Розділ 48 - Покірність перед незримою силою.
Графиня Зенонія дивилася перед собою в цілковитому спантеличенні.
Прямо перед нею маркіз Філбойд, голова дворянської фракції та грізна політична сила, з якою доводилося рахуватися кожному, низько схиляв голову перед графом Палатіо.
"Що, в біса, відбувається…?"
Хвилювало це її чи ні, але хоча графиня Зенонія й провела більшу частину свого минулого в тіньовому світі до заснування Кальфи, вона не була геть відірвана від політичних справ.
Родина Зенонія свого часу не раз лавірувала між фракціями задля власної вигоди.
Проте навіть для людини, далекої від великої політики, подібне видовище було приголомшливим.
У колі аристократів, глибоко втягнутих у політичні війни, ті, хто володів реальною владою, ніколи й ні перед ким не схиляли голови.
На відміну від кримінального світу, де показна покірність могла лише приховувати майбутній ніж у спину, дворянська політична сфера функціонувала на основі формального права, непохитних принципів та авторитету.
Подібний жест ніколи не робився без колосальних наслідків.
У світі, де ці три стовпи визначали геть усе, схилити перед кимось голову означало власноруч віддати супротивнику нищівну перевагу як усередині власної фракції, так і в очах усієї спільноти.
"Як таке взагалі можливо…?"
Графиня Зенонія перевела погляд на графа Палатіо.
Хоча маркіз Філбойд фактично визнавав свою повну поразку, обличчя Палатіо не виказувало жодної тіні шоку чи здивування.
Здавалося, ніби саме на такий результат він і розраховував від самого початку.
Приємне тремтіння пробігло по кінчиках її пальців, і графиня Зенонія не змогла стримати ледь помітну посмішку.
"Саме так, як я й думала. Він воістину надзвичайний."
Звісно, вона й поняття не мала, який саме метод використав граф Палатіо, щоб довести маркіза до такого стану, і чесно кажучи, навіть не намагалася здогадатися.
Але сама лише ця абсолютна демонстрація могутності заворожувала її, змушуючи дивитися на графа Палатіо з глибинним благоговінням.
"…Що коїться?"
Тим часом Алон у повній розгубленості споглядав за схиленим маркізом Філбойдом.
У повітрі повисла важка мовчанка.
Алон мовчав не через власне рішення — він просто з усіх сил намагався осягнути ситуацію, якої абсолютно не розумів.
"Я щось зробив?"
Алон, який від несподіванки навіть забув про тістечко-фінансьє в роті, напружено прокрутив у голові всі останні події, але швидко полишив цю затію.
Хоч як би він міркував, він не міг згадати жодної власної дії щодо маркіза, та й, зрештою, останнім часом він був надто заклопотаний іншими справами, щоб взагалі думати про політичних опонентів.
"…Причиною могли стати чутки?"
Алон почав розглядати інші можливі варіанти.
"Якщо подумати, останнім часом ходили ті чутки про мій зв'язок із Сольранг."
Він згадав герцогиню Альтію та графиню Зенонію, які були в курсі пліток, що розливалися з Колонії, але швидко відкинув цю ідею.
Хоча й було правдою, що інші дворяни почали ставитися до нього з більшою повагою після появи цих чуток, це все одно не пояснювало, чому лідер фракції мав би падати на коліна лише через Сольранг.
Перебираючи одну теорію за іншою, Алон нарешті дійшов єдиного й неминучого висновку.
"Що, в біса, зробили ці дві жінки?"
Алон непомітно кинув погляд на герцогиню Альтію та графиню Зенонію, які обоє пильно й не кліпаючи дивилися на нього.
Навіть зі своїми скромними політичними знаннями він розумів абсолютну абсурдність того, що голова фракції так принижується, тож йому залишалося лише спантеличено витріщатися на них у відповідь.
"…Ах."
Він раптом згадав, що дві жінки позаду нього в майбутньому мали стати двома з трьох прихованих володарів Королівства Астерія.
"Мені треба бути вкрай обережним."
Якраз у той момент, коли Алон закінчив цю думку—
— Я… я справді розбитий…!
Маркіз Філбойд, лідер фракції, якого ніколи в житті не бачили схиленим публічно, опустив голову ще нижче й почав благати про милосердя.
На обличчі маркіза не залишилося й слідів сорому чи гніву.
Натомість воно було спотворене первісним, тваринним жахом.
Джерелом цього жаху був один-єдиний лист, який він отримав кілька днів тому.
Невдовзі після того, як герцога Лімгрейва забрав правитель Святого Королівства після отримання листа про навернення, Філбойд отримав власне послання.
Зміст листа був гранично лаконічним.
Він містив лише невелику магічну сферу та одну-єдину фразу.
Але цієї сфери й цієї фрази виявилося цілком достатньо, щоб сповнити маркіза Філбойда лютим жахом, від якого холола кров.
Тому що магічна сфера, запрограмована на одноразове відтворення відео, продемонструвала таке:
[А-ах, я справді нічого не знаю! Пробачте мене, благаю, пробачте~!]
Зображення герцога Лімгрейва, який неконтрольовано тремтів, наче у нападі судом, прикутий до білого крісла, і відчайдушно каявся.
Після того як відеозапис закінчився, сфера розсипалася на порох, залишивши після себе лише аркуш паперу.
[Ти наступний.]
Лише одна ця фраза була виведена на папері.
Але цього було більш ніж достатньо, щоб до смерті налякати маркіза Філбойда, який без зусиль здогадався, звідки саме прийшла ця розправа.
"Граф Палатіо…!"
Маркіз Філбойд не міг збагнути, як граф Палатіо примудрився налагодити зв'язки всередині Святого Королівства, які перевершували навіть високопоставлених кардиналів, яких вони підкуповували.
Проте це було не найважливішим питанням.
Головним було те, що герцог Лімгрейв, його спільник у змові з метою знищення графа Палатіо, потрапив під зворотний удар, був силоміць відтягнутий до Святого Королівства й остаточно зламаний.
А сам Філбойд був позначений як наступна ціль.
Якби він не отримав той лист, маркіз Філбойд ніколи б у житті не схилився перед графом Палатіо.
Хоча отримання листа про навернення й було серйозним політичним ударом, доки людина реально не мала зв'язків із єретиками, особистому життю мало що загрожувало.
Але герцог Лімгрейв зазнав цієї жахливої долі, взагалі не маючи жодного стосунку до єресі.
Інакше кажучи, було практично безсумнівно, що падіння герцога було виключно справою рук і інтриг графа Палатіо.
Не бажаючи бути забраним до Святого Королівства й розділити долю герцога, Філбойд, охоплений невпинним жахом, зрештою схилив голову.
— Благаю вас, я молю про милосердя~!
І він не просто схилився — він впав на коліна, притиснувшись чолом до підлоги в глибокому поклоні.
Це благання виражало його повну готовність назавжди покинути політичну арену й доживати залишок своїх днів у тихій, непомітній невідомості.
У відповідь на це—
"Неймовірно…!"
"Саме так, як і очікувалося від графа…!"
Графиня Зенонія та герцогиня Альтія дивилися на Алона очима, сповненими глибокого благоговіння.
"…Дивовижно. Що саме він міг зробити?"
Алон подивився у відповідь на графиню Зенонію та герцогиню Альтію з дещо стурбованим виразом обличчя.
Того ж самого дня—
— …Я подумаю про це.
Алон, пробурмотівши слова, сенсу яких сам до кінця не розумів, покинув бальну залу під уважними поглядами всіх присутніх.
Цей інцидент остаточно й вщент розвіяв тихі підозри про те, що граф Палатіо міг бути лише маріонетковим лідером — номінальною фігурою, яка дозволяла Альтії та Зенонії вільно діяти, — які зберігалися від самого заснування Кальфи.
Приблизно через три дні після початку політичних дебатів, Алон покинув маєток Верітюн і вирушив на схід.
Метою цієї подорожі була участь у магічній конференції — головна причина його виїзду з дому.
Через це він покинув зібрання, яке мало тривати ще близько двох днів, і на п'ятий день подорожі в напрямку Блюгілла, території поблизу місця проведення конференції, згаданої в листі Ліян...
Алон почув від Евана, що маркізу Філбойду нарешті офіційно вручили лист про навернення.
— Тобто його зрештою теж забрали…
— Е-е? Хіба це були не ваші сили, графе?
— Мої?
— Так.
— Чи схожий я на того, у кого був на це час, якщо я весь час був поруч із тобою?
— Ну, це правда… — Еван завагався, перш ніж озвучити свою підозру: — Останнім часом… щоразу, коли я дивлюся на вас, графе, у мене складається враження, що ви щось приховуєте.
— Я? Що саме я можу приховувати?
— Не знаю… просто речі, пов'язані з магією та іншими справами. Не так давно ви стверджували, що взагалі ні в чому не замішані, а тепер раптом стали лідером фракції.
Алон на мить замислився, перш ніж відповісти:
— …Те, що я став лідером, дійсно було випадковістю.
— Хіба взагалі можливо стати лідером фракції випадково…?
Поки він коротко міркував про повну абсурдність власного становища—
— Здається, ми майже прибули.
Еван із незворушним виразом обличчя вказав на те, що вони наближаються до Блюгілла, території Королівства Ашталон, розташованої зовсім поруч із Центральною вежею.
Невдовзі після цього Алон зустрів Ліян, яка чекала у заздалегідь обумовленому місці разом з іншими магами Червоної вежі.
— Вітаю, графе.
— Радий вас бачити.
На відміну від минулого разу, Ліян зробила ввічливий уклін, і вони негайно вирушили прямо до магічної конференції.
Пересівши в карету одразу після прибуття до Блюгілла, вони дісталися Центральної вежі, поки надворі ще було видно сонце.
— Вау… вона колосальна, — захоплено вигукнув Еван у ту секунду, як побачив Центральну вежу.
Алон був вражений не менше, підвівши погляд на цю споруду.
Звісно, він бачив чимало малюнків цієї вежі, коли грав у Психоделію, але реальний об'єкт виглядав зовсім інакше.
"Хіба вона не вища за Вежу Лотте?"
Сама присутність такої грандіозної споруди у фентезійному світі, яка далеко перевершувала ті піксельні візуальні образи з гри, змушувала відчувати нищівне захоплення.
Порівнюючи масштаби вежі з велетенськими хмарочосами зі свого рідного світу, він і сам не помітив, скільки часу простояв там, роздивляючись її вершину.
— Вона справді величезна, чи не так?
— Так і є.
— Ходімо всередину?
Алон увійшов до вежі разом із Ліян.
— Наскільки я знаю, Зелена вежа планує презентувати нову теорію, яку вони розробили останнім часом, уже в перший день. Після цього відбудуться невеликі дружні змагання. А потім, завтра—
Алон слухав пояснення Ліян під час ходи.
— Тут, схоже, не так багато людей, як я очікував.
— Ну, це ще не головна подія Великої Конференції.
— Великої Конференції?
— О, я забула пояснити це?
Коли Ліян знову розпочала свої пояснення, Алон зрозуміло кивнув.
— Тобто, простіше кажучи, Велика Конференція — це зібрання, де сходяться всі Магістри веж.
— Саме так. Через це Велика Конференція зазвичай приваблює величезну кількість магів. І цей раз не виняток.
Поки Алон знову кивав, засвоюючи цю нову деталь, якої не було в грі—
— Хах, ці дурні, чесно кажучи.
— Що? Це вже занадто крайність!
— Крайність? Якщо вони не можуть осягнути навіть це, вони абсолютні дурні. Хіба ви не згодні?
Почувши знайомий, роздратований голос, що лунав з одного боку Центральної вежі, брова Алона здивовано піднялася. Ліян важко зітхнула.
— Схоже, хтось знову провокує конфлікт із заступницею голови Синьої вежі.
— Заступницею голови Синьої вежі?
— Так. Я впевнена, ви вже знаєте, але вона вкрай високої думки про себе, тож, найімовірніше, знову затіяла якусь суперечку.
Згадавши минулий випадок, коли Ліян відкрито висловлювала своє презирство до Синьої вежі, Алон уже збирався поставити їй запитання, як раптом—
— Ей! Влаштуймо реванш!
— Що тут перероблювати, божевільні? Ви справді вірите, що зможете мене здолати? Що, цього разу приведете двадцять людей, бо десяти виявилося замало?
— Гей!!
З боку майданчика для дружніх змагань вийшла група розлючених магів на чолі з Пенією Крисін, яка йшла з відкритою, знущальною посмішкою.
— Хм?
Раптом Пенія помітила Ліян і викривила губи в насмішкуватому оскалі.
— Ого-ого, подивіться, хто тут у нас. Чи це не той недопечений маг, який минулого року навіть не зміг втримати позиції проти мене?
Її провокація була максимально відвертою.
Ліян насупилася й люто витріщилася на Пенію, яка лише розраховано засміялася, ніби гнів Ліян для неї нічого не означав.
— І що це? Ти цього разу привела друга, щоб він допоміг тобі протистояти м—
Її очі ковзнули праворуч.
— Е-е…?
Вона застигла.
— ?
Її обличчя повністю втратило будь-який колір.
Ще кілька секунд тому Пенія Крисін насміхалася з усіх довкола як із нижчих істот, але тепер вона, здавалося, повністю відключилася. Ліян, спантеличена такою раптовою трансформацією, заціпеніло дивилася на неї.
— В-вітання…!
Слова, які зрештою зірвалися з губ Пенії, змусили Ліян остаточно втратити дар мови.
Вона використала максимально формальну, підкреслено ввічливу мову.
Той факт, що Пенія, від якої Ліян ніколи в житті не очікувала подібного тону, раптом почала говорити настільки шанобливо, просто приголомшив її.
А потім—
— Давно не бачилися. Як ваші справи?
— Т-так, пане!
Пенія, яка мала дурну славу відомої хуліганки серед магів, попри свою публічну репутацію генія, відповіла наче солдат, витягнутий за наказом «струнко».
Не лише Ліян, а й уся група розлючених магів, які йшли за Пенією, просто оніміла, витріщившись на графа Палатіо, який щойно здійснив неможливе прямо на їхніх очах.
.
.
.
(П.П Що до зв'язків Алона, я прочитав новелу до 300 розділів, скажу ось що, якшо Алон захоче, він може легко завоювати континент, тіки сказавши про це як жарт, хоча такого і не буде (а було б весло), просто навів як приклад хд)
.
(Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga )