Розділ 265 - Я...? (1)
Краєвид Святого Королівства Розаріо мало чим відрізнявся від колишнього.
Сніжно-білі будівлі та чисті вулиці.
Зокрема, величне святилище, розташоване в самому центрі Розаріо, яке вже самим своїм існуванням пробуджувало Віру у серцях усіх і кожного, також залишалося незмінним.
Проте хоч нічого й не змінилося, атмосфера в Розаріо була якоюсь чужорідною.
"…Схоже, стан справ і справді кепський."
Алон розглядав підданих, яких було видно з вікна карети. Вбрання та вигляд залишалися колишніми.
Різниця полягала лише в одному.
А саме в тому, що на обличчі кожного без винятку читалися тривога й неспокій.
"Благословення більше не сходять, значить."
Новина, яку переповів Еван.
Те, що благословення більше не сходили, було для Розаріо надзвичайно серйозною проблемою. Ні, це була не просто велика проблема, а справжня катастрофа.
Характер такої держави, як Розаріо, був близьким до релігійної спільноти, побудованої на основі віри.
Основою держави була богиня місяця Сіронія.
І ця система зберігалася завдяки існуванню священнослужителів, які робили Віру підданих ще міцнішою.
Але останнім часом священнослужителі перестали з'являтися? Звісно, оскільки країна спиралася на віру в Сіронію, це неминуче мало похитнути саму державу.
Хай якою була причина, сам факт того, що божественні дива більше не сягали землі, був цілком достатнім, аби посіяти тривогу серед підданих.
"Що взагалі відбувається?"
Зіткнувшись із незвичною ситуацією, Алон погладив підборіддя.
Як він міркував і минулого разу, у Психоделії всередині Розаріо нерідко лютували язичники чи корумповані кардинали, проте подібного випадку ніколи не траплялося.
Якраз коли роздуми тривали...
[Няв!?]
— ?
...Блекі, який ще мить тому розслаблено дрімав, ніби щось відчув, одразу ж піднявся по тілу Алона й юркнув до нього на груди.
Алон, який здивувався цьому, у певний момент збагнув, що карета зупинилася.
І…
— Учителю.
— Ютія.
Він побачив Ютію, яка, як і завжди, посміхалася йому.
— Давно не бачилися, Учителю.
— Так, давно не бачилися.
Зійшовши з карети, Алон озирнувся довкола. Вони вже опинилися біля святилища в самому центрі Розаріо.
— Вибачте, що не змогла завітати до вас минулого разу, Учителю. Я мала певні справи.
Коли Алон розглядав святилище, пролунав голос Ютії.
— Нічого. Очевидно, що ти також мала власні справи.
— Дякую за розуміння.
Обоє разом вирушили до її кабінету.
— То з якою справою ви завітали до Розаріо, Учителю?
Увійшовши всередину, вони нарешті змогли спокійно поговорити.
— У мене тут особиста справа.
— Особиста справа?
Почувши перепитування Ютії, Алон кивнув.
Навпаки, офіційною причиною візиту була розмова з Юманом. Проте насправді була й інша мета.
А саме здобути артефакт, розташований у лабіринті поблизу Розаріо у цей період часу.
Зустріч із Юманом була радше приводом.
Звісно, існував і натяк від Сіян про те, що у Святому Королівстві можна дещо здобути.
— Так. До того ж вирішив ненадовго поспілкуватися з Юманом.
— Ось як…
Ютія злегка кивнула головою.
— Якщо замислитися, Ютія, із тобою все гаразд?
— Що? Що ви маєте на увазі, Учителю?
Алон обережно почав розмову.
— Про цю нинішню справу. Я чув у загальних рисах, але…
Ютія, яка від цього на мить спантеличилася, невдовзі видала тихий вигук.
Вигук, у якому чомусь відчувалася байдужість, ніби це геть її не стосувалося. Алон відчув дивне відчуття, проте це тривало лише мить.
— Ви про історію з благословенням Богині?
— Так.
— Безперечно, проблема дійсно існує.
— Усе ж таки існує?
— А з якої саме причини ви про це запитуєте?
— …Ну, правду кажучи, мене це особливо не стосується, проте я поцікавився через те, що хвилювався за тебе.
Це були не порожні слова.
Адже просто зараз Ютія була кардиналом Розаріо. А влада кардинала зазвичай зберігалася завдяки тому, що богиня Сіронія залишалася неушкодженою та процвітаючою.
Проте якщо "втрата благословення" триватиме й надалі? Для Ютії також неминуче настануть скрутні часи.
Тому Алон із відчуттям хвилювання поставив це запитання, і…
— Дякую за хвилювання, Учителю. Проте…
…Ютія всміхнулася ще осяйніше, ніж зазвичай, і її обличчя засяяло, наче квітка в повному розквіті.
— Не варто надто сильно хвилюватися.
— Ось як?
— Так, імовірно, незабаром усе повернеться до норми.
— Повернеться до норми?
— Так.
— Можливо, ти знайшла спосіб вирішення?
— Ні, проте я відчуваю, що зможу по-своєму знайти спосіб.
— Спосіб?
— Так.
Ютія говорила так упевнено, що Алон, спантеличено схиливши голову, зрештою погодився.
Якщо Ютія так казала, то спосіб і справді мав існувати.
— І все ж, схоже, момент виявився досить вдалим.
Від раптової теми Алону стало цікаво.
— Що саме?
— А, я й сама збиралася про це сказати. Хотіла, аби Учитель завітав до мене.
Ютія невдовзі дістала з пазухи маленьку коробочку й передала Алону.
— …Це?
— Відкрийте.
Коли Алон відкрив маленьку коробочку, там…
— …Намисто?
...акуратно лежало намисто.
На відміну від попереднього подарунка на день народження. Намисто, у самому центрі якого було вкраплено білий камінь, схожий на діамант.
— Це?
Алон роздивлявся намисто, не наважуючись його торкнутися.
— Це подарунок для Учителя.
— …Здається, це дещо занадто.
Намисто, яке з першого погляду здавалося надзвичайно дорогим.
— Ні, я б хотіла, аби учитель усе одно прийняв його.
— Зненацька?
— Так. Мені здалося, що на день народження мій подарунок виявився найменшим.
— …А.
Алон тихо зітхнув.
Звісно, кожен подарунок на день народження мав свою цінність. Проте, якщо судити лише за ефектністю, подарунок Ютії був скромнішим порівняно з подарунками інших.
— Ютіє, ти й сама знаєш, що…
Проте оскільки кожен подарунок дійсно мав свою власну цінність, він збирався ввічливо відмовитися від таких думок, однак…
— Я знаю, учителю не властиво оцінювати речі за їхньою цінністю. Проте мені просто було неспокійно на душі, тому й дарую.
Ютія, ніби передбачивши реакцію Алона, заздалегідь відкинула можливість відмови, і…
— Будь ласка, прийміть пдарунок.
…зрештою Алон…
— …Якщо так, то з вдячністю прийму.
…прийняв її почуття.
— Спробуєте приміряти?
Алон кивнув головою й обережно надягнув намисто на шию. Ютія оглянула його з вельми задоволеним виглядом.
— Дякую, Учителю. За те, що приділили увагу моїм вередуванням.
— Я не вважав це вередуванням.
— Це чудово.
Намисто, що звисало поруч із подарованою нею раніше брошкою. Алон деякий час розглядав символ на намисті.
Трохи згодом:
— Пані Ютія, я маю дещо вам сказати…
Кардинал Сергіус завітав до Ютії.
— Схоже, я зайняв у тебе надто багато часу.
— Що ви, зовсім ні.
— Тоді побачимося наступного разу.
— Так, поки ви перебуваєте тут, я завітаю до вас.
Алон підвівся зі свого місця, аби дати їм можливість поспілкуватися.
— Вітаю.
— Вітаю, маркізе Палатіо.
Кардинал Сергіус подивився на Алона з дещо ніяковим виразом обличчя.
"…Чому це він, на відміну від минулого разу, настільки худющий?"
Раніше той безперечно мав кремезну й огрядну статуру, тож Алон лише на мить здивувався вигляду виснаженого кардинала.
— …Ох.
Від раптового різкого вигуку Сергіуса...
— ?
...Алон збагнув, що його погляд застиг у районі його грудей, проте…
— Кхм-кхм-кхм!
...у ту мить, коли він збирався запитати про причину, Сергіус квапливо прокашлявся й...
— Тоді хай щастить.
...неприродно відвів очі, пройшов повз Алона й рушив до Ютії.
— …?
Це була реакція, причини якої геть неможливо було збагнути.
Алон залишив їх двох позаду й погладжуючи намисто рукою, покинув кабінет Ютії.
————
— Давно не бачилися, брате.
— Так, Святий. Через справи моє прибуття затрималося.
— Нічого, усе гаразд.
Одразу після того, як Алон покинув кабінет Ютії, він вирушив до Юмана.
"А, якщо замислитися, я ж хотів запитати й про це, проте забув." — Алон лише після зустрічі з Юманом згадав запитання, яке збирався поставити Ютії, проте вирішив відкласти це на наступний раз.
— У будь-якому разі, минулого разу через метушню я не встиг мовити, проте довкола брата ходить чимало цікавих чуток.
— …Чуток?
— Так. Цікаві історії про те, що маркіз — це бог Каланнон, Ловець Блискавки, або ж його Апостол.
Алон на мить занімів.
…Звісно, Розаріо не дотримувалося ідеології відкидання інших богів, проте у будь-якому разі Юман був Святим.
Адже це могло викликати у нього незручність.
До того ж, з огляду на ситуацію, це питання могло бути ще делікатнішим, тож Алон ретельно обмірковував відповідь.
Тоді...
— І все ж ви справді чудово це приховували.
...Юман першим заговорив.
— …Що?
Здивування мимовілі вирвалося з вуст Алона.
— Я справді вражений. Якщо поширяться подібні чутки, ніхто й справді не здогадається про справжню особу брата.
Проте Юман, ніби не почувши цього, продовжував говорити з посмішкою.
— …?
— Я добре розумію наміри брата. Проте, брате, зараз справа справді невідкладна, тож прошу вас хоча б переді мною ненадовго відкласти обітницю Срібного Святого, складену перед Нею.
Він додав це зі щирим та відвертим виразом обличчя, і…
Алон...
— …Срібний Святий?
"Я……?"
...змушений був подумки проковтнути свої слова.
.
.
.
(П.П Мене смішить, і трішки бентежить це нерозуміння ситуації від Юмани, типу сам собі напридумував що Алон Срібний Святий, а Алону тепір треба якось викручуватись хд.)
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]