Розділ 32 - (Жаба на дні колодязя)
Минуло трохи більше двох тижнів. Їхній темп уповільнювався через поранених солдатів, але зрештою вони дісталися Кірдама, столиці «Калібана», де їх зустріли палкими вигуками городяни. Алон повсюди бачив натовпи людей із сяючими обличчями, які кричали від гордості. Під керівництвом Деуса лицарі та солдати увійшли до королівського палацу й склали звіт про перемогу над Зовнішнім Богом, формально завершивши кампанію.
Алон не став затримуватися й негайно розпочав підготовку до від'їзду. Оскільки Зовнішнього Бога було знищено, він не бачив жодного сенсу залишатися в «Калібані».
"Щедра купа подарунків" — подумав він із задоволенням на обличчі, оглядаючи карету. Вона була вщент забита численними презентами від далекоглядного короля «Калібана», який дуже прагнув зміцнити їхній альянс. Споглядаючи ці злегка екстравагантні підношення, Алон невдовзі звернувся до Деуса:
— Тоді до наступного разу.
Коли він уже розвернувся, щоб піти, кинувши невимушене прощання на кшталт «треба якось пересіктися», Деус несподівано поставив запитання:
— Чи можу я запитати вас про дещо?
Алон, який уже збирався йти, зупинився:
— Що таке?
Провівши з Деусом майже місяць — від північної кампанії до їхнього повернення в столицю, — Алон ще ніколи не чув від нього прямого запитання. Зазвичай Деус лише виявляв дедалі більшу шану без зайвих розпитувань. Алон терпляче чекав, поки той продовжить.
Після короткої мовчанки Деус нарешті заговорив:
— Чи можу я також стати сильнішим?
Алон на мить заціпенів від такої несподіваної репліки, особливо враховуючи, що Деус і так уже був неймовірно могутнім. Поміркувавши над тим, що могло надихнути його на таке питання, Алон дійшов висновку.
"Мабуть, магія, яку я використав проти Зовнішнього Бога, справила на нього незабутнє враження, посиливши його захоплення мною"
Упорядкувавши думки, Алон відповів:
— Звісно, ти можеш стати сильнішим.
— Справді?
— Так. Якщо ти докладеш зусиль, то зможеш досягти всього, чого побажаєш.
— …! Це правда?
— …Так, це правда, — відповів Алон, злегка спантеличений раптовою інтенсивністю Деуса. Він не лукавив. Насправді Деус, як і решта П'яти Гріхів, володів неймовірною вродженою силою ще до того, як боги зійшли у цей світ. У випадку Деуса, навіть без опори на свої унікальні здібності, його чиста майстерність могла зробити його Майстром меча. Зважаючи на те, що він досяг цього рівня всього за рік, його подальше зростання було неминучим.
Розмірковуючи про це, Алон відчув легкий укол заздрості до сирого таланту, що стояв перед ним.
"Ех, було б чудово переродитися в тілі з більш визначним природним даром" — мимохідь подумав Алон, після чого додав:
— Тож не май жодних сумнівів.
— Зрозумів, — відгукнувся Деус.
— Тоді я піду.
— …Зачекайте, чи можу я запитати ще одну річ?
— …Що на цей раз? — Алон знову зупинився, так і не встигнувши розвернутися.
— Чому ви завжди "просите" замість того, щоб віддавати накази?
— …?
Алон, злегка спантеличений питанням, спробував збагнути, на що Деус натякає. — "Він підозрює якийсь прихований мотив за моєю підтримкою?"
Хоча для цього й існувала вагома причина — запобігання падінню П'яти Гріхів, — Алон надавав їм фінансову та матеріальну допомогу переважно з доброї волі, окремо від глобальної загрози Гріхів. Попри певний підспудний лорний контекст, його вчинки все одно базувалися на щирому доброму ставленні. Проте скепсис Деуса, схоже, ставив під сумнів чистоту його намірів, через що Алон відчув себе трохи зачепленим.
— Хто ж стане віддавати накази родині? — відповів Алон, сподіваючись, що ці фінальні слова передадуть усю його щирість.
З цим він востаннє попрощався з Деусом і поїхав у своїй кареті до Астерії.
Тієї ночі…
Деус сидів у кабінеті свого маєтку, відчужено споглядаючи місяць у небі, і мовчки тримав варту.
— Хах—
Тихе зітхання вирвалося з його грудей. Але зітхав він не через стоси документів на столі чи обов'язки, що чекали на нього. Причиною було те, що нещодавня експедиція змусила його зіткнутися віч-на-віч із власною нікчемністю.
Деус завжди вважав себе достатньо сильним. Вроджена здібність, успадкована через його родову кров, була настільки потужною, що навіть Ютія хвалила її. Крім того, його талант до меча — благословення від "Великого Місяця" — перевершував навіть першого Майстра меча «Калібана», Райнгарда. Деус чітко це усвідомлював. Власне, він і не міг не знати. Нескінченні похвали та благоговіння, які він отримував під час свого блискавичного зльоту до рангу Магістра-лицаря, не залишали шансів не помічати власну силу.
Тому він смутно припускав, що наявної могутності вистачить, аби здійснити помсту «Чорним». Навіть якщо його сили трохи бракувало, він вірив, що талант меча врешті-решт підніме його до потрібної вершини.
Принаймні, так він думав, поки не зіткнувся із Зовнішнім Богом.
— ……
Для Деуса саме існування Зовнішнього Бога — та його нищівна могутність — стало глибоким шоком. Просто стоячи перед ним, він відчував, як його горло стискається, наче сковане жахом. Це змусило його в найболючіший спосіб усвідомити, що він був лише жабою на дні колодязя, яка й поняття не мала про неосяжність зовнішнього світу.
Це усвідомлення вдарило по ньому ще сильніше, коли він побачив силу "Великого Місяця".
Він не міг не згадувати той момент. Образ Великого Місяця, який застосовував магію проти Зовнішнього Бога, вимальовуючись на тлі вечірнього сонця. І два ока, що матеріалізувалися за його спиною.
Звісно, Деус уявлення не мав, що це були за очі. Усе, що він міг осягнути — це те, що кожне око знаменувало собою окрему сутність, а "Великий Місяць" проводив їхню силу. Проте Деус інстинктивно вхопив один вирішальний факт, лише поглянувши на ті очі: «Це» було чимось, що не підлягає сприйняттю, і навіть сама спроба збагнути "це" є забороненою.
Хоча він бачив це вперше, таке розуміння закарбувалося в його розумі так само природно, ніби воно завжди там було. Як те, що сонце сходить на сході й заходить на заході, або що все живе народжується, щоб померти, — концепція про те, що ці знання не слід переслідувати, стала незаперечною істиною в його думках.
Розмірковуючи про це, Деус раптово відчув сором. На відміну від Пенії, яка бачила силу Алона, Деус не зміг розгледіти справжню могутність "Великого Місяця". Власне, Деус вважав "Великого Місяця" слабким. Своїм чуттям він міг засікти від "Великого Місяця" лише слабкий слід магічної енергії. Але це було лише відображенням невігластва самого Деуса. Поки Деус стояв заціпенілий, неспроможний протистояти Зовнішньому Богу, "Великий Місяць" спокійно вийшов проти нього, вступив у прямий бій і зрештою анігілював сутність.
Деус слідував за "Великим Місяцем", рішуче налаштований повернути борг, але замість повернення боргу він лише знову отримав допомогу. Точнісінько так само, як і раніше.
"Ні, так більше тривати не може"
Деус знову згадав думку, яка раз по раз крутилася в його голові відтоді, як він повернувся до «Калібана» після поразки Зовнішнього Бога. Проте, попри те, що він прокручував її десятки разів, вона ніяк не рухалася далі. Причиною був сумнів — сумнів у собі.
Ставши свідком сили Зовнішнього Бога і тепер маючи глибоку шану до "Великого Місяця", якому завдячував життям, Деус почав сумніватися, чи зможе він колись досягти такої висоти. Навіть знаючи, що його талант був екстраординарним, абсолютна могутність, продемонстрована Зовнішнім Богом та "Великим Місяцем", вщент розтрощила будь-яку впевненість у власних здібностях.
І тому до сьогодні Деус перебував у замкненому колі самобичування, знову й знову ставлячи собі одне й те саме питання без жодної відповіді. Але сьогодні Деус нарешті зміг розвіяти невпевненість, що мучила його тижнями.
— "Звісно, ти можеш стати сильнішим."
— "Так. Якщо ти докладеш зусиль, то зможеш досягти всього, чого побажаєш."
— "Це справді правда."
Він пам'ятав слова, які Алон сказав йому того дня. У тих словах не було якихось особливих емоцій, але водночас не було й вагань. Алон одразу заявив, що Деус має талант здолати «Чорних», що він може досягти цього рівня, якщо працюватиме достатньо наполегливо.
Ці слова, вимовлені без найменшого сумніву, дарувала Деусу непохитну впевненість.
— Я мушу стати сильнішим, — Деус міцно стиснув кулак. — Ще сильнішим.
Уперше його колись застиглі думки почали рухатися вперед. Смутне бажання помститися «Чорним» тепер кристалізувалося, підживлюване цією новою переконаністю. Ці конкретні думки стрімко множилися, розгалужуючись на десятки інших ідей.
Так уперше жаба на дні колодязя, отримавши віру для виходу в зовнішній світ, розпочала свої приготування.
"Стати достатньо сильним, щоб перетворитися на його меч" — ним рухала нова мета. — "Родина…"
Він чіплявся за тепло цього єдиного слова — визнання, яке "Великий Місяць" залишив йому наостанок. Сама згадка про нього наповнювала груди теплом. Використовуючи це як свій талісман, Деус по-справжньому рушив уперед.
Блакитне місячне світло струменіло на Деуса, який сидів у темному кабінеті.
За мить, усе ще в повній тиші, Деус згадав той момент і інстинктивно витягнув ліву руку вперед.
"Тоді все було саме так, чи не так?"
Точнісінько так само, як це робив Алон під час протистояння із Зовнішнім Богом, Деус випрямив середній палиць та мізинець, випускаючи малу кількість магії, щоб просканувати оточення на наявність чужої присутності.
— **Перша Лінія Тиші,** — тихо пробурмотів він у порожній кімнаті, а його ліва рука злегка затремтіла.
Природно, нічого не сталося. Але попри те, що він був сам у кімнаті, копіюючи дії Алона, Деус не міг не відчувати суміш легкого зніяковіння та задоволення. Він вирівняв поставу, мимохідь подумавши про себе: "Було б добре мати такий же талант до магії, як у нього"
У цей момент:
— Мій лорде.
— Так?
— Я помітив, що ви час від часу виявляєте неабияку пристрасть до солодкої картоплі.
— Вона смачна.
Алон відповів на коментар Евана, запікаючи солодку картоплю над багаттям.
— Хм.
І справді, солодка картопля була неймовірно смачною.
Пізно вночі, майже за місяць, Алон нарешті прибув до маєтку графа Палатіо.
"Це було виснажливо" — Алон не міг стримати короткого зауваження про себе. Минуло близько трьох місяців з моменту його останнього повернення. Власне, нічого надважливого з того часу, як він залишив «Калібан», не сталося. Єдиною злегка дратівливою справою була невгамовна цікавість Евана щодо сил Алона, яка виливалася в розпитування мало не щодня.
Крім цього, єдиною помітною подією стало поширення чуток серед королівств про те, що граф Палатіо відіграв вирішальну роль у ліквідації Зовнішнього Бога в «Калібані».
Завершивши довгу подорож, Алон був готовий відпочити. Хоча повернення до маєтку з «Калібана» вимагало більшої частини його уваги, тепер з'явилося кілька проблем, які слід було вирішити. Він мусив відвідати «Колонію» і дізнатися більше про «Чорного» та «Блакитного», а також зрозуміти, чому з'явився Зовнішній Бог і чому Ультультус володів справжнім ім'ям.
Іншими словами, попереду чекав величезний шматок роботи. Але попри це, Алон обрав відпочинок. Зрештою, від самого початку його метою було насолоджуватися безтурботним життям аристократа. Хоча вивчення магії приносило задоволення, його головною метою було самозбереження, а не якісь монументальні звершення.
Коротше кажучи, всі ці зусилля докладалися суто для того, щоб забезпечити собі мирне існування, і з погляду Алона, було б абсолютно правильно винагородити себе відпочинком після всіх перенесених труднощів. З цією думкою Алон мав намір не робити абсолютно нічого приблизно з тиждень, щойно повернеться до маєтку.
Але спочатку він сів у кабінеті, щоб швидко розібратися з накопиченими завданнями за один день. Відкриваючи непрочитані листи від Ютії, Алон раптово завмер.
— …Що? — пробурмотів він у повному заціпенінні. І на це була вагома причина.
— Еване.
— Так?
— Наскільки високим є ранг кардинала в «Розаріо»?
— Кардинал…? Ну, в ієрархії вони стоять одразу під папою або святим лицарем. А чому ви питаєте?
— Ютію призначили кардиналом.
— …Що??
У листі містилася шокуюча новина: Ютія Блудіа стала кардиналом Святого Королівства «Розаріо».
.
.
(П.П Трішки смішно читати те як Деус пробує повторювати магічні жести і тд за Алоном, хаха)
.
(Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділі та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga )