Розділ 248 - Осягнення (5)
Сніжно-біле світло, що забрало все, справедливо й порівну повернуло втрачені відчуття всім, хто перебував на безкрайому сніговому полі.
Найпершим повернувся слух — залунав шум поривчастого вітру. Потім — нюх, який відчував крижаний холод, від якого, здавалося, легені замерзали з кожним подихом, і дотик, що відчував пронизливий мороз. І нарешті — зір.
— ……
Усі лише порожньо дивилися вперед. Там стояв Баарма.
Безпорадно повалений Баарма, чий тулуб та права рука повністю зникли.
— А…
— А-а…
Голоси, що виривалися від цього неймовірного видовища. З боку армії Союзу лунали тихі вигуки захоплення. З-поміж вірян Баарми — зітхання, сповнені розпачу й поразки.
Вони всі як один заворожено дивилися вперед.
І цю химерну, тиху мовчанку...
— И-и… А-а-а…
...Розбив сповнений поразки голос одного з вірян Баарми. Стогін людини, яка геть не могла повірити в те, що відбувається.
Клац— !
Кинувши зброю, він порожньо дивився на Баарму, у якого геть знесло тулуб та праву руку, і…
— А-а-а-а-ак-!
...Не в змозі повірити в нинішнє становище, він кілька разів похитав головою, а потім видав різкий вереск, розвернувся й кинувся тікати.
Вигляд, надто жалюгідний як для вірянина Баарми, який досі лютував і влаштовував різанину нелюдських рас.
Проте ця втеча миттєво поширила страх і серед інших вірян.
— И-и…
— И-а-а…
Віряни, які, здавалося, демонстрували непохитну віру, один за одним випускали з рук зброю й задкували.
Тріщина, що з'явилася від найменшого удару. Пошесть під назвою "страх" спалахнула за мить і…
— Н-наш Бог…
— Цього не може бути…
...Поширилася на всі боки.
— Н-неможливо…
— Н-не перемогти… Його не здолати…
Беззупинно.
— А-а-а-а-ак!
— А-а-а-а, чому таке сталося-!
Знову й знову.
— ……
Це не була ситуація запеклої битви. І не ситуація, коли меч приставлено до горла.
І все ж віряни тікали так відчайдушно, як ніколи досі. Апостоли, які отримали силу безпосередньо від Баарми, спробували зупинити їх, перегородивши шлях, але вже утворену тріщину було не спинити — вона породила неконтрольований хаос.
І в ту мить, коли багряна хвиля почала розсіюватися вдалині...
— А… А-а-а…
...З-поміж армії Союзу, пригніченої розпачем, вирвався тихий вигук, сповнений невіри.
— Ми… перемогли?
— Ми… Баарму?
— …Бог дарував нам перемогу-!
Цей вигук миттєво перетворився на потужну надію й охопив усю армію Союзу.
Клич, що вибухнув, мов грім. Трепет поширився довкола.
Солдати армії Союзу, не зважаючи на раси, обіймали один одного й проливали сльози радості.
— Маркізе, ви в порядку!?
— …Здається, я на межі смерті. Проте все гаразд. Ходити можу.
— Хрещений Батьку.
— Ріне, ти чудово впоралася.
— Ні. Якби Хрещений Батько не виграв час у битві проти Баарми, поцілити зброєю фактично було б неможливо.
Алон тихо видихнув.
І щойно він, хитаючись, наблизився до Ріне та Пенії...
[Хе… Хе-хе-хе…]
...Пролунав голос. Надзвичайно огидний голос.
Від цього всі, хто святкував перемогу, подивилися в бік джерела звуку, і… там стояв Баарма з відірваним тулубом, який підводився з підлим смішком.
[Хе-хе… Перш ніж закликати Тих Істот, ситуація зрештою склалася саме так. Надзвичайно прикро. Проте…]
Баарма, який продовжував говорити так, ніби кров, що струмувала з його губ, не мала жодного значення...
[…мені зовсім не до вподоби просто отримати поразку й піти.]
...підніс руку до пащі на своєму правому стегні й…
Трісь—
[■■■-!?]
Трісь-трісь-трісь-!!
[■■■■■■■■■■!!!!]
...просто розірвав її. І… з розірваної пащі зненацька вибухнула безодня. Вона непомітно, ніби поглинаючи порожнечу, утворила колосальне коло, і…
ГУ-У-У-У-У-Т-!!!!!
...невдовзі почала всмоктувати абсолютно все.
Вишкірившись-!
[Це дарунок.]
Баарма з викривленою усмішкою:
[Спробуйте-но з цим упоратися.]
...кинув створену ним чорну безодню в бік армії Союзу й сам розчинився в цій чорній безодні.
У ту мить, коли Алон насупився, спостерігаючи, як ця річ, мов чорна діра, поглинає все довкола…
— Маркізе!
…Пенія, яка навіть у цій критичній ситуації напружено про щось міркувала, раптом гарячково закричала, ніби щось збагнула:
— Це! Зовні воно відрізняється, але дуже схоже на Шимон!
— …!
— Дивлячись на це, там просто не сформовано повноцінного простору, проте за сутністю це точно як Шимон!
— Тобто якщо увійти туди…!
— Так, це можна спробувати! Проте…!
Пенія насупилася й озирнулася.
Позаду була армія Союзу, яка заціпеніло дивилася на безодню, що насувалася на них.
"Чи вдасться це зробити?"
Сумнів на мить промайнув у голові Алона, але він недовго вагався.
— Звергнення Небес.
Від тихого шепоту Алона його тіло огорнуло біле сяйво.
Водночас із незліченними зорями, що здійнялися в небо, за спиною Алона з’явилися Льодяні Вавилонські жести — Десять Пут. Він негайно склав жести і розширив ману, намагаючись повністю зупинити рух безодні, проте…
— Тсс…
На жаль, йому вдалося лише трохи відхилити траєкторію безодні донизу, і вона й далі поглинала все довкола.
ГУ-У-У-У-У-Т-!!!
Не діставшись армії Союзу, безодня, що поступово врізалася в землю, розтрощила ґрунт і почала зариватися в підземелля.
Разом із нею вмить обвалилася й опора, на якій стояли Алон, Пенія та Ріне.
Троє, втративши рівновагу, почали падати донизу.
Було видно, як Магріна та Лян-А, які спостерігали за цим, намагалися силоміць зрушити свої закляклі тіла.
Те саме стосувалося й інших.
Нангвон та Рія в жаху дивилися вниз, а Ар навіть розправила свої маленькі крила, які ще не могла повноцінно розгорнути.
Проте.
— Не наближайтеся!
Їхні дії зупинилися від одного слова Алона.
Алон, який пильно подивився на дітей, що дивилися на нього згори, скористався Звергненням Небес, яке все ще не згасло, щоб передати дітям останні слова прощання, і…
— Маркізе-! Здається, нам потрібно робити це просто зараз?! Якщо нас затягне отак, ми й кісток не зберемо! Зараз! Це потрібно робити просто за-а-а-араз!!
Від цього відчайдушного вигуку Пенії, яка падала разом із ним...
— Ху-у…
...він насилу перевів подих і згадав формулу, про яку вона розповідала раніше.
Не зупиняючи Звергнення Небес, скласти формуючий жест.
Разом із цим у безодні, де ще мить тому нічого не було, повільно почав формуватися фіолетовий світ — так, ніби збиралися геометричні фігури.
— В-виходить!
Пенія з радістю спостерігала за світом, що поступово формувався. Алон, зціпивши зуби, один за одним промовляв формули, які називала Пенія.
Від цього безодня поступово набувала фіолетового забарвлення, перетворюючись на цілий світ.
З’являється земля. З’являється небо. З’являються будівлі. З’являються живі істоти.
Насправді він лише викликав фігури відповідно до законів, які осягнула Пенія, проте складалося враження, ніби він творить цілий світ.
І поки Алон безперервно вимовляв заклинання...
— М-маркізе! Потрібно робити це трохи швидше. Розмір безодні потроху зменшується. Ми мусимо завершити це до того, як ця сила повністю зникне-!
Алон від квапливих слів Пенії подивився назовні.
Як вона й казала, безодня, кинута Баармою, здавалося, вичерпала свої сили, і крізь простори, які створював Алон, поруч із безоднею виднілося попелясто-сіре небо.
Двозначна ситуація, де час і простір дивно переплелися. Споглядаючи цю картину, Алон ще швидше вимовляв заклинання.
У той момент...
[■■■■■■■■■■■-!!!!!!!!]
...пролунав моторошний голос, що ніби розривав вуха Алона, Пенії та Ріне.
Усі троє одночасно підвели очі, і…
— Н-неможливо…
...разом із голосом Пенії, сповненим жаху, вони побачили.
[■■■■■■■■■-!!!]
— …!
Постать Агві із білосніжною шкірою, який силоміць проштовхував своє тіло крізь чорний простір та час.
— Неймовірно… Цього не може бути…
Пенія, витріщивши очі в повній невірі, порожньо пробурмотіла, ніби це було чимось абсолютно неможливим.
— …!
Ріне, яка так само віддала всі сили на керування Агатоном, насупилася, споглядаючи Агві, який вдирався крізь простір та час, що реконструювався.
У ту мить, коли Алон, який складавав формуючий жест, також усвідомив, що ситуація стала гіршою нікуди...
— Це лише оболонка-!
— Що?
...вигукнула Пенія.
— У цього Агві не залишилося розуму, це лише порожня оболонка! Від нього справді не відчувається інтелекту! Його вигляд також сильно відрізняється від того, який ми бачили минулого разу…! Мабуть, він застряг у залишках простору та часу!
Алон, попри нестерпний біль у голові, продовжував складати печаті й оглянув Агві.
Той розірвав простір, що формувався, і вже більш ніж наполовину протиснувся крізь розрив у просторі та часі.
Справді, як і казала Пенія, його вигляд сильно відрізнявся від Агві, з яким вони билися минулого разу.
Порівняно з тим часом його туша була безглуздо величезною, але рухи — надзвичайно повільними.
Обличчя належало саме тому Агві, проти якого вони билися раніше, проте в його мутовано-білих зіницях вирував лише базовий інстинкт виживання.
— Його потрібно будь-що виштовхнути! І без того цей простір створено штучно, а не природним шляхом, тому він нестабільний! Якщо ще й він прорветься всередину, увесь простір розпадеться-!
— …Я якось усе ж…
— Ні в якому разі, маркізе! Якщо ви зараз припините підтримку магії, світ, який так старанно створюється, знову розпадеться! Тоді всьому кінець! Ми не зможемо повернутися до нашої початкової часової лінії!
Пенія негайно почала застосовувати магію. Проте вираз її обличчя був похмурим.
Пенія вже знала. Власною силою вона не зможе виштовхнути істоту, яка вже більше ніж наполовину перетнула межу.
Алон вагався лише коротку мить. Його голова від використання Звергнення Небес була перевантажена. Власне, це вже була межа.
І все ж в Алона залишався один спосіб, яким він ще не скористався. Спосіб, за допомогою якого можна вигнати цього Агві з цього простору, не руйнуючи його просто зараз.
Проте причина, з якої Алон вагався, полягала саме в ризику. Тіло Алона вже перебувало на межі.
Якщо він зробить ще один крок уперед, він зможе вижити, проте в результаті неодмінно зазнає незворотних ушкоджень.
Тому він вагався лише мить.
— Ху-у…
Алон ухвалив рішення. І в ту мить, коли він збирався промовити це...
— Хрещений Батьку, я щось вигадаю.
...пролунав незворушний голос Ріне.
— У твоєму нинішньому стані це неможливо.
Алон відповів без найменших вагань.
Якби вона була у своєму звичайному стані, це могло б бути можливим. Проте не зараз.
Плутон, якого вона могла викликати лише в обмежений спосіб, зараз було запізно застосовувати. Те саме стосувалося й здобутого Агатона.
Проте, незважаючи на застереження Алона, Ріне з незворушною посмішкою на вустах:
— Не переймайтеся, Хрещений Батьку. У мене є спосіб.
Вона розвернулася до Алона, який складав формуючий жест, опинившись спиною до Агві, що вдирався крізь розірваний простір, і…
ГУ-У-У-У-У-Т-!!!
...почала випускати в усі боки золоті стрижні.
Золоті стрижні, випущені за лічені миті, вималювали складне магічне коло, утворюючи велетенський бар'єр між Ріне та Алоном.
Пенія, яка стояла біля Алона й споглядала це видовище...
— Пані Ріне!? Те, що зараз вимальовується, — це ж кола розриву та запечатування!
...невдовзі в жаху вигукнула, усвідомивши суть магічного кола.
— …Ріне, ти-!
Алон також широко розплющив очі, і в той самий момент Ріне, яка дивилася на нього з незворушним обличчям, тихо прошепотіла:
— …Чудово.
— Що…?
— Бо я можу бачити вираз обличчя Хрещеного Батька.
Потім вона щиро посміхнулася, ніби відчула полегшення.
— Якщо чесно… я трохи ревнувала до Сольранг.
Золоті стрижні створювали складні магічні кола, з наростаючою швидкістю відсікаючи простір між Алоном та Ріне.
— Зупинися, Ріне.
— Не хвилюйтеся так, Хрещений Батьку. Я не впаду в простір та час. У будь-якому разі сила Баарми вичерпалася, тож місце, куди я впаду, — це просто підземелля Світового Дерева.
Золоті стрижні, зводячи бар'єр для ізоляції простору, приховали ступні Ріне.
— Тобі немає потреби жертвувати собою.
— Ні, це мушу зробити саме я. Адже той виродок не впаде в простір та час, а виповзе назовні, тож я мушу міцно його тримати.
Золоті стрижні приховали коліна Ріне.
— Я не хочу жертвувати родиною.
— Ось як.
— Так, тому…
— Саме через це.
Золоті стрижні приховали талію Ріне.
— Що…?
— Хрещений Батьку. Я також не хочу бачити, як жертвує собою моя родина. Особливо Хрещений Батько — ви моя родина, особливіша за будь-кого іншого. І…
Далі золоті стрижні приховали ділянку під грудьми Ріне.
— Навпаки, це те, що я сама хочу зробити.
— …Чому?
— Бо… так само, як я думала про Хрещеного Батька…
Коли золоті стрижні вже перекривали ділянку ключиць Ріне, вона з чистою, бездоганною усмішкою, у якій не відчувалося й краплі жалю...
— Я також хочу бути особливою людиною для Хрещеного Батька.
...тихо прошепотіла.
— Ми знову побачимося. Адже в колі запечатування час не плине. Тому…
І невдовзі:
— Навіть якщо минуть сотні років…
У ту мить, коли золоті стрижні повністю ізолювали простір...
— Я чекатиму. Поки ви не знайдете мене.
...Разом із її останнім голосом.
…Недосконалий фіолетовий світ був завершений.
.
.
.
(П.П Бле я і забув про цей момент... Бо вона все одно вернеться, що правда Сольранг буде по ітогу знущатись з неї в деякому плані хд.)
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]