Розділ 5 - (Становлення прихованою силою графства)
Минуло два роки з того часу, як Алон забезпечив свободу всім П’ятьом Великим Гріхам, що також означало, що минуло чотири роки від початку його листування з Ютією.
До початку оригінальної історії залишалося шість років.
Граф Палатіо помер.
Його смерть була офіційно записана як серцева недостатність.
Однак будь-хто, хто мав зв’язки з родиною графа або доступ до достовірної інформації, знав справжню причину.
Це було передозування наркотиками.
Так, як і личить похмурій природі темного фентезі, граф Палатіо зустрів свій кінець.
Проте ніхто за ним не сумував.
Слуги й підлеглі сприйняли звістку про його смерть спокійно, без особливих емоцій.
Цього й слід було очікувати, оскільки граф Палатіо був зламаною людиною, яка мчала до фінішу свого життя в тумані постійного зловживання речовинами. Будь-який інший результат був би дивним.
Більше того, його існування було змарноване життям у пороках, присвяченим жінкам і наркотикам. Жоден дворянин не висловив співчуття після його смерті.
Це почуття поширювалося і на його двох синів, що залишилися. Старший, Лео, давно цього очікував і нічого не відчував.
Замість жалоби Лео, здавалося, більше переймався своєю поточною боротьбою проти організації «Блакитний Місяць», постійно обговорюючи це зі своїми вірними підлеглими.
Алон поділяв цю байдужість.
Від самого початку його батько ігнорував відкрите знущання, яке він зазнавав від своїх старших братів. Насправді, відколи Алон почав жити в цьому тілі, він жодного разу не розмовляв із графом.
Це були стосунки взаємної апатії.
Таким чином, смерть графа пройшла в тиші, без жодної сльози, і тихо завершилася.
Через тиждень після смерті графа, родина Палатіо дотримувалася свого давнього звичаю не призначати нового главу протягом того ж року, в якому помер попередній.
Втім, мало що справді змінилося.
Відтоді як Алон заволодів цим тілом, граф Палатіо був неактивним, залишаючи управління сімейними справами підлеглим, які збагачувалися на цьому.
І на цей момент Алон…
— Молодий господарю, мушу сказати, це справді вражає.
— Що саме?
— …Досягти 2-го рівня лише за два роки, не вступаючи до Магічної Вежі і не навчаючись у майстра… ви вважаєте, що це розумний прояв таланту?
Алон зайнявся магією для самозахисту.
"Хоч вона досить неповна."
Алон дивився на три маленькі електричні кулі, що оберталися на його долоні, після чого злегка видихнув і розвіяв їх.
"Добре, що в мене є талант, але все ж…"
Два роки тому, коли він виявив свій дар до магії, Алон був у захваті.
У світі «Психоделія» здатність використовувати магію була рідкісним і вродженим даром.
Більше того, магічний талант Алона був доволі видатним.
Враховуючи, що маг зазвичай потребував близько чотирьох років, щоб досягти 2-го рівня, досягнення цього за половину часу без формального навчання було значним результатом. Хоч це і не рівень генія з легенд, але це був рідкісний випадок швидкого розвитку завдяки чистому природному таланту.
Навіть сам Алон відчував, що його контроль над маною набагато точніший, ніж у його ровесників.
Те, що він щойно зробив — тримав у повітрі три електричні кулі й змусив їх обертатися на долоні — було безглуздою дією, але такою, що вимагала дуже тонкого контролю мани.
"…Якби тільки мій запас мани був більшим."
Ось чому Алон вважав свій талант «неповним». Його природний запас мани був значно меншим за середній.
Не просто трохи меншим — він був значно меншим.
Хоча запас мани можна розширити через постійні тренування, у Алона він був настільки неприродно малим, що він не мав великих надій на суттєве зростання.
Запас мани подібний до фізичної статури — це те, з чим ти народжуєшся.
"Якщо дійде до цього, у мене є спосіб, але…"
Коли Алон зволожив губи у роздумах, Еван запитав:
— Молодий господарю, які у вас плани далі?
— Ти про що?
— Ну, наступного року перший син — тобто старший молодий господар — стане главою родини, так?
Еван, майже використавши образливий термін за звичкою, швидко виправився. Зрозумівши питання, Алон відповів:
— Я піду.
— …Ви маєте на увазі, що покинете маєток?
— Не повністю. Я просто отримаю нижчу посаду.
— Нижчу… ви маєте на увазі Родміл?
На питання Евана Алон кивнув.
— Так.
Родмілл.
Географічно це було село приблизно за чотири дні шляху на південь від Палйона, столиці території графа Палатіо. Воно підпорядковувалося графству і було помірно розвиненим.
— Я планую переселитися туди.
— …Чому? — не розуміючи, запитав Еван.
Хоча Еван не бачив у цьому логіки, цей крок був фінальною стадією плану Алона. З самого початку його метою було врятувати П’ять Великих Гріхів від страждань, змінити майбутнє і прожити комфортне життя дворянина, у світі де Об’єднані Королівства залишаються цілими.
"У цьому плані Родміл — ідеальний вибір."
По-перше, там розташований маєток третього дому Палатіо. По-друге, село перебуває в стані помірного розвитку, тому малоймовірно, що Лео, майбутній глава, звертатиме на нього увагу до своєї смерті. По-третє, воно достатньо віддалене від маєтку графа — чотири дні дороги — що дозволяє Алону триматися осторонь історії героя про справедливість і помсту, коли почнеться оригінальний сюжет.
Інакше кажучи, переїзд до Родміла означав би завершення плану Алона. Не бажаючи довго пояснювати це Евана, він відповів коротко:
— Усьому свій час.
— …Молодий господарю, ви завжди так кажете, коли не хочете пояснювати.
Алон не вважав за потрібне відповідати. Замість цього:
— Раз уже про це зайшла мова, варто почати збирати речі.
Він почав готуватися до переїзду в Родміль.
***
Минув місяць.
Лео, старший син родини графа Палатіо та відома постать підземного світу як лідер «Авалону», глибоко замислився, спостерігаючи, як його молодший брат залишає маєток у кареті у супроводі лицаря.
"Що мені робити?"
Чи варто вбити Алона, чи ні. Чесно кажучи, Лео не вважав Алона серйозною загрозою. Так було завжди ще з дитинства.
Тоді як покійний Тоні завжди був небезпекою, оголюючи зуби в боротьбі за спадщину, Алон завжди був зайнятий тим, щоб тримати голову низько, постійно спостерігаючи за іншими та уникаючи конфліктів. Звісно, за останні кілька років у ньому дещо змінилося, але його базова поведінка не змінилася. Навіть зараз Алон добровільно обрав переїзд у віддалену місцевість, щоб не викликати невдоволення Лео.
— Гм…
По правді кажучи, Лео спочатку планував непомітно усунути Алона, змусивши його померти від передозування наркотиками одночасно зі смертю їхнього батька. Але раз Алон сам вирішив поїхати в Родміл, потреби в цьому більше не було.
Алон добровільно поступився Лео і не виявляв жодних ознак того, що стане противником. Більше не було жодного виправдання, щоб убивати його.
Проте старший син продовжував роздумувати. Іронічно, його вагання не мали конкретної причини. Це не був страх, що Алон захопить спадщину з околиць. І не відраза до покірності Алона як члена родини.
Насправді Лео ніколи не відчував родинного зв’язку ні з Алоном, ні з будь-ким із родини графа. Зрештою, причина його роздумів була лише в тому, що Алон його дратував.
Місяць тому, коли Алон підійшов до нього, схиливши голову, і заявив про свій намір вирушити в Родміл, це чомусь вивело його з рівноваги.
Можливо, це було через те, що він щойно отримав звістку про провал однієї з гілок «Авалону», через що був у поганому настрої. Якою б не була причина, життя Алона тепер висіло на волосині.
— Алман.
— Так.
— Тихо прослідкуй за каретою.
Менш ніж за хвилину доля Алона була вирішена.
З точки зору Лео, Алон був тим, кого можна вбити одним лише бажанням.
Тож із таким настроєм він віддав наказ.
Але чоловік, який з’явився позаду нього, раптом запитав:
— …Ти маєш на увазі вбити його?
— …?
— …?
Лео відчув короткий спалах розгубленості.
Два роки тому цей молодий чоловік проявив свою корисність і після численних перевірок став одним із його довірених підлеглих. Він не був тим, хто ставить під сумнів накази.
Коли Лео наказував — він виконував без запитань і вагань.
— Невже ти думаєш, що сім’я для когось щось означає.
Тож, трохи насупившись, Лео почав говорити, думаючи, що це непорозуміння.
"Штрик!"
— …?
Але замість слів з його рота потекла кров.
Він виплюнув багряну слину, обличчя перекосилося від шоку, поки він намагався зрозуміти, що сталося. Досі не розуміючи, Лео подивився вниз.
Меч пробив наскрізь його серце.
— Зрада...
Його очі спалахнули гнівом, але чоловік, який його вдарив, відповів байдуже:
— Це не зрада. Я ніколи не був твоїм вірним підлеглим.
— Що ти таке кажеш…?
— Я просто чекав, поки ти віддаси наказ.
Після цих слів вираз Лео, спотворений гнівом і розгубленістю, почав змінюватися на жах, коли в його свідомості з’явилося одне обличчя.
Обличчя Алона, третього сина родини графа.
Але навіть тоді Лео не міг зрозуміти.
Зрештою, Алман — ні, Хідан — був поруч із ним понад два роки.
Він довіряв Хідану настільки, що тримав його біля себе, навіть дозволяючи охороняти йому спину більше ніж рік. Це означало, що Хідан міг убити його будь-коли.
Тож, з очима, сповненими недовіри й розгубленості, Лео дивився на Хідана, який нарешті пояснив:
— Ми не діємо без наказів. Ми лише меч "тієї" людини, що рухається тільки за її вказівками. Це наш кодекс, незламний закон, закладений у нас «Червоним Місяцем». Але—
"Трісь! "
— Гааах!
— …Коли хтось намагається нашкодити "Великому Місяцю", наші мечі рухаються самі.
"Шлік! "
— І це єдина причина, чому тобі дозволили жити до цього моменту.
Після цього Лео впав на землю, його обличчя вдарилося об бруд, але очі все ще палали гнівом, поки він намагався щось сказати.
— Мої… люди… вони… не—
— Не хвилюйся. У момент, коли ти віддав той наказ, «Авалон» був приречений бути стертий з континенту.
Хідан, член організації «Блакитний Місяць» і один із прямих підлеглих Ютії, продовжив:
— …Шкода. "Великий Місяць" дав тобі шанс.
З цими останніми словами він розвернувся і пішов.
Лео так і не зрозумів їх значення і невдовзі помер.
Холодна, беземоційна смерть.
---
Три дні після прибуття в Родміл, Алона викликали назад у маєток родини графа Палатіо.
Причиною була смерть Лео, старшого сина родини.
І після цієї незрозумілої смерті, Алон, який спокійно підсмажував хліб у віддаленій частині маєтку через відсутність слуг, був терміново викликаний назад.
На той час він уже отримав новий епітет, який люди шепотіли з обережністю:
"Прихована сила родини графа."
.
.
.
(П.П Алон просто хотів жити спокійно, а по ітогу заснував найсильнішу організацію на континенті, а ще став дворянином котрого всі бояться, бо вважають що він їх просто знищить аххаха)