Розділ 39 - (Навіжений пес та її Господар)
Боєць А-рангу Балам.
У неофіційній ієрархії бійців від F до A-рангу він посідав місце майже на самій вершині, якщо говорити про чисту бойову майстерність.
Сьогодні був звичайнісінький для нього день — він розслаблявся з кухлем у своєму улюбленому шинку, оскільки жодних дуелей на сьогодні заплановано не було.
Саме тоді в його поле зору потрапив якийсь дворянин.
Аристократ, одягнений у розкішне вбрання, яке так і кричало про його багатство, явно був тут чужинцем.
Як і слід було очікувати, його швидко затиснув у куток Адіго зі своєю бандою. Адіго — боєць А-рангу, причому вищого за самого Балама ступеня.
Навіть тоді це здавалося цілком буденною справою. Балам уже безліч разів бачив, як Адіго оббирає торговців чи дворян, що випадково заблукали до Колонії.
— Поглянь на цей дорогий одяг. Оце так здобич.
— З цього ми отримаємо добрячий куш.
Бійці поруч із Баламом ліниво перешіптувалися, спостерігаючи за тим, як банда Адіго оточує дворянина. Ніхто в шинку чи в сусідніх крамницях не мав ні найменшого бажання втручатися. Навіть попри присутність іншого бійця А-рангу, присутні лише споглядали за цим пограбуванням байдужими, заспаними очима, не роблячи жодного руху, щоб зупинити його.
Та й чого було чекати. Допомога цьому дворянину не обіцяла жодної вигоди. Навіть якби дворянин пообіцяв миттєву винагороду за порятунок, жоден боєць не зробив би й кроку. Ніхто не був настільки дурним, щоб виступити проти банди Адіго, а якщо бути точнішим — проти монстра Маліана, який стояв за його спиною.
Бійці чудово знали, що зухвалість Адіго тримається виключно на його зв'язках із Маліаном, жахливим Баба Ягою, тож усі просто мовчки пили своє пиво, сприймаючи цю сцену як безкоштовну розвагу.
Проте тієї миті, коли Адіго зневажливо ткнув дворянина пальцем у чоло—
Бабах!
Сталося дещо абсолютно неймовірне.
— Поясни, що ти щойно зробив.
Раптова поява. Один із чотирьох Баба Яга, що мешкали в Колонії.
— Ей.
Саме повітря, здавалося, тріщало від електричної напруги, коли Сольранг, Золота Блискавка, матеріалізувалася посеред вулиці. Блискавки, що були її візитною карткою, люто танцювали навколо її постаті.
— Який ідіот…?
Адіго, якого відкинуло у стіну, підвівся на ноги, намагаючись зберегти самовпевнений вигляд, але раптова поява Сольранг повністю збила його з пантелику.
— С-Сольранг? — пробурмотів він у цілковитому ступорі, наче не міг повірити власним очам, хоча чудово розумів, хто саме стоїть перед ним.
Проте—
— Що, по-твоєму, ти собі дозволяєш робити з моїм Господарем?
Після наступних слів Сольранг, обличчя Адіго миттєво змінилося з розгубленості на дикий, тваринний жах.
— А-а-а-агх!?
Перш ніж він встиг бодай щось відповісти, Сольранг схопила його за голову й щосили вбила в землю.
Хрусь!
Жахливий звук, від якого холонуло в жилах, відлунням прокотився вухами бійців.
Але на цьому все не закінчилося. З абсолютно крижаним виразом обличчя Сольранг схопила Адіго за ногу й просто жбурнула вбік.
Бабах!
Адіго влетів прямо всередину шинку. Намагаючись підвестися на ноги, він спробував заговорити:
— З-зачекай, я ж не зна...—
Хрусь!
Сольранг знову схопила його за голову й з розмаху вдарила об стійку.
— Справді!
Знову.
— А-а-агх!
І знову.
— Якщо ти продовжиш, мій бос тебе—
Знову.
— Б-благаю, змилуй—
Хрусь!
Запанувала мертва тиша.
Усі бійці стояли з роззявленими ротами, дивлячись на вщент розтрощений шинок. Навіть власник закладу, який мав би лютувати через погром, затамував подих і тремтів від дикого жаху. Один із клієнтів, що сидів за зламаним столом, застиг як статуя, міцно стискаючи в руці важкий пивний кухоль.
І тоді—
Гуп!
Сольранг, яка тепер була вся заляпана кров'ю, нарешті випустила голову Адіго з виразом повної байдужості. У цю мить кожного присутнього бійця пройняло дикою сумішшю страху та поваги. Її швидкість була за межами їхніх можливостей, а те, як вона розправилася з топ-бійцем А-рангу, наче з банальним вуличним волоцюгою, викликало справжній трепет.
Коли Сольранг, яка навіть не спітніла, перевела погляд на тремтячих бандитів, що оточували Алона—
Бабах! Тріск!
В одну мить вона відправила їх усіх у політ. Вони врізалися в стіни та вікна, і затихли.
Бійці, які вже бачили, як Сольранг безжально та без жодних емоцій трощить своїх суперників на арені Колізею, знову здригнулися при виді Золотої Блискавки, що піднялася до статусу Баба Яги.
— Господарю! Ви тут!? Чому ж ви не попередили мене!
Перш ніж хтось встиг хоч щось осягнути, Сольранг уже променисто посміхалася, її золотий хвіст грайливо виляв з боку в бік, а сама вона міцно вчепилася рукою в плече Алона. Усі навколо застигли в німому заціпенінні.
— Я так довго на вас чекала! У мене вже стільки всього готово, ходімо швидше!
Ігноруючи повне збентеження бійців, Сольранг, продовжуючи крутити хвостом та радісно посміхатися, потягнула Алона за собою. Коли постаті Сольранг та дворянина зникли вдалині, бійці, що спостерігали за цим, залишилися наодинці з одним вкрай тривожним запитанням:
— Хто цей чоловік…? Хто, в біса, може бути господарем цього скаженого пса…?
Їм залишалося лише губитися в здогадках щодо особистості дворянина, якого сама Сольранг назвала своїм Господарем.
Тим часом Алон, якого тягла за собою заляпана кров'ю дівчина-звір, був спантеличений не менше за тих бійців. Хоча він відчував вдячність і дивне почуття гордості, у його голові все одно промайнула тривожна думка:
"Чи зможу я… взагалі вижити після цього?"
Оскільки Алон дістався Колонії ближче до вечора, сонце практично сховалося за горизонт до того часу, як Сольранг привела його до певної будівлі.
— Ми на місці!
Дивлячись на Сольранг, чиї вушка радісно піднялися вгору, коли вона переступила поріг споруди, Алон мимоволі подумав: "Вона величезна".
Він розгублено витріщався на будівлю, яка височіла аж на дев'ять поверхів — рідкісне видовище для цієї частини міста. Поруч пролунав сповнений захвату голос Евана:
— Ого, яка вона величезна.
Хоча споруда й не мала тієї розлогої величі, притаманної маєтку Деуса, високі будинки були тут рідкістю, що робило цей контраст ще більш разючим.
Увійшовши всередину разом з Еваном та Сольранг, вони попрямували безпосередньо на найвищий поверх.
— О, Бос, ви повернулися.
— Бос!
Наближаючись до верхнього поверху, вони проходили повз звіролюдей, які вітали Сольранг чіткими військовими салютами. Усі вони, як і сама дівчина, мали золоте волосся.
— Бос, ласкаво просимо назад.
Коли вони нарешті дісталися верхнього поверху, ще один представник племені звіролюдей, який, схоже, чекав біля дверей, привітав їх глибоким уклоном. Він також мав золоте волосся, але одну сторону його обличчя спотворював довгий шрам.
— Ага, щось сталося, поки мене не було?
— Абсолютно нічого.
Сольранг весело базікала, відчиняючи двері та впевнено крокуючи всередину. Алон та Еван рушили слідом.
Проходячи повз, Алон відчув на собі пильний погляд звіролюда зі шрамом, і саме в той момент, коли він збирався озирнутися—
— Схоже, реальність трохи відрізняється від чуток.
— Чуток? — Алон здивовано поглянув на Евана, не розуміючи, до чого той веде.
Еван, дивлячись у спину Сольранг, пояснив:
— Так, я чув, що Сольранг має далеко не найкращу репутацію.
— У якому сенсі?
— Кажуть, у неї вкрай лютий характер. Здається, її називають Навіженим Псом? Хоча я також чув, що до представників власного виду вона ставиться дещо м'якше.
— …Сольранг?
Алон кинув короткий погляд у бік дівчини.
— Господарю! Ви можете сісти прямо тут!
Сольранг, збуджено крутячи хвостом, уже вмостилася, схрестивши ноги, на маті в кабінеті. Вона енергійно поплескала рукою по почесному місці поруч із собою.
"…Та сцена трохи раніше була дійсно моторошною."
Алон мигцем згадав ту жорстоку бійню в шинку, але, дивлячись на її теперішню променисту посмішку, лише знизав плечима й сів поруч.
З цього моменту їхня серйозна розмова нарешті розпочалася.
Чесно кажучи, Алон трохи нервував через те, як саме пройде його розмова з Сольранг. Хоча їхній нещодавній діалог із Деусом завершився напрочуд позитивно, Сольранг була вкрай нестабільною, і він не знав, чого очікувати від цієї зустрічі.
Проте, всупереч усім побоюванням Алона—
— Неймовірно!
— …Що?
— Просто неймовірно!
У деяких аспектах спілкування з Сольранг виявилося навіть простішим, ніж із Деусом, що злегка спантеличило Алона.
— Ти справді добре обмізкувала все, що я сказав?
— Так! І ви можете звертатися до мене неофіційно! — випалила Сольранг із шаленою енергією.
Здавалося, вона фізично не здатна всидіти на одному місці бодай секунду. Навіть сидячи на маті, вона раптом невимушено вперлася руками в підлогу й застигла в стійці на руках догори дригом.
Дивлячись на неї порожнім поглядом, Алон зауважив:
— Усе ж таки, хіба ти не маєш зважати на власні обов'язки? Я чув, що ти керуєш цілою гільдією.
Під час їхньої короткої розмови Алон дізнався, що, окрім отримання статусу Баба Яга в Колонії, Сольранг також зібрала навколо себе залишки свого племені та заснувала власну гільдію, що й підштовхнуло його до цього запитання.
— Хм-м…
Сольранг, усе ще балансуючи в цій дивній стійці догори ногами, здавалося, на мить замислилася.
— Усе гаразд!
— …Ти впевнена?
— Так! Навіть якщо ми не пов'язані кровю, ви — мій Господар!
Палка відповідь Сольранг змусила Алона злегка ніяково кивнути, але в глибині душі його знову накрила та сама хвиля гордості, яку він відчув під час зустрічі з Деусом. Зрештою, він не очікував, що Сольранг надасть йому таку колосальну підтримку, особливо враховуючи, що він навіть не попереджав її листом.
"Якщо чесно, я не розраховував на таку відданість."
З погляду Алона, така допомога була більш ніж бажаною. Він продовжив розмову, відчуваючи, як у його грудях народжується майже батьківське тепло до цієї дівчини. Вони обговорили безліч речей, хоча більшість тем були цілком буденними. Алон розпитав про її життя в Колонії та розповів про Деуса, а Сольранг поділилася своїми пригодами на території пустелі.
Раптом, наче згадавши щось важливе, Сольранг зітхнула:
— Завдяки вам я змогла знову об'єднати розсіяне плем'я!
— …Завдяки мені?
— Так, погляньте!
Сольранг променисто посміхнулася і продемонструвала йому рукавицю на своїй правій руці, в якій Алон миттєво впізнав Сутність Племені Золотої Гриви.
— Розумію.
"Отже, чутки про те, що зустріч із Племенем Золотої Гриви пробуджує їхній повний потенціал, виявилися чистісінькою правдою."
Тепер Алон почав чітко розуміти, чому Сольранг ставиться до нього з такою глибокою повагою. Поговоривши ще трохи, дівчина-звір раптово змінила тему:
— До речі, пустеля зараз вкрай небезпечна.
— Хм? Чому ти так кажеш? — Сольранг нахилила голову вбік, зацікавившись зауваженням Евана.
— На нас напали.
— …Напали?
— Так.
При слові "напали" життєрадісна посмішка Сольранг на мить заціпеніла, але Алон лише підтвердив слова Евана спокійним кивком:
— Нас затиснули бандити з Кривавого Піску, попри те, що ми подорожували вдень, коли вони зазвичай не проявляють активності.
— Справді? Огидні покидьки… чи не так?
— Вони точно не ті люди, яких я хотів би зустріти знову, — знизав плечима Алон, згадуючи ту сутичку, і поглянув на Сольранг.
Здавалося, вона намагалася приховати свій миттєвий серйозний вираз обличчя за звичною безтурботною посмішкою. Поговоривши ще трохи, Сольранг знову заговорила:
— Хай там як, зараз вам обом варто відпочити! Ви, мабуть, вкрай виснажені після такої довгої подорожі, так?
З цими словами, Сольранг виділила Алону та Евану кімнати на поверсі прямо під її кабінетом. Розмістивши гостей, вона повернулася на найвищий поверх і вже не посміхаючись, тихо покликала:
— Ралго.
— Так.
Ралго, звіролюд зі шрамом, миттєво з'явився перед своєю очільницею.
— Де зараз ховаються ці мерзотники?
— Бандити Кривавого Піску розбили свій табір на північному сході, проте є дещо, про що я мушу доповісти додатково.
— Що саме?
— Наскільки мені відомо, Кривавий Пісок діє під заступництвом Калмана, одного з трьох інших Баба Яга. — у тоні Ралги чітко відчувалася тривога.
— Справді? Проте навіть так—
Попри цю новину, Сольранг лише раз ліниво крутнула хвостом, не виказавши ні краплі сумніву.
— Ніхто не має права піднімати руку на мого Господаря.
Її відповідь чітко дала зрозуміти, що інформація про Калмана не зупинить її ні на йоту.
— Якщо він дізнається про це, мені точно добряче дістанеться, розумієш? — пробурмотіла вона собі під ніс так тихо, що навіть Ралго не зміг нічого розібрати, і пильно подивилася в бік північного сходу.
— Залишайся тут.
Вираз її обличчя став смертельно серйозним, а в золотих очах спалахнув зловісний, нещадний вогник.
— Я збираюся винищити їх усіх до єдиного.
І з цими словами вона миттєво зникла, залишивши після себе лише тріскучий золотий спалах блискавки.
.
.
.
(П.П До речі, цікавий факт, Сольранг на справді доволі розумна, просто коли вона з Алоном, вона на автоматі вмикає режим дурочкі, навіть сама цього трішки не усвідомлюючи, це нагадує собаку, котра лащиться до господаря не замислюючись, але коли бачить інших людей, починає агресувати до них. Но все ж Сольранг тут сама кумедна з П'яти Гріхів..)
.
Шинок (або шинкарня) — це традиційна українська назва питного закладу, де продавали алкогольні напої (пиво, мед, горілку) та їжу.
.
(Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga )