Розділ 27 - (Ультультус Бог Дуелей) (2)
Малон, стражник, який ніс службу в столиці «Калібана», Кірдамі, мав неабияку слабкість до пліток. Його логіка була простою: цілий день стояти на варті на міських мурах — заняття нудне, а свіжі новини допомагали швидше й приємніше коротати час.
Саме тому Малон так сильно чекав на цей день — а точніше, на прибуття графа Палатіо. До нього дійшла секретна інформація, що місцевий задирака, який діяв під покровительством свого вчителя, просив негайно повідомити його, щойно з'явиться граф.
Малон не розумів, навіщо цьому розбишаці знадобився іноземний граф, але міг легко передбачити фінал. Зрештою, ця особа шукала зустрічі з кимось лише з однієї причини. Через це Малон передчував дуже видовищну сцену, коли граф Палатіо нарешті прибуде.
Проте те, що розгорнулося на його очах, геть не відповідало очікуванням. Тим, хто дістав на горіхи, виявився зовсім не граф Палатіо, а Вілан, а удари наносив сам Деус.
Деус, Магістр-лицарь «Калібана», менш ніж за рік піднявся на саму вершину лицарського ордену завдяки своєму геніальному таланту, заслуживши прізвисько «Мукен» — Безмечний. І саме цей Деус зараз гамселив Вілана.
Одного цього було достатньо, щоб уже за день уся столиця гуділа від чуток. Але Малон був ще більше приголомшений тим, що сталося далі.
"Безмечний… схиляє голову…?" — Малон витріщився на них із роззявленим від подиву ротом, коли Деус, говорячи, шанобливо нахилив голову.
— Невже… сер Безмечний щойно вклонився?
— Сам Золота Блискавка… зробив це?
Інші стражники поруч були здивовані не менше. Їхню недовіру було легко пояснити: до цього моменту Деус ніколи й нікому в «Калібані» не виявляв такої поваги, за винятком самого короля.
У столиці навіть ходила відома історія про те, як він тричі зацідив по пиці другому принцу за те, що той чіплявся до його єдиної сестри. Після цього репутація Деуса лише зросла. Навіть попри те, що другий принц вважався нікчемою, від якого відвернулася королівська родина, сам факт того, що Деус не зазнав жодного покарання за побиття монаршої особи, закріпило його статус.
Це фактично означало, що Королівство «Калібан» цінувало Деуса Макалліана вище за власного другого принца, і його слава відтоді тільки множилася.
І ось тепер він кланявся звичайному графу з іншої держави.
— Будь ласка, проходьте.
Видовище того, як Деус кланяється графу Палатіо, шокувало кожного, хто знав місцеві чутки. Невдовзі всі погляди прикувалися до графа, який йшов уперед із абсолютно незворушним обличчям, супроводжуваний Магістром-лицарем так, ніби все це було абсолютно нормальним явищем.
А потім—
"Хто ж такий цей граф Палатіо, що сам Безмечний схиляється перед ним?" — одне й те саме питання застигло в головах Малона та всіх інших роззяв, які бачили обличчя графа, заціпенівши від чистого подиву.
"Якась дивна ситуація, і чого вони всі так на мене витріщаються?" — Алон, який став мішенню для цих приголомшених поглядів, був щиро спантеличений такою увагою.
— Прошу, сідайте.
Він повернувся на слова Деуса і помітив карету, що чекала на нього.
"Вона занадто впадає в око…" — екіпаж був пофарбований у суцільний, матовий чорний колір, що кардинально відрізняло його від будь-яких інших карет, тож проігнорувати його було просто неможливо. І —
Гуп!
Її оточили лицарі, ставши живою стіною, наче навколо фортеці, що нарешті допомогло Алону збагнути причину чужих поглядів. Навіть він відчував, що такий пафос був явно занадто.
— Розумію.
Проте відмовлятися від поїздки на цьому етапі було б безглуздо, тому Алон без зайвих слів ступив усередину.
— Я подбаю про речі, — підсумував Еван, і карета, в якій тепер сиділи Алон із Деусом, рушила в напрямку маєтку під наглядом одягнених у чорне лицарів.
За деякий час…
"Це… приватний маєток?" — Алон не міг приховати свого здивування, уперше побачивши дім Деуса. Він знав, що столиця «Калібана» була величезною порівняно з іншими королівствами, але ніколи не стикався з приватним житлом такого неймовірного масштабу.
"Ось вона, нагорода за великі подвиги…" — коротко поміркував Алон, слідуючи за Деусом із карети крізь просторі зали маєтку до робочого кабінету.
Щойно вони опинилися всередині…
— Будь ласка, сідайте сюди.
— Хм?
Алон виглядав злегка спантеличеним, коли Деус без вагань запропонував йому місце, зарезервоване для найшанованішого гостя. Навіть із його куцими знаннями дворянського етикету, базові правила він знав.
"Хіба господар не повинен сідати на головне місце?" — якби Алон мав вищий титул, усе було б інакше, але він був лише графом — до того ж навіть не місцевим дворянином, а приїжджим із Королівства Астерія.
Коротше кажучи, у Деуса не було жодних причин виявляти таку крайню чемність.
З погляду Алона, таке ставлення змушувало його почуватися гордим батьком, який спостерігає за успіхами сина. Це було приємно, але водночас трохи тривожно. У нього було кілька серйозних прохань до Деуса.
— Кхм.
Прокашлявшись, Алон сів у запропоноване крісло, а Деус вмостився поруч із ним.
— …
У кімнаті повисла важка мовчанка.
"З чого б почати?" — звісно, Алону потрібно було багато про що попросити, але він розумів, що для нормального діалогу потрібен кращий вступ. Слід було почати з якоїсь невимушеної розмови. Але оскільки він ніколи не спілкувався з Деусом особисто і навіть не обмінювався листами, Алон почувався ніяково. Якраз коли він намагався пересилити цю тишу…
Рип—
— Прошу вибачення за затримку.
Еван, якого провели лицарі, обережно увійшов до кімнати, і Алон помітив, що той тримає в руках презент.
— Еване, подарунок.
— Так, мій лорде.
За наказом Алона Еван поклав коробку на стіл Деуса.
— Це…?
— Знак моєї вдячності.
На запитання Деуса, Алон із полегшенням видихнув. Він якраз шукав привід зав’язати розмову, і подарунок став ідеальною зачіпкою.
— Дякую вам, — Деус злегка схилив голову перед Алоном.
І знову… кімнату затягнуло мовчанкою.
"Добре, тепер розмова має піти природно, хіба ні?" — промайнуло в голові Алона, і він нарешті перервав тишу:
— Ти не збираєшся його відкрити?
— Було б нечемно відкривати його прямо зараз, я зроблю це пізніше.
Алон розумів, що зазвичай вважається невихованим з неприхованою жадібністю розривати пакунок перед людиною високого статусу. Але Алон не вважав себе тут якимось великим начальником.
"…За кого він взагалі мене приймає?" — здивування Алона було очевидним, але його спантеличеність тривала недовго.
Тому що—
Рип—!
— Б-братику…?
Перш ніж він встиг упорядкувати свої думки, до кабінету Деуса увійшла дівчинка. Вона мала такі ж вражаючі фіолетові очі, як і її брат. Вона окинула поглядом кімнату, поки її очі не зупинилися на Евані.
— О! Братику Еване! — упізнавши його, вона привітала помічника теплою, щирою посмішкою.
— Привіт, Сіллі! — Еван також тепло посміхнувся, підвівшись, і Алон швидко зрозумів, що ця дівчинка — молодша сестра Деуса, та сама, для порятунку якої він колись відправив Евана.
"Вони справді схожі" — у грі «Психоделія» описувалася лише її трагічна загибель, тому Алон ніколи не бачив її зовнішності. Дивлячись на неї зараз, він мусив визнати сильну сімейну схожість. Однак, коли він перевів погляд на Деуса, то заціпенів.
Деус мав відверто незадоволений вираз обличчя. Щойно Сіллі взяла Евана за руку, його погляд став ще гострішим.
— Сіллі, Еван тобі не братик. Він уже літній чоловік, — відрізав Деус.
Спостерігаючи за цим, Алон швидко зрозумів, наскільки гіперопікуном був Деус щодо своєї сестри. По суті, він був тим, кого називають сисконщиком. Хоча Алон розумів цю прив'язаність, знаючи з гри, що Деус страждав від глибокого почуття втрати та браку сім'ї, це все одно виглядало досить комічно.
Поки Алон міркував про це, Сіллі, яка досі розмовляла з Еваном, раптово підійшла до нього і весело заговорила:
— Ви ж граф Палатіо, правильно?
— Так, це я.
— Еван розповідав мені. Це ви віддали наказ урятувати мене.
Почувши це, Алон мигцем глянув на Деуса, а потім тихо кивнув:
— Я лише вчинив так, як було правильно.
"Якби ти загинула, твій брат міг би перетворитися на зброю масового знищення континентального масштабу"
— Щиро дякую вам, — сказала Сіллі, зробивши глибокий, шанобливий уклін. Дивлячись на її щиру вдячність, Алон відчув, як на серці потеплішало. Навіть якщо його вчинки були продиктовані іншими мотивами, отримувати сердечну подяку за добру справу було приємно. Легка посмішка торкнулася губ Алона.
Після того як Сіллі вийшла, атмосфера в кабінеті трохи пом'якшала. Алон прочистив горло і подивився на Деуса, навколо якого після виходу сестри все ще була ледь помітна аура ворожості до Евана.
— Деусе, мета мого візиту — попросити тебе про допомогу.
— Про допомогу…? — відповів Деус, виглядаючи злегка здивованим.
— Так. Це якось дивно? — Алон скопіював його здивування.
— Ні, зовсім ні. Будь ласка, продовжуйте.
Хоча відповідь Деуса здалася трохи дивною, Алон на мить замовк. Тепер, коли настав час висловити свої прохання, йому було важко заговорити. Йому потрібні були дві речі від Деуса, і обидві, швидше за все, мали стати серйозним викликом. Після секундного вагання Алон нарешті озвучив перше прохання:
— Мені потрібно вирушити на Північ. Ти супроводиш мене?
— Звісно.
Алон кліпнув очима, вражений такою блискавичною згодою.
— Усе справді так просто?
— Так. Я і так планував експедицію на північ.
Почувши це, Алон відчув хвилю полегшення. Перше прохання, принаймні, виявилося напрочуд легким. Перевівши подих, Алон перейшов до свого другого заклику:
— Чи можу я позичити «Перстень Гордовитого» з королівської скарбниці «Калібана»?
Висловлюючи це прохання, Алон уважно стежив за реакцією Деуса. Просити позичити скарб із королівського сховища по суті означало просити Деуса влізти в борги перед монархією, що могло поставити його у вкрай незручне становище. Яким би впливовим не був Деус, він усе одно залежав від політичних рішень королівства «Калібан». Проте «Перстень Гордовитого» мав вирішальне значення для планів Алона, і він мусив запитати, навіть якщо це створювало для Деуса проблеми.
— Звісно, я не хочу завдавати тобі жодних труднощів… — почав Алон, готуючись запропонувати компенсацію або м'якший підхід, але…
— Зрозумів, — перебив його Деус.
— …Що?
— Я негайно дістану «Перстень Гордовитого».
Деус злегка вклонився, знову залишивши Алона в повному ступорі.
"Почекай, це добре… але… чи це взагалі нормально?" — зі злегка приголомшеним виразом обличчя Алон запитав:
— Ти ж знаєш, де він знаходиться, правильно?
— Я чув, що він зберігається в королівській скарбниці «Калібана».
— І здобути його не буде складно?
— Через стандартні канали це зазвичай займає тиждень, але якщо ви бажаєте, я можу дістати його просто зараз.
— …І для цього є якийсь спосіб? — заінтригований впевненістю Деуса, Алон вирішив уточнити деталі.
Деус на мить замовк, наче обмірковуючи, а потім відповів:
— З королем можуть виникнути невеликі клопоти, але я можу зібрати близько п'ятдесяти гвардійців, тож це не повинно бути надто складно.
— …Що?
Еван, який стояв поруч, був помітно шокований. Хоча Алон не виказував цього так відкрито, він був не менш спантеличений рішучою заявою Деуса.
"Це він так демонструє мені свою відданість?" — витлумачивши слова Деуса як ознаку шаленої вірності, Алон завагався, перш ніж сказати:
— Ні, немає потреби впадати в такі крайнощі.
— Зрозумів… Я дістану перстень як найшвидше, — Деус виглядав трохи розчарованим, погоджуючись. На якусь мить Алон подумав: "Я ж просто хотів, щоб ти його позичив…", але вголос лише кивнув у відповідь.
"Він дуже високої думки про мене, але чи не занадто це… перебір?" — з цією думкою Алон провів решту дня в маєтку, чекаючи, поки перстень буде здобуто.
— Я приніс його.
— …Що?
Алон витріщився на вигадливу, інкрустовану дорогоцінним камінням скриньку, в якій лежав «Перстень Гордовитого». А потім—
— Що сталося?
— Мій лорде, ви чули? Вчора Деус, судячи з усього, увірвався до королівського палацу, вимагаючи скарб. А ще я чув, що він знову вліпив ляпаса другому принцу.
— …??
Від звіту Евана Алон остаточно втратив дар мови.
"Що, в біса, взагалі коїться?!" — Алон починав чітко усвідомлювати, що з цим Деусом щось дуже сильно не так.
.
.
.
(П.П Деус такий: Наказ прийнято, піду надаю тумаків всім, і принесу вам перстень! Алон: Ні чекай, давай більш мяко. Деус: Ок, тоді піду накричу на короля, і дам по морді знову другому принцу. Ахахахах) (Що до назви цього розділу, то я не змінював, бо по суті це все арка з богом битв Ультультусом, том вирішив тримати цю назву до кінця арки, бо вигадувати кожен раз назву, доволі важко хаха)
.
(Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділі та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga )