Розділ 260 - Зустріч (1)
— "Той, Хто Заплющив Очі", кажеш?
[Так. Як узагалі ти…?]
Сперроу перепитав, ніби геть нічого не міг зрозуміти. Алон порився в пам'яті, намагаючись пригадати вислів "Той, Хто Заплющив Очі", однак — невдовзі похитав головою.
Адже хоч як він шукав, жодних відомостей про нього йому ніколи не траплялося.
— Можеш трохи пояснити?
Алон попросив Сперроу пояснити докладніше.
[…Навіть не уявляю, з чого почати.]
— На жаль, ім'я "Той, Хто Заплющив Очі" я теж уперше чую від тебе.
Сперроу, трохи поміркувавши, додав:
[На жаль, я й сам можу розповісти небагато. Усе, що мені відомо, — це лише діяння "Того, Хто Заплющив Очі".]
— …Діяння?
[Той, хто породив чорних істот; той, хто забрав роки життя ельфів; батько гріхів. Хоч він безперечно був чаклуном, проте став на бік чорних істот і намагався знищити світ — Світове Зло.]
— ……
[Саме так описували "Того, Хто Заплющив Очі" ті, хто жив у ту епоху.]
Коли Алон кивнув, Сперроу запитав:
[Ти ж казав, що назва твого закляття — Звергнення Небес?]
— Так.
[…І ти сам створив це закляття, чи не так?]
— Саме так.
Знову запанувала тиша. Сперроу продовжував мовчати, ніби намагаючись зіставити щось у голові, і лише за довгий час нарешті зітхнув.
[Щиро кажучи, я геть нічого не розумію.]
— Що саме?
[Сам факт того, що ти одночасно маєш і назву закляття "Звергнення Небес", і закон "Того, Хто Заплющив Очі".]
— …Це настільки дивно?
[Це дивно. Ні, це навіть не просто дивно.]
— Тоді що?
[З погляду мови це щось на кшталт софізму. А з погляду законів — таке просто неможливе.]
— У якому сенсі?
Сперроу перевів подих і пояснив:
[Загалом назву закону, викарбувану бодай один раз, неможливо змінити чи витіснити. Якщо назва твого закляття — Звергнення Небес, то закон, яким ти послуговуєшся, безперечно такий самий, як і той, яким користувався Первісний Чаклун.]
— Проте цей закон я створив сам.
[Якщо так, то ти створив точно такий самий закон, як і Первісний Чаклун. Якби ти не закарбував саме той закон, тобі довелося б закарбувати зовсім інший.]
— …Ось як?
[Ця основна передумова за жодних обставин не може бути порушена. Це факт, доведений незліченними експериментами.]
Алон без зусиль міг здогадатися, про що намагається сказати Сперроу.
— …Тобто, якщо я правильно тебе зрозумів, коли я використовую Звергнення Небес, то закон, на якому ґрунтується це закляття, неодмінно має бути законом Первісного Чаклуна. Але зміст цього закону належить "Тому, Хто Заплющив Очі", і саме в цьому полягає проблема?
[Це не проблема, це шок. Якщо твої слова — правда, це означає…]
— Що Первісний Чаклун і "Той, Хто Заплющив Очі" та намагався знищити світ, — одна й та сама особа?
[Так.]
Одна й та сама особа.
Алон, поміркувавши над отриманим припущенням, коротко кинув:
— А яка ймовірність того, що це просто схоже закляття?
[Принаймні, наскільки мені відомо, це неможливо. Єдина можлива версія — що Первісний Чаклун і "Той, Хто Заплющив Очі" були пов'язані як учитель та учень. Тоді все мало б сенс.]
Сперроу важко зітхнув.
[Звісно, може існувати щось, чого я не знаю. Адже як чаклун я не досяг самої вершини. Можливо, хтось інший зможе допомогти розібратися в цьому. Адже може існувати спосіб, про який мені невідомо.]
Алон одразу подумав про Кайласа.
[У будь-якому разі, окрім цього, є ще один момент, який особисто мене дещо дивує.]
— Який саме?
[Те, що ти здобув Прадавній закон.]
— …Прадавній закон?
[Ти ж уже знаєш, як саме чаклуни карбують свої закони, правда?]
— Так.
[Чи замислювався ти колись, чому незліченна кількість чаклунів не створює власні закони, а натомість стають чиїмись учнями?]
Алон, трохи поміркувавши, відповів:
— Хіба не тому, що закони важко створювати?
[Це також, проте куди важливіша причина полягає в тому, що кількість Віри, необхідна для створення бажаного закону, зростає в геометричній прогресії.]
— Це означає, що залежно від того, який саме закон карбується, потрібна різна кількість Віри?
[Так, і саме це було причиною, через яку кількість чаклунів не зростала. А щоб закарбувати закон, який маєш ти, потрібен найвеличніший бог Калгуніаса — "Той, Хто Споглядає Згори". Ні, навіть невідомо, чи було б це під силу йому.]
— …Аж настільки?
[Саме тому я й мовив, що це дивовижно.]
Алон згадав час, коли вперше створив закон. Безперечно, він здобув Віру від незліченних нелюдських рас, проте її кількість усе ж не була аж такою…
[У будь-якому разі, це все, про що я можу тобі розповісти.]
Алон знову впорядкував у голові відомості, надані Сперроу.
————
Безплідна пустеля між Об'єднаним Королівством та Імперією.
Там перебували ті, кого зазвичай там не мало бути.
А саме ельфи та…
— Врятуйте- кх-!
...ящеролюди.
— ……
— ……
На стрімчаку посеред безкрайньої пустелі.
Останній із керівництва Чорної Руки відчайдушно благав зберегти йому життя. Ельфійка Рім та ящеролюд Кабу водночас встромили йому в серце сокиру й меч…
— Н-нарешті…
— Усіх… перебили…!
…інстинктивно обійняли одне одного й радісно вигукнули. Так вони покінчили з усіма членами Чорної Руки.
Повітря аж бриніло від палкої радості. Вони міцно обіймалися, коли...
— Від-відчепися, ящірко!
— Щ-що за нісенітницю ти верзеш, це ж ти мене обійняла!
...невдовзі сполошено відсахнулися одне від одного.
У ніяковій атмосфері, коли їхні погляди зустрілися, вони обоє водночас відчули дивне протверезіння.
Адже початково завданням Рім та Кабу була охорона маркіза Палатіо.
Проте чому вони — ні, суворо кажучи, загін ельфів Тіньове Листя та загін ящеролюдей Тіньова Вуаль — опинилися тут?
Усе через організацію під назвою Чорна Рука, яка нахабно націлилася на Алона, коли той завітав до Терії.
…Насправді ані ельфам, ані ящеролюдям не було потреби аж настільки винищувати Чорну Руку.
І все ж, сила, яка змусила їх діяти наввипередки, — це суперництво.
Дух суперництва, прагнення об'єктивно довести, що їхня сторона набагато корисніша за іншу.
Спочатку ельфи та ящеролюди, об'єднавши зусилля, винищували Чорну Руку стрімкими темпами.
Проте через це, на жаль, у процесі знищення Чорної Руки ящеролюди та ельфи оцінили внесок одне одного як приблизно однаковий.
А це означало, що визначити, хто з них кращий, так і не вдалося. Тому вони не зупинилися на цьому й вирішили визначити переможця, виловивши решту втікачів із Чорної Руки.
З єдиним наміром — будь-що перемогти в цій битві.
…І результатом цього стало саме це.
— ……
— ……
Ельфійка Рім та ящеролюд Кабу з широко розплющеними очима дивилися одне на одного.
Їхній вигляд був украй замурзаний і обшарпаний. Це було свідченням запеклої боротьби за те, щоб довести власну перевагу над іншим.
І не лише вони двоє. Загони охорони, які витріщалися одне на одного, також мали вигляд справжніх волоцюг.
Якби ці дві фракції протистояли одне одному в такому вигляді посеред столиці, кожен перехожий подумав би: "Злидарі ділять територію".
Проте куди більшою проблемою було те, що навіть останнього з решти Чорної Руки Рім та Кабу вбили одночасно.
Тобто це означало, що визначити перевагу одного над іншим так і не вдалося, тож обидва дивилися одне на одного з виразом цілковитого протверезіння.
За деякий час:
— …Повертаймося.
— Так.
Ельфи та ящеролюди всі як один рушили з місця. Відчуваючи вже не суперництво чи жагу до перемоги, а дивне відчуття спорідненості.
Понад пів року. Коли вони, переслідуючи Чорну Руку й остаточно її знищивши, знову перетнули кордон і повернулися, їм надійшов один звіт.
— …Перший Ельф загинув, а потім знову воскрес і був проголошений королем ельфів?
— Близький друг загинув, а потім воскрес і посів таке ж місце, як і Великий?
Дещо сюрреалістичний звіт, перебіг подій якого було важко осягнути.
— ????
— ????
На обличчях ельфів та ящеролюдей, які майже пів року стирчали на кордоні, з'явилося химерне здивування.
————
Приблизно через кілька тижнів. Алон уперше за довгий час прибув до маєтку.
— …?
Він мимоволі застиг.
Адже за час його відсутності його володіння розвинулися настільки, що їх було просто не впізнати.
"…Це ж практично рівень Терії, хіба ні?"
Алон, споглядаючи стан території, мимоволі піймав себе на такій думці.
Звісно, порівняно з Терією багато чого ще бракувало, проте це свідчило про дивовижні масштаби змін.
На вустах Алона з'явилася легка задоволена посмішка.
— Нарешті вдома…
— Вдома.
Прибувши до маєтку, Алон владнав лише найпростіші справи й одразу ж поринув у відпочинок.
Хоч у кабінеті на нього чекала неймовірна купа паперів та Алексіон, який, судячи з вигляду, мав чимало що сказати, він вирішив відкласти все це на наступний день.
Алон, який уперше за довгий час добре перепочив цілий день, наступного дня приблизно збагнув стан справ у маєтку.
Насамперед Пенія, яка відлучилася до Вежі у справах, ще не повернулася. І саме коли Алон міркував, чи не відкласти роботу з документами до її приходу...
— …Е-е, маркізе.
— Що таке?
— До вас завітав гість.
— Гість?
— Так.
— Він сказав, що обов'язково мусить зустрітися з вами. Як вчинити? Я чув, що він просив передати, ніби він — знайомий із минулого.
— Знайомий із минулого?
— Так.
...Еван повідомив про відвідувача.
Алон трохи поміркував і кивнув, ніби зрозумів.
Невдовзі після цього.
До кабінету увійшли двоє.
Вродливий юнак, якому на вигляд ледь виповнилося двадцять і який поєднував у собі риси хлопця та дорослого чоловіка, та жінка, від якої віяло зрілістю.
У ту мить, коли Алон спантеличився через появу незнайомців, в очах чоловіка забриніли сльози, і він одразу ж підійшов до Алона...
— Старший брате…! Справді, давно не бачилися…!!
...і низько вклонився.
Алон, який від цієї раптової ситуації на мить застиг із порожнім виразом обличчя, почув знайомий голос...
— !
...і лише тоді впізнав його власника...
— …Нангвон?
...вимовивши це ім'я.
— Так, це я…!
Тоді Нангвон радісно всміхнувся на весь рот.
Алон — "Це ж…" — дивився на нього — вродливого юнака, зовсім не схожого на того, кого він бачив у Психоделії, "Як це сталося????" — і над головою в нього роїлися численні знаки запитання.
.
.
.
(П.П Ех до цих подій в манхві, ще дууууууууужееееее багато, хотілось би побачити Нангвона і Нангйон, а ще Хісторію і Лян-А, ну і Магріну, хоча її поява буде доволі скоро.)
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]