Розділ 254 - Бог…? Я?? (1)
Попрощавшись із Магріною короткою вітальною фразою, Алон відклав їхнє довге возз'єднання та попросив дозволу спочатку завітати до коріння Світового Дерева.
Щоки Магріни невдоволено надулися, проте невдовзі вона кивнула. Завдяки її поступливості Алон зміг спуститися під коріння Світового Дерева.
Під корінням більше нічого не залишилося, тож супровід був непотрібний.
Коли Алон прибув лише в супроводі Евана й знову поглянув на величезний зелений простір, що утворився під корінням…
— Маркізе.
— Що таке?
— Чомусь це дивно.
— …Зненацька?
...Еван раптом знизав плечима.
— Та ні, ну… я хоч і чув минулого разу, що ви ніби побували в минулому.
Алон ще дорогою до Ашталону розповів Евану, що саме пережив усередині Шимону, куди його затягнуло разом з Агві.
— І що?
— Просто таке відчуття… Ніби мене в чомусь оминули…? Що взагалі там сталося?
— Здається, я ж розповідав тобі минулого разу?
— Ви не казали, що з очей королеви ельфів аж мед капатиме!
— …М-м?
— У вас, маркізе, хоч і немає значних змін, обличчя виражало глибоке зворушення… А з очей тієї королеви ельфів просто-таки рікою лилася ніжність.
"Це ж геть інший рівень, ніж минулого разу!" — продовжував бурмотіти Еван.
Алон, згадуючи минуле, запитав:
— …Хіба я не пояснив усе детально минулого разу?
— Ви просто сказали, що побували в минулому, зупинили такого собі Баарму, а також що там сталася прикрість, через яку Ріне пожертвувала собою — і на цьому все.
— Пояснення дійсно вийшло дещо скупим.
— Тоді, оскільки спуск займе чимало часу, може, розповісте детальніше? Усе одно інших тем для розмови немає.
Алон трохи поміркував і почав розповідь.
Якраз коли вони майже дісталися глибин коріння, тривала розповідь нарешті наближалася до кінця.
— Тобто, підсумовуючи, поки ви, маркізе, розправлялися з Баармою, ви також допомагали людям у всіляких справах, і однією з тих, хто отримав допомогу, була королева ельфів.
— Саме так.
Еван, киваючи головою, ніби зрозумів ситуацію, водночас виразив жаль.
— Треба було й мені піти з вами.
— …Зненацька?
— Та ні, просто якби я крутився поруч із поважним виглядом, мене б також сприйняли за якогось бога, хіба ні?
[Пф-]
— Чого смієшся?
[Та ні, нічого-]
Базіліора, яка, схоже, весь цей час слухала розмову, раптом визирнула з перстня й пильно подивилася на Евана, а потім…
[Нічого. Ну, ти можеш і так думати.]
Вона відверто вишкірилася в глузливій посмішці.
— Ця зміюка точно… поки її не відгамселиш до смерті, вона не схаменеться?
[Хм, ти думаєш, що взагалі здатний мене вдарити?]
Невдовзі між ними звично спалахнула суперечка.
[…Няв.]
Блекі, який тим часом уперся лапками в нагрудну кишеню Алона, зневажливо споглядав за цими двома.
"Знайомий краєвид." Лише тепер Алон відчув, ніби повернувся до реальності.
Відчуваючи тепло, що зародилося десь у глибині душі, Алон деякий час мовчки йшов, аж поки не дістався до самої окраїни коріння.
— Це тут?
— Так.
Алон озирнувся довкола. Нічого особливого не виднілося.
Одразу після того, як Алон розправився з Матір'ю Жадібності, яка перебувала тут, він за допомогою божественного Рангу вщент заповнив підземелля коріння зеленню.
Тому там, де стояв Алон, були лише молоді паростки.
Проте він не зупинявся й продовжував іти далі вздовж краю коріння.
У той момент.
Трісь-трісь-трісь-!
Зелена рослинність розступилася, відкриваючи ґвинтові сходи. Вони вели до того самого місця, звідки Алон минулого разу піднявся нагору, отримавши насінину від дерева в підземеллі Світового Дерева після того, як подивився в дзеркало.
Він без вагань спустився сходами донизу. Нарешті діставшись місця, яке справді можна було назвати краєм коріння, Алон побачив сповнений життя внутрішній краєвид.
Пишно облаштований сад із велетенським стародавнім деревом у самому центрі.
І...
— ……
За цим стародавнім деревом він виявив тунель, що вів углиб підземелля, якого минулого разу не помітив. Прибувши до Грейніфри, Алон мав привід для хвилювання. Саме через слова, які почув під час першої зустрічі з Магріною.
— "Проте якщо приблизно порахувати роки… то це було десь 600–700 років тому."
— "600–700 років?"
— "Так, адже саме тоді я чула про це."
Це була відповідь на запитання, яке він поставив Магріні після того, як уперше виявив у підземеллі Матір Жадібності — тобто Селекціонера Попелу.
Тоді Магріна відповіла Алону, що не чула про появу Гріха Жадібності, проте саме в той час з'явився Селекціонер Попелу.
…Найгірше припущення, що випливало з цього.
Саме воно й непокоїло Алона, адже він знав, що Матір Жадібності з’являється лише після пробудження Гріха Жадібності.
"Якщо це припущення правильне…" — то це фактично означало, що запечатана Ріне перетворилася на Гріх Жадібності.
І якщо запечатана істота — це не Ріне, а Гріх Жадібності…
— …Ху-у.
Алон зупинив свої думки на цьому й важко видихнув. Бо це було припущення, про яке йому щиро не хотілося думати. Тому він, відклавши висновки на потім, ступив до підземного тунелю.
— Дивно. Зазвичай тут має бути темно, проте довкола все виразно видно.
[…Це місце справді химерне.]
Слухаючи, як Еван та Базіліора, які ще мить тому билися на смерть, в один голос дивуються, він просувався далі всередину.
І коли вони повністю спустилися під землю...
— !
...він виявив велетенське коло запечатування.
Те саме коло запечатування, яке Ріне створила в останню мить, щоб урятувати Алона. Магічне коло було зображене на двох окремих ділянках, наче розділених навпіл.
— Ху-у…
Алон мимовілі відчув, як усе його тіло охопило напруження. Коло запечатування перед ним було дуже старим, ніби зберегло в собі увесь плин часу.
Спокійно покрокувавши вперед, Алон почав готувати магію. Спосіб зняття кола запечатування був не таким уже й складним.
Якщо завдати магією найменшої подряпини колу запечатування, запечатування розпадеться. Знаючи це, він без вагань зібрався скористатися магією, проте…
У той момент.
— …?
Алон помітив напис під колом запечатування.
Ніби заздалегідь передбачивши, що Алон його побачить, хтось написав ці слова на рівні його очей. Алон уже збирався застосувати магію, та передумав і підійшов ближче.
І... Він зміг прочитати.
[Благаю вас. Якщо Хрещений Батько читає цей напис, будь ласка, розбудіть мене рівно через 10 місяців відтепер.]
Послання, яке залишила Ріне.
— Ви успішно сходили?
— Так.
Магріна радісно зустріла Алона.
Він зрештою вийшов назовні з підземелля коріння, так і не знявши запечатування з Ріне.
Причиною стало повідомлення, яке, судячи з усього, залишила Ріне.
"…Через 10 місяців, значить." — Він не міг до кінця збагнути, чому Ріне залишила такі слова.
У ту мить, коли прочитав цей напис, він усвідомив вірогідність того, що Ріне може перебувати в притомному стані, тому хотів негайно витягти її. Проте чи правильно було б знехтувати її волею й витягти Ріне лише для того, щоб заспокоїти власне серце?
Алон зрештою змушений був приборкати свій порив.
— …Я надзвичайно рада знову зустрітися з братиком, а от братик, схоже, не дуже цьому радий.
Поки він перебував у роздумах, долинув голос Магріни. Алон із запізненням отямився.
— Вибач, я дещо замислився.
— Про що саме?
— Запитаю про всяк випадок… Ти часом не знаєш, що саме сталося під корінням?
— Ні, я досі нічого точно про це не знаю.
На цю відповідь Магріни, Алон коротко переповів те, що сталося під корінням.
Послухавши розповідь, Магріна занепокоїлася, її погляд завагався.
— …Це означає, що пані Ріне зараз у підземеллі Світового Дерева?
— Так, проте вона не прагне, щоб запечатування зняли просто зараз.
Коли Алон мовив це, згадуючи повідомлення від Ріне, яке бачив нещодавно, Магріна, замислившись про щось, також набула дивного виразу обличчя.
— …Це й для мене дивно.
— Правда ж?
— Так. Проте якщо пані Ріне сама так побажала, зняти запечатування через 10 місяців буде не так уже й складно.
Алон також кивнув головою.
"Звісно, нерозкритих загадок усе ще залишається чимало, проте…" — Насправді в голові у Алона все ще панував хаос.
"Якщо із запечатаною Ріне все гаразд, то як там опинилася Матір Жадібності?" — Проте ці сумніви тривали лише мить. Алон, згадавши, що думати лише про Ріне в присутності Магріни є нечемним, прокашлявся.
— Як ти поживала увесь цей час?
— Ех, братику. Проте… чи не занадто пізно ти про це запитуєш?
— Вибач.
Магріна вдавано надулася.
Коли Алон квапливо перепросив, на її обличчі знову засяяла посмішка.
— Та ні, тобі не варто так перейматися. Адже у братика й без того було чимало турбот.
— Дякую за розуміння. До речі, у мене є питання, чи можу я поставити його?
— Яке саме?
— Ти від початку знала?
— Про що саме…?
— Про те, що я вирушу в минуле й повернуся.
Магріна похитала головою.
— Та звідки ж мені було знати? Я ж навіть не знала, що братик живий!
— …Справді?
— Так, тому коли я вперше почула ім'я братика, я справді сумнівалася. І повірила лише тоді, коли побачила на власні очі.
— Ось як.
Вона згадала той момент і зітхнула так, ніби їй було надзвичайно прикро.
— А ще знаєш, як мені було прикро? Я так раділа нашій зустрічі, а він твердив, що не є Першим Ельфом, що нічого не пам’ятає… Братик же раніше зовсім не був таким, тож я ще й гадала: що це за образ такий? Від самих лише спогадів голова йде обертом… — мовила Магріна, похитуючи головою.
— А…
Алон видав тихий вигук.
Згадуючи це тепер, у серці Магріни дійсно могла залишитися глибока образа.
— Проте не переймайся надто сильно. Десь посередині я вже про все здогадалася.
— …Здогадалася?
— Так, тоді, коли братик показав мені насінину Світового Дерева.
— А…
— Тоді я збагнула. Тогочасний братик не був тим братиком, якого я знала.
Алон лише тепер чітко зрозумів, як саме розгорталися події. Після цього вони ще довго розмовляли про різне.
А потім Магріна грайливо посміхнулася й...
— До речі, братику, а ти мене не похвалиш?
— …Похвалю?
— Ти ж казав мені добре вести ельфів за собою? Тому я так старалася!
...Вона гордо розправила плечі.
Алон із запізненням згадав слова, які залишив Магріні перед своїм зникненням, і...
— Справді, дякую, що так старалася.
...відчуваючи в душі гордість за неї, похвалив її.
Магріна, чиє обличчя почервоніло від радості, невдовзі...
— Ну що ж, тепер, коли ми вже надолужили час, проведений нарізно, час братися до справи!
...підвелася зі свого місця.
— …Є щось, що належить зробити?
— Оскільки братик повернувся, тепер ти мусиш посісти належне місце!
— Належне місце…?
Побачивши спантеличений вираз обличчя Алона, вона кивнула, ніби це було само собою зрозуміло, і…
— Так, ми плануємо оголосити братика богом ельфів. Усюди!
…широко розвела руки й урочисто проголосила.
— ???
Цілком природно, що голова Алона знову заповнилася знаками запитання.
.
.
.
(П.П Ну що сказати, миленька зустріч з Магріною.)
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]