Розділ 4 - (Успішне завершення цілі та таємна зустріч Гріхів)
Минуло вже два роки відтоді, як Алон врятував Ютію і започаткував їхнє регулярне листування.
— Ще один успішний порятунок цього разу.
— Ось як.
Алон отримав позитивний звіт від Евана.
— Вони вже в притулку?
— Так, це вже п’ята дитина.
Почувши підтвердження Евана, Алон кивнув.
Протягом минулого року, Алону вдалося врятувати трьох Гріхів, яких він визначив як цілі.
Проблеми виникли з Гріхом Жадібності.
Знайти третій Гріх, яка тепер називала себе Ріне Гроф, було складно, хоча сам процес її порятунку не був надто важким. Те саме стосувалося й інших Гріхів.
Пошук кожного з них займав кілька місяців, але завдяки тому, що Алон наполегливо застосовував свої знання з гри, скеровуючи дії Евана, усіх вдалося знайти.
Спостерігаючи за Еваном, який протягом року невпинно працював над порятнуком п’яти майбутніх Гріхів, Алон заговорив.
— Тобі слід відпочити.
— Ми завершили завдання?
— Так.
Полегшений подих вирвався у Евана, коли він подивився на Алона.
— Але, юний господарю, ви не виглядаєте щасливим.
— Я задоволений.
— Ваш вираз обличчя каже інше.
— Ось як.
На ці слова Евана, Алон перевів на нього погляд, а потім подивився в дзеркало.
У дзеркалі відбивалося знайоме обличчя Алона.
"Це правда."
Чоловік у відображенні мав майже порожній вираз.
Ні, якщо придивитися, краї губ були трохи підняті, але зміна була настільки незначною, що її важко було помітити.
Алон спробував свідомо сформувати посмішку, але зупинився, побачивши, як його зазвичай привабливе обличчя стає чужим і неприродним.
Здавалося, ніби м’язи обличчя ще не повністю синхронізувалися з цим тілом.
На відміну від його минулого життя, де емоції завжди були чітко видимими, тепер його обличчя майже не виражало почуттів. А якщо й виражало, то зовсім трохи.
Не те щоб це було проблемою.
Алон не переймався цим. Відсутність виразної міміки була більш проблемою для оточення, ніж для нього самого.
У будь-якому разі це завершувало його поточні цілі.
Алон ледь помітно посміхнувся, думаючи про п’ять Гріхів, яких зібрали в притулку.
Він не очікував таких хороших результатів.
Чесно кажучи, Алон не був упевнений, що все піде настільки гладко.
П’ять Великих Гріхів мали всі підстави стати монстрами, якими їм судилося бути. Як би він не старався, він не міг бути впевненим, що врятує їх до того, як вони зазнають непоправних втрат.
Його головним страхом було те, що він не встигне врятувати їх до остаточного зламу. Але всупереч очікуванням, усі п’ятеро розвивалися цілком нормально.
— Еване.
— Так.
— Минулого разу, коли ти був у притулку, ти доповідав, що проблем не було, так?
— З того, що я бачив, навіть Ріне та Сольранг, які спочатку були в поганому стані, зараз майже повністю відновилися.
— Ось як.
— Так. Коли я вперше врятував Сольранг, вона була ніби зламана лялька, зовсім нерухома, але в притулку вона вже спілкується з іншими дітьми. А Ріне, яка спочатку заплющувала очі, ніби відмовляючись дивитися на світ, останнім часом читає книги з інтересом.
Алон кивнув.
Це збігалося з тим, що писала Ютія в листах.
Він не очікував, що Ютія впорається настільки добре.
Спочатку Алон розмістив Ютію в притулку, щоб тримати її подалі, а також через її прихильність до цього місця.
Але він не був упевнений, що вона подбає про інших дітей.
Його початковий план передбачав, що Еван контролюватиме ситуацію і за потреби знайде професіоналів.
Тепер це не було необхідним.
Алон посміхнувся.
Усе склалося навіть краще, ніж він очікував, і завдяки старанням Ютії залишилася лише одна його особиста задача.
Розвинути здатність до самозахисту.
Звісно, як третій син родини графа Палатіо, він не був у безпосередній небезпеці, особливо з Еваном поруч.
Але цей світ був темним фентезі, тому базова здатність захистити себе була необхідною. Він розглядав можливість вивчення магії.
— А, до речі, ви чули про "Блакитний Місяць", юний господарю?
Питання Евана повернуло Алона до реальності.
— "Блакитний Місяць"?
— Так, організація, яка останнім часом набирає сумнівної слави на східних територіях. Згідно зі звітами, вони знищують інші угруповання.
— Організація, що полює на інші організації?
— Саме так.
— Тоді вони приносять користь.
Алон відповів спокійно, повністю адаптувавшись до темного фентезі світу.
Якби "Блакитний Місяць" вбивав мирних жителів, це було б тривожно. Але якщо вони знищують організації, це інша справа.
На цьому континенті Алон не зустрічав жодної організації, яка б не була пов’язана зі смертю.
Якщо вони знищують тих, хто грається людськими життями, це не викликало в нього заперечень.
— Проблема в тому, що вони також убивають дворян.
— Еване.
— Так, юний господарю?
— Від сьогодні ти будеш спати в кімнаті поруч із моєю.
Алон сказав це рішуче.
Почувши це, він подумав про інше.
Ця організація не була в оригінальній сюжетній лінії, отже, вона, ймовірно, зникне до початку основної історії. Але… Лео останнім часом поводиться дивно. Можливо, це пов’язано з ними.
Думаючи про це, Алон знизав плечима і почав писати відповідь на лист Ютії, отриманий учора.
Як завжди, лист Ютії містив короткі привітання, звіт про стан дітей і список спонсорів.
Переглянувши це, Алон вирішив не згадувати про "Блакитний Місяць".
Вони навряд чи зачеплять притулок, повний дітей.
Алон завершив лист і відправив його через гільдію найманців.
Це був ще один спокійний день.
- - - -
Кілька тижнів потому, у притулку східного регіону.
Під час щотижневої зустрічі, Ютія читала лист від Алона.
— Це лист від "нього"? Дай мені подивитися! Я теж хочу прочитати!
— Я теж хочу.
Одна дівчина активно махала рукою, інша спокійно підняла руку.
У темному сховищі, їхні золоті та зелені очі світилися яскраво. Це були Сольранг і Ріне, майбутні Гріхи Гордині та Жадібності.
— Ось.
— Справді? Можна подивитися? Минулого разу ти не дала!
— Тепер можна.
Ютія посміхнулася і передала лист.
Невдовзі всі троє уважно його читали.
— Це… наказ?
— Це виглядає як звичайне листування…
Вони були розгублені.
У листі не було нічого, крім повсякденних розмов.
Деус подивився на Ютію.
Вона пояснила:
— Саме так і має бути. "Він" одразу сказав писати так, ніби це звичайна розмова.
Потім вона дістала з одягу старий лист і показала їм.
У ньому було те саме: просте привітання і пропозиція регулярно обмінюватися новинами про притулок.
Сольранг і Ріне насупилися.
Деус зрозумів першим.
— Це щоб уникнути витоку інформації?
— Так.
— Зрозуміло.
Деус кивнув.
— Якщо "він" боїться витоку, хіба не простіше використовувати магічний зв’язок або особисті зустрічі?
— Так.
— Тоді чому листи?
— Тому що так "він" вирішив.
Ютія посміхнулася.
— Якщо "він" так вирішив, ми підкоряємося. Питання не потрібні.
Після цих слів, Деус відчув сухість у роті.
Коли мова заходила про "нього", в Ютії з’являлася фанатична впевненість.
— Зрозуміло.
Вони завершили зустріч.
— Сольранг, як справи на півночі?
— Ти про работоргівців?
— Так.
Сольранг усміхнулася.
— Я з усіма розібралася.
— А твоя особистість?
— Прихована. Одяг Ріне працює ідеально. Я питала їх про моє обличчя, але ніхто не зміг відповісти.
— І що далі?
— Я їх убила. Усім відірвала голови.
Слова були сказані з усмішкою.
Ютія перевела погляд на Деуса.
— А південь?
— Авалон спричиняв проблеми, тому я їх знищив. Там було дещо важливе.
— Що саме?
— Лідер Авалону — перший син родини графа, де "він" живе.
Ютія мовчки кивнула.
Але потім…
— Схоже, перший син намагається отруїти його.
У кімнаті стало холодно.
Сольранг припинила посміхатися.
Ріне напружилася.
Деус продовжив дивитися на Ютію.
— Ти впевнений?
— Був лист з інструкціями.
— Він у тебе?
— Так.
Деус дістав лист.
Ютія прочитала його.
Як тільки вона закінчила:
— Зрозуміло.
Вона стиснула аркуш.
— Отже, це правда.
І її очі стали холодними.
.
.
.
(П.П Ну що ж, бай-бай Лео...)