Розділ 256 - Бог…? Я?? (3)
— …Ріош?
Коли Алон зі спантеличеним виразом обличчя вимовив це ім'я, Ріош розплився в щирій посмішці.
[Хоч зараз мене й кличуть ім'ям Хазад.]
Споглядаючи самовпевнений вираз обличчя Ріоша, Алон розгубився. Він справді зустрічався з Ріошем у минулому. Проте й подумати не міг, що той стане богом ящеролюдей.
І це було цілком природно.
У минулому Ріош не був ані богом, ані кимось подібним. Та й найголовніше — вони з Алоном не були настільки близькі, щоб називати один одного друзями.
[Добре, стояти й розмовляти отак якось не личить, тож іди за мною.]
Невдовзі Ріош повів Алона за собою.
У ту мить, коли Алон слідом за ним зробив бодай один крок на сходи, вони вже опинилися на самому верху піраміди.
[Сідай.]
На запрошення Ріоша, Алон та Еван сіли на крісла, що стояли перед кожним із них, і на деякий час запанувала коротка тиша.
— …Як це сталося?
Першим, хто розкрив рот, був саме Алон.
[Про що саме ти запитуєш?]
— У прямому сенсі. Оскільки в минулому, наскільки я пам'ятю, ви…
[А-а, починаючи звідти.]
Ріош кивнув головою і…
[Це доволі довга розповідь, проте насамперед поясню її стисло.]
...спокійно заговорив.
Минув певний час, і…
[…Ось як усе сталося.]
...вислухавши всі деталі, Алон спокійно впорядкував почуте у своїй голові.
— Тобто, підсумовуючи, після того як я пішов, ви з того моменту почали збирати Віру вже не як король, а як бог, так?
[Так. Після того як ти пішов, такий великий ворог, як Баарма, зрештою зник, і настав мир, проте проблеми на цьому не вичерпалися.]
— З'явилося щось ще?
На запитання Алона, Ріош кивнув головою.
[З ельфами чи Країною Сходу нічого не сталося, проте із ящеролюдьми все було інакше.]
Коли Алон подивився на нього, закликаючи продовжувати, Ріош продовжив розповідь.
[Як ти й сам знаєш, я був радше вождем племені, який очолював незліченні племена, ніж королем. Тобто підпорядковані племена просто тимчасово йшли за мною залежно від обставин.]
— ……
[Коли війна закінчилася й племена знову розкололися, вони почали воювати між собою. Племена, чиї сили виснажилися в битві з Баармою, миттєво перетворилися на здобич для інших племен, через що зчинився справжній хаос.]
— І тому, аби зупинити війну, ви стали богом?
Ріош повільно похитав головою.
[Це також мало місце, проте не було фундаментальною причиною. Якщо точніше, існувала дещо інша причина.]
— Інша причина?
[Так, але зараз не час про це говорити. Це суто особиста справа. Та незалежно від цього, відтоді я почав звеличувати себе до рівня божества й збирати віру. Так я й став богом.]
["Ну, збирати Віру було настільки важко, що лише після перформансу з умиранням та воскресінням упродовж майже сотні років я нарешті став богом"], — Ріош уїдливо усміхнувся.
Алон приблизно збагнув, яким саме чином той став богом.
У той момент.
[Хм, розповідає так, як йому вигодно.]
Зненацька пролунав знайомий голос.
Коли Алон та Еван повернули голови, там постала…
— …Магріна?
Це було обличчя Магріни. Побачивши Алона, вона миттєво засяяла яскравою посмішкою.
[Успішно дісталися, братику? Це магічний проєктор.]
Лише тепер Алон усвідомив, що її постать була напівпрозорою, й видав тихий вигук.
[…Як? Я ж навіть не давав згоди.]
На столі збоку стояла кришталева куля. Коли вона раптово запрацювала, на обличчі Ріоша з’явився розгублений вираз.
Магріна примружилася й подивилася на Ріоша. Її погляд був незрівнянно холоднішим, ніж той, яким вона зазвичай дивилася на Алона.
[Хто, по-твоєму, взагалі створив цей магічний предмет і віддав тобі?]
[...Хіба це не відверта нечемність?]
[Яка ще нечемність, коли ти, схоже, приховуєш від братика чимало всього? Хіба це не набагато більша нечемність?]
Тоді Ріош із винуватим виглядом косо перевів погляд убік. Коли Алон та Еван одночасно подивилися на нього, Магріна розкрила правду.
[Братику, він став богом за рахунок твого божественного Рангу.]
— …Мого божественного Рангу?
Магріна кивнула головою й розповіла всю передісторію.
Алон, як і до цього, знову вислухав всі деталі того, що сталося...
— Тобто, коротше кажучи, ви вигадали близькі стосунки зі мною, який розправився з Баармою, і використали це як засіб для збору Віри… Щось подібне?
[Саме так. Хоч ви й не були близькі, він називав братика "Верховним" чи чимось подібним… Підлий.]
Погляд Магріни став ще холоднішим. Ріош видав "Кхм-кхм", прокашлявшись, а потім косо перевів погляд і… [Ні, ну розумієш… Це ж… коли я намагався збирати Віру самотужки, це виявилося надзвичайно важко. Я ж не маю якихось неймовірних здібностей, як ти… Кхм-кхм…] ...почав виправдовуватися.
Бачачи, як той відкинув будь-яку величність геть вдалечінь...
— Е-е…
...Еван, який стояв поруч, ніби приблизно збагнувши ситуацію, набув такого ж виразу обличчя, як і Магріна.
Ріош ніяково прокашлявся.
[…У будь-якому разі, я й не збирався просто вмити руки. Якби я мав такий намір від початку, то взагалі вдавав би, ніби нічого не знаю.]
[Добре, що збереглася хоч краплина совісті.]
Ріош видав важкий стогін від цих дошкульних слів Магріни. І все ж він уперто продовжив говорити:
[У будь-якому разі, те, що я отримав твою допомогу, аби стати богом, є беззаперечним фактом. Тому відтепер я також збираюся стати твоєю силою.]
— …Моєю силою?
[Так, я збираюся визнати тебе богом і поділитися божественним Рангом.]
— Це означає…
[Щоб ти також міг користуватися такою ж владою, як і я. Як тобі? Хоч я й самовільно скористався нашою близькістю, хіба ця пропозиція не вигідна й для тебе?]
Алон кивнув головою. Адже насправді пропозиція Ріоша не несла для нього жодних збитків.
Коли розмова на цю тему досягла свого розпалу...
[А, і є ще одна деталь, яку варто переповісти.]
— Яка саме?
[На Сході також хотіли б тебе побачити.]
...Ріош зачепив нову тему.
— …Країна Сходу?
[Так. Звісно, Країна Сходу лежить досить далеко, тому краще завітати туди пізніше, коли з'явиться вільний час. Проте у будь-якому разі раджу навідатися туди, коли дозволить розклад.]
— Проте хто саме в Країні Сходу прагне мене побачити?
На запитання Алона, Ріош знизав плечима.
[На жаль, цього я й сам не знаю.]
— Можливо, там також є хтось, хто, як і ви, перебував у минулому й став богом?
[Ні, це не так. Проте тамтешній король висловив бажання зустрітися з маркізом Палатіо, тож просив неодмінно це передати.]
Алон ненадовго поринув у роздуми.
"Країна Сходу, значить…"
Наскільки знав Алон, це була східна острівна країна, яка, як і Грейніфра чи землі ящеролюдей, розблоковувалася лише після купівлі DLC.
"…Хто це?"
Проте, хоч як Алон перебирав наявну інформацію та спогади про минуле, він ніяк не міг збагнути, хто саме прагне його побачити.
Адже серед тих, кого він урятував у минулому, не було жодного жителя Сходу, з яким він зблизився.
Тому...
— Для початку я зрозумів.
...він попередньо вирішив завітати туди згодом, коли з'явиться така нагода.
Так аудієнція з Ріошем добігла кінця.
Алон покинув святилище у формі велетенської піраміди.
— Отож, маркізе. Схоже, з нагальними справами покінчено. Що плануєте робити далі?
— Хоча вам іще треба буде завітати до Терії та Колонії, — додав Еван.
Він мав рацію.
— Спершу завітаємо до Колонії, а тоді вже рушимо далі.
Алон вирушив до Колонії.
————
Центр континенту. Пустеля між Об'єднаним Королівством та Імперією.
Безплідна пустка, де не було нічого й де годі було знайти бодай якусь живу істоту. Десь у підземній порожнині, розташованій посеред цієї пустки…
— Хм-м…
...чоловік тихо потер підборіддя.
Перед ним на колінах мовчки лежав чоловік, чиє тіло було суцільно закутане в чорне вбрання.
І…
— Маркіз Палатіо повернувся з того світу, кажеш… Це правда?
— Так, усе саме так.
На запитання чоловіка людина в масці відповіла, низько схиливши голову.
— Ось як… — тихо пробурмотів чоловік.
Людина в масці злегка підвела погляд, вистежуючи реакцію чоловіка. Невдовзі на обличчі, прихованому під маскою, з'явився подив.
І це не дивно, адже на вустах чоловіка, який прийняв звіт, — ні, його володаря — грала виразна посмішка.
Чи бачив він колись, щоб його володар посміхався?
Людина в масці спробувала згадати, проте невдовзі подумки похитав головою.
Наскільки сягала його пам'ять, він жодного разу цього не бачив.
Посмішки свого володаря.
Тому він лише на мить ошелешено застиг, споглядаючи цей вигляд.
— Чому, це дивує тебе?
— !
Від слів володаря він квапливо отямився. Усвідомивши, що повівся нечемно.
Він низько схилив голову й...
— Прошу пробачення, я дозволив собі нечемність…
...квапливо розкрив рот, однак...
— Ні, усе гаразд. Оскільки ти перебуваєш зі мною тривалий час, такий вигляд і справді може здатися дивним.
...чоловік, навпаки, похитав головою. А потім запитав у людини в масці:
— У будь-якому разі, є ще щось для звіту?
— Так, є ще одна деталь, про яку варто доповісти.
— Яка саме?
— Ідеться про потвор, які минулого разу виповзли в бік кордону з Об'єднаного Королівства.
— Потвор… А, ти про тих виродків, що виповзають із джунглів?
— Так.
— Скільки їх було?
— Приблизно 130 особин.
— Які результати?
— Усіх знищено. Так само повністю ліквідовано й залишки гулів, про які повідомлялося раніше.
Людина в масці знову вклонилася, виражаючи повагу.
На це чоловік...
— Чудово впоралися. Можеш іти.
...віддав наказ іти, і людина в масці миттєво зникла.
Невдовзі в кімнату, повною мірою заповнену тишею...
— Вітаю.
...з'явилася жінка й поклала руку на крісло чоловіка. Жінка, яка мала такі ж вивернуті очі, як і чоловік.
— Зненацька…?
— Що значить "зненацька", ти ж так сильно прагнув зустрітися з ним?
— …Це…
— Правда ж?
Жінка говорила так упевнено, ніби знала всі думки чоловіка. Той на мить замовк…
— Сестро, облиш жарти.
— І все ж ти підеш зустрітися з ним, чи не так? У будь-якому разі, час, про який казала та химерна людина, вже минув.
— Воно-то так, але… — Король прокляттів, очільник проклятих чаклунів, опустив голову й пробурмотів ці слова.
— …Я справді прагну зустрітися з ним, проте…
— Тоді, може, завітаємо хоча б злегка привітатися?
— Сестро, чи не занадто раптово ти вирішуєш?
— Хіба ти не прагнеш зустрітися з ним якнайшвидше?
— Та все ж подарунки чи ще щось…
— Відколи почув, що він може бути живий, ти ж усі триста років збирав для нього всілякі подарунки. І тепер хочеш підготувати ще більше? До того ж…
— ……
— Ти ж від самого початку допомагав йому в усьому через Інформаційну Гільдію, хіба ні? І майже не брав за це грошей. Якщо ненароком натякнеш йому на це під час зустрічі, гадаю, він буде дуже радий.
— …Гадаєш?
— Будь певен. Адже він саме така людина.
Король прокляттів...
— …Сестро, якщо ми вже вирішили, куй залізо, поки гаряче, чи не так?
— Ходімо негайно. Зустрітися з тим, хто нас урятував.
...Нангвон знову підвів голову.
На його вустах, вигнутих дугою, виразно залягло очікування.
.
.
.
(П.П Скажу ось що, Еван гівнюк, скоро дізнаєтесь чому хд.)
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]