Розділ 259 - Розгалуження (3)
Апостол Гордині не міг збагнути нинішньої ситуації. Від "а" до "я" — геть усе не піддавалося розумінню.
Адже Король прокляттів ще мить тому був абсолютно спокійним.
Чому ж його обличчя скривилося, наче в злого духа? Чому він випромінював настільки моторошну жадобу крові, що аж у тілі заніміло?
…Чому Король прокляттів так бурхливо відреагував на ім'я "Алон Палатіо"?
"Я ж чітко знав, що між ними немає жодного зв’язку…!" — подумав Апостол Гордині.
Апостол Гордині застиг із суворим обличчям. Цілком природно, адже перш ніж прийти сюди, Апостол провів певну попередню розвідку.
І щодо маркіза Алона Палатіо. І щодо Короля прокляттів, який очолював проклятих чаклунів.
Проте між цими двома істотами безперечно не існувало жодного зв'язку.
Ні, більше того — чи знали вони взагалі про існування одне одного?
Апостол Гордині в спантеличенні збирався відкрити рот, однак...
Трісь-!
...на жаль, наступні слова Апостола були заблоковані чорними руками, які не просто скрутили його шию, а повністю відірвали її.
Гу-у-у-у-ш-!
Щойно голову Апостола було відірвано, його тулуб почав вихлюпувати густу криваву юшку.
Проте обличчя Нангвона, який споглядав це видовище, усе ще залишалося викривленим.
— Нангвоне, ти надто поквапився. Хіба не слід було вислухати все, що він мав сказати?
— Сестро, хоч як би там було, хіба можна було просто сидіти й слухати, як цей виродок закликає вбити мого старшого брата?
— Воно-то так, але… цей тип утік, хіба ні?
Почувши слова своєї сестри Нангйон, яка спиралася ліктем на підлокітник крісла й підпирала підборіддя рукою, Нангвон знову поглянув уперед.
Труп, з якого досі, ніби з живого, рясно хлинула червона кров.
Проте коли чорна рука невдовзі розірвала це тіло на друзки...
— …Тсс.
...замість людських нутрощів, які мали б там бути, на підлогу, подібну до безодні, полилась лише червона кров.
Нангвон, переконавшись у цьому…
— Я й сам знав, але все одно не хотів цього чути.
— Та ти ж уже все почув… Ну, для тебе це болюча тема, тож нічого не вдієш. Адже він твій герой, якому немає рівних, чи не так?
Почувши грайливе запитання Нангйон, яка примружила очі, Нангвон, що траплялося рідко, трохи відвернув голову й невдоволено пробурмотів:
— …Це ж було кілька століть тому, а ти й досі про це торочиш?
— Твій вигляд ані тоді, кілька століть тому, ані зараз геть не змінився, хіба ні?
Нангйон, яка прохіхікала, наче дражнити Нангвона було для неї найцікавішою розвагою, невдовзі перевела погляд на Апостола, чиє тіло остаточно перетворилося на червону калюжу крові й зникло, та…
— До речі, схоже, нам варто якнайшвидше провідати його. Здається, на нього націлилося щось доволі клопітке.
— Запитую про всяк випадок, але ж жодних окремих відомостей ти не зібрала, сестро?
— Якби я зібрала відомості, то й не стала б зустрічатися з тим типом. Ми ж від самого початку покликали його, щоб хоч щось дізнатися, хіба ні?
…поквапила молодшого брата.
— У будь-якому разі, ходімо вже до нього. Ти вже вибрав усі подарунки?
— Ще ні…
— Скільки ти ще збираєшся вибирати? Я ж казала: оскільки подарунки можна дарувати постійно, візьми щось невелике, кажу тобі.
— Та все ж ми не бачилися так довго…
— Не переймайся. Він із тих людей, хто зрадіє, навіть якщо ти купиш йому звичайну пляшку випивки на ринку. Хіба ні?
— …Це правда.
Нангвон також погодився. Куточки його вуст затремтіли від очікування.
Нангйон, посміхаючись від цієї реакції...
— Ну що ж, ходімо. Відвідаємо його.
...рушила вперед, і Нангвон також підвівся зі свого місця слідом за сестрою.
————
Вийшовши з руїн і повертаючись до Колонії, Алон згадав слова, які нещодавно мовила Йонрін.
"[Це… Ні, невже мені лише здалося?]" — згадав Алон.
"[…Можливо, я неправильно зрозуміла, тож розпитай його. Але, наскільки мені відомо, якщо все так, як ти кажеш, то це…]" — пригадалися вимовлені слова Йонрін.
Йонрін, щось пробурмотівши, залишила лише слова про те, що побачиться з ним наступного разу, і зникла.
Алон, погладжуючи по голові Сольранг, трохи поміркував, а потім...
"Ну, якщо розпитати того, хто всередині, то можна буде збагнути, чому вона так здивувалася."
...він упорядкував свої думки, споглядаючи червоний самоцвіт.
У той момент Еван зненацька звернувся до нього:
— Маркізе.
— ?
— У мене виникло одне запитання.
— Яке саме?
— Ви ж вирушали в минуле на 700 років, чи не так?
— Так, і що?
— Тоді як і з тією ельфійкою минулого разу, ви й з цією Королевою Пеккві чи як там її зустрілися 700 років тому?
Алон кивнув головою.
— Саме так.
— То хіба вам не слід завітати й провідати її?
— …Я й сам про це думав, проте зараз маю чимало справ, хіба ні?
Алон також збирався провідати Королеву Пеккві. Просто зараз на це бракувало часу.
Еван підхопив:
— Це правда, справ у вас дійсно чимало.
— Так, коли з'явиться вільний час, я збираюся завітати до неї.
— Тоді чи плануєте ви відвідати й інших людей, з якими мали зв'язки в минулому?
— Інших людей?
— Так. Коли я слухав минулого разу, їх наче виявилося чимало, хіба ні?
Алон глибоко замислився.
"…Звісно, мені б кортіло зустрітися зі старими знайомими з минулого."
На жаль, окрім Королеви Пеккві, він геть не знав, де саме перебувають решта дітей.
"Приблизно мені відомо хіба що про Хісторію. Про Аркулайнісіс я взагалі нічого не знаю… А, ще ж відомо про Нангвона, але…" — міркував Алон.
Нангвон. Щойно він згадав про цього хлопця, вираз обличчя Алона став дивним.
"Тоді в мене не було часу як слід поміркувати про це, проте дійсно — його нинішній вигляд неймовірно відрізняється від колишнього."
У Психоделії очільник проклятих чаклунів, Король прокляттів, мав надзвичайно потворну зовнішність.
Проте 700 років тому він безперечно мав вигляд вродливого юнака. Якби не вивернуті очі, повірити у те, що це одна й та сама особа, було б абсолютно неможливо.
"Дивовижно, як та краса перетворилася на таку зовнішність" — подумав Алон.
Алон, у якого виникло ще одне особисте запитання...
"До Нангвона також варто буде завітати, коли з'явиться вільний час."
...дійшовши такого висновку, продовжив вести невимушену розмову з Еваном.
Невдовзі, коли сонце вже сідало, Алон дістався Колонії.
— А, ви прибули!
Лайм, щойно побачивши Алона, з усмішкою привітала його. Проте за її посмішкою крилося якесь неспокійне відчуття.
— У тебе виникли якісь клопоти?
— К-клопоти? А, ні, нічого такого немає.
— Справді? Здалося, ніби ти чимось стурбована.
— Та ну, звідки б це?
"Аха-ха", — зніяковіло засміялася Лайм.
Алон дещо здивувався, проте невдовзі знизав плечима й гукнув Сольранг.
— Сольранг.
— Ась, що таке, Господарю?
— Ти вже вирішила, куди ми вирушимо в подорож?
Адже раніше він пообіцяв Сольранг вирушити з нею в подорож.
Щиро кажучи, оскільки сталося так багато подій, йому кортіло повернутися до маєтку маркіза й перепочити, однак стримати обіцянку, дану Сольранг, він був зобов'язаний.
На це Сольранг задумливо протягнула "М-м-м", і поміркувавши...
— Я вирішила, проте ми можемо й не їхати просто зараз!
— …Ось як?
— Угу! Господар виглядає виснаженим. Ми можемо вирушити наступного разу! Я прагну, щоб Господар також отримував задоволення від цього!
...вона нащулила вушка й щиро засміялася.
Алон відчув зворушення у глибині серця й погладив Сольранг по голові.
Тому він і не помітив, що Лайм, яка стояла за його спиною, дивилася на Сольранг із вельми химерним виразом обличчя.
Наступного дня, коли вони вже відпочили після подорожі:
— Тоді побачимося наступного разу.
— Угу. Зрозуміла, Господарю!
Прийнявши наостанок прощання від Сольранг, яка завзято махала рукою, Алон покинув Колонію.
Невдовзі після цього...
[Н-нарешті я можу говорити!]
...із пазухи Алона вирвався незнайомий голос.
Це був голос Сперроу.
Алон, який дивився на довгу вервечку торгових карет удалині, опустив погляд на груди.
— Схоже, ти лише тепер зміг заговорити.
[Алоне! Ах ти ж паршивець! Як ти міг продати мене тому типу!]
— …Продати?
[Ти ж мене продав!]
Від цієї розлюченої реакції Сперроу, Алон ненадовго згадав події кількох років тому.
"…Хіба я продав тебе?" — подумав він.
Суворо кажучи, його радше передали під опіку, ніж продали, проте тоді Сперроу справді остовпів.
— Ну, я не продавав тебе, а лише довірив, і до того ж зрештою забрав назад, хіба ні?
[Кх-а-а-а-а-аг-!]
Сперроу видав лютий вигук від дошкульних слів Алона.
У той момент Базіліора, яка розслаблено відпочивала на тілі Блекі, оскільки Сольранг поруч більше не було, втрутилася:
[З ким це ти розмовляєш?]
— Хіба ти не чуєш?
[Абсолютно нічого не чую.]
— Я розмовляю ось із цим.
Коли Алон показав самоцвіт, у якому перебував Сперроу, Базіліора втратила будь-яку цікавість, і...
[А, ось як…]
...ніби не бажаючи вдаватися в подробиці, знову поринула у спокій на тілі Блекі.
Через деякий час:
— До речі, у мене є запитання.
[Яке ще…?]
Сперроу відповів дещо буркотливо на запитання Алона. Проте відмовляти не став, тож Алон спокійно заговорив про закляття, про яке почув учора від Йонрін.
Сперроу, який якийсь час слухав розповідь Алона й коротко відповідав...
[…Зачекай, що?]
— Про що ти?
[Про закляття Звергнення Небес.]
Коли Алон заговорив про закони закляття, Сперроу перепитав голосом, сповненим подиву, як і Йонрін раніше.
— Це звергнення законів магії. Суворо кажучи, визначення "обернення концепцій" також буде точним. Проте хіба це привід для подиву? Йонрін реагувала так само.
Після цього пояснення Алона, Сперроу на якийсь час замовк, а потім...
[Так, це привід для подиву.]
— Чому?
[Адже закон закляття, про яке ти сказав, є саме законом Того, Хто Заплющив Очі, який породив чорних істот.]
— …Що?
...виплюнув приголомшливу правду.
————
[Чи належним чином триває підготовка?]
— Так, усе йде як слід.
На звіт вождя племені бог ящеролюдей Ріош — ні, Хазад — важко видихнув.
[Підготуйте все як слід.]
— Так, усе буде зроблено. Проте…
[?]
— Великий, чи дозволите ви поставити одне запитання?
[Кажи.]
Це прохання пролунало від вождя племені, який досі майже ніколи не ставив запитань. Коли Хазад кивнув головою, той обережно розкрив рот:
— …Чи можу я запитати про ваші наміри: чому ви прагнете поставити його на один рівень із собою?
Чому, значить…
Хазад трохи замислився.
На його думку, той чоловік був повною мірою гідний того, щоб йому поклонялися як богу.
До того ж сам Хазад фактично став богом завдяки його допомозі.
Звісно, йому спадало на думку, чи варто так ділитися божественним Рангом, і йому було шкода. Ні, понад те — аж сльози наверталися від самої думки про це.
Проте причина, з якої Хазад особисто виступив і зробив пропозицію Алону, полягала ось у чому:
"Адже це той, із ким не варто ворогувати без жодної потреби" — подумав Хазад.
Хазад згадав той момент.
Тоді він зміг бодай частково збагнути силу Алона.
Він несвідомо помітив очі в потойбічному світі за спиною Алона, яких не помічав у минулому.
І це було ще не все.
"…Та дівчина" — подумав Хазад.
Істота, яку він досі виразно пам'ятав із недавнього візиту Алона.
Вона не виявляла ворожості до Хазада, проте мала настільки приголомшливу силу, що її неможливо було не помітити, щойно вона опинилася на його території...
— ……
...дівчина-звіролюд із золотими очима, яка потай стежила за Алоном.
Хазад знову згадав запитання, яке мимоволі ставив собі неодноразово.
Ким узагалі є маркіз Алон Палатіо?
Проте невдовзі відкинув ці думки.
Поки він не ворогує з Алоном, перейматися цим немає жодної потреби.
До того ж він чудово знав.
Що ворогувати з ним — це те, чого в жодному разі не можна робити.
Тому єдине, що він міг відповісти, було лише:
[Бо він має на це повне право.]
— Ось як…
І більше нічого.
"[…Утім, ким була та звіролюд? Якимось тілоохоронцем?]" — подумав Хазад.
Ну, хай там як, він у жодному разі не ворогуватиме з Алоном.
Хазад рішуче дав собі таку обітницю.
.
.
.
(П.П Смішно, знав би Хазад про інших чотирьох, то тим паче б боявся хоч щось зробити Алону.)
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]