Розділ 253 - …Що це таке? (5)
У будь-якому разі, підсумок полягав у тому, що Алон зупинив Деуса та Ладана.
— Брате!
— Маркізе!
Щойно Алон з'явився, Ладан і Деус припинили обстріл і спустилися донизу. Він одразу ж пояснив їм усю ситуацію.
Вислухавши його розповідь, вони з полегшенням важко видихнули.
— Ох, я справді ледь серце не втратив, брате. Я ж реально перелякався, думаючи, що ти загинув.
— …Яке щастя, маркізе.
Ладан щиро всміхався, а Деус відчував глибоке полегшення.
Зараз обидва виглядали так, ніби їм відлягло від серця. Проте їхні знуджені обличчя виразно свідчили про те, як сильно вони переживали увесь цей час.
Алон знову відчув, як на душі стає тепло, але водночас…
— …І все ж, що це таке?
Він запитав про велетенський корабель, що висів у небі.
Адже це одне, а то — зовсім інша справа.
Від цих слів Ладан гордо розправив плечі.
— А, це? Це артефакт, який я здобув цього разу, брате.
— Артефакт?
— Так. Я подумав, що він стане в пригоді для подібних випадків, тому відремонтував його. Звісно, довго користуватися ним важко, проте...
Десяток кораблів у небі утворювали симетричний стрій.
— Я вдячний за таку турботу про мене, проте тепер, коли ви знаєте, що я живий, зупиніться на цьому й повертайтеся.
Почувши слова Алона, Ладан і Деус перезирнулися з неоднозначними виразами облич, однак…
— …Ну, якщо брат так каже, нічого не поробиш.
— Зрозумів.
…вони невдовзі погодилися. Спостерігаючи за ними, Алон знову згадав слова Першого принца:
— "Загибель маркіза Палатіо викликає глибокий жаль, і я висловлюю свої співчуття з цього приводу. Проте навіть зваживши на це, не можна зупинятися на місці. Королівство Астерія мусить подолати біль і рухатися вперед."
…Звісно, це речення не було сповнене виключно доброзичливістю, проте.
"Через що саме вони так розлютилися?"
Замість того щоб ламати голову, Алон вирішив запитати про це напряму.
— Деус, Ладан.
— Так, маркізе.
— Кажи, брате.
— …Запитую про всяк випадок: чи казав Перший принц щось ще, окрім того, що мені вже відомо?
Адже він вважав, що Деус, Ладан та Сольранг не стали б одразу нападати без додаткових причин.
Проте.
— Ні, нічого такого не було.
— …М-м?
— Так.
— Тоді…
Алон злегка підвів погляд угору.
Величезний корабель із відкритими гарматними портами ширяв у небі, демонструючи свою міць, ніби ось-ось збирався обстріляти королівський палац.
— …Ні, нічого.
Споглядаючи це видовище, Алон проковтнув запитання, яке збирався поставити Ладану й Деусу.
Це було занадто. Усі троє перегнули палицю. І все ж, зрештою, вони зробили це заради нього.
…Ну, хоч як крути, це було занадто. Тому.
— …Наступного разу дійте дещо стриманіше.
Залишивши лише це зауваження й швидко владнавши ситуацію, Алон попрощався з Ладаном і Деусом, пообіцявши незабаром навідатися до них.
— В-вижили-и-и…
— Я реально думав, що зараз помру…
Лише після того, як вони обидва повністю зникли, з усіх боків залунали зітхання солдатів, у яких змішалися страх і полегшення.
— Щиро дякую вам…
— …Дякую.
Перший принц, який низько схилив голову, та Шталіон V, який дивився зворушеним поглядом.
У Алона знову виникло дивне відчуття.
"Чи личить мені отримувати подяку? Чи не я, навпаки, мушу перепросити?" — подумав він із почуттям провини.
Проте не варто було окремо перепрошувати, якщо вони самі цього не хотіли, тож Алон легенько замахав руками й уклонився у відповідь.
Коли ситуацію було владнано, Алон пробув в Ашталоні ще один день, а потім одразу вирушив далі.
Він примчав сюди, бо слід було негайно зупинити катастрофу, проте зараз Алон мав надзвичайно важливу справу.
Дорогою до Грейніфри, Алон дивився на столицю, де, на відміну від учорашнього дня, солдати вже розійшлися й напруга спала. Тим часом Еван заговорив до нього:
— Маркізе, ви знаєте про це?
— Про що?
— Минулого разу ви дивувалися, куди подівся той чорний лицар чи як його там?
— Ну, так. Ти щось з'ясував?
— Так.
Еван кивнув головою й продовжив:
— Я й сам почув це випадково, але кажуть, що він зник через вас, маркізе.
— Через мене?
— Так. Кажуть, що Перший принц ляпнув таку дурницю, що зник навіть єдиний спосіб зупинити тих потвор… "Нам усім кінець! Ні, якби той негідник не верз такого, нам би не довелося так безглуздо гинути…" — Ну, приблизно так. — промовив Еван, пародіюючи манеру мовлення когось, кого вони бачили вчора.
Алон, мовчки слухаючи це, згадав минулі події.
"Якщо замислитися, ящеролюди також ніби називали мене близьким другом" — згадуючи слова Закурака, він спантеличено нахилив голову.
"Бог… Бог, значить…" — хоч Алон і створив чимало зв'язків, діючи в минулому 700 років тому, у нього не було спогадів про те, що він здружився з якимось богом.
"Хіба що Довон…" — проте оскільки Довон під час зустрічі з Алоном казала, що у неї залишилося обмаль часу, імовірність того, що вона жива, була мізерною.
"…М-м…" — тим часом у його голові з'явилося кілька нових запитань.
Пеккві, яку він зустрів у минулому — тобто Лян-А — мала біле волосся, тоді як тут її волосся було чорним.
Також йому стало цікаво щодо бога ящеролюдей, який називав Алона близьким другом.
Крім того, як зараз живуть інші.
"Цікаво, що робить Аркулайнісіс?" — він ненадовго згадав Чорного Дракона, яка навіть тоді, у ті часи, завжди хлипала, обхопивши хвостом його талію.
"Коли зніму печать із Ріне, варто буде якось її провідати" — думки про Ріне затьмарили геть усе.
Вирішивши, що після найважливішої справи варто буде навідати ящеролюдей, які називали його близьким другом, Алон знову поглянув у вікно.
Краєвид за вікном був просто напрочуд мирним.
————
— Ху-у…
Одразу після того, як Алон провів їх, Деус на кораблі Ладана з полегшенням видихнув.
Це було щастя. Справді, яке це було щастя.
Звісно, він був упевнений: Алон живий.
Підстав не було. Він просто вірив. Тверда віра в те, що його благодійник не загинув би так марно. Не лише Деус так вважав. Його молодша сестра Сіллі також не вірила в смерть Алона.
Хіба вона не була Святою? Вона використовувала той факт, що може й далі користуватися силою Каланнон, як доказ, непохитно вірячи у те, що Алон живий.
Проте, на відміну від упевненості брата й сестри, світ поступово сприймав смерть Алона як доконаний факт.
Влаштовувалися похорони, а різні країни висловлювали співчуття з приводу загибелі Алона.
Проте суспільна думка не змогла похитнути віру брата й сестри навіть найменшою мірою.
Вони були переконані: Алон, їхній благодійник, безперечно живий.
…Звісно, характер Деуса став надто дратівливим, а погляд — лютим, а П'ятий меч, який необачно мовив перед ним: "Те, що маркіз Палатіо загинув, це справді великий жаль…", залишився з розтрощеними обома руками й досі перебуває на лікуванні, проте.
"Ріне казала, що маркіз незабаром повернеться…" — і все ж, побачивши його на власні очі, він нарешті зміг вільно зітхнути.
———
(П.П Я не знаю чи це помилка автора, але мені здається тут повинна бути не Ріне, а Ютія бо вона наказала їм не діяти і тд, а Ріне була з Алоном, а зараз запечатана, то ж, я не буду міняти імена бо в оригіналі написано Ріне, схоже автор зробив помилку в іменах "напевно", але все ж лишу вам таку примітку тут.)
———
Деус, який перевів подих, негайно дістав із кишені кришталеву кулю.
Аби повідомити цю радісну новину й Сіллі. Адже вона зараз перебувала не в Калібані, а у новоствореному святилищі, зведеному після зникнення Алона.
Гу-у-у-т-!
Кришталева куля засяяла, щойно він направив туди ману. За деякий час на спроєктованому екрані з'явилася постать Сіллі.
[…Що сталося?]
Обличчя Сіллі було знудженим. Щоки запали, а погляд був палаючим.
Вигляд викликав чимало сумнівів щодо того, чи справді вона непохитно вірить у виживання Алона, проте Деус одразу закричав:
— Сіллі, маркіз живий…!
[…Що? Справді!?]
Очі Сіллі широко розплющилися. Коли Деус із посмішкою кивнув головою, куточки її губ злетіли догори, однак — [Кхм-кхм… Ц-це ж цілком природно. Брате, хіба я тобі не казала?] — вона одразу ж відновила самовладання, прокашлявшись.
…Звісно, приховати посмішку на вустах було важко, тому вона злегка підняла руку й прикрила рот.
— У будь-якому разі, яке це щастя.
[І не кажи. Яке це щастя… До речі, а як там справи з Ашталоном, усе вдалося владнати?]
На це запитання Сіллі, Деус, ніби згадавши, переповів ситуацію під час зустрічі з Алоном.
[Він вас зупинив?]
— Так.
[…Тоді нічого не вдієш.]
Пролунало легке невдоволення, проте Сіллі згодом із зітханням заспокоїлась.
А потім раптом повернула голову вбік і…
[Схоже, можна скасувати стан готовності.] — тихо пробурмотіла.
— …Стан готовності?
Деус спантеличено перепитав, і... [А, це я не до тебе, брате. Це через он ту штуку.] — Сіллі повернула магічний кристал і показала велетенську споруду у формі громовловлювача, встановлену в центрі святилища.
— …Що це?
Громовловлювач, чиє призначення було абсолютно незрозумілим.
[Це пристрій, який може концентрувати божественність Каланнон і обрушувати її в одне місце.] — бадьоро відповіла Сіллі.
— …Коли ви встигли таке створити?
[Ми створили його за допомогою магів, які цього разу вирішили повірити в божественність Каланнон. Взагалі-то я думала, що ти й сам з усім розберешся, брате, але ж могло статися щось непередбачуване.]
— Здається, тут зібралося чимало божественності…
Сіллі, трохи помовчавши, лагідно всміхнулася:
[Аякже, щоб перетворити королівство на попіл за один раз, знадобиться бодай стільки.]
— …??
[А, звісно, одразу ним скористатися неможливо. Це зайняло б щонайменше років з десять. Проте… хтось же мусить зробити цю справу?]
"Якби брат зазнав поразки, я б особисто обрушила божу кару", — від постаті Сіллі, яка це прошепотіла ледь чутно...
— …З-зрозуміло, — ...у Деуса чомусь поза спиною пробіг мороз.
Здавалося, слід було якнайшвидше вимкнути кришталеву кулю.
————
Минув приблизно місяць відтоді, як Алон успішно залагодив справи в Ашталоні.
— Маркізе. Схоже, коли ми повернемося, на нас чекає божевільна завантаженість.
Алон, навіть не завітавши до маєтку, відклав усі справи — звіти, привітання тощо — й прямував до Грейніфри.
Краєвид за вікном поступово змінювався. Почали з’являтися дерева, сповнені життя більше, ніж деінде.
— Мабуть, так і буде.
— Після Грейніфри — до ящеролюдей. Потім завітати до Терії на аудієнцію до Її Величності. А після цього знову вирушити до Колонії… Розклад просто божевільний, чи не так?
— …Нічого не вдієш.
Невдовзі карета зупинилася. Алон вийшов і разом з Еваном попрямував до земель Грейніфри. Блекі, визирнувши з грудей Алона, тим часом чомусь із захопленням розглядав зелене листя, яке, мабуть, уже бачив під час попереднього візиту. А сама група тим часом вийшла з лісу.
— Ми чекали на вас.
У ту мить, коли вони вийшли з лісу, Алон зіткнувся з надзвичайно знайомим краєвидом. Як і під час його першого візиту до Грейніфри, величезна кількість ельфів шикувалася у довгі шеренги.
— Королева чекає на вас.
Алон, відчуваючи на собі знайомі погляди, рушив усередину за ельфом, який шанобливо схилив голову.
Коли вони дісталися королівського замку ельфів...
— …Давно не бачилися.
...Магріна вже вийшла зустрічати його.
На її вустах грала якась невимовно зворушлива посмішка. Така ж сама, як і тоді, коли він уперше побачив її.
Її перші слова також були тими ж самими. Слова, про які тогочасний Алон думав, ніби Магріна просто піддалася безглуздому непорозумінню.
Проте тепер, під час привітання, чий сенс Алон виразно збагнув...
— Так. Давно не бачилися, — Алон також відповів із легкою посмішкою.
І невдовзі:
— …Тоді тепер… чи можу я знову називати тебе братиком?
На це обережне запитання Магріни, у якому бриніли сльози, Алон мовчки кивнув головою.
.
.
.
(П.П По перше про Сіллі, вона тупо готова знищити королівство і тд якшо ті щось не те про Алона скажуть, Деус її боїться. По друге, Магріна нарешті зустрілась з тим самим Алоном котрого знала, хех.)
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]