Розділ 40 - (Стерті з історії)
Протягом тривалого часу бандити з Кривавого Піску діяли як велика й могутня організація на просторах південної пустелі континенту Ампелан.
Вони командували угрупованням, що налічувало сотні розбійників, і більшість їхніх бійців володіли здатністю спрямовувати магічну енергію у свої клинки — вміння, яке підносило їх набагато вище рівня звичайних розбійників.
Зважаючи на колосальну силу, яку мав Кривавий Пісок, було неминуче, що вони привернуть увагу розташованої в пустелі Колонії.
Зрештою, територія, де Кривавий Пісок проводив свої вилазки, фактично прилягала до самої столиці Колонії.
Як каже прислів'я: "цвях, який стирчить, забивають першим". Для держави було б цілком природно виступити проти такої великої бандитської сили та повністю її викорінити.
Неминуче, коли на кордонах вештаються бандити, країна зазнає збитків у тій чи іншій формі.
Проте причина, чому Кривавий Пісок міг настільки відкрито орудувати в пустелі неподалік від столиці, крилася в їхньому впливовому заступникові.
І це було не звичайне прикриття; підтримку їм надавав один із найстаріших Баба Яга Колонії — воїн Калман Арентс.
Завдяки заступництву Калмана, група, яку мали б ліквідувати вже дуже давно, за десятиліття розрослася з кількох десятків до кількох сотень членів.
Однак цього дня Драко, ватажок бандитів Кривавого Піску та довірений підлеглий Калмана Арентса, перебував у вкрай кепському гуморі.
— Джек мертвий?
— Так.
Його роздратування викликала доповідь про те, що одного з його людей, відправленого на пограбування каравану, було вбито.
— Хах—
Драко похмуро насупився, його обличчя потемніло. Його гнів виникав не через втрату бойового побратима, а через безглузду смерть бійця, у чиє навчання він вклав чимало зусиль.
"Я планував тренувати його далі й використати як убивцю."
Невдоволено цокнувши язиком, Драко запитав:
— Хто за цим стоїть?
— Судячи з усього, його вбив якийсь дворянин, коли той намагався напасти на магиню.
— Дворянин? Убив Джека?
— Так. Згідно з повідомленнями, коли цей аристократ застосував магію, частина пустелі буквально замерзла…
— Як його ім'я?
— Зараз ми збираємо інформацію через наших інформаторів у Колонії. Деталі будуть відомі вже до завтра.
Після коротких роздумів Драко наказав:
— Доповісти мені тієї ж миті, як надійде інформація.
Драко не мав жодного наміру відпускати дворянина, який прикінчив Джека, безкарним.
"Я мушу отримати компенсацію за втрачені ресурси."
Звісно, враховуючи статус дворянина на чужій землі, його вбивство могло викликати ускладнення, але Драко це не надто хвилювало.
Смерть у пустелі була буденною справою, і доки не було свідків, більшість таких випадків просто списували на зникнення безвісти.
І Драко мав величезний досвід у влаштуванні подібних фіналів.
Щойно він з'ясує особу дворянина, то просто вичікуватиме слушного моменту й поховає його в пісках, як тільки той спробує покинути пустелю.
— Якби тільки "це" не з'явилося.
— Кха-ах—!
Драко виплюнув повний рот темно-червоної крові, дивлячись на власне лігво очима, повними безмежного відчаю.
Лише десять хвилин тому таємне сховище бандитів Кривавого Піску, яке роками гордо височіло серед дюн, перетворилося на руїни.
Проте це було далеко не найстрашнішим у цій катастрофі.
Бійці, яких він тренував понад десять років, тепер або лежали похованими під товщею піску, або висіли розчавленими на стінах сховища, зустрівши свій кінець.
І тоді—
— Хм-м, це все?
Пара гострих золотих очей оглянула територію і миттєво зникла.
В один спалах золотої блискавки постать Сольранг знову матеріалізувалася, стискаючи у своїх руках відсічені голови двох бандитів.
На обличчях мерців усе ще застиг вираз напруженого очікування, наче вони навіть не встигли усвідомити, що сталося, чатуючи в засідці біля зруйнованого лігва для раптової атаки.
Гуп—
З абсолютно байдужим виглядом, Сольранг відкинула голови кудись подалі, змусивши Драко лише шоковано витріщитися, не в змозі осягнути те, що відбувається.
Від самого початку й до самого кінця—
Усе.
"Що… що, в біса, тут коїться…?" — Драко заціпеніло дивився на саму смерть, яка тепер повільно наближалася до нього.
Рип, рип…
За одну-єдину мить золотий спалах світла, що звалився з неба, вщент зруйнував його королівство — сховище, яке він будував роками, — та винищив сотні бандитів Кривавого Піску, яких він вирощував понад десять років.
Рип, рип…
Дівчина із золотими очима. Справжнісінький жнець.
Тієї ж миті, як ці гострі золоті очі сфокусувалися на Драко, первісний, інстинктивний жах сколихнув усе його тіло.
Навіть крізь цей паралізуючий страх, Драко відчайдушно намагався підібрати слова — сказати бодай щось, що могло б урятувати йому життя.
— Со... Сольранг! Ти хоч уявляєш, що ти накоїла?!
Голос Драко дрижав від відчаю. Його десятирічне королівство, усе, що він створив, розсипалося, як піщаний замок, але він не втрачав надії. Він вірив, що якщо просто виживе, то зможе відбудувати все знову.
Проте—
На жаль, Сольранг ніяк не відреагувала на його гарячкові крики. Вона лише підняла свою заляпану кров'ю праву руку і міцно схопила за голову Драко, чий живіт уже був пробитий наскрізь.
— Якщо ти вб'єш мене зараз, то наживеш ворога в особі Калмана Арентса! Я під його захистом!
Відчуваючи наближення смерті, Драко спробував використати ім'я Калмана як останню надію на порятунок, але тиск руки Сольранг лише посилився.
— Тобі потрібні гроші?! Забирай! Забирай усе! Чи ти хочеш данину?! Я платитиму будь-яку данину, яку ти зажадаєш!!
Його крики ставали дедалі більш істеричними, аж поки він останнім криком не заскиглив у цілковитому розпачі, коли реальність неминучої кончини повністю накрила його з головою.
— Чому?! Чому ти це робиш зі мною?! Чому?! Чому!!! — його сповнений люті та безсилля голос лунко рознісся пустелею.
У відповідь пролунало:
— Бо ти посмів підняти руку на мого Господаря. І... — тихий, приглушений шепіт торкнувся вух Драко. Він не був гучним, але й тихим його назвати було не можна. Просто спокійні слова.
І після цього—
— Бо я не хочу, щоб мене сварили.
З цим тихим шепотом, коли в її пам'яті раптом виринув образ чорних очей Алона, Сольранг одним різким рухом розчавила голову Драко.
Хрусь!
Завершивши свою місію, Сольранг миттєво зникла, не залишивши по собі нічого.
За якісь десять хвилин бандити Кривавого Піску, які понад десять років тероризували пустелю під прикриттям імені Калмана, були назавжди стерті з історії.
Наступного дня.
Алон, відчуваючи, як втома від довгої подорожі нарешті відступає, отримав дві новини.
Першою було те, що вхід до Стародавнього міста Кагара буде закритий ще протягом трьох днів.
Другою—
— Графе, я чув, що бандити з Кривавого Піску, які напали на нас, були повністю винищені!
— …Кривавий Пісок? — це була та сама група, що нещодавно вчинила на них засідку, і тепер її оголосили знищеною.
— Так, їх абсолютно повністю стерли.
— …Коли це сталося?
— З того, що мені вдалося дізнатися, це відбулося вчора.
— Ціле бандитське угруповання вирізали, і чутки розійшлися за один день?
Поки Алон спантеличено хмурився, Еван підтвердив слова графа кивком:
— Усе місто буквально гуде від цієї новини. Схоже, караван, який прибув сьогодні вранці, поділився цією інформацією.
Від слів Евана, Алон відчув, ніби над його головою закружляла тисяча знаків питання.
Згідно з оригінальним сюжетом гри, Кривавий Пісок мав зникнути лише через три роки, і то від рук головного героя, Елібана.
"Чому, в біса, вони зникли саме зараз?" — з розгубленим виразом обличчя Алон намагався знайти логічне пояснення, але—
— Це я з ними розібралася!
Відповідь з'явилася куди швидше, ніж він міг собі уявити.
— Ти?
— Ага! Хіба я не чудово впоралася?!
Дивлячись на безневинну посмішку Сольранг, і Алон, і Еван повільно роззявили роти від приголомшення.
— Ти… розправилася з бандитами Кривавого Піску…?
— Угу!
— …Навіщо? — Алон поставив це запитання чисто інстинктивно.
— Ну, хіба Господар сам про це не казав?
Еван кинув на Алона погляд, який ніби запитував: "Ви справді таке казали?", а Алон лише розгублено подивився у відповідь на Евана. Проте це тривало лише мить.
— Ви сказали, що більше не хочете їх бачити.
— Я дійсно це казав… але—
— Якщо їх більше немає, то ви їх більше й не побачите, правильно?
З широкою, щирою посмішкою Сольранг кивнула, наче щойно вирішила якусь глобальну дилему, залишивши Алона з тим самим відчуттям, яке він випробував під час першої зустрічі з Деусом — почуттям, що все це було вкрай, неймовірно тупо й занадто.
Проте його подив швидко минув, і Алон, раптом про щось подумавши, запитав:
— Зачекай, тобто ти винищила весь Кривавий Пісок абсолютно самотужки?
— Саме так!
Сольранг невимушено кивнула, змусивши Алона знову зануритися в німе заціпеніння.
Бандити Кривавого Піску, про яких він знав, налічували сотні бійців, і більшість із них могли наповнювати свою зброю магією — сила, яку точно не варто було недооцінювати.
Ба більше, їхній ватажок Драко, наскільки знав Алон, був людиною, яка через три роки мала б вільно володіти клинком аури.
І попри це, Сольранг самотужки вирізала сотні бійців лицарського рівня разом із їхнім лідером Драко…?
Він розумів, що титул Баба Яга просто так не дають, але… хіба цей рівень сили не виходив за межі будь-яких його очікувань?
Алон мовчки дивився на Сольранг, яка весело посміхалася, і раптом згадав, що в майбутньому їй судилося стати самим втіленням гріха Гордині.
"…"
З цією думкою його постава несвідомо стала значно більш шанобливою.
Це сталося за три дні до їхнього запланованого відправлення до Стародавнього міста Кагара.
Приблизно в той самий час, коли Алон вирушив до пустельного міста Колонії, у невеликому шинку в східній частині Терії, столиці Королівства Астерія, проходила таємна зустріч.
— Тож навіщо ви викликали мене, герцогу?
— Я не думав, що ваша інтуїція притупилася настільки, що вам потрібно про це запитувати, маркізе, — вимовив герцог Лімгрейв, лідер фракції Роялістів.
При цих словах маркіз Філбойд, лідер фракції дворян, невимушено сів за стіл і заговорив:
— Я так розумію, це стосується графа Палатіо.
— Ви надзвичайно кмітливі. Я покликав вас через графа Палатіо… або, якщо бути точнішим, через групу Кальфа, яку зібрали ці вискочки, — відповів Лімгрейв.
Маркіз кивнув, наче жодних додаткових пояснень не потребувалося.
Провівши десятиліття у бурхливому політичному морі, вони обоє миттєво зрозуміли, що герцог шукає альянсу для знищення Кальфи.
Група Кальфа була вкрай проблемною організацією, яка становила серйозну загрозу як для фракції Роялістів, так і для фракції Дворян, тому її потрібно було зруйнувати якомога швидше.
У їхньому світі вчорашні вороги могли легко стати сьогоднішніми союзниками, якщо збігалися інтереси, тож укласти цей союз не становило жодних труднощів.
— Тож який у вас план? — запитав Філбойд, одразу переходячи до справи без зайвих зволікань.
Подумки відзначивши швидку реакцію маркіза, який за кілька слів уже прорахував усі витрати й вигоди, герцог відповів:
— Я планую залучити Розаріо.
— …Розаріо?
— Так. Якщо конкретніше — Кардинала Розаріо.
Герцог почав детально викладати свій план маркізу.
За якийсь час—
— І які умови? — запитав Філбойд, наче почув уже цілком достатньо.
— Половина хабаря, щоб закрити рот Кардиналу.
— Непогана ціна.
Обидва аристократи обмінялися розуміючими поглядами, задоволено посміхаючись.
Якщо їхня змова пройде успішно, група Кальфа, що складалася з різного роду покидьків із нетрів, розсиплеться, як піщаний замок.
— Це не займе багато часу. Власне, я вже встановив контакт.
— З нетерпінням чекатиму на результати.
З цими словами обидва чоловіки покинули шинок із посмішками на обличчях, розійшовшись у протилежних напрямках.
Лише дві склянки з віскі, так і залишені повними, самотньо стояли на столі в занедбаному закладі.
.
.
.
(П.П Апхахахах, ну що, їм гайки, вони не врахували той факт що серед Кардиналів є Ютія, котра боготворить Алона, а якшо ти пішов проти Алона, тебе треба вбити.)
.
(Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga )