Розділ 252 - …Що це таке? (4)
Вушка, що настовбурчувалися, ледь визирнули над вікном, і щойно золоті очі зустрілися з поглядом Алона, вона грайливо всміхнулася самими очима.
А потім, ніби усвідомивши, що ховалася, Сольранг знову опустила голову. Трохи поспостерігавши за нею, Алон відвів погляд і запитав:
— …Я приблизно збагнув ситуацію.
— Добре, що ти зрозумів… Мені було невимовно важко.
— ……
— У багатьох сенсах.
Кармаксес III щиро зітхнув із полегшенням. Тепер Алон зрозумів, чому той так палко зрадів його прибуттю до королівського замку.
— Проте я чув, що Калібан та Раксас також готуються до війни з Ашталоном. Як це сталося?
Звісно, він приблизно уявляв ситуацію. І все ж, аби пересвідчитися, Алон поставив запитання, але відповів йому не Кармаксес III.
— Це все через Деуса та Ладана!
Це була Сольранг, яка ще мить тому притискалася до вікна й стежила за ними. Вона раптово з’явилася, ніби вирішивши, що саме зараз слушна нагода, і…
— …Деуса і Ладана?
— Угу! Вони розлютилися й оголосили війну!
Хоч Алон і кивнув дівчині, яка розмовляла так, ніби доносила на інших, у нього виник сумнів.
"…Хіба вони удвох мають достатній вплив, щоб оголошувати війну?"
Звісно, Деус був Першим мечем Калібана, а Ладан після об'єднання всіх піратів підтримував добрі стосунки з Раксасом. Проте вони не були королями своїх країн.
Алон раптом подивився на Кармаксеса III.
— ……
Дивлячись на його невпевнений вираз обличчя, коли той зважав на настрій Сольранг, усі його сумніви миттєво втратили сенс.
— Сольранг.
— Ась!
— Проте хіба ті слова були чимось таким, через що варто було раптово оголошувати війну?
— Звісно!
Миттєво відповіла Сольранг.
— Той виродок сказав, що Господар помер, тож треба його забути! І це при тому, що сам є дурнем, який нічого не знає...
Сольранг, від якої почала віяти ворожість через невдоволення, раптом широко розплющила очі, ніби щось збагнувши, а тоді прочистила горло й…
— …Чи не могли Деус і Ладан подумати саме так, Господарю?
— …Ось як?
— Угу, і до речі, я взагалі нічого не казала! Це все зробив Карсем!
Вона простягнула палець у бік Карсема, який чекав поруч із Кармаксесом III.
Від цього Карсем, який ще мить тому просто спостерігав за ситуацією, з виразом обличчя "Що??? Я???" вказав на себе пальцем, однак…
— …Кхм-кхм, це справді був я, — помітивши Сольранг, яка стояла спиною до Алона, Карсем із виразом глибокої образи на обличчі насилу кивнув головою.
— Бачиш! Я ж казала!
Сольранг гордо розправила плечі. Алон, порожньо споглядаючи цю гордовиту постать, зрештою погладив її по голові й тихо зітхнув.
— Запитую про всяк випадок, але чи розійшлася новина про те, що я живий?
— Так. Імовірно, вона вже дійшла до всіх куточків… Проте є одна проблема.
— Можу запитати, яка саме?
Кармаксес III видав "Кхм-кхм" і відкрив рот:
— Ти й сам знаєш, що війну не так просто розв’язати. Потрібно багато чого підготувати й багато про що подумати.
Поглянувши на Кармаксеса, який скоса споглядав на Сольранг, Алон приблизно зрозумів, що той мав на увазі.
Простіше кажучи: "Довелося підігрувати Сольранг, тому ми просто удавали, ніби готуємося до війни".
Тобто, за інтернет-термінологією світу, з якого прийшов Алон, вони просто розіграли WWE.
— Я цілком це розумію.
— Наскільки я знаю, ситуація в інших країнах мало чим відрізняється, але через те, що війна надто затягнулася, з Калібана першим вирушив Перший меч.
— …Ви про Деуса?
— Саме так. Схоже, він подався просто до столиці… Тому міг і не почути новин.
Неминуче додалася ще одна зупинка.
— …Доведеться ненадовго завітати до столиці Ашталону.
— Запевняю тебе, там тобі будуть раді.
Алон почав готуватися до подорожі до Ашталону.
————
Він мусив якнайшвидше вирушити на пошуки Ріне, однак.
"Потрібно врегулювати все якнайшвидше…"
Голос Ріне звучав у його вухах, змушуючи серце стискатися від нетерпіння.
І все ж, оскільки потрібно було якнайшвидше владнати ситуацію, що склалася, Алон насамперед вирушив до Ашталону й…
— Шкода, я якраз хотів дещо запитати… Проте, схоже, ви зайняті, тож відкладемо це до наступного разу.
— Так, я й без того збирався завітати до вас, тож поговоримо тоді.
— Зрозумів, брате.
— Маркізе! Тоді я також ненадовго завітаю до Магічної Вежі, а потім приєднаюся!
— Гаразд.
Алон попрощався із Юманом та Пенією.
— А мені можна з тобою?
— Поки що залишайся тут.
— Я ж переймаюся…
— Нічого страшного не станеться. І коли закінчу справи, я знову завітаю сюди.
— Тоді ми вирушимо в подорож?
— Так, вирушимо.
— …Зрозуміла!
Сольранг, з очима, сповненими турботи, ледь кивнула головою і продовжила говорити:
— І ще, Господарю.
— Що таке?
— З Ріне також усе гаразд, правда?
Тривожне запитання Сольранг змусило Алона на мить завагатися з відповіддю.
…Учора, коли Сольранг мимохідь запитала про це, він відповів, що Ріне незабаром повернеться, проте сам Алон ще не з’ясував напевно, що з нею сталося.
Однак.
— Так, із нею все буде гаразд.
Саме так Алон відповів Сольранг.
Навіть якщо з Ріне щось сталося й насправді все було не гаразд, він за будь-яку ціну поверне її до попереднього стану.
Мабуть, упевнена відповідь Алона її трохи заспокоїла.
— Угу, зрозуміла.
Попрощавшись із Сольранг, яка з кивком відступила, Алон покинув Колонію.
Коли вони віддалилися від Колонії на чималу відстань...
[Ху-а-а-!]
[Няв?]
...з'явилися Блекі та Базіліора, які досі не показувалися.
[Ні, чому тільки-но з'явилася змога вийти, ти одразу прямуєш до Колонії!]
[Няв-]
Блекі заліз на плече Алона й крутився в усі боки, а Базіліора невдоволено вигукувала.
— …Ви не показувалися через те, що там була Сольранг?
[Аякже! Ти ж чудово знаєш, що з нами стається, коли ця дівка поруч, і ще й питаєш!? Ох… І без того, коли ми були в минулому, я хотіла вийти, але не могла, уявляєш, як це було болісно…]
Від цих слів Алон згадав, що під час перебування в минулому Базіліора дійсно жодного разу не показувалася.
— Якщо замислитися, чому ти не показувалася, коли ми були в минулому?
[Я не "не показувалася", я не МОГЛА показатися!]
— Чому?
[Цього я й сама не знаю. Від самого початку, хоч як намагалася вийти, не могла. Ніби це було заборонено.]
— …Ніби виходити було заборонено?
[Так. Це було надзвичайно химерне відчуття.]
Базіліора, яка звернулася калачиком, ніби від неприємного відчуття, раптом мовила, ніби щось згадала:
[До речі, чому ти тоді просто стояв і нічого не робив?]
— …Тоді?
[Ну, тоді, під час битви з тим виродком Баармою — хіба чоловік у масці не забрав твій перстень?]
— Зачекай, що?
Алон, уперше почувши про це, перепитав, а Базіліора теж здивовано глянула на нього:
[…Невже ти не знав?]
— …Я дізнався про це тільки зараз, від тебе. Розповідай детальніше.
Базіліора із здивованим обличчям розповіла про події, про які Алон геть зовсім не здогадувався.
— Ти про той момент, коли після зупинки атаки Баарми завалилася основа?
[Так, тоді раптом з'явилися сині нитки й просто стягнули з тебе перстень.]
— Я абсолютно цього не помітив.
Коли Алон помацав палець, на якому раніше був перстень, Базіліора кивнула головою:
[Схоже, ти тоді взагалі не звертав на це уваги.]
Алон потер підборіддя порожнім пальцем і через мить запитав:
— Ти часом не пам'ятаєш обличчя того, хто забрав перстень?
[Там і пам'ятати нічого. Тіло було суцільно закутане в чорне вбрання. Проте… одна деталь точна.]
— Яка?
[Він мав блакитні очі.]
— …Блакитні очі?
[Так, до того ж надзвичайно насичені блакитні очі.]
— Блакитні очі… — Алон зітхнув. Маючи лише таку крихту інформації, здогадатися про особу було неможливо.
"Ні, навіть якби я знав, хіба це мало б великий сенс?"
Усе одно виходило, що перстень залишився 700 років тому.
Проте бентежило інше.
"Те, що в мене забрали перстень… означає, що та людина знала про його справжню сутність?"
Вірогідність того, що людина, яка забрала перстень, знала про це, була надзвичайно високою.
"Якщо поміркувати, чи не означає це, що я мусив утратити перстень тоді, аби знову отримати його пізніше? …Ні, зачекай, якщо так, то хіба й рукавицю я не мав залишити там?"
Упродовж усього шляху до Ашталону, Алон будував непевні здогади.
————
Приблизно через кілька тижнів.
— Дякуємо, що прибули. Щиро дякуємо.
— Та ні…
— Дякуємо-дякуємо-дякуємо-дякуємо-дякуємо-дякуємо...
Алон прибув до Ашталону, де виразно відчувалася сувора атмосфера підготовки до війни.
Солдати шикувалися з напруженими обличчями.
— Ого… Зібралися так, ніби це якась вирішальна битва.
— …Справді.
Невдовзі, щойно вони прибули до королівського замку, перший принц Ашталону, Мондала, низько схилив голову, і поруч із ним...
— Дякую, що прибув.
— …Не варто.
Алон отримав аудієнцію в Шталіона V, який, міцно стиснувши обидві його руки, висловлював подяку.
…Якщо чесно, отримувати таку подяку було дещо дивно, проте Алон невдовзі вислухав деталі ситуації від Шталіона V.
— …Хочете сказати, що Ладан та Деус діють разом.
— Саме так.
Алон косо перевів погляд.
Тряс-тряс-тряс...
Принц, чиї руки дрібно тремтіли, ніби від тремору, виглядав надзвичайно жалюгідно.
"Хоч як би там було, здається, він аж надто сильно наляканий"
Звісно, Алон приблизно знав, наскільки сильні Деус та Ладан.
Проте, як-не-як, Мондала був першим принцом.
"До того ж, здається, він був досить пихатим типом…"
Звісно, якби Деус і Ладан справді зійшлися з ним у бою, усе могло б бути інакше. Та навіть тоді принц, який мав у своєму розпорядженні переважні військові сили, не мав би аж настільки тремтіти від страху…
До того ж— "Здається, там мав бути й Закурак" — подумав Алон, згадавши про велетня в темно-смолянистих обладунках.
— …Схоже, вони ще не отримали звістки, тож насамперед потрібно повідомити їх.
Алон спробував упорядкувати ситуацію, однак на відміну від Шталіона V, який похмуро кивав головою, принц продовжував дрібно тремтіти від тривоги.
— Якщо ми навіть не встигнемо нічого сказати, а нас уже піддадуть бомбардуванню…
— …Бомбардуванню?
Від бурмотіння принца, Алон спантеличено нахилив голову.
Бо він чув, що вони діють удвох, тому геть не розумів, звідки тут узялося слово "бомбардування" — ні, розгадка настала...
— В-Ваша Величносте! Вони наближаються-!
У той момент лицар, який удерся до аудієнц-залу, тривожно вигукнув.
Алон відкинув сумніви й квапливо підвівся.
Невдовзі, коли вони рушили до фортечного муру, аби зустрітися з Деусом та Ладаном,
— ?
Алон побачив.
Вдалечіні. Вгорі над землею висів…
— …Корабель?
Величезний корабель.
До того ж не один і не два, а щонайменше десяток кораблів.
Вони поважно розсікали небо, летячи сюди.
У той момент.
[Ви заплатите за образу мого брата!]
Залунав підсилений голос Ладана, що розносився небом. Ніби жодної змоги для переговорів не існувало від самого початку, гарматні порти понад десяти кораблів одночасно відкрилися, і…
— А…
Лише тепер Алон збагнув, чому принц настільки сильно тремтів від тривоги.
Намагаючись утримати голову, що паморочилася мимоволі:
"Я вдячний, що ви лютуєте заради мене… проте це вже… Чи не занадто це?" — звична думка промайнула в його голові.
.
.
.
(П.П Розділ смішний, особливо кінцівка.)
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]