Розділ 30 - (Ультультус Бог Дуелей) (5)
Кожен погляд був прикутий до графа Палатіо.
Охоплені жахом солдати.
Позбавлені надії лицарі.
Навіть Пенія та Деус.
І колосальна істота, що стояла прямо перед ним.
Порожні очі гіганта споглядали Алона, і той відповідав йому таким самим відчуженим, рівним поглядом.
А потім.
Ссссс—
На губах гіганта повільно розпливлася посмішка.
[Ха-ха-ха-ха-ха!]
Громовий регіт велетня прокотився всією округою, наче здатний стерти в порох усе на своєму шляху. Земля здригнулася, а в цьому сміху було стільки сили, що навіть мерці, які щоночі співали про відчай, замовкли.
Більшість живих витлумачили раптовий сміх гіганта як знущання та зневагу, але всупереч їхнім припущенням:
[Добре. Чудово! О шляхетна істото!]
Регіт велетня був сповнений щирого захвату, щастя та азарту. Аура, що огортала постать гіганта, кардинально змінилася. Переходячи від презирства до радості, а від радості — до чистої ейфорії.
І тоді:
[Я, Ультультус, приймаю твою дуель в ім'я великої клятви!]
Після крику гіганта, мерці, які щойно вили від розпачу, рушили як один, вишикувавшись у величезне коло навколо Ультультуса та Алона.
Крап— крап—
Кров, що витікала з мерців, насичувала землю, чітко окреслюючи межі. Так народився залитий багрянцем колізей.
Усередині цієї арени з попелу, прикрашеної кровопролиттям, пролунав новий маніфест:
[За великою клятвою, поки ця дуель не завершиться, ніхто не сміє втручатися в цю священну битву!]
Щойно проголошення закінчилося, трупи мерців взірвалися, утворюючи криваво-червоний бар’єр. Тоді на обличчі Ультультуса засяяла широка посмішка — неприхований прояв вищого задоволення.
Проте, в абсолютному контрасті до цього, обличчя Алона залишалося абсолютно кам'яним.
Але в душі—
"…Я хочу додому" — за цією нечитабельною маскою Алон буквально тремтів від дикого, відчайдушного жаху.
Скільки б він не повторював це про себе, метою його прибуття на Північ було вбивство Зовнішнього Бога Ультультуса, який зараз височів перед ним. Задля цього Алон зібрав усі необхідні артефакти та підготувався до зіткнення з божеством ще з того моменту, як дізнався про його пробудження. Тепер залишалося лише виконати задумане.
Та попри повну готовність, розум Алона затопив страх перед неймовірним тиском, що виходив від бога, — це перевершувало все, що він міг собі уявити.
"…Зберігай спокій"
Навіть після того, як він випив «Еліксир Винятковості», призначений для стабілізації психіки, Алон ледве контролював своє калатаюче серце. На відміну від незворушного обличчя, його груди здималися від шаленого пульсу. І справа була не лише в інстинктивному тиску божества. Один елемент повністю зруйнував його прогнози.
"Чому процес матеріалізації зайшов уже так далеко?"
Усім Зовнішнім Богам після сходження потрібен час, щоб адаптуватися до реальності, перш ніж остаточно завершити своє перетворення на «мудрого бога». Ультультус не мав стати винятком. Проте матеріалізація Ультультуса просувалася набагато швидше, ніж передбачалося. Хоча в запасі мав залишатися приблизно місяць, Зовнішній Бог перед ним уже наближався до стану повноцінного «мудрого бога». Це було видно неозброєним оком.
Ця прискорена матеріалізація стала змінною, яку Алон не врахував. А чим ближче бог підходить до того, щоб стати «мудрим богом», тим могутнішим він стає.
[Але що ще більш інтригуюче… О шляхетний, що розквітнув посеред жорстокості, звідки ти знаєш про нашу клятву, хоча ти зовсім не з цієї епохи?] — поки Алон важко ковтав слину, прокручуючи цю деталь, Ультультус поставив йому запитання.
Проте Алон більше не мав сил невимушено відповідати на його репліки.
"Чи зможу я перемогти?"
Незліченні сумніви та невпевненість затопили його думки. Ультультус, який став набагато сильнішим, ніж очікувалося, підривав рішучість, яку Алон ледве утримував за допомогою зілля. Але він швидко відкинув весь негатив. З тієї миті, як він ступив на цю землю, Алон знав, що в нього залишився лише один єдиний шлях.
Оскільки Алон мовчки перетравлював свій внутрішній хаос, Ультультус, перебуваючи в чудовому гуморі, широко вискалився і промовив:
[Якщо не бажаєш говорити — не треба. Ти маєш на це право. Тоді нехай розпочнеться священна дуель] — гігант посміхнувся ще ширше і підняв руку. — [Дуель "Вавилонії"]
Ультультус рушив прямо на Алона. З кожним кроком земля, спаплюжена попелом і кров'ю, здригалася, покриваючись глибокими відбитками ніг, але Алон навіть не ворухнувся. Він просто стояв на місці, очікуючи наближення сутності.
І тоді,
Гуп!
Навіть коли Ультультус із оглушливим гуркотом опинився впритул до нього і заніс свій колосальний кулак, Алон мовчав, просто спостерігаючи. Вдалені стражники та лицарі почали спантеличено перемовлятись, але Алон зберігав повну тишу, стежачи за діями велетня.
Причина була максимально простою.
"Правила."
Утекти або змінити позицію в цій ситуації означало б порушити правила великої дуелі **Вавилонії**, яка існувала ще в забуту епоху богів. У вавилонській дуелі було лише два правила:
1.Нападник і захисник ходять по черзі, і той, хто захищається, не має права рухатися.
2.Той, хто кинув виклик на дуель, повинен поступитися правом першого удару.
Цей покроковий стиль дуелі означав, що якщо Алон зробить бодай крок убік, увесь задум буде анульовано. Більше того, це позбавило б його єдиної можливості протистояти Зовнішньому Богу. Без жорстких обмежень дуелі він не мав би жодного шансу вбити цього бога, який одним ударом без зусиль стирав з лиця землі навіть Магістрів-лицарів.
Іншими словами, ця дуель була єдиним методом Алона накласти обмеження, здатні принести йому перемогу.
— **Фіксація**.
Тому єдиною дією, доступною Алону в цей момент, був захист. Після того як він прошепотів фразу, перед ним матеріалізувалася сфера.
— **Стиснення**.
Стиснута сфера сфокусувала всю свою енергію на його лівій руці.
— **Посилення**.
З цим бурмотінням сконцентрована енергія в лівій руці почала випромінювати глибоке світло.
— **Інтенсифікація**.
Щойно він закінчив говорити і закріпив фінальний жест, Ультультус, усе ще широко посміхаючись, відвів кулак назад. Його м'язи напружилися, наче зведена баліста. Уся зібрана сила почала концентруватися в занесеному кулаці.
Алон був чудово знайомий із цією технікою. Тому що він уже бачив її раніше.
За одну секунду вона могла розтрощити землю.
За п'ять секунд — розколоти небо.
За десять секунд — перевернути весь світ.
Це була «Пісня Руйнування».
А потім...
[Воістину величне видовище…]
Відчуваючи колосальну радість від дотримання правил **Вавилонії**, Ультультус посміхався, поки всі навколо застигли з виразами чистого шоку. Навіть без повного розуміння історії, вони інстинктивно збагнули: сила, що згущувалася в руці Зовнішнього Бога, була чимось за межами людського розуму.
У ту саму мить, коли всі погляди зійшлися в одній точці...
[О шляхетний, що осягнув велич дуелі!]
Кулак ринув вперед.
"!!!!"
Із оглушливим ревом усе навколо було стерто в порох. Земля вибухнула, наче її кора розкололася на шматки. Повітря завібрувало, видаючи різкий, розривний звук. Світ у радіусі удару на мить перетворився на повний вакуум.
А потім.
Бум—!!!
Слідом за запізнілим, оглушливим вибухом сірий пил розлетівся в усіх напрямках.
— Це неймовірно…
Вони побачили це. Світ був повністю анігільований — там, куди поцілив кулак Ультультуса, не залишилося абсолютно нічого. Величезний конусоподібний кратер спотворив землю, а сіре небо розкололося навпіл, дозволяючи багряному заходу сонця залити поле бою своїм світлом.
Нищівна, абсолютна могутність. Поки живі, що наче заворожені витріщалися на силует Ультультуса на тлі кривавого заходу сонця, починали відчувати суміш відчаю та священного трепету, пролунав тихий голос:
— Г-граф… він усе ще живий?
— Що? Що ти верзеш—
Після бурмотіння одного з лицарів уся увага перевелася на конусоподібний простір кратера.
А потім.
— Неймовірно… — разом із тихим прокльоном лицаря всі побачили його.
Граф Палатіо, повністю залитий кров'ю, піднімався на ноги. Його стан був далеким від норми. Права рука безпорадно висіла батогом, позбавлена будь-яких сил, а кров, що струменіла з тіла, натякала на те, що смерть уже дихає йому в потилицю. Проте, попри такі обставини, Алон стояв твердо, дивлячись прямо на гіганта без жодної емоції.
Коли кулон у формі лотоса на шиї графа розсипався на попіл і зник, пролунав його голос:
— Усі умови виконано. Я задіюю «Обмеження».
«Перстень Гордовитого» був артефактом, який, подібно до оригінального «Обмеження», що він отримав раніше, дарував колосальну силу в обмін на жорстоку ціну. У грі цей предмет відрізнявся залежно від того, яким був клас головного героя — магом чи представником іншої професії.
Але були ще дві важливі відмінності. По-перше, на відміну від оригінального «Обмеження», перстень надавав чотири клятви одночасно. По-друге, умовою активації перстня було те, що його власник мусив перебувати на волосині від смерті.
Таким чином, кожна умова була виконана.
Він навмисно заманив Зовнішнього Бога в рамки суворої дуелі.
Він заблокував більшу частину болю за допомогою зілля «Левітеон».
Він використав одноразовий артефакт, отриманий перед зупинкою в «Калібані» — «Кулон Реінкарнації», який гарантував виживання незалежно від тяжкості травм, — щоб витримати штурм бога.
Він фанатично посилив лише свою ліву руку, що стискала відновлювальне зілля, аби силою залити його собі в рот.
І з цим він задовільнив усі передумови для активації сили.
— …Я виконаю це, — у застиглій миті, Алон, завершивши активацію, і подивився вперед. Перед ним стояв гігант, сповнений безмежної радості, з широко розкинутими руками, абсолютно нерухомий. Наче передчуваючи атаку Алона, велетень не ворушився ні на міліметр.
Алон похитався, витягуючи неушкоджену ліву руку вперед.
"Знадобилося стільки часу, щоб приготувати зілля «Левітеон», без нього я б навіть підвестися не зміг" — думка, що пронеслася посеред тупої агонії. Навіть після прийому знеболювального зілля та вливання в рот відновлювального нектару найвищого рангу, тіло Алона все одно було розтрощене. Без справжнього еліксиру його плоть не могла миттєво зростися назад. Але наразі можливості просто підняти ліву руку було цілком достатньо.
Гігант, який шанував дуелі, досягнувши піку дикості та знайшовши справжню честь, ні за що б не перервав і не ухилився від атаки Алона. Незалежно від того, скільки часу займала підготовка цього удару.
— Ху-у—
Спостерігаючи, як магічна енергія спіраллю злітає вгору з його піднятої руки, закручуючись у вихор, Алон згадав чотири клятви, які щойно склав, і дозволив слабкій посмішці проступити за своєю кам'яною маскою. Природа цієї сили, що вимагала колосальної жертви в обмін на ще більшу могутність, зробила його обмеження навіть жорсткішими, ніж планувалося спочатку.
Ультультус став набагато сильнішим через прискорену матеріалізацію, перевершивши всі очікування Алона.
Однак. Тепер Алон був упевнений. Цей удар досягне Зовнішнього Бога.
Хрусь!
Коли електрична спіраль почала закручуватися з дивним, тріскучим звуком, Алон пробурмотів собі під ніс формулу чотирьох клятв:
— **Дифракція**.
Перша клятва. Спотворити закони світу під час використання магії на цій замерзлій землі.
— **Стиснення**.
Друга клятва. Спотворити закони світу під час використання магії на волосині від смерті.
— **Фокус**.
Третя клятва. Спотворити закони світу під час протистояння богу за допомогою магії.
— **Анігіляція**.
Четверта клятва. Спотворити закони світу під час протистояння великому богу дуелей Ультультусу за допомогою магії.
Алон подивився вперед. Перед ним викристалізувалася масивна лінія червоної блискавки. Тонка й витягнута. Освітлена фіолетовим світлом вечірнього сонця, вона виблискувала глибоким багрянцем. Сіра магія, що витікала з браслета на його лівій руці, оповила лінію червоної блискавки, наче дим.
В очах лицарів і солдатів, постать Алона чітко вимальовувалася на тлі кривавого заходу сонця. В очах Деуса та Пенії, два «Ока Спостереження» матеріалізувалися за спиною Алона, випалюючись прямо на тлі вечірнього неба.
І з цим.
— **Лінія Тиші**.
Щойно Алон прошепотів ці слова, сліпучий білий спалах рушив прямо на усміхненого гіганта.
Бум!!!
Сіра земля на мить знову повернула собі вигляд чистого, незайманого білого снігового поля.
.
.
.
(Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділі та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga )