Розділ 264 - Зустріч (5)
— "Мого не чіпайте", значить?
— Так. Вона саме так і мовила.
Вираз обличчя Алона став надзвичайно химерним. Адже сцена, про яку розповіла Сіян, геть не вкладалася у його уяві.
"Ютія, яка так відкрито виражає емоції…" — Алон подумки згадав Ютію.
Зазвичай Ютія мала на вустах лагідну посмішку. Ні, так було завжди.
І щоб вона, крутячи головою в усі боки й видаючи "Хм! Хм!", так відверто демонструвала свої емоції?
Хай як він намагався це уявити, у нього геть нічого не виходило.
Алон подивився на Сіян.
— То ось про що ви збиралися розповісти минулого разу.
— Саме так. Історія, яку я приховала, аби змусити тебе поквапитися й прибути швидше. Хоч ти сам, схоже, особливо й не переймався цим.
— ……
Сіян за кожної зручної нагоди добряче дорікала йому, зачіпаючи його сумління. Алон, якому не було чого відповісти, потай перевів погляд убік і запитав:
— Запитую про всяк випадок, а який одяг мала кардинал Ютія, яку ви бачили у спогадах?
— Одяг… Якщо замислитися, вона не була вбрана у священицькі шати кардинала, як зараз.
— Тоді…?
Сіян глибоко замислилася й відповіла:
— …На ній була мантія.
— Мантія?
— Так, досить вишукана мантія, що поєднувала в собі чорний та багряний кольори.
Споглядаючи Сіян, яка на мить підвела погляд угору, ніби блукаючи власною пам'яттю, Алон поринув у роздуми.
"…Що це взагалі таке?" — Ще минулого разу, коли Ютія з'явилася у спогадах Сіян, Алон відчув певне здивування. Тоді його почали непокоїти питання, пов'язані із Золотим Оком Історії, яким володіла Сіян.
Наскільки знав Алон, Золоте Око Історії було здібністю успадкування. Воно давало змогу успадковувати сили та фрагменти спогадів попередніх правителів. Із кожним наступним поколінням ці сили й спогади неминуче накопичувалися, роблячи здібність дедалі сильнішою.
Проте саме тому, спогади, успадковані Золотим Оком Історії, безперечно мали належати до минулого.
…То чому ж там з'являється Ютія?
— ……
Алон продовжував роздуми.
Насправді це з самого початку було дивним.
Не лише те, що він сам з'являється у спогадах Сіян, а й те, що переказані нею історії, які колись у минулому хтось бачив і чув, стають у пригоді нинішньому йому.
І все ж він не намагався навмисно це з'ясувати. Адже не було потреби докладно порпатися у вже минулому.
Але щоб там з'явилася ще й Ютія.
Звісно, навіть якщо Ютія з'являлася в успадкованих Сіян спогадах, не було потреби негайно з'ясовувати, як саме вона там опинилася.
Адже просто зараз це не створювало жодних великих проблем.
Та все ж сумніви, що зародилися в його душі, дедалі посилювалися. До того ж він сам і Ютія у спогадах поводилися дещо дивно.
"…Чи бува мені не доведеться вирушити в минуле разом із Ютією?" — Алон вирішив, що ця миттєво висунута гіпотеза здавалася вельми вірогідною.
Адже він вже один раз побував у минулому. Так само йому відомий і спосіб вирушити в минуле.
…Звісно, він не знав, у який саме часовий проміжок минулого потрапить.
Хай там як, головна суть полягала в тому, що Алон міг вирушити в минуле й повернутися до теперішнього часу.
Якщо Ютія та Алон із певної причини вирушили в минуле й залишили правителю Астерії подібні спогади, то спогади Сіян цілком могли мати таке пояснення.
Адже Алон вже залишав сліди у минулому.
"Навіть досі всі ті слова, якими вона ділилася в міру виникнення спогадів, ставали у пригоді" — Він безперечно припустив, що майбутній він міг зробити такі приготування з певної причини.
"…Звісно, дивно, що я так вільно виражаю емоції, а Ютія аж настільки відкрито їх демонструє, проте…" — Та все ж він вирішив, що це не здається геть неможливою річчю.
Адже ніхто не знає майбутнього. Згодом Алон може знову навчитися вільно виражати емоції, а Ютія також може стати ближчою до нього й почати демонструвати найрізноманітніші почуття.
Упорядкувавши свою гіпотезу, Алон звернувся до Сіян:
— Ваша Величносте.
— Що таке?
— Чи можу я висловити свої міркування?
Алон почав пояснювати Сіян суть цієї справи, про яку, за винятком кількох осіб, іще ніхто до пуття не знав, і… Сіян, яка певний час уважно слухала…
— …Справді, якщо зважити на твої слова, це може бути подія, яка станеться в майбутньому після подорожі в минуле.
— Як я й казав, це не напевно, проте цілком імовірно.
— Хм-м…
...погладила підборіддя й заплющила очі. Вона ніби відновлювала в пам'яті нещодавні слова Алона.
Минув певний час, і Сіян, знову розплющивши очі, подивилася на Алона:
— Тобто твої слова зрештою зводяться до того, що той ти із моїх успадкованих спогадів може бути майбутнім тобою?
— Як я й зазначав, це не остаточно, проте цілком можливо.
Сіян, яка ненадовго кивнула головою, легко знизала плечима.
— Ну що ж, про це поговоримо ще колись згодом, а зараз перейдемо до головного.
Вона нахилилася вперед.
— Чи зможеш ти завітати до Святого Королівства?
— До Святого Королівства?
— Так, кажуть, що ти маєш виконати там певну справу.
— …Справу?
— Звісно, точних подробиць мені не відомо, просто у моїй голові збереглися лише такі спогади.
Сіян злегка постукала себе по голові.
— …Насамперед, я зрозумів.
Згадавши про Святе Королівство, Алон поки що прийняв наказ.
Завершивши коротку розмову наодинці, Алон уже збирався підвестися, аж тут...
— А, точно.
...почувши вигук Сіян, він був змушений знову незграбно сісти.
— Що вас турбує?
— Тобі останнім часом надходить чимало всіляких подарунків, чи не так?
— …Подарунків?
— Так.
Алон обережно кивнув головою.
Адже подарунків і зазвичай було чимало, проте останнім часом до маєтку маркіза Палатіо надходило їх іще більше з різних приводів.
— Безперечно, останнім часом я отримав чимало.
— А, я мала на увазі не такі речі. А подарунки від діячів інших країн.
Від цих слів Сіян Алон видав тихий вигук "А".
"Якщо замислитися, і справді надходило чимало речей" — Оскільки обсяг був колосальним, він не міг розпакувати кожен подарунок окремо, проте все одно постійно перевіряв, від кого саме вони надходили.
Адже хоч як Алон не цікавився світським життям аристократії, він розумів, що якщо лише приймати дармове, згодом виникнуть клопоти.
Тож, аби віддячити, він потроху складав список аристократів, і останнім часом у ньому дедалі частіше траплялися навіть імена представників королівських родин.
— Я приймав їх, проте…
Коли він так відповів, Сіян пильно подивилася на Алона.
Погляд, що ніби вимагав чогось.
Алон без зусиль збагнув, чого саме бажає Сіян.
— Не переймайтеся, Ваша Величносте. Я в жодному разі не перейду на чийсь бік.
Він дотримався етикету й низько схилив голову.
Насправді він і не думав переходити на бік іншого королівства. Колись усе могло бути інакше, але тепер маєток маркіза Палатіо став для нього місцем, із яким він уже не міг розлучитися.
Адже скільки сил він у нього вклав, скільки часу провів там — усе це мало значення.
— Ось як…
Мабуть, відчувши щирість Алона...
— Коли ти так кажеш, мені стає спокійніше.
...Сіян рідко дозволяла собі таку задоволену усмішку.
Аудієнція добігла кінця. Покинувши Терію, Алон без зволікань вирушив до Розаріо.
Оскільки він і раніше планував завітати до Святого Королівства, то вирішив, що варто скористатися цією нагодою.
"Заодно треба зустрітися з Ютією та Юманом" — Зокрема, оскільки зі всіма іншими він уже зустрівся, а з Ютією через її зайнятість вони лише обмінювалися листами, вирушивши до Розаріо аби привітатися як слід, Алон почув від Евана химерну новину.
— Маркізе.
— Що таке?
— Згадав про це якраз через Святе Королівство. Кажуть, там останнім часом дещо неспокійно.
— Неспокійно?
— Так.
— Щось сталося?
— Це не те щоб якась нова подія, радше відчуття, ніби вибухнуло те, що мало вибухнути.
— Вибухнуло те, що мало вибухнути?
— Так.
Невдовзі Еван почав детально пояснювати:
— …Тобто, підсумовуючи, у Розаріо вже давненько більше не з'являються священнослужителі, які мають отримувати благословення?
— Так. Спочатку всі приховували це й замовчували, проте з плином часу проблема, схоже, випливла нагору.
Чи було подібне у Психоделії? Алон трохи поміркував, проте невдовзі похитав головою.
Довго думати й не доводилося. Наскільки він знав, у Святому Королівстві подібних випадків ніколи не траплялося.
"…Що це знову за халепа?" — Вираз обличчя Алона став химерним, проте він вирішив невдовзі дістатися Розаріо й з'ясувати правду.
І через кілька тижнів, минувши кілька селищ, Алон дістався Розаріо.
Проте...
— …Тут і справді неспокійно.
....у Розаріо, яке на відміну від минулого стало бентежним.
————
У той самий час, коли Алон прибув до Розаріо. Всередині палацу Астерії.
Королева Астерії Сіян, яка завершила всі справи й насамоті сиділа в кабінеті, з химерним виразом обличчя погладжувала підборіддя.
Причина полягала в розмові, яку вона мала з Алоном кілька тижнів тому.
— ……
Гіпотеза, яку висунув Алон, була досить вірогідною. Адже він дійсно міг вирушити в минуле.
Тобто це була достовірна гіпотеза, виведена в результаті раціональних міркувань.
— …Майбутнє, побачене з минулого, значить.
Тихо пролунало бурмотіння.
Та все ж в очах Сіян залягло химерне сумнівувальне відчуття.
Адже з її точки зору залишалося здивування, яке так і не було розв'язане.
Якщо точніше...
"Безперечно…" — питання, яке виринуло в її голові лише після того, як Алон пішов, і про яке крім самої Сіян, яка мала ці уламки спогадів, ніхто й гадки не мав.
"У спогадах вона здавалася трохи молодшою…?" — Згадуючи Ютію зі спогадів, яка мала багату міміку, проте виглядала навіть молодшою за нинішню, що не вкладалося у визначення "майбутня вона", Сіян — злегка нахилила голову.
.
.
.
(П.П Якщо комусь цікаво що бачила Сіян, можу заспойлерити, якщо запитаєте в коментах, хех.)
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]