Розділ 245 - Осягнення (2)
Від наступного дня столиця Союзу закипіла роботою. Солдати, які досі стояли без діла, мов сухі дерева, тепер невтомно метушилися, готуючись до чогось.
Люди також усі як один допомагали солдатам. Серед усього цього Алон…
— Це занадто-!!
— ……
...Прийшов провідати дітей, яких урятував.
Алон подивився зверху вниз на Аркулайнісіс — ні, на Ар, яка, обвивши хвостом його талію, плакала, наче дитина.
— Чому ти не приходив провідати мене?!
— …Минуло лише кілька днів.
— Усе одно це занадто! Ти міг прийти й учора, і позавчора!
Хлипаючи, Ар все одно висловлювала все, що мала на душі.
— Злазь уже, дурний дракон.
— Не хочу!
Коли Нангвон, який спостерігав за цією картиною з презирливим виразом обличчя, щось мовив, Ар голосно заверещала.
Алон, залишивши Ар, що причепилася до нього, мов цикада, запитав у Нангвона:
— Як вам тут живеться?
— Завдяки вашій турботі, старший брате, ми змогли влаштуватися справді зручно. Щиро дякую.
Нангвон, як і раніше, шанобливо схилив голову. Алон відчув полегшення.
"Добре, що я окремо попросив облаштувати житло для дітей усередині палацу."
Не кажучи вже про Лян-А, Ар чи Рія, у випадку з Нангвоном, якби його залишили зовні, могли б виникнути проблеми, тому він навмисно облаштував їм притулок у палаці.
— До речі, а Лян-А…
— Босе!
Не встиг Алон договорити, як звіддаля до нього вибігла Лян-А. На її обличчі виразно сяяла посмішка.
— Все гаразд?
— Угу, я тренувалася.
— Тренувалася?
— …Угу, оскільки я ще не звикла, мені потрібно трохи потренуватися володіти цим.
Відповіла Лян-А із ніяковою посмішкою. Алон, дивлячись на дівчину, яка ховала обидві руки за спиною, косо опустив погляд донизу.
З-поміж бинтів, якими були перев'язані її ноги, струмувала кров.
— Тренуйся, бережучи своє тіло. Якщо в дійсно вирішальний момент почуватимешся зле, нічого не зможеш зробити.
— Дякую за турботу.
Слідом за Лян-А прийшла й звіролюд-лисиця Рія. Перевіривши стан усіх дітей, Алон далі попрямував…
— Пенія.
— Маркізе, ви прийшли?
...Саме туди, де перебувала Пенія.
— Чи є якісь нові успіхи?
Причина, з якої Алон завітав до неї, полягала в тому, щоб почути думку Пенії щодо підказки, яку він нещодавно отримав від Довон.
— М-м… не те щоб ідеально, але я по-своєму спробувала розшифрувати це.
Пенія знову повторила слова Довон, які їй переповів Алон.
"[По-перше, не чіпляйся за закляття Звергнення Небес, а поміркуй про те, що тобі дійсно потрібно.]"
"[По-друге, не намагайся шукати закони.]"
"[По-третє, карбуй у момент народження.]"
"[По-четверте, зелений божественний Ранг є регенерацією….]"
Закляття, про яке невідома особа попросила Довон, наче заздалегідь знала, що Алон потрапить у минуле.
Алон і сам уже не раз подумки повторював ці слова.
— …На мою думку, ця підказка фактично розшифровується лише як заклик: "створи новий закон і стань чародієм."
— Все ж таки так?
— Маркізе, ви також так думали?
— Я був не впевнений. Однак ти минулого разу казала дещо.
— Про те, що "усі чародії мають потенціал стати богами…", так?
— Так.
Пенія також кивнула у відповідь.
— Щиро кажучи, я також згадала ту фразу й саме так це витлумачила. Ну… зрештою, окрім цього, інакше й не розтлумачиш.
— Більше жодних інших знань здобути не вдалося?
— Тут повно найрізноманітніших книжок, тож я з'ясувала чимало всього… проте щодо сутності чародіїв, їхньої фундаментальної основи, нічого конкретного немає.
— …Сутності?
— Так.
Пенія трохи поміркувала, а потім почала розповідати:
— Згідно зі здобутими мною знаннями, зрештою всі чародії, за винятком тих, які вперше створили закони, розвиваються, передаючи Образ наступним поколінням.
Коли Алон кивнув, заохочуючи її продовжувати, Пенія продовжила:
— Через це про те, яким саме чином чародій стає чародієм… здебільшого написано дуже узагальнено. Хоча інші частини детально розписані. "Наприклад, закони слів чи закони звіролюдей", — пробурмотіла Пенія, а потім раптом вигукнула:
— А! Проте ця частина неодмінно стане вам у пригоді, маркізе.
— Це справді так.
— Правда ж? Дуже допоможе, еге ж?
Вона засяяла очима.
— …Який артефакт ти хочеш дослідити?
Збагнувши приховані наміри Пенії, Алон поставив запитання, і вона хіхікнула.
— Про це я скажу наступного разу. У будь-якому разі, те, що "через процес становлення богом людина стає чародієм", є беззаперечним фактом…
— Отже, саме цей процес залишається загадкою.
— Саме так.
Вона схвильовано видала "М-м-м" і схопилася за голову, ніби це спричиняло їй головний біль.
— Ну… поки ми не проведемо реальний експеримент, важко робити якісь поспішні висновки. У будь-якому разі, це вся моя інтерпретація.
— Зрозуміло.
— …Проте це дійсно дивно. Хіба минулого разу ви не отримали підказку про те, що потрібно досягти 5-го рангу?
— Так і було.
— Але ж ви вже досягли 5-го рангу, хіба ні?
— Оскільки я можу використовувати спалення мани, яке стає доступним лише після досягнення 5-го рангу, можна вважати, що я на самому початку цього шляху.
Адже насправді до прибуття в минуле Алон уже досяг 5-го рангу.
— Можливо, ви відчуваєте подальший шлях, яким слід іти? Нічого такого немає?
— Звісно, ні.
— …Чи підказки взагалі не пов'язані між собою?
У міру того як розмова затягувалася, роздуми Пенії та Алона також тривали.
————
Відтоді минув рівно тиждень.
Протягом цього часу Алон проводив час із дітьми або разом із Пенією розмірковував про закляття. Крім того, вечорами він вислуховував Магріну або коротко спілкувався з Ріне.
Завдяки такій насиченості тиждень минув надзвичайно стрімко, і…
— Усім вирушати!
...Настав час рушати до останнього поля бою.
Військо та цивільні фактично залишили столицю й почали пересуватися.
Це було пов'язано зі Світовим Деревом, яке розташовувалося далі за столицею Союзу. Побоюючись масової різанини, більшість цивільних, які залишалися в столиці, вирушили разом із військом.
Споглядаючи цю безкінечну колону, Алон…
— Ходімо, Хрещений Батьку.
— Так.
...Невдовзі приєднався до колони.
"Тепер залишилося приблизно два тижні."
Якраз коли Алон згадував почуті раніше відомості...
— До речі, маркізе…
— М-м? Що таке?
— Раніше я про це не думала, але куди подівся той?
— …Той?
— …Ну, той, Приймач Базіліора.
— А.
На невимушене запитання Пенії з його вуст вирвався тихий вигук.
Пенія крутила головою в усі боки, роззираючись довкола.
— Що стосується Блекі, ви казали, що він безперервно спить ще від минулого разу, тож я сприйняла це як належне, але Приймач Базіліора взагалі навіть на очі не показується.
Це було саме так, як казала Пенія.
Блекі після прибуття в минуле показувався кілька разів, але відтоді здебільшого спав і майже не з'являвся.
Проте з Базіліорою все було ще складніше: одразу після потрапляння в минуле вона взагалі не показувалася.
Алон негайно перевірив перстень, але…
— …?
Перстень залишався таким, як і завжди.
Потім він направив туди магічну енергію, але жодних змін так і не сталося.
"Що це таке?"
Алон із здивуванням деякий час дивився на перстень.
————
Армія Союзу поступово просувалася до місця, де було розташоване Світове Дерево.
Рівно через два тижні від початку маршу армія Союзу дісталася землі ельфів, Грейніфри, де росло Світове Дерево.
Усе йшло за планом. Вони дісталися Світового Дерева за час, виборений самопожертвою Йонріна, і Світове Дерево, яке зазнало значних ушкоджень, усе ще зберігало свою форму.
Проте існувала одна річ, якої вони не передбачили.
— Я-як віряни Баарми…!
Це були віряни Баарми.
Вони, які зазвичай не мали б змоги ввійти до Грейніфри, вишикувалися в бойовий порядок, ніби тільки й чекали на прибуття армії Союзу.
І цього було замало...
— Баарма…!
Сам Баарма з'явився особисто. Бог, який годувався життями та страхом нелюдських рас, зрощуючи власну могутність.
Демонструючи люту шаленість, на високому й масивному троні, оздобленому плоттю та кістками, він сидів і дивився зверху вниз на армію Союзу.
— И-а-а-а…
— Б-Баарма… тут…!
— В-він же зараз не мав би змоги ввійти…!
— Як узагалі…
Щойно Баарма з’явився, армію Союзу миттю охопила паніка, а кутики губ бога, що сидів на потворному троні, поповзли вгору.
Постать Баарми була надзвичайно химерною.
На його тілі, майже такого самого розміру, як у Довон, тут і там виднілися пащі, що волали, вимагаючи їжі, наче готові проковтнути будь-що.
Його вивернуті червоні очі, подібні до безодні, при одному лише погляді навіювали на людей відчайдушний страх.
У ту мить, коли погляди всіх прикувалися до Баарми...
Хрусь-!
...Під ногу Баарми, що повільно опускалася, потрапив і був розчавлений один із вірян, який низько простягнувся, аби висловити йому хвалу.
Настільки марна й від того ще жахливіша випадковість.
Проте ніхто не наважився заперечити, а віряни, навпаки, ще дужче прихилилися до землі, звеличуючи його.
Аномальний фанатизм ще дужче пригнічував атмосферу.
Невдовзі.
[Ласкаво просимо, мій бенкет.]
Пролунав голос Баарми. Солдати армії Союзу чітко почули слово, що вирвалося з його викривлених губ і стосувалося їх.
Не "вороги", а "бенкет".
Баарма підпер підборіддя кулаком і...
[Досить гарні обличчя. Вирази, від яких тече слина, ідеальні для останнього бенкету.]
...Пихато мовив, і…
— …Як узагалі…?
...Сурангу, який ошелешено пробурмотів ці слова, він адресував глузливу посмішку.
[Що тебе так цікавить? Як мені вдалося потрапити сюди, попри самопожертву тієї виродки Йонрін? Чи, може, те, що я знав, що ви прийдете сюди, і тому чекав на вас?]
Його глузування стало ще виразнішим.
[Відповідь проста. Її самопожертва вже давно втратила свою силу через живі жертви.]
— Живі жертви?
— Так… Щоб затьмарити цю силу, знадобилося справді багато жертв. Через це я навіть не зміг їх з'їсти й усе змарнував.
■■■■■■■-!
■■■■■-!
■■■■■■■-!
Уздовж губ Баарми та на його тілі, пащі, вишкіривши гострі зуби, розразилися регітом.
Суранг міцно стиснув кулаки.
— Якщо так, чому ви не нападали…
Проте його голос миттєво урвався.
Алон також зберігав мовчання. Бо знав відповідь. Бо вже переживав подібне раніше.
Чому його не вбили одразу, а залишили крихту надії.
Бо він почув пояснення.
Від його Апостола.
[Хе-е-]
Збагнувши причину мовчання Суранга, Баарма підвівся зі свого місця й рушив до Світового Дерева.
Щоразу, коли його нога робила крок, тіла вірян, які лежали поруч, розчавлювалися, і вони жорстоко гинули.
Проте ніхто з тих, хто припав головою до землі, не підвівся.
Непорушність.
Моторошно щирий фанатизм дедалі більше гнітив усе довкола.
І нарешті, діставшись Світового Дерева, Баарма погладив величезне дерево.
Дерево, яке вже один раз обгоріло, проте все ще зберігало життя, дерево, значно більше за нього самого, Баарма кілька разів погладив і…
[Це, мабуть, ваша надія.]
...Подивився на армію Союзу, посміхаючись, і…
Хрусь-!
...Встромив свою велетенську руку просто в Світове Дерево.
Трісь-трісь-трісь-!
У ту мить Світове Дерево, яке хоч і на половину, але зберігало життя, миттєво почало роздуватися, і…
БУ-У-У-У-У-М-!!!
...За мить вибухнуло й розлетілося вщент. Надто миттєво. Надто просто.
— ……
Ніхто не міг вільно перевести подих. Погляди солдатів армії Союзу лише марно линули в порожнечу.
Уламки дерева, що раніше було Світовим Деревом, розліталися в усі боки з гуркотом.
Невдовзі Світове Дерево розлетілося остаточно. Поруч із ним Баарма посміхався з виразом обличчя, близьким до захвату.
Лише тоді.
— А…
Тихе зітхання вирвалося з чиїхось вуст. Безмежно безпорадне зітхання.
У той момент, серед розпачу, коли все йшло за задумом Баарми, споглядаючи уламки розтрощеного Світового Дерева...
— …!
...Лише Алон здобув одне осягнення.
Він інстинктивно засунув руку в кишеню й торкнувся.
Того, що вже дуже довго лежало в його кишені.
.
.
.
(П.П Ууу починається перший махач проти бога.)
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]