Розділ 263 - Зустріч (4)
Підземний канал Розаріо.
Місце, де колись верховний кардинал Розаріо Андерде збирав сутності Безодні, прагнучи створити бога для людей.
А тепер — тихе місце, де все було дочиста знищено й не залишилося нічого.
Звідти вийшов один чоловік — ні, Апостол Гордині.
— М-м… Не можу сказати, що це вельми приємне відчуття.
Апостол із незадоволеним виразом обличчя обмацував власне тіло.
— Все ж добре, що я про всяк випадок використав двійника.
Пробурмотівши це так, ніби звертався до когось, він зупинив рух, розминаючи плечі, і на мить поринув у роздуми.
"…Я ж чітко знав, що між ними немає жодних точок перетину, то що це взагалі таке?"
Перш ніж зв'язатися з Королем прокляттів, він провів відповідне розслідування. Між Королем прокляттів та маркізом Палатіо безсумнівно не існувало жодних зв'язків.
"Старший брат… значить."
З його вуст вирвався гіркий смішок. Тепер йому й самому дедалі більше кортіло дізнатися, ким насправді є маркіз Палатіо, якого він досі збирався просто вбити.
…А раптом ті, зустріч із ким він лише планував, — Пеккві та Сліпий Дракон — теж знайомі з маркізом Палатіо?
"Та ні, це вже неможливо…"
Апостол трохи поміркував, а тоді пирхнув від сміху. Зрештою, таке й справді здавалося абсурдним.
"Ну, та й однаково я не збирався навідуватися до них найближчим часом."
Насправді він усім серцем хотів би відвідати тих, із ким планував зустрітися. На жаль, часу в нього не було.
Ні, точніше кажучи, він прийшов сюди саме тому, що надто добре знав: "Володар" більше не міг чекати.
"І не думав, що доведеться використати останній оплот."
Адже саме це місце він приховав на випадок непередбачених обставин.
— На цей час воно вже мало б добре дозріти… Ну що ж, погляньмо?
Апостол неквапливо пройшов темним каналом.
Невдовзі в порожньому каналі знову запанувала крижана тиша.
————
Відтоді як пішов Нангвон, минув один тиждень. Увесь цей час Алон почергово розгрібав накопичені справи.
Найперше він узявся за документи. Оскільки його не було понад пів року, попри всі старання Алексіона, документи накопичилися в кутку кабінету цілою горою.
Потративши близько трьох днів на розбір більшості паперів, Алон виплатив премію Алексіону, який управляв володінням під час його відсутності, і одразу ж узявся за дослідження закляття разом із Пенією. Адже закляття Звергнення Небес, яке здобув Алон, мало надзвичайно багато побічних ефектів.
Крім того, Алон потроху опановував не лише магію, якою користувався раніше, а й інші заклинання.
І ось настав сьогоднішній день.
— …Ти й сам не знав про закон?
— Це цілком природно. Адже я знав лише те, що закляття, яким користується Первісний Чаклун, — це Звергнення Небес.
Алон за допомогою артефакту Кроки Минулого обговорював ці теми з Кайласом.
— Якщо, як ти кажеш, закляття Звергнення Небес дійсно змінює концепції, тоді Первісний Чаклун цілком може бути самим Тим, Хто Заплющив Очі. Або ж його учнем.
Кайлас глибоко замислився, погладжуючи підборіддя. Алон знову поставив запитання:
— Запитую про всяк випадок, а те, що Первісний Чаклун виявився Тим, Хто Заплющив Очі, створює якусь велику проблему?
На це Кайлас похитав головою:
— Великої проблеми це не створює. Адже минуле вже давно минуло. Проте це вказує на одну деталь.
— На яку?
— Якщо він справді є Тим, Хто Заплющив Очі, як припускається, то це лише означає, що Первісний Чаклун був божевільно сильним чаклуном.
— Ось як.
— У будь-якому разі, тепер зрозуміло, чому тобі знадобилося стільки часу, щоб повернутися. Минуле таке непевне…
Обговорення подій тривало лише мить.
— Тоді почнемо негайно.
Кайлас одразу ж призвав Духовного Дракона й приготувався до битви з Алоном, і рівно через 1 хвилину.
— ……
— Ого. Цього разу ви протрималися трохи довше, маркізе?
— …Розмова зайняла чимало часу, а так це тривало близько хвилини.
Алон, який непомітно повернувся до реальності, невимушено відповів Пенії.
Підвівшись із місця, він важко видихнув.
— Запитую про всяк випадок, але ви ж не застосовували закляття? Якби застосували, то могли б протриматися ще трохи.
На запитання Пенії, Алон похитав головою:
— Не застосовував. Адже битва з Кайласом не мала на меті перемогу за допомогою закляття.
— Ось як? Ну, тоді зрозуміло…
Вона кивнула головою, а потім із запізненням щось згадала й заговорила:
— А, якщо замислитися, я дещо придумала, поки ви були всередині.
— Що саме?
— Досі ви фактично не могли контролювати надто великий обсяг мани, чи не так? І тому, коли активували закляття, тіло миттєво виснажувалося.
Алон кивнув на слова Пенії, погоджуючись.
Звісно, дослідження ще тривали недовго, проте, на відміну від попередніх, цього разу в Алона не було чіткого уявлення, у якому напрямку вдосконалювати закляття, що дещо ускладнювало роботу.
— Ти знайшла якийсь спосіб?
— Якщо точніше, це, мабуть, не зовсім можна назвати способом, але як щодо такого? Спробувати використати не лише містичне мистецтво, а й магію. Точніше, поєднати їх обидва.
Алон, спокійно вислухавши пояснення Пенії,
— …Якщо так, то це й справді непогано.
Він кивнув головою, погоджуючись, що цей спосіб вельми прийнятний.
————
І так минув рівно місяць.
— Маркізе, хай там як, але минуло вже понад місяць з того часу, як надійшов лист із королівства. Якщо й далі так відсиджуватися, це може бути небезпечно.
— А.
Алон, який повністю занурився в дослідження закляття, лише вислухавши Евана, почав квапливо готуватися до від'їзду в Терію.
Цього разу до Терії вирушали лише Алон та Еван.
Він від щирого серця хотів би взяти з собою Пенію, аби постійно користуватись Кроками Минулого, проте, на жаль, вона була зайнята своїми справами.
"Здається, вона казала про додаткову… наукову працю?"
Для Пенії визнання в Товаристві, схоже, було надзвичайно важливою справою, тому Алон не став силою тягти її з собою.
Адже для кожного важливі власні цінності.
У будь-якому разі.
[…Дивно. Щось тут не так.]
[Няв-няв-ня]
— ? Що таке?
[Та ні… Адже це точно не пустеля, правда?]
— Так, але що з того?
[Тоді чому я відчуваю знайому ману, не розумію.]
— Знайому ману?
[Так, відчувається мана тієї звіролюдини.]
[Няв-няв]
— Ти помилилася. Від самого початку Сольранг не може тут бути.
[Мабуть, так?]
[Няв]
— От би вона була тут! Одразу б влаштувала вам гру в переодягання!
[Заткнися!]
Повернувшись до звичних буднів, Алон разом із Базіліорою, Блекі та Еваном теревенив дорогою до Терії. За кілька тижнів подорожі вони дісталися місця, звідки вже виднілася Терія.
— Маркізе, пам'ятаєте про ті сутності Безодні, про які я згадував минулого разу?
— …Ти про поширення дещо вдосконаленої сутності Безодні?
— Так-так, саме про це.
— Пам'ятаю.
— Схоже, з цією справою виникла надзвичайно серйозна проблема.
— …Дуже серйозна?
— Так, зараз повсюди через це справжній хаос.
Коли вони перетинали міські ворота Терії, Еван знову повідомив йому новини про сутності Безодні.
— …Невже з’являються штучні Зовнішні Боги?
— Випадків появи штучних Зовнішніх Богів поки не зафіксовано, проте кажуть, що навіть нікчемна дрібнота, поглинувши сутність Безодні, стає неймовірно сильною.
— Навіть дрібнота стає сильною?
— Так.
Наскільки знав Алон, сутності Безодні спочатку були предметами, доданими до Психоделії для балансування сили групи головного героя, рівень якої зростав у міру наближення до фіналу.
Проте навіть якщо звичайний волоцюга поглинав таку сутність, вона не давала йому аж надто великої сили. До того ж таких предметів було поширено зовсім небагато. Алон здивувався цьому лише на мить.
Непомітно для себе діставшись внутрішнього замку, Алон почув від васала:
— Її Величність чекає на вас.
Після цього він вирушив до палацу, де перебувала Сіян.
Алон пройшов знайомим коридором палацу й прибув не до аудієнц-залу, як раніше, а до кабінету.
Щойно увійшовши, він побачив Сіян. Значних змін у виразі її обличчя не спостерігалося, проте щоки були трохи надуті, а вигляд — злегка незадоволеним.
— …Той, хто служить Астерії, вітає Її Величність.
Алон, потайки стежачи за її реакцією, схилив голову. Однак Сіян лише кинула на нього погляд і…
— Облиш ці нещирі слова. Адже, схоже, у твоїх очах я зовсім не виглядаю Її Величністю.
Вона відповіла, злегка відвернувши голову.
Від цього Алон на мить укрився холодним потом. І справді, це була цілковито його провина.
Ба більше, якби з нього за це спитали, йому не було б чого відповісти. Адже, хоч би якою великою була влада Алона, ігнорувати слова короля було неприпустимо.
Тож коли Алон ніяково покашляв...
— Ху-у…
...Сіян невдовзі з зітханням заспокоїлася.
— Годі, сідай.
— Зрозумів.
Щойно Алон сів на місце, перед ним, як завжди, опинилася солодка картопля.
— Їж.
— …Дякую, із задоволенням.
Почувши байдужий наказ Сіян, Алон подумки замислився, невже навіть у такій ситуації йому доведеться їсти солодку картоплю, і обережно почав її чистити та їсти.
Коли він з'їв приблизно половину солодкої печено картоплі...
— ……
...побачивши Сіян, яка споглядала його з легкою посмішкою, він замислився:
"Чи не виглядає те, як я їм солодку печену картоплю, привабливо?" — спала йому на думку дещо безглузда думка.
…Проте, хоч як він міркував, це все одно не мало сенсу.
Він лише опустив погляд, старанно доїв солодку картоплю й шанобливо вклонився.
— Дякую, було дуже смачно.
— Рада це чути.
Витерши рот, Алон перейшов до справи:
— …Тож чи можу я запитати, що саме згадалося цього разу?
— Одразу до справи, навіть не спитавши про мої справи… Схоже, ти не дуже-то й скучив за мною.
У голосі Сіян звучала образа.
— А, ні… це не так…
Коли Алон, що траплялося рідко, розгубився, Сіян усміхнулася й промовила, наче саме цього й чекала:
— Жартую. Просто ти трохи дратуєш, от я й вирішила тебе піддражнити.
— …Ось як.
Сіян тихо хихикнула з реакції Алона, простягнула вказівний палець і легенько підняла куточок його губ.
— Як я й написала, цього разу з'явилися спогади про тебе та кардинала. Проте це були дещо дивовижні спогади, тож мені хотілося розповісти про них якомога швидше.
— …Дивовижні спогади?
— Так.
Вона, ніби поринувши у спогади, погладила підборіддя й повільно розпочала розповідь:
— Місцем була аудієнц-зала.
— Так.
— Там перебував ти, маючи рідкісний спантеличений вираз обличчя.
— Зрозуміло. Поруч перебувала кардинал Ютія?
— Саме так. Там була кардинал, яка мала зачесане набік волосся, на відміну від нинішньої.
Алон, киваючи головою, запитав:
— Про що йшла розмова?
— Щиро кажучи, я не пам'ятаю змісту розмови, проте кардинал Ютія вередувала, а ти їй потурав.
— …Ютія вередувала?
— Так. Хоч голосу й не було чути, проте збоку все виглядало саме так. Як би це мовити… Здавалося, вона крутила головою в усі боки й повторювала: "Хм! Хм!", — усміхнулася Сіян. — А потім, коли ти вийшов першим, вона підійшла до мене зі спогадів й мовила…
— …Що саме вона мовила?
Почувши запитання Алона, Сіян на мить замовкла, а потім, стишивши голос...
— "Мого не чіпайте".
...вимовила це речення.
— …Ось так вона й сказала.
.
.
.
(П.П Ну що сказати, знову спойлер від автора хех...)
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]