Розділ 255 - Бог…? Я?? (2)
З точки зору Алона, вибір Магріни був не таким уже й поганим.
Божественний Ранг Першого Ельфа, який він здобув заново — ні, якщо бути точним, лише тепер отримав належним чином, — у багатьох сенсах давав Алону відчуття надійності.
Якщо Магріна оголосить Алона Першим Ельфом, це з високою вірогідністю принесе йому користь.
Проте причина, з якої голова Алона заповнилася знаками запитання, полягала в тому, що існувала одна незрозуміла деталь.
— …Магріно?
— Так, братику.
— Насамперед ти, звісно, і сама це знаєш… але я людина.
— Так.
— І те, що людина є Першим Ельфом, хіба це не дещо дивно?
Звісно, він чув від Евана, що коли Алон уперше скористався божественним Рангом і плітки розійшлися, ельфи відреагували цілком схвально.
Проте це була реакція лише кількох ельфів. Щиро кажучи, якщо його, людину, проголосять Першим Ельфом, передбачити реакцію всіх було абсолютно неможливо.
Адже як у минулому, так і зараз ельфи в хорошому чи поганому сенсі відзначалися сильним неприйняттям інших рас.
Проте, на відміну від тривог Алона, Магріна…
— М-м, хіба це дивно?
Вона скоріше нахилила голову з невимушеним виглядом, ніби в цьому не було нічого такого.
— …Здається, це виглядає дещо дивно.
— Якщо так, хіба не можна пояснити це переродженням? У будь-якому разі, ельфів, які пам'ятають ті часи, більше немає.
— Якщо зробити так, то це наче й прийнятно, однак…
— Тоді діятимемо за цим планом?
Алон на мить замислився. Те, що Магріна проголосить його Першим Ельфом, безперечно, пішло б йому на користь.
Проте він мав ще один божественний Ранг.
А саме — божественний Ранг Каланнон.
"Якщо пошириться божественний Ранг Першого Ельфа, чи не зазнає впливу божественний Ранг Каланнон?"
Оскільки досі вони так чи інакше співіснували, можливо, жодних проблем і не виникло б. Та це було лише припущенням. Обидва божественні Ранги неабияк допомагали Алону, тож він хотів уникнути будь-яких проблем хоча б з одним із них.
Коли мовчанка Алона затягнулася...
— М-м-м… це створює для тебе клопіт?
...обережно запитала Магріна.
— Не те щоб клопіт, швидше маю про що поміркувати у багатьох сенсах.
— Тоді відкладемо саме оголошення на певний час?
— …Буду вдячний, якщо ми так і зробимо, бо з'явилися певні деталі, які варто перевірити.
— Зрозуміла.
Магріна, кивнувши головою, трохи поміркувала, а поті...
— Тоді замість цього проведемо коронацію?
...висунула іншу пропозицію.
— Коронацію?
— Так. Оскільки оголошення богом викликає клопіт, хіба не можна просто оголосити тебе членом королівської родини?
— …Проте я не належу до королівського роду.
— Не хвилюйся. Це цілком можливо, якщо надати тобі статус почесного члена королівської родини.
Алон подумки міркував, "чи справді в цьому є потреба", але відмовлятися ще й від цієї пропозиції було якось ніяково, тож…
— Якщо так, то особливих проблем не виникне.
— Тоді я негайно почну підготовку.
— А скільки часу це займе?
— Не так уже й багато. Місяців п’ять?
— …П’ять місяців?
— Так. Це ж не так уже й довго, правда?
Алон на мить здивувався, проте невдовзі зрозумів. Для Магріни, на відміну від інших ельфів, п'ять місяців дійсно були коротким терміном.
— Зрозуміло.
Коли Алон кивнув головою, Магріна, споглядаючи це…
— Пф.
— Чому ти всміхаєшся…?
...раптом тихо пирхнула.
— Та ні, просто мені чітко видно, про що думає братик. Ти ж неодмінно подумав щось на кшталт: "П'ять місяців — це ж дуже довго, але оскільки Магріна живе довго, то сприймає це як короткий строк", чи не так?
— ……
Коли Алон на мить замовк, бо Магріна влучила в самісіньку точку, вона легко всміхнулася.
— Та що ти, братику. Для мене п’ять місяців — теж довгий час.
— …Справді?
— Авжеж, адже час плине однаково для всіх — і для мене, і для ельфів, чия тривалість життя через прокляту кров досі скорочується вдвічі.
Магріна, яка на мить виразила дещо сумний вираз обличчя, швидко змінилася.
— У будь-якому разі, оскільки це займе приблизно стільки часу, ти можеш поки відвідати інші місця. Щиро кажучи, я б хотіла розмовляти з тобою тут якнайдовше, але… "це виснажило б братика", — тихо додала Магріна, і Алон, споглядаючи це, злегка кивнув головою.
— Дякую за турботу.
— Що ти, не варто.
А потім у голові Алона раптом виринуло запитання.
— До речі, чи можу я про щось запитати?
— Так, братику, будь-коли.
Він сподівався отримати від Магріни бодай крихту відомостей.
— Ти часом не знаєш про бога ящеролюдей?
— …Бога ящеролюдей?
— Так.
Вона, трохи поміркувавши, кивнула головою.
— Звісно знаю, мабуть, маркіз і сам чудово знає цього виродка.
— Ось як?
— Так, хоча мені він не дуже-то й до вподоби…
Магріна злегка насупилася. Від цієї реакції Алон здивувався, проте продовжив розпитувати.
— Хто ж це такий?
— М-м, замість того щоб розповідати, краще побачити все на власні очі, раз ти вже вирішив туди вирушити.
— Зрозуміло.
— Так. Насправді, раз братик вирушає туди, я б і сама хотіла піти з тобою, але тепер мені доведеться підготувати чимало всього.
На цій ноті жалю їхня зустріч із Магріною добігла кінця.
Наступного дня Алон вирушив туди, де мешкали ящеролюди.
————
Невдовзі після того, як вони покинули Грейніфру.
— Маркізе.
— Що?
— Ви часом у минулому не зустрічалися ще й із драконом?
— …Зненацька? — перепитав Алон.
— Та ні, просто коли я дивлюся, як королева ельфів після вашого візиту в минуле називає вас братиком, у мене виникають дивні відчуття. От мені й стало цікаво, кого й де ви ще встигли звабити.
Від цього конкретного запитання Алон без потреби покашляв.
— …Здається, у минулому я нікого не зваблював.
— Ви нікого не зваблювали, а королева ельфів називає вас братиком?
— Це було не зваблювання, а як би мовити… це.
— Це?
— Порозуміння… ну, щось подібне.
Від цієї відповіді Еван подивився на Алона з дивним виразом обличчя. А потім на його обличчі з'явився вираз глибокого жалю.
— Це я мав вирушити в минуле…
— …Зненацька?
— Якби я вирушив у минуле, я міг би принаймні розіграти зворушливу романтичну історію з красунею-ельфійкою.
[Верзеш нісенітниці.]
[Няв.]
Базіліора підхопила його слова, ніби тільки й чекала на цю нагоду. Цього разу навіть Блекі, що траплялося рідко, активно приєднався до неї.
— Ех, якби я вирушив у минуле, то неодмінно врятував би ельфійку, яка опинилася в скрутному становищі, а потім…
Проте Еван, схоже, також звик до випадів Базіліори. Він легко ігнорував майже всі її кпини й поринув у власні фантазії. У цій звичній атмосфері група Алона без особливих прикрощів дісталася земель ящеролюдей. Цікавість Алона розгоралася дедалі дужче.
"Хто взагалі став богом?"
З точки зору Алона, збагнути сутність бога — тобто істоти, яку ящеролюди називали Хазад, — було непросто.
Адже серед урятованих ним осіб ящеролюдей не було.
Звісно, кілька разів він рятував солдатів, проте цим усе й обмежувалося. На відміну від Магріни та інших дітей, із якими він близько спілкувався, з ящеролюдами в нього таких стосунків не було, тож цікавість Алона дедалі зростала.
І тим часом.
— Ого, яка ж вона велетенська!
Вони прибули до споруди, схожої на піраміду. Захоплено вигукнувши, Еван привернув увагу Алона, який і собі не стримав вигуку захоплення. Піраміда була неймовірно велетенською. Щоправда, приголомшення від її розмірів тривало недовго.
— Заходьте.
Провідник з-поміж ящеролюдей, чиє обличчя приховувала вуаль, закликав Алона увійти всередину.
Щойно вони увійшли, постали довгі сходи, яким не видно було кінця.
У ту мить, коли Алон знову висловив захоплення...
[Ти прибув, мій близький друже-!]
...до його вух долинув голос.
Алон підвів голову вбік джерела звуку.
Коли його погляд сягнув далекого кінця сходів, там… стояв один ящеролюд.
Алон спантеличився. Адже у його пам'яті не було жодного ящеролюда, який кликав би його близьким другом.
Алон не відреагував на слова ящеролюда — ні, Хазада. Тоді Хазад з уїдливою посмішкою рушив сходами донизу.
У ту мить, коли той зробив єдиний крок, він вже опинився внизу сходів.
З яскравою посмішкою, ніби був надзвичайно радий цій зустрічі.
І…
[Не впізнаєш мене?]
Споглядаючи ящеролюда, який підходив дедалі ближче, Алон збагнув. Це обличчя він десь неодноразово бачив. І так само цей голос йому чудово знайомий.
Ще ретельніше напружуючи пам'яті, Алон…
— …А?
...невдовзі щось згадав.
[Згадав?]
На це запитання ящеролюда…
— …Ріош?
...вимовив це ім'я.
Ім'я Короля ящеролюдей, якого він зустрів під час перебування в минулому.
На це звертання Бог ящеролюдей Хазад — ні, Ріош — усміхнувся, підвівши куточки вуст, і кивнув.
[Так. Давно не бачилися.]
————
У той самий час, коли Алон зустрівся з Ріошем.
— Ваша Величносте, базова підготовка повністю завершена.
— Ось як?
— Так, тепер залишається здобути лише кілька важливих предметів, включно з матеріалами.
Мю, вірна слуга королеви ельфів, відрапортувала своїй володарці. Магріна з легкою посмішкою похвалила її:
— Дякую за старання, Мю.
— Не варто, Ваша Величносте. До того ж… вітаю вас.
— Вітаєш?
— Так, хіба ви давно не хотіли провести коронацію?
— Так і було.
— Добре й те, що інші, зокрема Рада Старійшин, поставилися до цього прихильно. Адже Мірмаль та Філіаніан, які, як очікувалося, виступатимуть проти, нещодавно померли.
Від цих сповнених посмішки слів Мю, Магріна на мить занепокоїлася.
Проте.
— Справді.
Вона швидко розслабила напружене обличчя й заговорила невимушеним тоном.
На мить запала тиша. Зрештою її вуста, як і раніше, осяяні усмішкою...
— Проте, Мю.
— Так, Ваша Величносте.
...знову розкрилися.
— Насправді немає жодної потреби так перейматися реакцією Ради Старійшин чи когось іншого.
— …Вибачте, Ваша Величносте. Я лише хотіла сказати…
Мю квапливо вклонилася. Проте Магріна злегка похитала головою, даючи зрозуміти, що все гаразд.
— Я знаю. Ти хотіла сказати, що це чудово, коли справи вирішуються мирно й гармонійно, без виникнення жодних суперечок, чи не так?
— Саме так.
— Я знаю, тому…
У голові Магріни, яка збиралася продовжити думку, відлунав голос Алона: "Ти зможеш добре вести ельфів за собою."
Надзвичайно короткі слова.
Проте.
Слова, яких Магріна ніколи не змогла б порушити.
Магріна з посмішкою на обличчі подивилася зверху вниз на Мю.
Чи знала вона взагалі?
Чому мир і гармонія, які Магріна так цінувала, стали для неї чеснотами, яких вона мусила дотримуватися за будь-яких обставин? Чому Магріна, навіть зазнаючи такого ставлення з боку ельфів, усе одно намагалася захищати їх?
Чому вона, навіть здобувши всю свою силу, не вбила цих ненависних ельфів?
…Мабуть, вона цього не знала. І ніколи не дізнається.
Тепер, коли її братик живий, Магріна прагнула залишатися доброю дитиною. Добренькою дівчинкою, яка слухається свого братика.
Тому…
— …Тобі не варто надто сильно вибачатися.
Магріна всміхнулася.
— Адже я все розумію.
Демонструючи ту саму усмішку, яку вона завжди носила на обличчі.
.
.
.
(П.П Тепер ви дізнались про Магріну трішки більше, про те що вона б давно хотіла повбивати всіх ельфів, але із-за Алона і його прохання, вона себе стримала і тд, як би Алон сказав принести ельфів в жертву, Магріна б це зробила не вагаючись, бо для неї слова Алона значать більше чим її народ і тд, це можна побачити по тому про що вона думала, що вона хоче бути доброю сестричкою котра слухається свого братика. Мені здається вона так думає бо вважає що якщо Алон зненавидить її чи ще що, то в неї не лишиться нічого і нікого, кого вона могла б вважати справжньою сім'єю і тд...)
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]