Розділ 42 - Спадщина руїн та бійня на вході..
Діставшись Стародавнього міста Кагара, міста старих богів, маги з Червоної вежі разом із Ліян, Сольранг та членами Племені Золотої Гриви вирішили залишитися біля входу, звідки відкривався найкращий краєвид на місто.
Сольранг та Еван спробували супроводити Алона, проте він наказав їм чекати тут і спустився до міста самотужки.
Причина для такого вчинку була лише одна.
[Оскільки ти здатний чути мій голос, ти продемонстрував базовий рівень ввічливості. Приходь наодинці до центральної вежі Кагари.]
Ці слова прошепотіли в розумі Алона тієї самої миті, як він переступив межу Кагари.
Він не мав жодного уявлення, хто саме з ним розмовляв.
Попри те, що він відвідував це місто незліченну кількість разів у минулому, ні разу подібний голос не лунав у його думках.
Проте інстинкт підказував, що це пов'язано зі словами таємничої істоти. Не гаючи часу на зайві сумніви, він упевнено рушив уперед, поки не дістався самого серця Кагари.
Споруда перед ним була радше фортецею, а не забутим містом, а її вежа виявилася вражаюче високою як для будівлі, зведеної під землею.
Оглянувши вежу поглядом, Алон зайшов усередину.
Там на нього чекали гвинтові сходи, що вели вгору.
Алон мовчки почав підйом.
Спалах!
У міру того як він піднімався, смолоскипи спалахували один за одним, освітлюючи йому шлях.
Хоча з подібним сценарієм він жодного разу не стикався у грі, що викликало коротку мить невпевненості, це було лише секундне вагання.
Керуючись цим світлом, Алон продовжував підніматися, і на самій вершині довгих сходів він виявив простору залу.
Гуркіт — тріск!
З активацією магічного кола, колись порожня кімната вмить заповнилася височезними книжковими шафами.
Ці полиці виростали прямо з підлоги, невдовзі заполонивши весь внутрішній простір вежі. За одну мить приміщення стало настільки захаращеним, що межі між передом і задом повністю стерлися.
[Ти прийшов.]
————
Щиро кажучи, далеко не кожен представник Племені Золотої Гриви відчував глибоку прив'язаність до інших носіїв своєї крові.
Безумовно, Золоті Гриви мали сильніший вроджений зв'язок із власним видом порівняно з іншими звіролюдьми.
Зараз це вже не мало особливої ваги, але п'ять століть тому Плем'я Золотої Гриви беззастережно панувало над усіма іншими кланами звіролюдей.
Попри це, їхні почуття одне до одного не були глибшими, ніж до членів власних сімей.
Вони просто відчували трохи більшу прихильність між собою, ніж до представників інших видів, нічого більшого.
Якщо розібратися, вони все одно залишалися чужинцями один для одного.
Причина, чому Сольранг відчувала таку потужну прив'язаність до своїх сородичів і так затято оберігала Плем'я Золотої Гриви, крилася в її минулому.
Її щастя залишилося далеко позаду.
Вона цінувала дні, проведені серед свого народу, бачила сенс у допомозі батькові з його щоденними справами і щиро раділа, сидячи щовечора за столом та розділяючи трапезу з родиною.
Життя, яке вона знала в громаді, що складалася виключно із Золотих Грив, де кожен був пов'язаний узами крові, залишалося для Сольранг найдорожчим спогадом.
Саме тому вона прагнула помститися Чорному Дракону, який зруйнував те щастя, і хотіла знову об'єднати своїх розсіяних сородичів, щоб повернути втрачене.
Її благоговіння перед "Великим Місяцем" також брало свій початок звідси.
Вона була переконана, що Сутність Племені Золотої Гриви, яку Алон повернув їй, зможе дарувати їй як довгоочікувану помсту, так і відновлену радість.
І для неї—
Хрусь!
— Що?
Смерті одного єдиного члена Племені Золотої Гриви виявилося цілком достатньо, щоб її розум миттєво поглинув шквал люті.
Прямо перед її очима тіло сородича, який ще секунду тому розмовляв із нею, жалюгідно зсунулося на землю мертвою купою.
І водночас перед нею з'явився—
— Хм-м~ І це все? — це був Маліан. — Нічого вражаючого.
Маліан, один із чотирьох Баба Яга.
Зі спотвореним у потворній гримасі задоволення обличчям він недбало відкинув убік труп звіролюда. Позаду нього матеріалізувалися десятки постатей, одягнених у чорні мантії.
— Що за бісовщина—
— До зброї!
За його наказом маги Червоної вежі та найманці напружено підняли свої посохи. Досі розслаблені обличчя членів Племені Золотої Гриви миттєво перетворилися на маски паніки та жаху.
І тоді—
— Що, по-твоєму, ти собі дозволяєш?
Маліан, зустрівшись поглядом із Сольранг, чий вираз обличчя став смертельно загрозливим, скривив губи в ухмилці:
— Невже звіролюди справді такі тупі? Ти запитуєш мене про це, враховуючи ситуацію?
Його тон був перенасичений знущанням, очевидним для кожного, хто це чув.
Почувши це, Сольранг звузила очі, чітко усвідомивши, що подальші слова не мають жодного сенсу.
Тріск!
Електричні розряди вирвалися з її тіла, розлітаючись у всіх напрямках, а її сяючі золоті очі сфокусувалися на Маліані як на головній мішені.
— Один.
У цю мить Сольранг різко викрутила тіло, ледь ухилившись від атаки, про яку її попередило тривожне, інстинктивне відчуття небезпеки.
Бабах!
Земля вибухнула з оглушливим ревом, наче туди влучив колосальний метеор, залишивши після себе зяючий кратер.
— Ого, ти ухилилася від цього? А ти непростий суперник, чи не так?
Потім із пилу, що поступово осідав, спокійно вийшов чоловік, який щойно вщент розніс вхід — Калман Арентс, на чиєму обличчі грала глибока посмішка.
Побачивши, як Калман займає своє місце поруч із Маліаном, наче все це було чітко скоординовано, Сольранг гірко засміялася. Події, що щойно відбулися, дозволили їй повністю збагнути суть ситуації.
Сольранг міцно стиснула кулак.
Тріск!
Блискавки спалахнули навколо неї, підкоряючись її волі. Сама її стійка чітко давала зрозуміти, що жодні розмови більше не потрібні.
— Зачекайте, зачекайте! Що все це означає?! Ми — маги Червоної вежі! А ви — представники Баба Яги, хіба ні?!
На відміну від Сольранг, один із магів Червоної вежі відчайдушно закричав, намагаючись знайти вихід із цього протистояння. Коли Маліан перевів на них погляд, чарівник додав:
— Хм-м, маги Червоної вежі, кажеш? Гадаю, у нас могли б виникнути проблеми, якби ми завдали вам шкоди. — його слова зависли в повітрі.
— Саме так! Якщо з нами зараз щось станеться—
— Проте, — чарівник спробував продовжити, але Маліан різко перервав його, не залишаючи місця для дискусій. — Це стало б проблемою лише в тому випадку, якщо комусь із вас вдасться вижити, правильно?
Від цієї заяви Маліана, супроводжуваної викривленою посмішкою, обличчя мага миттєво скам'яніло. Він не був настільки дурним, щоб не зрозуміти прихований сенс цих слів.
І тому—
— Тьху, якби ти не влаштувала той погром, у цьому не було б жодної потреби. Навіщо тобі знадобилося все ускладнювати для кожного з нас?
— До речі, а де той дворянин, з яким ми маємо розібратися? Він же був із тобою, хіба ні?
— Ну, цим ми зможемо зайнятися вже після того, як прикінчимо це дівчисько.
Калман відповів на слова Маліана з абсолютною байдужістю і вимовив:
— А тепер, погляньмо. — темна, зловісна енергія закружляла навколо нього, викликаючи дикий жах одним своїм виглядом. — Чи не провести нам маленьке випробування?
Бабах!
З цими словами битва розпочалася — Калман різко викинув кулак у бік Сольранг.
————
Алон, усвідомивши, що голос, який лунав у його голові, тепер виходив безпосередньо з точки прямо перед ним, підвів погляд. Там, за письмовим столом, сиділа якась постать.
Її вигляд було неможливо чітко визначити.
Якщо точніше, здавалося, ніби щось постійно заважало будь-яким спробам описати її форму.
Вона виглядала одночасно і як людина, і як звір, і як потворний монстр.
Поки Алон розгублено витріщався на постать, чия тінь, здавалося, нескінченно змінювалася, істота заговорила.
[Не дивись занадто довго. Проте як би ти не намагався, ти все одно не зможеш осягнути мою справжню природу.]
Почувши це, Алон струсив із себе заціпеніння, витримав коротку паузу і запитав:
— Хто ти?
[…Якщо ти не здатний осягнути навіть мою подобу, що змушує тебе вірити, ніби ти зможеш усвідомити моє ім'я?]
— …Ти знав, що я прийду?
[Як би я міг? Чи ти взагалі уявляєш, як довго я перебуваю в цьому ув'язненні?]
— Проте ти говорив так, наче очікував на мене.
[Аж ніяк. Можливо, ти просто щось неправильно зрозумів?]
Алон відчув раптове бажання дати щигля по голові цієї безформної істоти перед ним, але стримався і знову заговорив:
— Я прийшов сюди, керуючись словами Ультультуса… точніше, таємничої сутності.
[Хм-м. Я так і думав, що причина саме в цьому.]
Постать відповіла тоном, у якому відчувався виразний інтерес, і продовжила:
[Невже та істота поділилася з тобою своїм справжнім ім'ям? …Ну, в такому разі виглядає цілком логічним вважати тебе гідним випробування.]
Алон на мить замовк, спостерігаючи за тим, як істота кивнула, наче це був єдино правильний висновок, а потім знову запитав:
— …Випробування чого саме?
[Випробування твого шансу. Я маю на увазі можливість, що відкривається перед тобою.]
— Можливість…? — поки Алон подумки повторював це слово, постать продовжила пояснення.
[У тебе, схоже, накопичилося безліч запитань. На жаль, наразі я не можу надати тобі відповіді. Ти не маєш необхідної кваліфікації.]
— І що це означає? — зацікавлений елементом гри, з яким він ніколи раніше не стикався, Алон наполягав на деталях.
[Якщо говорити прямо, тобі варто турбуватися не про моє рішення. Свою оцінку твоїй цінності виносить цей світ за власними стандартами.]
Після короткої паузи, наче зважуючи слова, постать продовжила:
[Ти, найімовірніше, нічого не розумієш і маєш купу запитань. Тож я поясню все максимально просто.]
І потім вона додала:
[Незабаром черговий чужинець спуститься у цей світ. Розберися з цією істотою і повертайся до мене.]
— …І якщо я це зроблю?
[Тоді ти виконаєш мінімальні вимоги — вимоги для того, щоб побачити мене в моєму справжньому вигляді та отримати відповіді на свої запитання.]
— Тобто ти стверджуєш, що зараз я не зможу дізнатися від тебе взагалі нічого?
[Ну, одну підказку я можу тобі дати.]
Істота, чия подоба залишалася розмитою та мінливою, подивилася прямо на Алона й посміхнулася:
[Щойно ти покинеш цю вежу, йди і прочитай напис у найсхіднішій точці цієї фортеці. Це має дати тобі базове розуміння поточних обставин.]
— Напис на сході… — пробурмотів Алон, а постать витримала паузу перед тим, як заговорити знову.
[Чудово, я прийняв рішення.]
[Щиро кажучи, моє пояснення мало б закінчитися на цьому, але оскільки ти подолав такий довгий шлях, я поділюся з тобою дечим вкрай інтригуючим.]
Не даючи Алону можливості вставити слово, постать вела далі:
[У цьому світі, окрім використання звичайних заклять, існує концепція, відома як Сулі — природний порядок. Чи чув ти про це?]
— …? Сулі?
[Так, а за її межами лежить Самопроявлення, проте це поки що знаходиться за межами твого поточного розуміння.]
Пробурмотівши це собі під ніс, істота продовжила пояснення для Алона:
[Сулі — це фундаментальна основа для того, що жителі цього світу називають магією, хоча дурні, які її практикують, заледве здатні збагнути її ази. Я бачу, що ти куди більш вправний за них, проте ти все одно застосовуєш її неправильно.]
Постать продовжувала говорити, явно розважаючись цією ситуацією:
[Магія, що з'являється за допомогою заклять, мусить чітко слідувати природному порядку. Це не те, що можна зліпити докупи абияк. Тільки дотримуючись природного порядку, прискіпливо вибудовуючи закляття та закликаючи правильне ім'я, можна досягти справжньої магії.]
Істота підняла один палець і додала:
[Проте навіть після цього пояснення я сумніваюся, що ти повністю все збагнеш. Тож як подарунок я навчу тебе Сулі — природного порядку.]
Вона завершила свої слова констатацією:
[Це і є сутність справжньої магії.]
.
.
.
(П.П Ох, Сольранушка.)
.
(Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga )