Розділ 251 - …Що це таке? (3)
Першим, що побачив Алон одразу після прибуття до Колонії, було...
Трісь-!
— Господа-а-а-а-ар!
— …Сольранг?
Вона без попередження кинулася йому в обійми.
Поки він відпочивав, адже його тіло ще не повністю відновилося, відклавши детальні розмови на потім. Якщо бути точним, це сталося ще до прибуття в Колонію.
Сольранг просто розтрощила карету, заскочила всередину й обійняла Алона.
Скільки ж часу минуло, поки він утихомирював Сольранг, яка ні з того ні з сього почала ридати?
— …Трохи заспокоїлася?
— Угу…
Дивлячись на Сольранг, яка з опухлими очима посміхнулася й кивнула головою, у серці Алона потеплішало, але водночас стало дещо важко.
Бо він подумав, що змусив її надто сильно перейматися.
Тому, як і завжди під час зустрічей із нею, він ніжно притиснув долонями обидва вушка Сольранг. Вона, наче їй це було приємно, ще дужче притиснулася до його рук.
Тоді Алон природно перевів погляд за межі карети.
Через бурхливе вітання Сольранг дах карети знесло, тож зовні все було добре видно.
Якраз коли він відчував свіжий вітер, що заходив усередину...
— Господарю.
— Що таке?
— Чому ти поранений?
...Сольранг, яка ще мить тому хіхікала, раптом поставила це запитання, помітивши бинти, якими було оповите тіло Алона у багатьох місцях.
— …Сталося чимало всього.
Йому довелося відповісти невизначено.
Адже рани виникли не через напад когось іншого, а через використання Звергнення Небес.
Закляття Звергнення Небес за своєю суттю повертає закон спалення мани навпаки, безупинно вивергаючи ману.
Проте Алон не врахував швидкість утворення мани.
Швидкість, з якою закляття Звергнення Небес вивергало ману, була приголомшливою й з легкістю перевищувала швидкість, з якою Алон сам міг нею керувати.
Навіть під час битви з Баармою Алон зміг підтримувати ману понад кілька хвилин лише завдяки тому, що тоді зміг знову відтворити божественний ранг Першого Ельфа й відновити тіло до самої межі можливого.
Тобто якби Алон не мав того божественного Рангу, його тіло могло вибухнути одразу після активації Звергнення Небес.
"…Насправді навіть із тим божественним Рангом було важко безупинно виводити ману назовні" — подумав він.
Тому рани, що залишалися на тілі, здебільшого виникли через те, що невивільнена мана стрімко проривалася крізь тіло назовні.
Звісно, порівняно з початковим станом ран стало значно менше.
У будь-якому разі, щоб належним чином використовувати Звергнення Небес, Алону потрібно було провести цілий ряд досліджень.
"Хоч я й регенерував за допомогою божественного Рангу Ельфа, ця регенерація не була досконалою."
Алон згадав битву з Баармою.
Спочатку божественний Ранг добре відновлював його тіло, проте з плином часу регенерація через божественний Ранг поступово сповільнювалася.
"…Хоча божественний Ранг, який задіювався, начебто був подібним…"
Думки, які він відклав через безліч невідкладних справ, раптом хлинули разом, на мить прикувавши до себе його увагу, проте…
— Хто це зробив?
Голос, що знову пролунав, обірвав ланцюжок його роздумів.
Алон опустив погляд і побачив Сольранг, яка, на відміну від попереднього моменту, дивилася на нього з абсолютно безпристрасним обличчям.
— Хто це зробив, Господарю?
Голос залишався таким, як завжди. Вушка, що настовбурчувалися, — теж.
Змінився лише погляд.
Золоті очі, які яскраво сяяли навіть крізь опухлі повіки, тепер були тьмяними й темними.
— Скажи мені. Хто це зробив? — Повторно запитала вона.
— ……
Алон відчув важко описуваний словами тиск.
"…Невже Сольранг завжди справляла таке враження?"
Здається, він ще жодного разу не відчував від неї настільки небезпечної аури.
Вкриваючись холодним потом, Алон квапливо погладив її по голові.
— Не хвилюйся, насправді ніхто цього не робив.
— …Справді?
— Так, просто… дорогою назад виникли певні обставини, тому так сталося. Не переймайся надто сильно.
— Тоді це добре.
Переконавшись, що її золоті очі знову засяяли звичним світлом, Алон тихо видихнув.
Сольранг пильно подивилася на нього і:
— І все ж, Господарю.
— Що таке?
— Якщо раптом хтось зачепить Господаря, ти ж скажеш мені?
Вона мовила це, міцно стиснувши край його одягу.
Помітивши щиру турботу в її золотих очах, Алон...
— Добре.
...без жодних заперечень кивнув головою.
————
Рівно через шість годин після цього, коли вже настав пізній вечір, група Алона нарешті дісталася Колонії.
— Тоді побачимося завтра, брате. Ви занадто виснажилися, тому сьогодні добре відпочиньте. Справи, що викликають клопіт, я владнаю заздалегідь.
— Дякую за турботу.
— Що ви, брате.
Юман, висловивши прощання, і пішов першим.
— Маркізе!
— Пеніє.
— Я також відлучуся на день! У мене раптово з'явилася справа!
— Справа?
— Так, я хочу про щось поговорити з Магістром вежі.
Пенія також квапливо відрапортувала, палаючи від очікувань.
Певно, вона збиралася поговорити із Селімом про минуле.
Алон одразу кивнув головою.
— Гаразд.
— Є! Тоді побачимося завтра-а-а!
Отримавши дозвіл, Пенія миттєво зникла.
"…Утім, їй і не обов'язково було питати в мене дозволу" — подумав Алон.
На мить здивувавшись, він вирушив до гільдії Сольранг, де вирішив зупинитися на день.
У ту мить, коли він ступив до гільдії...
— Вітаємо!
— Доброго дня, маркізе!
...на нього посипалася гостинна зустріч від Племені Золотої Гриви.
— Ласкаво просимо!
— Так! Дуже раді вас бачити!
— Справді! Справді-справді-справді! Ласкаво просимо!
— …?
…Надзвичайно палка зустріч.
До того ж:
— Маркізе!
— …Лайм, здається?
— Так-так! Правильно! Це Лайм! Дуже рада вашому прибуттю! Ви ніде не травмувалися?
— Ну, важких поранень немає.
— Яке щастя!
Бачачи Лайм, яка із сльозами на очах так раділа його приходу, ніби сама поява Алона була благословенням, Алон лише ошелешено кліпав очима.
Досі він неодноразово зустрічався із представниками Племені Золотої Гриви.
Проте жодного разу вони не зчиняли подібного ґвалту. Навпаки, завжди дотримувалися етикету.
"…Можливо, я щось зробив у минулому й стався часовий зсув?"
Через це в нього з'явився легкий сумнів, проте невдовзі Алон зрозумів, чому їхня реакція була настільки бурхливою.
— …Через Сольранг?
— Так. Коли поширилися чутки про вашу смерть, маркізе… Ох, це було справді невимовно важко. Вона всюди розбризкувала злобу.
Еван, ніби досі здригаючись від тих спогадів, обхопив себе руками й затремтів.
— У будь-якому разі, саме тому після вашого повернення тут панує атмосфера свята.
Лише тепер він тьмяно збагнув, як загалом розгорталися події. Алон згадав вигляд представників Племені Золотої Гриви.
Те, як вони всі як один зітхали з полегшенням, ніби тільки тепер повернулися до життя.
"…Аж настільки?"
Алон набув двозначного виразу обличчя.
Адже досі він здебільшого бачив її життєрадісною. Сповнена злоби Сольранг геть зовсім не вкладалася у його уяві.
Проте Еван не мав жодних причин брехати Алону.
— "Так-так! Правильно! Це Лайм! Дуже рада вашому прибуттю! Ви ніде не травмувалися?" —До того ж навіть ця кмітлива Лайм зі сльозами на очах розглядала його з голови до ніг.
Алон знову згадав нещодавній вигляд Сольранг.
Голос і вираз обличчя були тими ж, що й завжди. Проте той момент, коли її сяючі золоті очі стали потьмянілими та темними…
— Маркізе. Досі я не чув деталей, то що насправді сталося?
З-поміж спогадів долинув голос Евана.
— З моменту, коли я зник разом із Агві?
— Так. Ви ж не подавали про себе жодних звісток цілих три місяці.
Згадавши про це, він усвідомив, що після повернення так і не встиг як слід пояснити все Евану.
Алон після нетривалих роздумів вирішив розкрити Евану правду.
І минув певний час.
— …І все це правда?
— Хіба я маю якісь причини брехати?
— Я й сам розумію, що в цьому немає потреби, але… Ех, у будь-якому разі… я зрозумів.
"Хоча повірити в це все одно непросто", — Еван кілька разів насупився, а потім із кивком виявив розуміння й мовив:
— Тоді лягайте сьогодні раніше.
Залишивши ці слова, він вийшов із кімнати Алона.
— …А.
Алон запізно згадав, що так і не розпитав Евана про згадану ним раніше ситуацію, коли війна була вже на порозі, але невдовзі лише знизав плечима.
Усе одно завтра про все можна буде дізнатися.
"…Насамперед сьогодні варто відпочити" — подумав він.
Алон невдовзі влігся на ліжко.
————
Наступного дня.
Через накопичену втому Алон заснув міцним сном, щойно торкнувся подушки, і розбудивши своє важке тіло, вирушив до королівського замку Колонії.
— …Маркізе! Яке щастя, що ви живі!
— Давно не бачилися.
Обмінявшись коротким привітанням із Карсемом, який зустрів його з надзвичайно радісним обличчям, Алон отримав аудієнцію в Кармаксеса III.
І:
— Ласкаво просимо, справді ласкаво просимо…!
Він отримав надзвичайно теплий прийом від Кармаксеса III.
Знову здивувавшись цій ситуації, схожій на дежавю, Алон хотів вислухати деталі щодо поточної ситуації від Кармаксеса III, однак...
— Кхм-кхм… Ну, розумієте… Е-е…
...не зміг цього зробити.
— ……
Король відвів погляд. Там стояла Сольранг, яка дивилася в протилежний бік, удаючи, ніби її це не стосується.
— Фі-і-і… Фі-і-і…
Вона стулила губи, намагаючись свистіти, проте виривався лише беззвучний подих вітру.
— Сольранг.
— Ась! Що таке, Господарю?
— Я б хотів ненадовго залишитися з Його Величністю наодинці, це можливо?
— Без мене!?
— Е-е…
Обличчя Сольранг виражало явне "Не хочу-у-у". Проте коли Алон непохитно подивився на неї, Сольранг безпорадно мовила:
— Зрозуміла…
Вона з похнюпленим виглядом попленталася геть із тронної зали.
— Ху-у… Дякую. Тепер можна говорити вільніше.
— Не варто. Отож… чи можу я детальніше вислухати про поточну ситуацію?
Щойно Сольранг вийшла навулицю, Кармаксес III видав зітхання полегшення, ніби лише тепер повернувся до життя.
На прохання Алона він трохи замислився й повільно почав говорити:
— …Бажаєш детального пояснення? Чи короткого?
— Детальне пояснення можна відкласти на потім, перш за все я прагну просто збагнути ситуацію.
Кармаксес III кивнув головою:
— Чи знаєш ти першого принца Королівства Ашталон?
— Знаю.
— Він висловив свої співчуття щодо твоєї загибелі.
— Так.
— Зміст його співчуття був таким:
— "Загибель маркіза Палатіо викликає глибокий жаль, і я висловлюю свої співчуття з цього приводу. Проте навіть зваживши на це, не можна зупинятися на місці. Королівство Астерія мусить подолати біль і рухатися вперед."
Ось такі були слова.
Алон, обмірковуючи зміст, кивнув головою.
Хоча там і були дещо зайві зауваження, загалом це звучало як слова підтримки.
Тому він спокійно чекав на подальші слова, однак…
— …Саме через це.
— Що?
— …Саме через цей зміст усе й опинилося на межі війни.
— ????
Від наступних слів у голові Алона замиготіли суцільні запитання.
— З-здається, я щось неправильно почув?
— …Ні.
— Як це взагалі могло стати прологом до війни?
— Отож-бо й воно…
Кармаксес III видав зітхання й подивився вбік.
— Мені й самому це надзвичайно цікаво… Як це могло стати сигнальним пострілом до війни? — похмуро пробурмотів він.
Алон простежив за поглядом Кармаксеса й перевів очі на вікно збоку.
— ……
Там.
Настовбурчившись, двоє золотих вушок, які вона не встигла приховати, ледь помітно смикнулися.
"То це через тебе було…." — подумав Алон.
.
.
.
(П.П НУ чому одразу Сольранг винна, вони просто на емоціях діли, бо ти загинув, а тут який уйо---- кхм, принц, вирішив сказати що вони мають про тебе забути, і рушити далі...)
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]