Розділ 33 - (Ніколи більше не питайте Деуса про "Великого Місяця")
На той самий світанок, коли Алон дізнався про призначення Ютії кардиналом, припав черговий збір членів «Блакитного Місяця».
Ці зібрання «Блакитного Місяця» проводилися раз на пів року.
Через величезні відстані, що розділяли учасників, вони зазвичай зв'язувалися за допомогою кришталевої кулі, створеної Ріне, а не збиралися фізично.
…Проте, хоча ці зустрічі відбувалися двічі на рік, вони завжди були короткими.
Дискусії, що проходили через кришталеву кулю Ріне, рідко тривали довше десяти хвилин.
Ютія як лідер зазвичай перебирала на себе найбільше часу, а Сольранг час від часу додавала власні наївні спостереження.
По суті, окрім цих двох, інші учасники лише кидали односкладові відповіді або висловлювали короткі думки, коли їх викликали; здебільшого вони просто мовчали.
Звісно, Ладан або Ріне іноді ділилися дрібними життєвими історіями, але Деус зазвичай зберігав повну тишу впродовж усіх цих сесій.
Частково це пояснювалося тим, що Деусу не було чим поділитися, але також і його природно стриманим характером.
Саме тому те, що сталося далі, виявилося абсолютно несподіваним.
Коли Сольранг невинно зауважила:
— О, я чула історію, що "Великий Місяць" кудись виїжджав. І як воно — побачити його на власні очі?
Ніхто й подумати не міг, що це просте запитання змусить їхню стандартну зустріч на десять хвилин, розтягнутися на понад півтори години.
Спочатку присутні П'ять Великих Гріхів були заінтриговані.
Не тому, що Деус вибухнув промовою на славу "Великого Місяця", а тому, що вони були шоковані самою здатністю Деуса розмовляти так довго.
Однак…
["Великий Місяць" особисто вийшов проти потойбічної істоти, Ультультуса. У той час, коли всіх поглинув відчай і страх, а заступниця голови Синьої вежі заціпеніла від жаху, "Великий Місяць спокійно" рушив уперед і кинув виклик сутності. Озираючись назад, здається, що "Великий Місяць" уже тоді почав сплітати свою магію. Але це не найважливіша деталь. Тієї самої миті, коли істота повернулася до "Великого Місяця"—]
Коли розповідь Деуса перетнула позначку в тридцять хвилин й наблизилася до повноцінної години, інші почали відчувати дедалі більшу тривогу.
Ніхто й не здогадувався, що ця історія може мати такий хронометраж.
[Тепер, коли я згадую момент нашого прощання з "Великим Місяцем"—]
[Зачекай, ти відхиляєшся від теми—] — спробувала вклинитися Ріне, але…
[Просто вислухайте цю частину. Я ж переповідаю історію про "Великого Місяця", чи не так? Тож на чому я зупинився? Ах, так, це було з Ультультусом—]
Повністю поглинений своєю історією про "Великого Місяця", Деус повернувся до попередньої частини розповіді й продовжив свою розлогу промову.
І Ріне, і Сольранг, благаючи очима та посилаючи магічні сигнали через зв'язок, дивилися на Ютію, вірячи, що вона єдина людина, здатна приборкати Деуса.
Але…
[Воістину, "Великий Місяць" величний.]
Замість того щоб зупинити його, Ютія здавалася абсолютно зачарованою розповіддю, підтакуючи зі схвальною посмішкою.
Побачивши це, решта зрозуміла: історія ще дуже далека від фіналу.
Як і передбачалося, промова Деуса врешті-решт добігла кінця — через одну годину й тридцять хвилин.
["……"]
У цей момент Ріне, Ладан і Сольранг, закарбували у своїй пам'яті тверду рішучість: ніколи більше не питати Деуса про "Великого Місяця".
На цьому збори завершилися.
Світанок уже плавно переходив у ранок.
Наступного дня…
— Мій лорде, схоже, новини правдиві. Ютію дійсно призначили кардиналом.
— Ось як?
— Так. Інформаційна Гільдія також підтвердила, що Ютія тепер є одним із восьми кардиналів, які служать Святому Королівству Розаріо.
Почувши звіт Евана, Алон пробурмотів щось собі під ніс, а його розум затопило замішання.
— Еване.
— Так, мій лорде?
— Ранг кардинала — це надзвичайно висока посада у Святому Королівстві, правильно?
— Саме так. Як я вже пояснював раніше, кардинали поступаються лише папі. Вони також мають право оголошувати «Зовнішній заклик», що має величезну вагу.
— «Зовнішній заклик»…?
— Простіше кажучи, це дає їм законне право проголошувати священну війну. Звісно, спочатку потрібно виконати певні умови.
Почувши слова Евана, Алон тихо зітхнув, на мить замовк, а потім знову заговорив:
— Еване.
— Так, мій лорде?
— Невже справді так просто стати кардиналом?
— …… Ви це серйозно питаєте? — Еван подивився на Алона з виразом обличчя, який чітко ставив під сумнів адекватність такого запитання.
— Мені просто стало цікаво.
— ……Це, без перебільшення, надзвичайно складна справа. Окрім святих лицарів, яких обирає безпосередньо божество, у всьому Святому Королівстві існує лише вісім кардиналів. Ви справді вважаєте, що цього легко досягти?
Алон кивнув, але легкий нахил голови видавав його приховане здивування.
"Як, у біса, їй це вдалося…?"
Це ж Алон відправив Ютію до Святого Королівства, знаючи про її хист до віри. Проте він ніяк не очікував, що Ютія підніметься до позиції кардинала менш ніж за два роки. Він чудово розумів, що титул кардинала не здобувається самою лише побожністю.
Тож, хоча Алон і був спантеличений поточними обставинами Ютії, невдовзі він відкинув ці думки. Зрештою, якщо поміркувати логічно, успіх Ютії у Святому Королівстві не ніс для нього жодних мінусів. Навпаки, це обіцяло стати дуже вигідним поворотом подій.
"Невже я нарешті здобув могутнього покровителя…?"
У Калібані вже ходили чутки, що граф Палатіо є покровителем Деуса, одного з Магістрів-лицарів, але ця нова ситуація була зовсім іншого рівня. З Деусом йому щастило обмінятися бодай словом на день, а відправка листа ставала цілою подією.
Ютія, навпаки, була тією, з ким він листувався щомісяця і в кого міг просити про послуги без жодних вагань. Різниця була колосальною.
І хоча обличчя Алона залишалося маскою нейтральності, всередині він відчував глибоке задоволення, кілька разів кивнувши про себе.
"Можливо, тепер я отримаю якісь переваги?" — він чіплявся за слабку ниточку надії.
Після цього минув приблизно тиждень.
Дотримуючись свого початкового плану, Алон повернувся до маєтку й поринув у спокійну рутину. Пізній підйом, підсмажений хліб на сніданок і смакування стейка на вечерю — цей неквапливий спосіб життя дарував йому глибоке відчуття блаженства.
Це не означало, що він байдикував увесь тиждень.
Хоча йому й хотілося повністю відключити мізки, Алон знав, що не може дозволити собі бути необережним, ставши свідком сходження потойбічної сутності. Якщо з'явився один, існувала ймовірність, що за ним прийдуть інші.
Іншими словами, тепер, коли П'ять Великих Гріхів були запечатані, світ увійшов у стан, де подібні істоти могли матеріалізуватися в будь-який момент.
Алон прийняв цю реальність скоріше з покірністю, ніж з опором. Хоча це й було викликом, у певному світлі все виглядало не так уже й погано. Якщо ефект метелика від його порятунку П'яти Великих Гріхів призвів до цього, то протистояти кільком потойбічним істотам було куди краще, ніж дозволити Гріхам спустошити королівства. Принаймні потойбічні сутності давали якесь попередження, тоді як П'ять Великих Гріхів з'явилися б як раптові вибухи, залишаючи людям право лише на молитву.
У будь-якому разі, чітко усвідомлюючи, що потойбічні істоти можуть виринути знову, Алон провів минулий тиждень за збором інформації та практикою магії.
— Ху-у—
Алон видихнув довгий струмінь повітря, дивлячись на землю.
На відміну від твердих ділянок тренувального майданчика, до його чобіт тепер липла багнюка.
"Невже мені справді це вдалося?"
Якраз коли Алон усвідомив, що магія, яку він розвивав з моменту повернення з «Калібана», нарешті дала ефект…
— Мій лорде, хм? Тут якось незвично прохолодно, чи не так?
Почувши здивований голос Евана, який заходив на тренувальний майданчик, Алон інстинктивно повернувся до нього:
— Ти повернувся.
— Так.
— Тобі вдалося щось з'ясувати? Є якась цінна інформація? — запитав Алон із легкою надією, бажаючи отримати відомості про Ультультуса, «Чорного» та «Блакитного» або будь-що інше релевантне.
— Взагалі нічого?
— Саме так. Вони стверджують, що нічого не знають про дивні сили чи про щось, пов'язане з «Чорним» та «Блакитним».
Почувши відповідь Евана, Алон розчаровано цокнув язиком і подумав про себе.
"Схоже, подорож до Колонії неминуча, якщо я хочу отримати відповіді"
Він обмірковував слова, викарбувані на артефакті. Зазвичай він віддавав перевагу самостійному пошуку підказок, а не покладався на Інформаційну Гільдію. Проте він зволікав, оскільки розташування міста стародавнього бога, Кагари, на цей момент залишалося невідомим.
"Я не врахував цього, адже в грі туди завжди можна було потрапити після прибуття в Колонію"
Знову розчаровано цокнувши язиком, Алон знизав плечима. Якщо його туманні спогади про гру «Психоделія» були точними, розташування Кагари мало розкритися незабаром.
"Якщо лор не бреше, його мають знайти саме цього року, оскільки його виявили за три роки до того, як протагоніст залишив своє село"
Згадавши, що цей рік знаменував рівно три роки до початку оригінальної історії, Алон вирішив, що єдиним варіантом залишається чекати, і кивнув.
— Я зрозумів.
— У будь-якому разі, я накажу їм продовжувати пошуки.
Спостерігаючи за коротким кивком Алона, Еван раптом вигукнув:
— Ах, мій лорде, я ледь не забув. Для вас прибув подарунок.
— …Подарунок?
— Так, його доставили до вашого кабінету. Вам варто піти поглянути.
Після слів Евана, Алон попрямував до свого кабінету й знайшов презент. Відкривши його, він не зміг стримати тихого здивованого вигуку.
— …Ох.
Слова вирвалися самі собою. Причиною його подиву став кубок із чистого золота, щедро прикрашений блискучими дорогоцінними каменями.
— …Якщо ми продамо лише це, то зможемо з легкістю придбати пару маєтків, — пробурмотів приголомшений Еван, споглядаючи на кубок.
Усе ще перетравлювавши здивування, Алон перевірив ім'я відправника на пакуванні. Ім'я одержувача було чітко написано великими літерами: «Барон Піріма».
"Навіщо він надсилає це мені?"
Природно, Алон поняття не мав, хто такий барон Піріма, тому спантеличено нахилив голову.
Однак…
— Можливо, чутки нарешті дійшли й до нього? — припустив Еван.
— Чутки?
— Так. Розмови про те, що ви є покровителем Деуса, одного з Магістрів-лицарів Калібана, ширяться вже певний час.
— …Такий екстравагантний подарунок лише заради знайомства? — запитав спантеличений Алон.
Але за мить до нього дійшла істина.
— …Ось воно що? — тихо промовив Алон від подиву, прочитавши доданий лист.
Лист містив коротке представлення від барона Піріми разом із улесливими словами, що прославляли Алона як благодійника Деуса.
— …Магістри-лицарі відомі, але щоб аж до такої міри…? — вираз обличчя Алона залишався спантеличеним. — "Звісно, в грі Магістрів-лицарів завжди приймали з шаною, куди б вони не пішли, але…?"
Згадавши квест із гри, де він коротко подорожував із Райнгардом, одним із Магістрів-лицарів Калібана, Алон задумався. — "Ну, гадаю, такі особистості точно знайдуться"
З цією думкою, відчуваючи цілком зрозуміле задоволення, він кивнув, тримаючи в руках золотий кубок. Хоча маєток графа не мав фінансових труднощів, грошей ніколи не буває забагато. Алон мав чимало прикладів із минулого життя, коли кількість доступних грошей безпосередньо впливала на якість життя.
"Я відкладу це як особистий резерв"
Хоча його обличчя не виказувало жодних емоцій, всередині Алон задоволено посміхався, дивлячись на золотий кубок.
А наступного дня…
— Мій лорде, — покликав Еван.
— Що таке?
— Доставили ще один подарунок, і цього разу їх два.
— …Два?
Алон знову отримав презенти від аристократа, якого не знав. Цього разу це були два рідкісні артефакти, кожен з яких здавався не менш цінним, ніж учорашній золотий кубок.
— Ого, артефакти з глибинних ярусів лабіринту. Вони, мабуть, коштують цілі статки, — з благоговінням промовив Еван, милуючись артефактами в руках Алона.
Хоча обличчя Алона залишалося незворушним, всередині він буквально світився.
"Невже це… сила зв'язків?"
Читаючи лист, який прославляв як Деуса, так і його самого як покровителя Деуса, Алон задоволено посміхався, оглядаючи артефакти. З багатством, що накопичувалося завдяки цим подарункам, Алон усвідомив, що може стрімко підвищити свій і без того комфортний рівень життя. Старий, гіркий спогад про колишнє мовчання Деуса тепер був повністю забутий.
"Деус… а ти виявляєшся вельми відданим підлеглим, чи не так?" — у думках Алона, Деус тепер перетворився на взірець лояльності.
— Мій лорде, з усіма цими подарунками ми могли б навіть змінити вашу карету на модель із магічним двигуном. Вона знадобиться вам для Турніру Великої Ради за кілька місяців, чи не так? — запропонував Еван.
— Це непогана ідея, — відповів Алон, задоволено посміхаючись і тримаючи артефакт.
Проте це відчуття тривало недовго.
Наступного дня…
— Мій лорде, прибув ще один подарунок!
— Ох.
День за днем…
— Подарунок, мій лорде!
— Ох.
Через три дні…
— Мій лорде, прибув подарунок.
— Хм.
Ще за тиждень…
— Мій лорде, знову подарунок.
— …Хм?
А потім, рівно за місяць…
— Мій лорде, ще один подарунок… прибув??
— …???
Алон почав відчувати, що щось тут явно не так.
.
.
.
(П.П Ахахахха, ну справді щось явно не так хд)
.
(Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділі та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga )