Розділ 262 - Зустріч (3)
Одразу після того, як Нангвон сказав, що дасть подарунок, він дістав із пазухи мішечок. Зовсім крихітний мішечок.
Алон, який порожньо дивився на нього, без зусиль збагнув сутність цього мішечка.
— Це…
— Це просторовий мішечок.
Нангвон, ніби бажаючи показати все особисто, витягнув щось із мішечка й поклав на стіл. Це був меч, про який важко було й уявити, що він міг вилізти з такого мішечка.
— Це…?
— Це Меч Вищого Неба.
— О-о…
Алон тихо видав вигук захоплення.
Хоч Алон і не був добре знайомий із цим артефактом, його вигляд не міг не викликати захоплення: з першого погляду здавалося, що він просто волає: "Я, страшенно дорогий!"
— М-Меч Вищого Неба?
...Еван, який ще мить тому не зводив погляду з Нангйон, від несподіванки затнувся.
— Ти знаєш про нього?
— Звісно, маркізе! Це ж меч роботи дварфів, який тепер можна знайти хіба що у східній країні нелюдських рас — та й невідомо, чи він узагалі там іще є!
Коли Еван збуджено вигукнув це, Нангвон із посмішкою кивнув головою.
— Усе вірно.
— …Немає потреби дарувати мені настільки цінну річ.
— Та що ти, це ж усе подарунки, підготовлені спеціально для старшого брата. До того ж є ще.
— Є ще?
— Так.
Слідом за цим Нангвон дістав із просторового мішечка посох і передав його Алону. Цього разу навіть Алон мимоволі здивувався.
Адже це була річ, про яку він чудово знав.
— Посох Зелені?
— Саме так, старший брате. Звідки ви знаєте про нього? Про цей посох небагато хто відає.
— …Раніше я колись бачив його в книзі.
Хоч він і поспіхом виправдовувався перед Нангвоном, який із цікавістю розпитував його, та, звісно, бачив він його зовсім не в книжці.
Адже на відміну від Меча Вищого Неба, Посох Зелені був річчю, яка з'являлася в основній частині Психоделії.
"Упевнений, навіть в основній частині гри це була зброя суто для магів, яка з'являлася у середині чи наприкінці гри…" — подумав Алон.
До того ж, наскільки він пам’ятав, якщо розвивати персонажа як дамагера, що покладається на певне закляття як на основне, користь від нього була просто величезною.
Адже це був посох, який посилював ефект певного закляття аж на 300%.
Причина, з якої Алон, навіть знаючи цей факт, не намагався навмисно здобути Посох Зелені, полягала в тому, що задля його отримання довелося б займатися гриндом.
До того ж не звичайним гриндом, а таким, де довелося б безперервно стирчати й витрачати місяці часу.
Тож він вважав, що йому ніколи не доведеться побачити Посох Зелені на власні очі, проте…
Алон за безпристрасним виразом обличчя дивився на посох із невимовним подивом, і…
— Є й інші подарунки.
...Нангвон, схоже, задоволений такою реакцією, з усмішкою одразу ж дістав наступний подарунок.
— Це…?
— Це Перстень Безіменного Мечника.
— Ого, про це я також чув лише з чуток! Хіба це не річ, яка дозволяє звичайній людині, що не вміє користуватися маною, випускати ауру меча, варто лише надягти її?
— Ви чудово обізнані.
Нангвон із задоволенням слухав захоплені вигуки Евана.
Проте цього разу й Алон був неабияк вражений.
Адже Алон і сам збирався найближчим часом викроїти час, щоб розшукати Перстень Безіменного Мечника, перш ніж вирушити до Святого Королівства.
"Не очікував, що здобуду це ось так."
Причина, з якої Алон, який не був мечником, шукав цю річ, полягала в тому, що артефакт, який можна здобути за допомогою цього перстня, був потрібен нинішньому Алону.
Якраз коли Алон по-своєму захоплювався, Нангвон одразу ж дістав наступну річ.
— Це…
— Це Наручі Пронизливого Заліза.
— О-о…
Еван та Алон захоплювалися. На це Нангвон дістав ще одну річ. І знову разом із захопленням цих двох, з мішечка Нангвона з'явився новий предмет.
— Цього разу це Рукавиці Прихованого.
Алон та Еван захоплювалися без упину.
Проте так минуло 10 хвилин.
— Це Залізні Лати Біона.
— О.
— О.
Минуло 30 хвилин.
— Це Сльози Оріма.
— О.
— О-о…
Коли минула приблизно 1 година.
— Це Ліва Рукавиця Святого Короля.
— …?
— …?
Алон збагнув, що щось не так.
— ……
Він озирнувся довкола. У чайній кімнаті, де раніше не було нічого, крім чаю для гостей, тепер невідомо звідки з’явилася сила-силенна речей: вони заполонили і підлогу, і столи, так що й яблуку ніде було впасти.
А найдивнішим було те...
— Кхм-кхм, є й наступна річ.
...що з мішечка завбільшки з долоню, який приніс Нангвон, досі виринали речі.
— Нангвоне.
— Так? Що таке?
— Чи бува в тебе ще багато подарунків?
Алон скоса подивився на мішечок.
— Так, ще трохи залишилося!
— Ось як?
— Так. Ще десь на п'ять...
На це Нангвон відповів, широко розчепіривши пальці, і Алон трохи полегшено зітхнув. …Чесно кажучи, він уже вичерпав увесь запас вигуків захоплення й починав втомлюватися.
Якраз у ту мить, коли Алон легко видихнув...
— …годин, мабуть, вистачить.
— …Що?
— …А, чи може десь годин на шість?
...пролунали несподівані продовження слів, і...
— …????
...очі Алона потай затремтіли.
…Зрештою, лише після того як минуло цілих шість годин, церемонія вручення подарунків від Нангвона добігла кінця.
Наступного дня, відчуваючи запаморочення від подарунків, що гірками накопичилися в чайній кімнаті, брат із сестрою "Нангвон та Нангйон" одразу ж покинули маєток.
— Було б добре, якби ви затрималися ще ненадовго.
— Я й сам усім серцем хотів би залишитися, але зараз у мене стільки незавершених справ. Щойно з ними розберуся, одразу ж знову до вас завітаю.
— Гаразд.
— Тоді, якщо з'явиться потреба, звертайтеся. Я примчу в будь-яку мить…!
Нангвон, який із палаючими від захоплення очима кивнув у поклоні, обернувся, а потім...
— …М-м.
...невдовзі, ніби щось відчувши, знову підійшов до Алона і…
— Старший брате.
— Що таке?
— Здається, біля старшого брата є вовк, який не слухається.
...тихо прошепотів.
— …Неслухняний вовк?
— Так, проте не переймайтеся. Я сам як слід переконаю його.
Невдовзі, щиро посміхнувшись...
— Тоді побачимося наступного разу!
...він покинув їх, залишивши радісне прощання.
— …Як на Короля прокляттів, він справляв напрочуд світле й життєрадісне враження.
Еван поділився своїми враженнями одразу після того, як Нангвон пішов. Алон також був згоден.
— Безперечно.
— До того ж це чимало відрізняється від тих поголосок, що ходять довкола.
— Поголосок? Були якісь чутки?
— Ну, так?
Еван переповів суть.
— Наскільки я знаю, Король прокляттів відомий надзвичайно лютим та свавільним характером.
— …Лютим та свавільним?
Алон подумки згадав постать Нангвона, яку бачив щойно.
Видатна зовнішність, на яку кожен хоч раз та й обернувся б. Нангвон, який із широкою посмішкою слухняно ходив слідом за Алоном.
Це геть не вкладалося в слова "свавілля" та "лютість".
Оскільки те саме стосувалося й Нангйон,
— …Хіба це не безпідставні чутки?
Алон піддав сумніву правдивість поголосок, і...
— Якщо чесно, я й сам так думаю.
— Правда ж?
— Так.
...Еван також безсило погодився.
Алон спантеличено нахилив голову від раптового падіння настрою.
— Виглядаєш знесиленим.
— Бо мені розбили серце.
— …Зненацька?
— …Каже, що не цікавиться чоловіками, слабшими за неї…
Лише тепер Алон збагнув, що Еван залицявся до Нангйон.
— І коли це ти встиг?
— …Учора.
— Швидко ж ти…
— Я ж запальний чоловік. Для чоловіка головне — впевненість.
— І тому від тебе залишився лише попіл?
На обличчі Евана проступив вираз "це вже занадто".
— …Маркізе, ви помітили, що останнім часом, навіть із незворушним обличчям, стаєте дедалі гострішим на язик?
Алон відповів на бурчання Евана, і невдовзі настав полудень.
————
— А ось і я!!!
Із Синьої вежі повернулася Пенія. Надзвичайно гучно.
Кутики її вуст мало не сягали самого неба. Вона протягнула загадкове: — "Ху-ху-ху-ху-ху!"
— Хто я?
— Наймолодша доповідачка на засіданні Магічного товариства.
— Хто я???
— Наймолодша авторка наукової праці, опублікованої в головному виданні Магічного товариства…!
Відповідаючи сама собі, вона заходилася завзято вихвалятися перед Алоном.
Пенія вихвалялася без упину, ніби в цю мить була сп'яніла від самозахоплення.
— Вітаю.
— Кхм-кхм, д-дякую…
Коли Алон промовив лише слово, Пенія не змогла приховати здригання плечей, а її щоки спалахнули рум'янцем.
— А, і ще, маркізе. Цього разу я знайшла дещо для досліджень.
— Для досліджень?
— Так, ми ж минулого разу говорили про це, пам’ятаєте? Про закляття маркіза. Здається, знайшлося дещо, на чому можна провести цікаві експерименти.
— Приємно це чути.
Пенія принесла ще й нові звістки. Алон побіжно похвалив її, підвівся з місця й простягнув їй ручку.
— ?
Пенія зі спантеличеним виразом обличчя по черзі дивилася то на ручку, то на Алона.
— Ну що ж, тоді допоможеш мені трохи?
Коли Алон ще раз простягнув ручку, Пенія, вистежуючи реакцію, обережно поворушила губами.
— Х-хто я?
— Людина, яка ще місяць тому божевільно писала наукові праці й спала менше трьох годин на добу…
— І ще… людина, яка посеред усього цього розраховувала закляття для маркіза…
Простіше кажучи, це означало, що вона невимовно втомилася.
Проте, на жаль для неї, подібне нарікання Пенії на Алона не діяло.
Адже він мав…
— Пеніє, ти це бачиш?
— …Ох.
...артефакти, які залишив Нангвон — простіше кажучи, речі, на які Пенія неодмінно зазіхнула б заради досліджень, у занадто великій кількості.
— Якщо допоможеш із роботою просто зараз, я дозволю тобі додатково дослідити два з них.
— С-справді?
— Так.
Алон кивнув головою й простягнув ручку.
Пенія видала важкий стогін "И-и-и-и-и", проте невдовзі подивилася на неймовірну кількість артефактів за спиною Алона й очима з темними кола від втоми…
— Я-я зроблю це.
...вона вхопилася за ручку так, ніби укладала угоду з дияволом.
— Гарне рішення.
Пенія безсило сіла за стіл під супроводом Алона.
І…
— …Ого.
— Що таке?
— Та ні, просто я й уявити не міг, що ви змусите її працювати одразу після повернення.
...Еван, який непомітно увійшов до кабінету, виявив Пенію і з виразом обличчя "навіть сатана так не вчинив би" похитав головою, дивлячись на Алона, однак…
— Вона сама цього побажала.
...Алон поводився впевнено.
— …Ось як. А, і маркізе, тримайте це.
Ніби збагнувши, що розмовляти далі немає сенсу, Еван одразу ж передав Алону лист.
— Це?
— Лист із королівського палацу.
— А.
Алон знову згадав той факт, що Сіян шукала його.
Розкривши лист, він побачив коротке речення з одного рядка.
— [Згадався новий спогад про тебе та кардинала, тож завітай до мене.]
Надзвичайно стримане речення. Проте для Алона це був рядок, який неможливо було проігнорувати.
— …Схоже, доведеться рухатися далі без перепочинку.
Алон із зітханням пробурмотів.
————
Того ж дня пополудні. Коли володіння маєтку маркіза все ще залишалися у полі зору.
Перед очима Нангвона та Нангйон у певний момент з'явився один звіролюд.
Звіролюд із сяючими золотими очима.
— А, той неслухняний вовк.
Незважаючи на раптову появу, Нангвон спокійно мовив це без найменшого здивування, і…
Звіролюд — ні, Сольранг — насупилася.
— Хто ти такий?
— Хто-хто… Брат, який, на відміну від тебе, сумлінно виконує накази старшого брата. На відміну від декого, хто ігнорує накази й іде слідом за ним.
На вустах Нангвона з’явилася холодна посмішка. Здавалося, радісний сміх, який він демонстрував Алону, був лише удаванням.
— Повертайся, вовче. Старший брат не наказував тобі його охороняти.
Це був цинічний голос.
— …Не хочу. Я захищатиму Господаря.
— Наказ старшого брата абсолютний. Хіба старший брат не мовив чітко? Триматися свого місця.
— Усе одно не хочу.
— Не хочеш, значить…
Нангвон, який міцно насупився від цієї відповіді Сольранг...
— Тоді я змушу тебе повернутися бодай силою.
...тихо пробурмотів, і в той самий момент чорні руки почали випростовуватися довкола.
— Спробуй, якщо зможеш.
Ніби відповідаючи на це, з тіла Сольранг вирвалася сяюча блискавка.
Так розпочалася битва між двома з небагатьох наймогутніших людей світу.
І рівно через 30 хвилин.
— Відпусти.
Обидва були настільки могутніми, що могли без зусиль рознести кілька навколишніх гір...
— …Це ти відпусти.
— Сказав же, відпусти.
— Ти першим відпусти-!
…тримали одне одного за чуби.
Причина була простою.
Нангвон знав, наскільки сильна Сольранг. Сольранг також, хоч і не до кінця точно, відчувала силу Нангвона.
І факт того, що в ту мить, коли вони зіткнуться в повну силу, той галас почують у володіннях Палатіо, — вони чудово це усвідомлювали.
Тобто для обох гучна бійка була не найкращим вибором.
Сольранг ішла за Алоном без його дозволу, а Нангвон знав, що Алон цінує Сольранг.
Обоє, вистежуючи реакцію Алона, перетворили захопливу битву з блискавками та тисячами чорних рук на безшумну брудну рукопашну бійку.
…І результатом цього стало саме це.
Нангйон мовчки дивилася на них двох.
Постаті обох, що в неуклюжих позах схопили одне одного за чуби...
— Не виривай, сказано ж, не виривай!
— Сама перестань.
— …На раз, два, три відпустимо.
— …Гаразд.
І ця розмова… аби назвати її справді битвою сильних світу цього...
— Раз, два, три.
— ……
— ……
Хрусь-!
— А-а, відпусти!!
— Ти першим відпусти.
...була дещо жалюгідною. …Ні, навіть вельми жалюгідною.
— ……
Нангйон мимовілі відвернула погляд.
…Вона просто не наважувалася дивитися на це далі.
.
.
.
(П.П Яка ж епічна битва в кінці, який запал, яка драма, ахахахаха.)
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]