Розділ 45 - Уламки колишньої мрії.
Минуло п'ять днів.
Звістка про те, що Баба Яга Калман та Маліан змовилися заради вбивства Сольранг, пронеслася всією Колонією наче лісова пожежа.
Завдяки розповідям Ліян Агілерас, доньки Магістра Червоної вежі, та вцілілих найманців, які витримали той напад, ця історія стала широко відомою й загальновизнаною.
Суспільство вибухнуло люттю через боягузтво двох Баба Яга, які об'єднали сили, щоб усунути третю.
Цей гнів підштовхнув людей до того, що вони вщент розбили й демонтували статуї Калмана та Маліана, які стояли в східному районі Колонії.
З тієї ж причини гільдії, пов'язані з цими двома Баба Яга, розпалися майже за одну ніч, і за кілька днів будь-яка згадка про Маліана та Калмана була назавжди стерта з Колонії.
Сольранг піднялася, щоб заповнити пустку, яку вони залишили після себе.
Попри те, що вона потрапила в засідку Маліана та Калмана, Сольранг не просто вижила, а повністю ліквідувала загрозу й повернулася, зустрівши колосальне суспільне схвалення.
У міру того як свідчення доньки Магістра Червоної вежі та найманців перевірялися й поширювалися, слава Сольранг сягнула небачених раніше висот.
Народ навіть почав називати Сольранг Першим Баба Ягою — титулом, який найдовше належав Калману.
Ба більше, граф Палатіо, за яким визнавали величезну роль у допомозі Сольранг проти двох Баба Яга, також опинився в центрі значного суспільного інтересу.
Наразі він знову перебував у Стародавньому місті Кагара, досліджуючи на самому східному кордоні те, що пропустив під час свого минулого візиту.
Його увага була прикута до тексту, висіченого на східній кам'яній плиті.
— Хм-м.
Прочитавши весь текст на плиті за час, який здався йому водночас і довгим, і коротким, Алон раптом спантеличився несподіваним питанням.
"Зачекай-но? Як так вийшло, що я взагалі це розумію?"
Письмо на кам'яній плиті не було написане загальною мовою континенту, проте попри його незнайомість, Алон виявив, що може його інтерпретувати.
Здавалося, ці знання завжди перебували всередині нього.
З розгубленим виразом обличчя Алон вирішив, що перед поверненням обов'язково загляне до центральної вежі, щоб розпитати про це.
Коли він розвернувся і покрокував назад, зміст напису, знову прокрутився в його голові.
"……Стосовно потойбічних богів та богів."
Східна плита, на яку дехто натякав як на джерело базового розуміння ситуації, містила розповіді про потойбічних богів та богів.
Однак його увагу привернуло те, що деякі деталі дещо суперечили інформації, яку він отримав за часи гри в Психоделію.
"……Чому ролі потойбічних богів та богів тут перевернуті навпаки?"
У Психоделії потойбічні боги та боги мали чіткі визначення.
Потойбічні боги означали божеств, які не були корінними для континенту, а натомість народилися з вірувань смертних або прийшли з інших вимірів.
Боги, наваки, були первісними істотами, які існували на континенті від самого початку часів.
Наскільки знав Алон, п'ять великих гріхів у Психоделії класифікувалися як боги, тоді як потворне божество, яке він зустрів на півночі, вважалося потойбічним богом.
Але на цій кам'яній плиті терміни були поміняні місцями — сутності, які він знав як "потойбічних богів", тут називалися "богами", а п'ять великих гріхів іменувалися "потойбічними богами".
Природно, плита не називала прямо п'ять великих гріхів чи потойбічних богів.
Натомість боги змальовувалися через метафори на кшталт "хранителі честі", "шукачі забутої смерті" або "ті, хто занадто глибоко поринув у магічні таємниці".
Пройшовши Психоделію незліченну кількість разів, Алон без зусиль міг ідентифікувати, хто саме ховався за цими метафорами.
Він також зрозумів, що описи на кшталт "істота з багатьма руками" та "той, кого поглинули жадібність і заздрість", вказували саме на п'ять великих гріхів.
"Хм-м—"
Алон на мить замислився, після чого акуратно відклав цю інформацію в куточок своєї пам'яті.
Якщо не брати до уваги поміняні місцями назви "потойбічних богів" та "богів", інформація з кам'яної плити взагалі не суперечила його теперішнім знанням.
Здебільшого це пояснювалося тим, що події, які лежали в основі Психоделії, розгорталися в майбутньому, а не в минулому.
"Було б добре розпитати і про це теж."
Алон подумки впорядковував зміст плити, крокуючи в напрямку центральної вежі.
Зрештою, Алон так і не зміг знову зустрітися з "істотою".
Двері, які колись височіли в центрі вежі під час його першого візиту до міста, зникли, наче їх ніколи й не існувало.
Він роздумував над тим, щоб пробитися нагору силою, але сумнівався, що це приведе його до "істоти", тому зрештою вирішив піти геть.
— Господарю!
Щойно він ступив назовні, як його зустрів енергійний вигук не кого іншого, як Сольранг.
Сольранг, яка чекала з відверто нудьгуючим виглядом, миттєво просяяла в ту ж секунду, як з'явився Алон.
Тепер, коли він сидів із нею в кареті, Алон знову почув її слова:
— Давай одружимося?
Це була її дев'ятнадцята пропозиція за останні п'ять днів, і Алон міг відповісти лише сповненим безпорадності поглядом.
Опинившись віч-на-віч із Сольранг, яка поклала руки йому на коліна, Алон зазначив, що простір між ними з кожним днем поступово зменшувався.
Природно, сам Алон не рухався — це Сольранг крок за кроком підсувалася ближче.
— Хм?
Сольранг навострила вуха і злегка нахилила голову вбік.
Спостерігаючи за тим, як позаду неї виляє хвіст, Алон тихо й втомлено видихнув.
Спочатку це виглядало доволі мило, наче люба донечка заявляє: "Я хочу вийти заміж за татка!". Проте зараз це вже ставало дещо обтяжливим.
— ……Я ж казав тобі раніше, що сприймаю тебе як родину.
Це була його дев'ятнадцята відповідь.
— Але ми не є _справжньою_ родиною!
А це був її дев'ятнадцятий контраргумент.
— Якщо ми одружимося, це вирішить абсолютно все!
— І що саме це вирішить?
— Тоді ми станемо справжньою родиною!
Бачачи переможний вираз обличчя Сольранг, який ніби говорив: "Яка ж геніальна ідея!", Алон відчув, що застряг у розмовному циклі, що дуже нагадував повторюваний ігровий скрипт.
— Ти взагалі розумієш, що таке шлюб?
Алон, вирішивши просунути дискусію на крок далі, поставив це запитання після того, як вони вже вісімнадцять разів до цього заходили в той самий глухий кут.
— Звісно! Я абсолютно впевнена, що зможу зробити Господаря щасливим!
Усвідомивши, що продовження цього діалогу знову приведе їх до ходіння по колу, він знову зітхнув.
— Сольранг, шлюб — це серйозне зобов'язання. Тобі потрібно подумати про це набагато глибше.
— Я "думаю" серйозно!
— ……Тоді подумай про це ще глибше, ніж зараз.
На цьому він закінчив розмову.
На даному етапі він не мав жодного наміру з кимось одружуватися.
Ба більше, навіть якщо він не виховував її з немовляти, почуття Алона до Сольранг залишалися почуттями турботливого опікуна до улюбленої доньки.
"За кілька років вона, найімовірніше, перестане говорити подібні речі"
Минув певний час, і до того моменту, як образа Сольранг від чергової відмови трохи вщухла, вони вже повернулися до Колонії.
Алон негайно розпочав підготовку до від'їзду.
Він би волів вирушити трохи пізніше, але враховуючи небезпеку перетину пустелі, безпечніше було подорожувати з торговим караваном, який відходив за чітким розкладом.
І тому.
— Побачимося наступного разу.
— Добре! Але тоді ви обов'язково мусите дати мені відповідь!
— ……Гаразд.
Залишивши після себе обіцянку, яка більше скидалася на спробу втекти від розмови, Алон покинув Колонію.
Сольранг проводжала поглядом Алона та торговий караван, поки вони не зникли з виду, і повернулася в бік гільдії лише тоді, як екіпаж повністю пропав вдалині.
Гільдія, де тепер не було Ралго та членів клану, які зрадили її, фізично залишалася такою ж, як і раніше.
Зрада Ралго викликала лють серед сородичів, яких зібрала Сольранг, і багато хто з них щиро переживав за неї, будучи глибоко шокованим цим вчинком.
Гільдія, яка, як вірила Сольранг, крок за кроком ставала тією ідеальною організацією, про яку вона мріяла, мала б сповнювати її серце задоволенням.
"Мала б."
— Ха-а—
Тихе зітхання зірвалося з губ Сольранг.
Її обличчя, яке зазвичай прикрашала посмішка, зараз було абсолютно пустим.
Це сталося тому, що після цього важкого випробування до неї прийшло тверезе усвідомлення.
Хоч би як вона намагалася, вона ніколи не зможе повернути те чисте щастя, яке знала в юності.
— Я відмовляюся це приймати.
Незворушний шепіт Сольранг завис у тиші порожньої кімнати.
Він звучав буденно, проте в її тоні виразно відчувався прихований морок.
Розуміння того, що щастя, яке вона сподівалася повернути через побудову "родини", виявилося лише міражем, залишало всередині повну порожнечу.
Вона щиро вірила, що знову об'єднавши свій клан і відновивши минуле, зможе знову відчути ту радість.
Але навіть посеред цієї порожнечі на її обличчі почала розквітати посмішка — і все завдяки одній єдиній людині.
Алону.
У цю мить Сольранг чітко згадала, як під час атаки Калмана, Алон повністю довірився їй, непохитно стоячи й концентруючи свою магію без жодного руху.
Вона також згадала, як під час засідки Ралго, Алон без жодних вагань кинувся під удар, щоб захистити її.
Він продемонстрував їй модель ідеальної родини не словами, а власними вчинками — наче великий місяць, що освітлює її життєвий шлях.
Хвіст Сольранг радісно закрутився.
За один єдиний тиждень, проведений поруч із "Великим Місяцем", вона змогла розгледіти шлях до того "щастя", яке так і не зуміла відшукати в клані, на згуртування якого витратила понад два роки.
Шлях до того спокою, якого вона так прагнула.
Звісно, він ще не був їй родиною, але це лише дрібна деталь.
Якщо він "ще" не родина, то вона просто зобов'язана зробити його своєю родиною.
— Я хочу заміж~ — прошепотіла Сольранг фразу, яку повторювала вже незліченну кількість разів, а її обличчя прикрасила яскрава посмішка.
Її серце шалено калатало від передчуття того щастя, яке вона здобуде, щойно "Великий Місяць" по-справжньому належатиме їй.
Проте, на жаль, Сольранг також усвідомлювала, що це не зможе статися просто зараз.
На даний момент на ній усе ще лежав обов'язок створити особисту гвардію, яка захищатиме "Великий Місяць" і діятиме в його інтересах.
— ……
Чесно кажучи, спочатку Сольранг не надавала цьому завданню великого значення.
Вона вважала, що просто зібравши достатньо членів свого клану, автоматично виконає обов'язок, покладений на неї "Великим Місяцем".
Тепер, однак, її погляд кардинально змінився.
Для неї "Великий Місяць" більше не був просто "Господарем" — він став життєво необхідним.
Тому вона мусила.
"Створити її" — непохитно вирішила для себе Сольранг.
"Особисту гвардію, здатну захистити "його" від будь-якої загрози, незалежно від обставин."
Її золоті очі спалахнули хижою рішучістю.
Увечері в день від'їзду Алона з Колонії.
— До речі, ти дізнався про те, що я просив?
— Ви про людей з гільдії Сольранг? Я перевірив їх усіх. Окрім Ралго та тих, з ким ми розібралися цього разу, більше ніхто не поводиться підозріло.
Почувши звіт Евана, Алон ствердно кивнув.
Після повернення з руїн, Алон доручив Інформаційній Гільдії розслідувати, чи не залишилося в гільдії Сольранг інших підозрілих осіб на кшталт Ралго.
Причина була гранично простою: він хотів запобігти тому, щоб Сольранг знову постраждала.
"Я б волів уникнути будь-яких додаткових ускладнень."
З одним інцидентом ще можна було впоратися, але він не був упевнений, що зможе так само легко вирішити ще один подібний погром. Тому Алон планував діяти на випередження й заздалегідь ліквідувати потенційні загрози.
— Ну, це радує.
— І оскільки ми маємо кошти, які ви надали, я наказав їм тримати нас в курсі будь-яких нових подій.
— Гарна робота.
Відповівши Евану, Алон нарешті відчув, що його справи в Колонії здебільшого завершені, і з глибоким видихом полегшення відкинувся на спинку сидіння карети.
Хоча здавалося, що з поточними завданнями покінчено, на жаль, розслаблятися було зарано.
"…Попереду ще один потойбічний бог, з яким треба розібратися…"
На додачу до цього, нова інформація, яку він отримав, продовжувала безупинно крутитися в його голові.
Від перевернутих визначень потойбічних богів та богів до згадки таємничої істоти про _порядок_.
Але понад усе.
"(Сулі)"
Алон згадав частинку прихованої істини цього світу — те, з чим він жодного разу не стикався за весь час гри в Психоделію.
"Чи не настав нарешті час вирушити туди?" — продовжував міркувати він, думаючи про локацію, наповнену незліченною кількістю стародавніх написів, яку він уже давно збирався відвідати.
Якраз у цей момент.
[Я]
Під час обов'язкової асамблеї для всіх членів Блакитного Місяця, включно з тими, хто прибув із Колонії, досі спокійна атмосфера раптово—
[Я збираюся вийти заміж за великого місяця!!]
[Що-….?]
[…]
— перетворилася на справжній шалений вир.
На вкрай бурхливий вир.
.
.
.
(П.П Ахахха, Сольранг як завжди.)
.
(Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga )