Розділ 34 - (Вершина фракції Кальфа)
На півночі, до самого обрію, простягався безлюдний простір, скутий лютим холодом і вкритий попелястим ґрунтом. Це було недавнє місце конфлікту між Зовнішнім Богом та графом Астерії. Тепер же ландшафт перетворився на величезний цвинтар — вічне пристанище для членів експедиції, чиї тіла так і не вдалося знайти.
Клунк—
Там стояла постать, одягнена в чорне релігійне вбрання; темні, зловісні прикраси тихо цокотіли на талії та зап'ястях. Обличчя було приховане каптуром, проте створювалося враження, що він уважно вивчає навколишнє середовище.
— …?
— …?
Він скривив рота, виглядаючи збитим із пантелику обставинами. Проте, після кількох митей спостереження, ледь помітна, зацікавлена посмішка торкнулася його губ.
— Захопливо.
Його голос, дивно піднесений, видавався недоречним у цьому похмурому краєвиді. Він резонував складною, багаторівневою тональністю, через що було неможливо розрізнити, чи належить він чоловікові, чи жінці. Його повільний, всеохопний огляд місцевості завершився, коли очі зупинилися на землі. Це було те саме місце, де зник Зовнішній Бог і де Алон свого часу завдав свого удару в дуелі.
Він мовчки споглядав це місце й пробурмотів:
— Дозвольте поспостерігати, як далеко це зайде. Може, варто подивитися?
Вимовивши ці двозначні слова, він рішуче відвернувся, наче його мета тут була досягнута. І так сіра земля, населена лише надгробками, знову була покинута в абсолютну самотність.
Минуло п'ять місяців відтоді, як нескінченний потік подарунків почав надходити до графства Палатіо, а пори року змінилися з весняних на яскраві, помірні літні дні. Повітря було теплим, хоча клімат радше можна було назвати «приємним», ніж задушливим.
Щойно потік подарунків, що супроводжували магічні дослідження Алона, почав спадати, перед ним постали два значні обов'язки.
Першим було повторне відкриття загубленого міста Кагара. Невтомно розшукуючи зачіпки за допомогою Інформаційної Гільдії, Алон швидко отримав новину про те, що в пустелі знайшли прихований мегаполіс. Хоча в повідомленні гільдії просто зазначалося, що шукачі скарбів натрапили на заховане місто, Алон, спираючись на свої попередні дані, легко впізнав у ньому забуте місто Кагара. Це означало, що залишилося лише покинути Колонію, і він нарешті здобуде знання, яких прагнув.
Однак, замість того щоб вирушати до пустельного міста, Алон наразі подорожував у протилежному напрямку — до Терії, столиці Астерії. Це було зумовлено його другим обов'язком: Великою Асамблеєю, подією, що проводиться раз на три роки, на якій зобов'язані бути присутніми всі дворяни.
— Ми вже близько?
— Маємо прибути невдовзі, — відповів Еван, який ділив карету з Алоном, глянувши на яскраве небо.
— Сподіваюся, що ні.
— Але якщо ми збільшимо швидкість ще більше, це стане проблематичним.
Алон підтвердив слова Евана кивком. Карета вже рухалася з неабиякою швидкістю для ґрунтової дороги, підскакуючи незвично швидко.
"Я б волів уникнути пильної уваги, яка приходить разом із запізненням…"
Прорахувавшись із часом у дорозі, Алон тепер постав перед перспективою запізнитися на Велику Асамблею. За своєю незворушною маскою він внутрішньо зітхнув. Його дуже спокушала ідея кинути цю всю справу й розвернути карету назад до Колонії, але, на жаль, такого вибору в нього не було. Подібно до соціальних функцій, які він відвідував раніше, Велика Асамблея була обов'язковим зібранням для кожного дворянина Астерії, що проводилась кожні три роки.
"Чому взагалі існують такі правила?"
Хоча Алон шукав у записах спосіб виправдатися, він розумів логіку, що стояла за цим правилом.
"Це комуністична держава…? О, це монархія, тож, можливо, так і є…?"
Однак розуміння походження правила не змінювало його думки. Він не мав жодного інтересу до приєднання до будь-якої з політичних груп Астерії — ні в минулому, а тим паче ні зараз. Вступ до фракції по суті означав створення ворогів у королівстві, чого Алон прагнув уникнути.
Звісно, наявність ворогів могла дати свої переваги, але нічого з цього Алона не приваблювало. Гроші, наприклад, стали в достатку завдяки його «вічно вдячному» слузі, Деусу.
"…Був період, коли надмірні подарунки здавалися набридливими, але тепер обставини цілком комфортні"
У будь-якому разі, Алон не бачив ніякого плюсу в приєднанні до фракції, зважаючи на свої поточні прагнення, тому з самого початку свідомо уникав їх.
— Еване.
— Погляньте, столицю вже видно.
Наче передбачаючи слова Алона, Еван відповів швидко. Алон спрямував увагу назовні й побачив на горизонті столицю Астерії, Терію.
— Ах.
Рівень розвитку Терії був помітним, перевершуючи будь-яке інше королівство, яке Алон відвідав на сьогодні. Хоча він бачив лише близько п'яти маєтків та столицю Калібана, різниця в розвитку, крім чистих розмірів території, не була величезною.
Поки він порожнім поглядом вдивлявся у вигляд столиці…
— Ось вона.
Помітивши будівлю Великої Асамблеї вдалині, Алон відчув знайомий нервовий страх, подібний до того, що відчуває студент університету, який біжить на лекцію з десятихвилинним запізненням. Його обличчя застигло від передчуття.
— Хм…?
Однак у той момент, коли він ступив до зали засідань, Алон схилив голову в подиві. Хоча зустріч мала б уже розпочатися, велика кількість дворян залишалися назовні, невимушено спілкуючись, замість того щоб іти всередину.
"Що відбувається…?" — Алон коротко поміркував над цим, але швидко відкинув цю думку. Натомість він відчув полегшення, що йому не доведеться терпіти крижані погляди через запізнення. Він поспіхом вийшов із карети, прагнучи якнайшвидше потрапити всередину.
Невдовзі…
— Фух—
Еван, який керував каретою до Асамблеї в таких стислих термінах, полегшено зітхнув, спостерігаючи за Алоном.
Алон, що йшов до Великої Асамблеї трохи прискореним кроком, здавалося, дуже поспішав. Сторонньому спостерігачеві це могло здатися просто його природною широкою ходою.
Але Еван, який був поруч із Алоном понад сім років і вже наближався до восьми, міг відчути, що Алон був значно поспішливим, ніж здавався.
"Ну, гадаю, це одна з небагатьох речей, які я можу розрізнити в ньому"
Попри багато років, проведених з Алоном, залишалося багато чого, чого Еван не розумів у ньому, що залишало його трохи незадоволеним.
— Га?
Незабаром Еван набув розгубленого вигляду. Дворяни, які ще хвилину тому спілкувалися між собою, почали йти слідом за Алоном до зали засідань, коли він рішуче крокував попереду них.
Звісно, це не було цілковито дивним. Було цілком імовірно, що вони просто втратили лік часу під час розмови й лише зараз помітили, що спізнюються.
Проте не це було причиною збентеження Евана.
"Зачекайте, вони всі йдуть за графом?"
Дворяни, що зібралися біля будівлі Великої Асамблеї, не були однією групою; вони були розсіяні скрізь, від сходів до входу. Іншими словами, дворянам, які зрозуміли, що спізнюються, потрібно було просто дійти до дверей.
Але…
"Це неможливо… чи справді це відбувається?"
Алон, занадто перейнятий власним полегшенням від того, що не спізнився і уникнув занепокоєння студента котрий запізнюється, здавалося, нічого не помітив. Але кожен окремий дворянин тепер ішов за ним.
Клунк—
“…???”
Коли Алон нарешті піднявся сходами й увійшов до Асамблеї, це створило виразне враження, що він веде за собою всіх дворян усередину. Еван, спостерігаючи ззаду, міг лише ошелешено вдивлятися в те, що відбувалося.
Тим часом, поки Алон входив до зали засідань, заспокоєний своїм вчасним прибуттям, він нарешті вперше як слід оглянув інтер'єр. Зала мала кругову форму, що нагадувала будівлю парламенту, яку він бачив по телевізору у своєму колишньому світі.
Єдина значна відмінність полягала в тому, що розсадка була розділена на три чіткі секції, ймовірно, для того, щоб тримати фракції відокремленими одну від одної.
"Ліва сторона, мабуть, належить Роялістам, а права — фракції дворян"
Алон глянув на дворян, що сиділи ліворуч і праворуч, а потім помітив багато вільних місць у центрі.
"Схоже, це місце, де сидять незалежні дворяни… але чи справді є так багато неафілійованих дворян?"
На обличчі Алона промайнув вираз збентеження, але лише на мить. Усвідомивши, що погляди повільно повертаються в його бік, він інстинктивно рушив до найвіддаленішого місця. Однак, коли він повернув голову у відповідь на погляди, які відчув зі спини, він остовпів.
Бо там, дивлячись прямо на нього, були дворяни. Усі вони спостерігали за ним із виразами облич, які, здавалося, запитували: "Що ви зараз робите?"
"Зачекайте, ви всі щойно не були назовні…???"
З ошелешеним виглядом Алон почав рухатися вперед, цілячись у місце десь посередині секції.
— …Ах.
Побачивши, що дворяни все ще тримають ті самі вирази «що саме ви робите?», Алон нарешті зрозумів, чому вони чекали назовні будівлі Асамблеї попри час.
"Чи може це бути через те, що вони не хотіли сидіти спереду?"
Це було майже абсурдне уявлення, щось, що мало сенс у його студентські роки. Ніколи не відвідуючи таких великих асамблей, ні в грі, ні в реальному житті, Алон не мав іншого вибору, як сісти на вершині трикутної схеми розсадки — місці, безпомилково призначеному для голови фракції.
У ту саму мить, коли Алон сів на своє місце, звук дворян, які наслідували його приклад і сідали, наповнив залу, підтверджуючи його підозру.
"…Тепер я розумію, чому вони не хотіли сидіти тут"
Алон ледь помітно озирнувся по боках, спостерігаючи за двома лідерами фракцій, які також сиділи на краях трикутника, як і він сам. З одного боку був герцог Лімгрейв, голова фракції Роялістів, а з іншого — маркіз Філбойд, лідер фракції дворян. Одного можна було описати як витончено старіючого чоловіка середніх літ, іншого — як чоловіка, загартованого життєвими труднощами, але потужну присутність, яку вони випромінювали, неможливо було заперечити.
Звісно, це не була магічна енергія. Це була скоріше вага особистостей, які керували своїми фракціями довгий час, подолавши чимало випробувань.
"Вони дивляться досить пильно"
Якраз тоді, коли Алон почав осягати, чому дворяни уникають передніх місць, чоловік у центрі, який більше нагадував священник, ніж дворянина, кинув погляд на Алона та інших лідерів фракцій і почав говорити:
— Давайте тепер розпочнемо Велику Асамблею.
"Сподіваюся, це завершиться швидко…" — подумав Алон, повернувши голову. Зробивши це, він помітив герцогиню Альтію, яка сиділа прямо за ним. На відміну від останнього разу, коли він бачив її, тепер вона випромінювала ауру загадковості й зачарування.
— І перед тим, як ми розпочнемо провадження Асамблеї, ми хочемо оголосити, що новостворена фракція «Кальфа» тепер володітиме правом голосу на Великій Асамблеї Астерії.
Це була одна з тих чуток, які Алон відклав у дальні куточки своєї свідомості, будучи впевненим у їхній неправдивості. Але тепер він згадав — це був день, коли фракція леді Зенонії та герцогині Альтії офіційно утворилась.
— А тепер, графе Палатіо, як представнику фракції «Кальфа», чи є вам що сказати?
— …Що?
Тієї миті Алон усвідомив, що якимось чином став лідером тіньової фракції, заснованої герцогинею Альтією та леді Зенонією.
.
.
.
(П.П ну що ж Алон, пора пахати тіки вже як лідер фракції хд)
.
(Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділі та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga )