію сили в Лартанії?"
Алон повільно кивнув сам собі. Він упізнав універсальну істину як із свого минулого життя, так і з цього: багатство може подолати більшість перешкод.
"Це одна з причин, чому я прийшов попросити її про допомогу."
Хоча його головною метою була розправа з потойбічною істотою, Алон розшукав Ріне, мага оцінки, тому що йому потрібно було використати її вплив.
— Ходімо всередину, — мовив Алон, і вони з Еваном покрокували до величезного входу в будівлю «Мерде». Коли вони наблизилися до масивних дверей —
— У вас призначено зустріч? — запитала людина, яка, схоже, була адміністраторкою, стоячи перед входом.
— …А хіба вона потрібна? — запитав Алон.
— Якщо справа термінова, ви можете побачити її негайно, сплативши збір.
— Збір?
— Так, щоб зустрітися з леді Ріне без попереднього запису, вартість становить 3 000 золотих монет.
— 3 000 золотих монет?!
Цієї суми було б достатньо, щоб придбати маєток у сусідній території, якщо не в самій столиці Королівства Астерія. Приголомшений, Алон відповів із недовірою:
— …А якщо я зроблю запис зараз, скільки чекати?
— Якщо ви запишетеся зараз… дайте-но глянути… приблизно 10…?
— 10?
— Десь десять місяців.
Неймовірні часові рамки змусили голову Алона піти обертом. Трохи поміркувавши, він продовжив:
— Чи не могли б ви принаймні передати їй повідомлення? Будь ласка, повідомте їй, що прибув граф Палатіо.
— Гей, ти такий набридливий. Забирайся геть.
Перш ніж Алон встиг закінчити, його перебив чийсь голос. Чоловік, який випромінював ауру багатства — ймовірно, дворянин, — зневажливо подивився на нього.
— Чому якийсь злиденний волоцюга вештається тут?
За чоловіком йшла група найманців, і він говорив із грубою пихою, що свідчила про повну відсутність розуму. На обличчі Алона з'явився вираз недовіри, але чоловік, ігноруючи його, підійшов до адміністраторки й кинув перед нею кошель із грошима.
— Відчиняй двері, — наказав чоловік. Адміністраторка перевірила кошель, шанобливо кивнула й негайно почала приводити в дію механізм. З глибоким гуркотом масивні двері почали відчинятися.
Перед тим як увійти, чоловік озирнувся на Алона й оскалився — це була відверта та навмисна провокація. Його зневажлива посмішка була очевидною.
— Жалюгідний жебрак, — висміяв він.
Чоловік покрокував у будівлю, і Алон, спостерігаючи за ним, також побачив глузливі обличчя найманців. Вони поводилися настільки зневажливо, навіть не знаючи його особи, що Алон не зміг стримати насуплених брів.
Невдовзі Алон упізнав цього чоловіка.
"Він син лорда Лартанії."
Він не міг згадати імені, але пам'ятав зовнішність цього чоловіка за артами з «Психоделії» — роздута фігура з огидними вусами, горезвісний спадкоємець правителя міста лабіринту. У грі він чіплявся до гравця, але відчути це на власній шкурі було ще образливіше.
Саме коли Алон збирався заговорити —
— Входити немає потреби.
З відчиненого дверного прорізу пролунав голос. З'явилася Ріне, її зелені очі сяяли, коли вона виходила назовні.
— О, Ріне! Ти вийшла аж сюди заради мене? — обличчя негідника просяяло широкою, улесливою посмішкою, і він ступив у її бік.
Але.
— Забирайся геть.
Без найменших вагань Ріне штовхнула негідника в плече й вилаяла його. Вона пройшла прямо повз нього та його групу найманців, виходячи на вулицю. Ігноруючи адміністраторку, яка ніяково схилила голову від здивування, Ріне підійшла до Алона.
На противагу своєму ставленню до негідника, Ріне звернулася до Алона з найвищою повагою.
— Я чекала на ваше прибуття, Хрещений батьку.
Вона ввічливо схилила голову, і всі присутні витріщилися в графа Палатіо з абсолютним заціпенінням та недовірою.
.
.
.
(П.П Ну для Ріне, Алон став більше чим просто багодійник.)
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]