Розділ 261 - Зустріч (2)
Як пам'ятав Алон, обличчя Нангвона, ватажка проклятих чаклунів, якого він бачив у Психоделії, було гірше нікуди.
Настільки, що у спільноті про Нангвона казали: "обличчя, що накликає зло".
Алон також був згоден із цією оцінкою.
"Ми можемо зробити навіть таке" — здавалося, саме це розробники й прагнули продемонструвати. Адже його вигляд викликав справжню огиду.
Тому Алон, дивлячись на чоловіка перед собою, мав цілковито спантеличений вираз обличчя.
"Нангвон… оцей хлопець?"
Його голос був надзвичайно схожим, тож Алон упізнав його, проте навіть тепер, коли він зрозумів, що перед ним Нангвон, йому було важко це сприйняти.
Обличчя Нангвона з Психоделії та обличчя чоловіка перед його очима разюче відрізнялося.
Утім, і далі витріщатися на Нангвона було б нечемно, тому Алон отямився.
— Давно не бачилися. Як ти поживав увесь цей час?
— Так, старший брате… Завдяки старшому брату я й досі живу…!
— А це…
— Це Нангйон, пане Алоне.
— …Ти так виросла.
— Звісно, адже минуло стільки часу. Я так рада, що з маркізом усе гаразд.
Нангвон, який трохи надто близько присунув до нього обличчя.
І Нангйон, яка безперечно стала набагато дорослішою, ніж раніше.
Алон, коротко обмінявшись привітаннями з братом і сестрою, поставив запитання, яке щойно спало йому на думку.
— Проте… що з твоїми очима?
Очі Нангвона мали бути вивернутими. Проте зараз у нього були очі звичайної людини.
— А, я ненадовго приховав свій справжній вигляд. Усе-таки ми зараз дещо незвичайні.
Нангвон усміхнувся, і вони з сестрою зняли перстні з пальців. Разом із цим обличчя Нангвона почало змінюватися.
Алон лише тоді збагнув, що Нангвон мав вигляд юнака завдяки артефакту, і кивнув головою, проте…
Це тривало лише мить.
Алон витріщив очі ще дужче.
Адже обличчя Нангвона, який зняв перстень і повернувся до свого справжнього вигляду, майже не змінилося — хіба що очі стали чорними.
Ні, понад те, що різниці майже не було… він став ще вродливішим.
"Це ж практично інша людина, ніби його гени повністю змінилися?"
Вигляд був настільки іншим, що виникало запитання: чи не був Нангвон із Психоделії зовсім іншим персонажем? Поки Алон ошелешено дивився на нього...
— Ну й читерство, їй-богу…
...Еван, який так само роздивлявся Нангвона, пробурмотів уголос те, про що думав і сам Алон.
— …Старший брате?
Отямившись від цього поклику, Алон прокашлявся й мовив:
— Просто подумав, що ти чудово виріс.
— О-ось як?
Нангвон трохи ніяково почухав потилицю.
Хоч як крути, різниця була надто разючою. Спантеличений невідповідністю між спогадами та реальністю, Алон відправив їх спочатку до чайної кімнати, аби поспілкуватися детальніше.
— Ходімо й ми.
Завершивши одну дрібну справу, Алон збирався рушити слідом за ними до чайної кімнати разом із Еваном, аж тут:
— …Маркізе.
— Що таке?
Еван покликав Алона надзвичайно серйозним голосом.
І…
— Ви часом не близькі з тією особою, яка щойно прийшла?
На відміну від зазвичай, він запитав із дивовижним збентеженням.
Алон здивувався, проте кивнув.
— Так, це один із давніх знайомих, про яких я розповідав минулого разу.
— Т-тоді… чи можу я попросити вас дещо запитати?
— Що саме?
— Ну… чи є в неї кохана людина… кхм-кхм… ви ж розумієте, про що я?
Еван без причини почервонів.
"Що це він таке верзе…"
— А.
Алон, збагнувши суть слів Евана, поклав руку йому на плече.
— Еване…
— Так.
— У тебе такі вподобання?
— …Що?
— Нангвон — чоловік.
На це Еван на мить застиг із порожнім виразом обличчя, а потім видав безглуздий смішок.
— Маркізе, ви ж не подумали, що я казав про нього?
— Хіба ні?
— Ні! Я казав не про чоловіка, а про дівчину за його спиною!
— …Якщо про дівчину, ти про Нангйон?
— Так!
Алон кивнув головою, побачивши ображений вираз обличчя Евана, але це тривало лише мить.
— …Ну, я розпитаю.
— Дякую!
Він заспокоїв Евана, який рідко бував таким схвильованим, і разом із ним вирушив до чайної кімнати.
Розмова з Нангвоном тривала досить довго.
Алон дізнався, як Нангвон прожив останні 700 років, а також про расу проклятих чаклунів, із якою не стикався у Психоделії.
— Тобто більшість проклятих чаклунів — це напівдемони, які вижили в ті часи?
— Саме так, старший брате. Звісно, є й інші, проте більшість — це напівдемони.
Алон кивнув головою.
Оскільки у Психоделії більшість проклятих чаклунів зображувалися повністю закутаними або у вигляді чорного туману, він не знав, що більшість із них — напівдемони.
— Ти добре працював увесь цей час.
— Ні, сам я б нічого не зміг. Це все завдяки старшому брату.
— …Моїй заслузі?
— Так, адже старший брат вказав мені шлях.
Побачивши погляд Нангвона, сповнений захоплення, Алон згадав останні слова, які сказав йому.
""Живи праведно" — здається, саме це? "— подумав Алон.
Знаючи, що згодом Нангвон стане Королем прокляттів, очільником однієї з чотирьох великих фракцій — проклятих чаклунів, і що характер у нього буде не найкращий, Алон залишив йому ці слова про всяк випадок.
— Якби не старший брат… я навіть не знаю, як би жив зараз.
Нангвон приписував усі заслуги Алону.
— Я лише дав пораду, а зрештою об'єднати всіх напівдемонів і знайти шлях до виживання — це твоя заслуга.
Алон, якому від цього стало трохи ніяково, стримано відповів, проте…
— Ні, це справді завдяки старшому брату.
— Я також так вважаю.
Нангвон та Нангйон відповіли непохитно.
— Для пана Алона це може здаватися не таким уже й важливим, проте для нас, у яких нічого не було, ті слова були справді безцінними.
Нангйон промовила це з усмішкою.
Алон без потреби почухав потилицю. У куточку серця зароджувалося тепло, і водночас виникало химерне почуття гордості.
Адже, хоч Нангвон і створив організацію проклятих чаклунів, проте, як і побоювався Алон, він не мав жахливого вигляду й не був одержимий силою.
"З огляду на це, прокляті чаклуни сильно відрізнятимуться від тих, яких я знав з оригіналу."
Поки Алон тішився цими думками...
— А, і я ще дещо хотів додати.
— …Що саме?
...Нангвон зачепив дві нові теми.
Одна стосувалася того, хто продає сутності Безодні на чорному ринку. А інша…
— …Блакитні очі?
— Так.
Йшлося саме про чоловіка з блакитними очима.
— Насправді я знав, що маркіз перебуває в цій епосі, ще приблизно 300 років тому.
— …300 років тому?
— Так. Проте причина, з якої я все одно не відвідав вас, полягала саме в чоловікові з блакитними очима.
Нангвон злегка насупився, ніби згадуючи той момент.
— Він попередив мене. Сказав, що зараз не слід іти до старшого брата.
— Не слід іти?
— Так, він чітко це мовив.
— А причина?
— Він не пояснив. Лише сказав, що наш зв'язок може обірватися, і зник.
— І тому ти не приходив?
Коли Нангвон кивнув головою, Нангйон, яка стояла поруч, продовжила розповідь:
— Насправді ми обоє хотіли завітати, проте те, що показав чоловік із блакитними очима, змусило нас вагатися.
— …Що саме він показав?
Почувши це запитання, Нангйон поглянула на молодшого брата, і Нангвон поділився своїм припущенням:
— Здається, це був спогад.
— Спогад?
— Так, спогад про те… як світ гине.
Цікавість Алона щодо чоловіка з блакитними очима дедалі зростала.
"Хто він взагалі такий?"
Алон подумки зібрав докупи відомості про нього.
Істота, яка відібрала в Алона перстень і передала його Магріні, — та, що живе вже понад 700 років.
"Що більше я все це зводжу докупи, то менше розумію."
Алон, вагаючись, запитав про всяк випадок, проте відповідь Нангвона виявилася такою ж, як і у випадку з Магріною.
Хто ж він був насправді?
— Схоже, старший брат також не знає про цього чоловіка з блакитними очима.
— Так. Проте це дещо непокоїть.
— …Насамперед я й сам відтоді намагаюся зібрати більше інформації, проте докладу ще більше зусиль, щоб дізнатися про нього.
— Буду вдячний.
Коли він кивнув головою, цього разу заговорила Нангйон:
— А, і хоча ми не могли завітати до вас, ми постійно допомагали пану Алону.
— …Мені?
— Так, ось цим.
Нангйон дістала зі своєї пазухи документ.
Документ на чорному тлі. Алон, який на мить не збагнув цього, невдовзі зрозумів, що це документ, який видає Інформаційна Гільдія.
Коли він подивився на Нангйон із сумнівом...
— Правильно, пане Алон.
...вона ледь усміхнулася й…
— Я лідерка Інформаційної Гільдії… ні, Темряви Кінця Ночі.
...розкрила правду.
— Ми завжди намагалися знайти все, що цікавило пана Алона, і допомогти йому.
— …Я й думав, що інформація надходить швидко, але…
— Авжеж! До того ж ми постійно збирали й передавали вам чутки про все довкола.
"І все це безкоштовно", — пробурмотіла Нангйон. Споглядаючи її спокійну усмішку, Алон був вражений.
Наскільки він знав, особу лідера Інформаційної Гільдії "Темряви Кінця Ночі" так і не було розкрито до самого кінця.
"Ні, в оригіналі лідером Темряви Кінця Ночі була зовсім інша людина, адже в оригіналі Нангвон збився зі шляху саме через смерть сестри."
А потім Алон спантеличено схилив голову, зачепившись за одне слово.
— Нангйон.
— Так?
— Запитую про всяк випадок, ти мовила "безкоштовно"?
— Так, безкоштовно.
Нангйон підтвердила ще раз.
Від цього в Алона виникло нове запитання.
Адже щоразу, коли він користувався послугами Інформаційної Гільдії, він постійно передавав гроші Евану.
Намагаючись зрозуміти, що взагалі відбувається, Алон перевів погляд убік.
— ……
Він побачив Евана, який неприродно викрутив шию.
— …Еване.
— …Так.
— …Це правда?
Він не став довго розпитувати.
Еван, помітивши реакцію Алона...
— Ні, маркізе, ви не так усе зрозуміли… Я все це дбайливо відкладав! Хіба міг я привласнити все собі?
...негайно почав виправдовуватися з усіх сил, однак
[Охо-о, минулого разу біля маєтку ти пив і гуляв, розкидаючись грошима направо й наліво, то ось звідки були ті гроші.]
— Ах ти, зміюко паршива-!
Від свідчень Базіліори, що невдовзі пролунало, Еван аж заверещав.
— …Про це поговоримо пізніше.
— …Вибачте.
Еван чесно зізнався у своїй провині.
Спочатку справу про привласнення коштів було залагоджено.
— А, якщо замислитися, у нас були подарунки, які ми досі не встигли вручити.
— …Подарунки?
— Так! Нангвон привіз для маркіза усілякі подарунки.
Розпочався час подарунків від Нангвона.
————
Десь на сході Королівства Ашталон.
Одразу після того, як вони впоралися з аномальними брамами, що відкрилися поблизу володінь, команда Елібана з настанням ночі облаштувала табір у лісі.
Магиня Ян, яка входила до цієї групи...
— Елібане?
— Що?
— Що ти тут робиш?
...побачила Елібана, який розводив вогонь у куточку табору.
— А, дещо роблю. — легко відповів Елібан.
Коли Ян перевела погляд, у полум’ї палало щось схоже на чорне полотно.
— А це що?
— Те, чим я користувався раніше.
— …Користувався, а тепер спалюєш?
На це запитання Елібан загадково всміхнувся, а потім підвівся, подивився на Ян і...
— Так, бо тепер воно непотрібне.
...життєрадісно відповів.
— Ну що ж, тепер повертаймося до табору.
— А, так.
Елібан разом із Ян рушив до табору, а потім раптом обернувся й подивився на чорне полотно, що палало.
…Очима, що були синіми, як ніколи раніше.
.
.
.
(П.П Ось ви і дізнались хто то був "блакитноокий", а ще Еван падло котрому треба піздюліну вкліпати, бо тирив гроші Алона протягом десятиліття...)
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]