Розділ 250 - …Що це таке? (2)
Спантеличена тиша сфокусувалася на Алоні та Пенії. Від цього Пенія мимовілі гарячково повела очима. Так само й Алон мовчки зберігав тишу.
Це було радше не навмисне мовчання — він просто не знав, що сказати.
Хоч відтоді, як він вибрався із Шимону, минуло небагато часу, Алон не був позбавлений кмітливості. Тому йому було нескладно збагнути, що тут відбувається.
…Ні, насправді це збагнув би кожен.
— ……
Алон перевів погляд і подивився на труни, що вишикувалися в шеренгу за спиною Евана. На трьох трунах лежали портрети відповідно Алона, Пенії та Ріне.
Та в цій атмосфері, від якої перехоплювало подих, він промовчав лише мить.
— …Маркізе????
Від цього вигуку Евана, сповненого цілковитої невіри, Алон на мить замислився, що б сказати, і…
— …Давно не бачилися.
...передав привітання.
…Першим словом після повернення в початковий час було ніякове привітання.
Атмосфера в похоронній залі стала надзвичайно двозначною через той факт, що Алон та Пенія повернулися. Проте це тривало лише мить.
— …Маркізе, я справді неймовірно радий, але мені потрібно негайно діяти.
— Я також. Принаймні тепер можна зітхнути з полегшенням. Я роздумувала, що робити, але тепер контролювати фракцію Кальфа буде простіше.
— …Я завдав вам клопоту.
— Що ви, анітрохи. Одне лише ваше повернення — яке це щастя! Якби ви й далі вважалися загиблим, усе було б дуже непросто… Справді.
— Тоді детальнішу розповідь ми вислухаємо пізніше під час окремої зустрічі.
Герцогиня Альтія та графиня Зенонія, висловивши полегшення, квапливо пішли, і…
— Брате…
— Давно не бачилися, Святий.
— Справді, це справді величезне щастя, брате.
...Слідом за ними Святий Святого Королівства Розаріо, Юман, із надзвичайно зворушеним обличчям пильно подивився на Алона.
Алон за своїм безпристрасним обличчям дещо ніяково почухав потилицю.
— Так сталося, що змусив вас перейматися.
— Нічого подібного. Головне, що ви повернулися. Це справді, справді величезне щастя.
Юман із виразом глибокого полегшення кілька разів кивнув головою й міцно стиснув його руку.
Алон набув двозначного виразу обличчя.
Звісно, він знав, що Святий і раніше допомагав йому значно більше, ніж можна було очікувати. Та він і подумати не міг, що той аж так оплакуватиме його смерть.
Це було несподівано й викликало подив, однак…
— Брате, поки що перепочиньте. Основні рани я вже залікував.
Юман, підлікувавши Алона, на деякий час покинув намет.
Одразу після цього.
— Це справді ви, маркізе…?
Еван, який ще мить тому порожньо дивився на Алона, ніби побачив примару, поставив запитання.
— То що, я схожий на фальшивку?
— …Ні, просто я ніяк не можу в це повірити. Ви ж точно зникли разом із тим чудовиськом. Що взагалі сталося?
Алон замислився, як це пояснити, і вирішив спочатку поставити власне запитання.
— Мою історію ми обговоримо пізніше, коли будемо наодинці. Це не те, про що варто говорити при такій кількості людей. Краще скажи, скільки часу минуло відтоді?
Алон запитав, помітивши, як Пенія жваво розмовляє із Селімом Мікарло неподалік. Еванові було цікаво, де пропадав Алон, але він усе ж спершу відповів на запитання:
— Минуло три місяці.
— …Три місяці?
— Так.
— …Аж три місяці?
— Так, ви повністю зникли без жодних звісток на цілих три місяці!
Непередбачуваний перебіг часу. Алон спокійно підрахував час, проведений у минулому.
"Приблизно так воно й виходить, якщо порахувати. Невже час у минулому й теперішньому плинув у співвідношенні один до одного? Ні, це також трохи дивно" — подумав Алон.
Якщо Алон правильно зрозумів слова Пенії, то він мав повернутися не зараз, а на три місяці назад — тобто в той момент одразу після того, як його затягнув Агві.
Адже Пенія запам'ятала саме тодішній Шимон.
"У будь-якому разі, оскільки я повернувся без надто великої похибки, це не має особливого значення" — подумав він.
Якби він повернувся не через кілька місяців, а через два чи три роки, ситуація була б надзвичайно складною.
Алон тихо зітхнув із полегшенням, проте це тривало лише мить.
"Тоді перше, що потрібно зробити, — це вирушити до Грейніфри" — подумав він, міркуючи про подальші плани та згадуючи Ріне.
Тієї миті Еван, наче дочекавшись слушної нагоди, запитав:
— До речі, маркізе, а куди поділася Ріне?
— Я якраз збираюся забрати її.
— …? Забрати її?
— Так.
— Хіба ви не увійшли разом?
— …Там своя історія.
Вираз обличчя Евана від нерозуміння поступово змінювався на надзвичайно допитливий. Проте він зрештою безпорадно кивнув головою.
— Проте це справді щастя, маркізе. Ви повернулися якраз вчасно, тож зможете завадити світу перетворитися на суцільне пекло.
— …Пекло?
— ?
— ?
— А, якщо замислитися, ви ж нічого не знаєте, маркізе.
Еван плеснув кулаком по долоні й кивнув головою, змусивши Алона спантеличитися, але це тривало лише мить.
— За ті три місяці, що ви були відсутні, сталося чимало подій.
— …Яких саме подій?
— Насамперед Колонія та Ашталон перебувають на межі війни.
— …?
— А, Калібан та Ашталон також на межі війни.
— …??
— Е-е, а ще… Раксас також підняв ґвалт, що битиметься з Ашталоном… Ну, хоча Ашталон просто одноосібно отримує на горіхи.
Звіт Евана виявився абсолютно несподіваним.
"…У «Психоделії» Об'єднане Королівство ніколи не ворогувало між собою", — подумав він.
Алон, продовжуючи розмірковувати, згадав слова Евана:
— "Проте це справді щастя, маркізе. Ви повернулися якраз вчасно, тож зможете завадити світу перетворитися на суцільне пекло."
Це лунало так, ніби ця ситуація виникла саме через нього.
Алон про всяк випадок поставив запитання:
— …Я запитую про всяк випадок, Еване, але те, що ти щойно перерахував…
— Так, як ви й передбачали, маркізе, це сталося через те, що ви зникли.
— ???
Речення, яке абсолютно не піддавалося розумінню.
Алон мимовілі вказав на себе пальцем і перепитав, проте…
— …Через мене?
— Так, саме через вас, маркізе.
— …Справді?
— Так. Якщо ви не втрутитеся, там зчиниться справжня війна… — "Майже зі стовідсотковою… ні, зі сто п’ятдесятивідсотковою ймовірністю", — упевнено заявив Еван.
Алон підняв палець, яким вказував на себе, і мовчки схопився за голову.
Адже хоч як він міркував, він геть не міг збагнути, за якою логікою події розвивалися саме так.
До того ж.
— А, і ще: вам варто негайно перевірити стан Сольранг. Зараз… її стан трохи підозрілий.
Від цих додаткових новин — "…Що за чортівня????" — у голові в Алона стало ще більше плутанини.
————
'Дракон', вважаючи, що фінал уже близько, повільно підвів голову. У його полі зору постала звіролюд.
Звіролюд із золотавим волоссям. Дівчина, яка за деякий час буде повністю поглинута ним і перетвориться на крихітного цапа-відбувайла заради великої мети, перебувала там.
Хто б міг подумати, що все так розвернеться.
У найтемніших глибинах її душі, недоступних погляду звіролюда, Воно розмірковувало. Насправді, коли Апостол зазнав поразки, Воно без вагань збиралося відмовитися від тіла звіролюда.
Безперечно, її тіло було надзвичайно привабливим. Воно якнайкраще підходило для його втілення й, без сумніву, якнайкраще підкорялося б його силі та владі.
Тобто як жертва задля великої мети це було, без сумніву, чудове тіло.
Проте причина, з якої Воно все ж збиралося відмовитися від тіла звіролюда, полягала в тому, що в її "серці" не було місця, куди можна було б проникнути.
Такі істоти як він зазвичай мали роз'їдати зламаний дух і поступово захоплювати тіло. Проте її дух, який неодмінно мав би розпастися через Апостола, цього не зробив.
…Навпаки, її дух був настільки бездоганно цілісним, що Гординя взагалі не мала жодної шпарини, аби проникнути всередину.
До того ж Воно втратило й Апостола, тож збиралося залишити звіролюда й знайти іншого носія для втілення.
Так воно й було — принаймні ще зовсім недавно.
Воно з глибин нескінченної безодні споглядало душевний стан звіролюда. Дух, який став безмежно нестабільним і мав ось-ось остаточно зламатися, варто було Воно ще кілька разів прошепотіти свої слова.
'Дракон' геть не міг збагнути, з якої причини стан звіролюда так змінився.
Минулого разу в її міцній душевній силі неможливо було знайти й найменшої шпарини. Проте зараз її дух повільно розпадався, хоча Воно навіть нічого не робило.
Ніби квітка, що природно в'яне з плином часу, її дух природно розпадався.
Тому Дракон вирішив ще трохи поспостерігати за тілом дівчини, яке збирався покинути, і нещодавно навіть отримав бажаний результат.
Адже Воно вже змогло поділитися з цією звіролюдом частиною своєї сили.
Це означало, що тіло стає дедалі придатнішим для втілення.
Тож Дракон, навпаки, з радістю спостерігав, як її дух поступово занурюється в безодню, і лише сьогодні...
[Дитя… хіба ти не прагнеш більше сили?]
...почав говорити до звіролюда.
На думку Дракона, дух звіролюда нарешті став ідеально готовим для сходження, викривившись настільки, що більше не було потреби чекати в затінку.
— …Мені не потрібно.
[Чому ж не потрібно? Хіба ти не прагнеш помститися?]
— …Помститися?
[Так, світу, який зробив тебе такою? Хіба ти не прагнеш помститися виродкам, які вбили те, що було для тебе найдорожчим?]
Зіниці звіролюда дрібно затремтіли. Споглядаючи це, Дракон уїдливо посміхнувся.
Воно знало.
Істота перед його очима сильно втрачає рівновагу духу кожного разу, коли йдеться про "найдорожче". Хіба й минулого разу Воно не передало їй силу, згадавши про найдорожче?
Згадавши слабкість, здатну керувати звіролюдом, Воно наполегливо продовжило говорити:
— …Я вже помстилася.
[Помста ще не закінчилася.]
— …Чому?
[Якби інші виродки від початку не допустили загибелі того, що було для тебе найдорожчим, хіба сталося б таке?]
— Інші… люди?
[Так, інші люди. Тобі слід помститися саме їм. У всьому винні ті виродки, які не вберегли найдорожче.]
Надзвичайно солодке шепотіння. …Надзвичайно зловісне шепотіння.
У звіролюда тепер навіть куточки очей тремтіли.
Переконавшись у цьому, Дракон без вагань виповз із глибин безодні й перед звіролюдом — перед Сольранг — матеріалізувався.
Оскільки після матеріалізації потрібен був довгий час для повторного прояву, слід було діяти обережно, проте Дракон був переконаний.
Зараз — єдиний момент для втілення.
[Ну ж бо, я допоможу тобі. Якщо ти приймеш мене, ти зможеш убити всіх їх. Тих, хто навіть не зміг як слід захистити те, що було для тебе найдорожчим…]
Тому Воно, поставши перед нею без вагань, розпливлося в зловісній посмішці й розкрило рот, щоб сказати...
— Пані Сольранг!!
...проте не змогло договорити.
[……]
Дракон відчув роздратування через те, що його раптово перебили, але незабаром знову посміхнувся.
Адже навіть якщо з'явився той, хто заважав, погляд Сольранг усе ще був прикутий до нього.
Тож у ту мить, коли Дракон збирався знову розкрити рот....
— Маркіз, маркіз живий!!!
— !
Від вигуку дівчини, яка вдерлася, вибивши двері, в очах Сольранг, яка ще мить тому дивилася на Дракона так, ніби була мертвою, почала повертатися барвистість.
Потьмянілі золоті очі засяяли яскравим світлом. Безсило опущений хвіст радісно замахав, а опущені вуха піднялися вгору.
— С-справді?
— Так! Кажуть, що він просто зараз прямує сюди!
Коли дівчина ще раз це підтвердила, очі Сольранг широко розплющилися від подиву.
І в ту мить Дракон побачив.
Побачив, як дух Сольранг, який неодмінно перебував на самому дні безодні, відновлюється й стає міцним із неймовірною швидкістю.
[З-зачекай! Це брехня! Це просто брехня, щоб обдурити тебе…]
Дракон у паніці намагався це закричати, проте...
— Господа-а-а-а-ар!!!!
...перш ніж Воно встигло щось мовити...
Дзень-!
...Сольранг просто вибила вікно й вискочила навулицю.
[……]
Невдовзі Дракон, залишившись наодинці, ошелешено подивився на розбите вікно, і…
[……????]
...мав спантеличений вираз обличчя...
[…Що це. Таке.]
....і лише його дивно жалісний голос відлунав у порожнечі.
.
.
.
(П.П Дракон це один із гріхів, гординя якщо бути точніше. Як же він прифігів від миттєвих змін в Сольранг.)
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]