Розділ 257 - Розгалуження (1)
У темному святилищі під корінням сиділи дві ляльки.
З одного боку був Апостол Гніву, загорнутий у чорну мантію. Іншим був...
— М-м…
...чоловік зі сріблястим волоссям, яке геть не личило темному підземеллю. Він, видавши задоволений голос, ні...
— А що, чудово, хіба ні?
...Апостол Гордині кивнув головою, ніби нинішня ситуація була йому вельми до вподоби.
— …Чудово?
Ніби безодня, у якій не було видно геть нічого. Так пролунало запитання Гріха Гніву, закутаного в чорну мантію.
Пролунав химерний голос, від якого мимоволі супилися брови й за яким неможливо було визначити, кому він належить — старому, дитині, жінці чи чоловікові. Однак…
— Еге ж, дуже добре.
Апостол Гордині, так і не згасивши усмішки…
— Поглянь, число ж ідеально підійшло. Рівно двоє.
…бадьоро мовив.
— Фу-х… Розумієш, інші, може, й не помічають, але мене це страшенно муляло. Тож теперішня ситуація мене цілком влаштовує. А, звісно, я не бажав смерті апостолам, гаразд? Мене б цілком задовольнило, якби помер хоча б один.
"Тоді було б четверо, правда? По двоє ліворуч і праворуч, число якраз ідеальне!" — хихікаючи, пробурмотів Апостол Гордині.
Гнів, який мовчки дивився на нього, розкрив рот:
— І що ти збираєшся робити?
— Про що ти?
— Ти вже знаєш із невдач попередніх Апостолів. Ти розумієш, про що я кажу.
На слова Гніву, Гординя нахилив голову, а потім видав вигук: "А-а!":
— Те, що насінину, яку ми посіяли, зіпсували? Це й справді прикро. Ми стільки зусиль у неї вклали, а тепер доведеться просто викинути, так і не використавши як слід. Ну, але…
Вишкірившись...
— Я особливо не переймаюся. Ми, звісно, дещо підготували для втілення нашого Володаря, але це зовсім не означає, що ми мусимо використати саме його.
— …Тоді як?
— Немає потреби так уже за нього чіплятися. Хоча, звісно, щоб повернути його, ми його вб’ємо, але й для цього мені необов’язково бруднити власні руки.
Гординя із посмішкою дістав із пазухи куб кольору смолянистої туші.
— Знаєш, що це?
— Це ж…
— Якийсь недороблений напівкровка створив цю річ, але вона виявилася доволі корисною. Тож я трохи налагодив її масове виробництво. А заодно додав туди й "трохи" сили нашого Володаря.
— …Ти збираєшся створити за її допомогою тіло втілення?
На це запитання Гординя поклав куб перед Гнівом і…
— Та ні, звісно! Це просто підготовка для інших Володарів. Адже навіть якщо вони не є Апостолами цих Володарів, усім їм усе одно доведеться з’явитися, правда?
— Якщо так…
— Звісно, тіло втілення, яке прийме мого величного Володаря, я вже обрав. Якраз знайшовся один підходящий тип.
Він пройшов до протилежного боку столу.
— Ну що ж, розмову закінчено, тож я потроху піду. До наступної зустрічі.
Апостол Гордині з усмішкою помахав рукою. У той момент, коли його постать почала повільно зникати...
— А.
...Гординя тихо мовив, ніби згадавши про щось, про що не встиг сказати:
— Про всяк випадок кажу: я розправлюся й із тим типом. З маркізом Палатіо? Схоже, більшість невдач сталися саме через нього.
Невдовзі він знову помахав рукою:
— Хоч ти й не подаєш вигляду, проте, на відміну від мене, ти ж сумуєш через загибель Апостолів, чи не так?
І повністю зник.
У святилищі знову запанувала тиша.
Апостол Гніву, залишившись наодинці, мовчки подивився на сутність Безодні, залишену Апостолом Гордині, і простягнув руку.
З мантії, під якою нічого не було видно, визирнула рука. Ця рука підняла сутність Безодні.
Апостол Гніву, піднісши її ближче до обличчя...
— …Маркіз Палатіо.
...пробурмотів ім'я, вимовлене Гординею, і деякий час порожньо дивився на сутність Безодні.
Деякий час, порожньо.
————
Перш ніж повернутися до маєтку маркіза, Алон востаннє завітав до Грейніфри й отримав від Магріни несподівану річ.
— Це…
— Перстень братика, правда?
То був саме той перстень, який Алон втратив у минулому.
Алон оглянув перстень, який передала Магріна.
Здавалося, він не зміг здолати плин часу, тож деякі місця дещо потьмяніли, проте це безсумнівно був той самий перстень, який він носив.
— …Звідки він у тебе?
Коли Алон запитав, Магріна на мить заплющила очі, ніби пробуджуючи давні спогади.
— Хтось дав його мені.
— …Хтось?
— Так. Людина з блакитними очима.
[Схоже, це той тип, якого бачила я.]
Базіліора, яка якраз визирнула з перстня, згорнулася кільцем і відгукнулася.
— Ти часом не знаєш, хто це був?
На запитання Алона, Магріна похитала головою.
— Ні, зовсім ні. Мені й самій було дивно, звідки в нього перстень братика, тож я спробувала щось розшукати, але так і не знайшла жодних відомостей.
— Запитую про всяк випадок, а ти пам'ятаєш його зовнішній вигляд?
— М-м… ні, його тіло було суцільно закутане в чорну мантію, тому я бачила лише очі.
[Точнісінько відповідає моїм спогадам.]
Від підтримки Базіліори, Магріна спантеличено нахилила голову.
— Я, навпаки, думала, що братик щось знає. Виходить, ти з ним не знайомий.
— Так.
Алон, киваючи головою, раптом усвідомив дивну деталь.
— Магріно, а коли ти отримала цей перстень?
— Наскільки я пам'ятаю, це було десь через місяць чи два після того, як братик зник.
— ……
Від цієї відповіді Алон насупився. Адже якщо слова Магріни були правдою, виникала дивна суперечність.
"Якщо так, хіба перстнів не має бути два?"
Магріна беззаперечно отримала перстень від невідомої особи з блакитними очима, а через 700 років передала його Алону.
Тобто впродовж 700 років перстень, який втратив Алон, перебував у Магріни.
Звісно, якщо дивитися лише так, проблеми наче й немає, проте тут існувала одна виразна суперечність.
Як знав Алон, якщо цей перстень є єдиною такою річчю у світі, то той факт, що Алон кілька років тому здобув цей перстень у лабіринті, від самого початку не мав жодного сенсу.
…Адже перстень, втрачений Алоном, мав перебувати в Магріни.
"До того ж і з рукавицею те саме."
Алон подивився на свою руку.
Ця рукавиця, яку за сетингом Перший Ельф використовував як посох, також викликала дивну суперечність.
Адже опинившись у минулому, він не вчинив жодних особливих дій — наприклад, не запечатав цю рукавицю в місці, де її початково здобув.
Роздуми тривали лише мить.
— Насамперед я зрозумів. Дякую, що зберегла перстень.
— Не варто дякувати, братику.
Алон підвівся зі свого місця.
————
[Про що ти так замислився?]
Запитала Базіліора Алона, який уже деякий час мовчки дивився у вікно.
Минув приблизно тиждень відтоді, як вони залишили Грейніфру.
— …Усе через те, що є чимало підозрілих деталей.
[Підозрілих деталей? А, ти про те, що казав раніше? Про перстень та рукавицю?]
— Так. Окрім цього, є ще й блакитні очі.
— А… і справді, послухавши цю розповідь, це виглядає дещо дивно.
Еван, який слухав поруч, кивнув головою й невдовзі знизав плечима.
— Проте… у підсумку хіба не все склалося добре?
— Проблем дійсно не виникло.
Алон погладив підборіддя.
Еван мав рацію. Жодних проблем не виникло.
І все ж це чомусь непокоїло.
У Психоделії, яку Алон пізнавав досі, чимало деталей сетингу відрізнялися від оригіналу. Однак ще жодного разу не траплялося, щоб змінювалися настільки унікальні особливості світу.
"Щось… щось тут точно є."
Відчуття, ніби щось наче застрягло в душі.
У той момент.
— А, маркізе! Поки ми розмовляли, я згадав, що мав дещо вам сказати.
— Що саме?
Еван нахилився ближче.
— Ви часом пам'ятаєте про сутність Безодні?
— Якщо про сутність Безодні…
— Так, про ту саму з часів герцога Комалона.
— …Ти хочеш сказати, що їх досі поширюють?
— М-м, не зовсім. Я ж і минулого разу казав вам, що їх переміщують по одному чи по двоє, хіба ні?
Алон кивнув головою. Він чув подібні новини від Евана після падіння герцога Комалона.
— То що тоді?
— Це лише чутки, проте кажуть, що зараз у великих кількостях поширюється особлива сутність Безодні.
— …У великих кількостях?
— Так, схоже, хтось знову почав виробляти сутності Безодні. Через це у підпільному світі зараз дещо неспокійно.
— Це не дуже хороша новина.
— Само собою.
— Проте що особливого в цій сутності Безодні?
Коли Алон влучив у самісіньку суть, Еван трохи замислився й відкрив рот.
— Кажуть, що вона значно сильніше посилює здібності порівняно з тією сутністю Безодні, що поширювалася раніше.
— …Значно сильніше?
— Так.
[Хм, і що з того? Це ж просто посилена версія тих недоробків, з якими ми билися минулого разу, хіба ні? Не варто й перейматися.]
Базіліора уїдливо всміхнулася й гордовито випросталася.
— Хіба ви минулого разу не билися з одним із тих недоробків?
[Що за дурниці ти верзеш?! Я ж сама вщент розтрощила щонайменше п’ятьох із них!]
— Хіба?
Тоді Еван, наче автовідповідач, почав зачіпати Базіліору.
У кареті знову зчинився гамір, і...
[Няв-]
...Блекі, який спав на грудях, потираючи очі, дивився на них двох так, ніби вони були абсолютно безнадійними…
Мирна подорож тривала ще кілька тижнів.
————
— Господарю!!
Одразу після прибуття до Колонії Алона зустріли надзвичайно тепло.
Сольранг, яка, здавалось, уже всі очі прогледіла, чекаючи на нього, одразу кинулася до Алона й міцно пригорнулася до нього.
— Як ти поживала?
— Угу! Дуже добре!
Алон, погладивши по голові Сольранг, яка яскраво посміхалася, і…
— …?
…здивовано глянув на Лайм, секретарку Сольранг, яка теж вийшла його зустріти й усміхалася якось неприродно. Проте…
— Маркізе, ми прибули рано-вранці, тож чому б одразу не вирушити?
— Так і зробимо.
На цю пропозицію Евана вони негайно вирушили до руїн.
Алон, як і завжди, увійшов до руїн через головний вхід і рушив довгим тунелем. Попереду поступово почав вимальовуватися краєвид руїн.
Він, споглядаючи це видовище...
— …?
...мимовілі набув спантеличеного виразу обличчя.
Причина полягала в тому, що в цих руїнах, які він побачив уперше за тривалий час, він відчув надзвичайно знайоме відчуття.
Дежавю, ніби він вже десь бачив цей краєвид.
— …? Господарю? Що таке?
Сольранг, яка крокувала поруч, спантеличено нахилила голову.
Проте Алон, який порожньо дивився вперед...
— А…
...разом із тихим вигуком осягнув дві деталі.
Те, де саме він бачив цей краєвид.
І… те, чому він відчув таку знайомість, коли вирушив у минуле й побачив столицю Союзу нелюдських рас.
— То це було тут…
Алон лише тепер збагнув.
Це місце було столицею нелюдів, яку він бачив 700 років тому.
.
.
.
(П.П На початку була дуже дивна розмова.)
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]