Розділ 241 - Закляття (4)
На відміну від їхньої першої зустрічі, Магріна постала в охайному вбранні й низько схилила голову.
Алон, який порожньо спостерігав за цим, запитав із виразом обличчя, у якому читалося нерозуміння:
— Ти була ельфійкою?
— Так. Вибачте, що мені довелося приховати свою особистість, Боже. Обставини просто змусили мене так вчинити…
Магріна продемонструвала жалісну посмішку.
Проте Алон усе ще не міг збагнути, чому вона маскувалася під людину.
Адже він і сам уже кілька разів на власні очі переконався, що в Союзі нелюдських рас до людей ставляться далеко не найкращим чином.
— Я не надто переймаюся через те, що ти приховала свою особистість, але хіба перетворення на людину не було небезпечнішим для твоєї власної безпеки?
Таким чином Алон прямо висловив своє зацікавлення. На питання відповів йому Каланда:
— Зазвичай це справді так, але зараз ситуація дещо інша. Адже лише моя донька не зазнала прокляття.
— …Прокляття?
— Так. Дивлячись збоку, цього не помітиш, але всі ельфи насправді несуть на собі прокляття. До того ж це прокляття, яке скорочує тривалість життя вдвічі.
— Тривалість життя… вдвічі?
Каланда видав зітхання й погладив Магріну по голові.
— Зазвичай вищі ельфи на кшталт мене можуть жити понад тисячу років, але через це прокляття ми втратили половину свого віку.
— Це прокляття Баарми?
— Ні. Баарма, безперечно, здатний знищити наш Союз, але він не настільки всемогутній.
— Тоді хто…?
— Нашу тривалість життя забрали чародії.
— …Чародії?
— Так, чародії, які стояли на боці чорних істот. Ні… можливо, їх також слід називати чорними істотами.
Каланда відповідав, але водночас пробурмотів це ніби до самого себе.
— Якщо так, хіба це сталося не до війни з Баармою?
На запитання Алона, Каланда на мить зупинив руку, що гладила Магріну по голові, і…
— Повертайся до своєї кімнати, я завітаю до тебе трохи пізніше.
— …Так, батьку.
Він вислав Магріну з кімнати.
Лише після того, як пролунав глухий звук зачинених дверей, він продовжив говорити:
— Твої слова правильні, це беззаперечний факт. Але… на жаль, світ не завжди дивиться лише на правду.
— Це означає…
— Скажу просто. Ельфи підозрюють Магріну. Вважають її зрадницею, яка заради власного порятунку продала свій народ чорним істотам.
— ……
Алон, втративши слова від подиву, зберіг мовчання.
Магріна, хоч і була не настільки малою, як Лян-А чи Нангвон, усе ще залишалася неповнолітньою дитиною.
Тобто підозри, що поширювалися серед ельфів, були абсурдними для кожного, хто б це не почув.
Здавалося, помітивши цей погляд Алона, Каланда гірко посміхнувся.
— Я й сам це розумію. Наскільки ці підозри безглузді.
— І все ж…
— Але, як я вже казав, світ не завжди дивиться лише на правду.
— ……
На деякий час запанувала тиша, і Алон обережно мовив:
— …Цап-відбувайло?
— Саме так. Хоч усі й розуміють, наскільки безпідставна ця підозра і що такого просто не могло статися, вони все одно шукають цапа-відбувайло. Їм потрібен хтось, на кому можна зірвати власну тривогу й обурення.
Каланда важко видихнув.
— Звісно, не всі такі. Але те, що подібні особи існували, було беззаперечним фактом.
— …Тому вона й маскувалася.
— Так, адже на мою доньку полюють навіть власні співвітчизники.
— Чому лише Магріна не зазнала впливу прокляття?
— Незнання цієї причини якраз і перетворює їхнє безглуздя на "раціональність".
Видавши уїдливий смішок, він ще раз схилив голову перед Алоном.
— У будь-якому разі, щиро тобі дякую. Я й подумати не міг, що колись знову побачу доньку, яку втратив у минулій війні.
— ……
Випроставшись, він ніжно подивився на двері, крізь які вийшла Магріна.
— Для когось вона — цап-відбувайло, на якому можна зірвати злість, але для мене вона — моя єдина, найдорожча донька.
Одразу після завершення розмови з Каландою, Алон повернувся до своєї кімнати й підсумував ситуацію.
— Зрештою за такого перебігу подій у нас залишається два місяці… ні, тепер вже приблизно один місяць, так? Після цього нам доведеться розправитися з Баармою, Хрещений Батьку.
— …Схоже на те.
Видавши важке зітхання "Ху-у", Алон покликав Ріне.
— Ріне.
— Так, Хрещений Батьку.
— Чи немає в Древній бібліотеці відомостей про цю епоху?
На це Ріне на мить прийняла дивний вираз обличчя.
— Я якраз уже шукала й записи справді збереглися, але… боюся, на даному етапі вони не надто допоможуть, Хрещений Батьку.
— Справді?
— Так, там збереглося лише щось на кшталт: "Союз нелюдських рас бився з Баармою".
— Хм-м.
— Інших детальних записів…
Вираз обличчя Ріне ставав дедалі похмурішим. Алон поплескав її по плечу.
— Усе гаразд.
— …Так.
Проте тінь на обличчі Ріне й не думала зникати.
У той момент із клацанням дверей всередину увійшла Пенія.
— Пенія?
— Т-так, маркізе.
Тримаючи в руках цілу гору книжок, що перевищували її власний зріст.
— …Що це за книжки?
Пенія, переминаючись з ноги на ногу, підійшла й вивалила гору книжок на стіл. Лише тоді Алон поставив запитання, а Пенія невпевнено повела очима й випростала вказівний палець.
— Кхм-кхм, у будь-якому разі нам зрештою доведеться розправитися з Баармою, хіба ні? Адже той бог Йонрін також загинув.
— Так і є.
— Тому я подумала, що в книжках, можливо, знайдеться якесь слабке місце Баарми…
У той момент Ріне підійшла до столу й почала зачитувати назви книжок.
— <Магія, яку здійснюють чародії>.
— ……
— <Словник чародіїв Марни>…
— ……
— <Взаємини між чародіями та богами, сутність чародіїв>.
— ……
Однак.
— <Палке кохання чародія…>
— А-а-а-а-а-а-а-а-!!!!!!!
Зачитування назв книжок швидко припинилося.
Бо Пенія видала моторошний крик і сховала книжку за спину. Вона гарячково бігала очима, а по обличчю стікав холодний піт.
Ріне та Алон тим часом із холодно-байдужими обличчями подивилися на Пенію.
Пенія, відчайдушно намагаючись придумати виправдання, белькотіла "М-м… Е-е…", а потім підняла вказівний палець:
— Н-ну, розумієте? Коли ми повернемося в наш час, ми ж ніде не зможемо дістати матеріали про чародіїв, правда? Тому я вирішила проводити дослідження тут, водночас допомагаючи маркізу з дослідженнями… І, можливо, перевірити частини, які можна застосувати в магії…?
— ……
— У будь-якому разі допомога у вашому дослідженні — це першочергове завдання, але, можливо… Дійсно, можливо, тут є матеріали, здатні відкрити абсолютно нові горизонти в магії, тож за їх допомогою я зможу здобути визнання в світі й утерти носа своєму Наставнику?
Проте з її вуст лилося лише незв'язне белькотіння.
Дивлячись на Пенію, яка всіма силами пручалася, Алон запитав:
— …Не заперечую, але ж це стане можливим лише після нашого повернення, хіба ні?
— Це правда. Але я вірю.
— У що саме?
— У те, що ви нам усе покажете, маркізе.
Пенія міцно стиснула кулак із виразом обличчя, який ніби казав: "Гей-гей, я ж вірю в тебе!".
Алон відчув, що це чомусь невідомо як дратує його, однак:
"У будь-якому разі уникнути бою з Баармою не вдасться. Для початку варто поговорити про це завтра й з'ясувати подробиці."
Для початку він дійшов саме такого висновку.
Наступного дня Алон, знову отримавши аудієнцію в трьох королів...
— …Хочете сказати, що зброя знищена?
...Усвідомив, що поточна ситуація значно серйозніша, ніж він гадав.
— Якщо бути точним, вона не стільки знищена, скільки ми переконалися, що вона непридатна до запуску.
Суранга важко зітхнув. Алон спокійно впорядкував почуте у своїй голові.
Причина, з якої бог Йонрін, який очолював Союз, пішов навіть на самопожертву й розгорнув бар'єр, зупиняючи просування Баарми, полягала саме в тому, щоб вибороти час для використання зброї Агатон.
Агатон. Зброя, яку чарівники використовували для знищення чорних істот. Щоб підготувати її до бою з Баармою, потрібен був час.
Проте, на жаль, план Йонріна від самого початку пішов шкереберть.
Під час використання Агатон, Світове Дерево мало поділитися колосальною магічною енергією як джерелом живлення.
Проте, ніби заздалегідь знаючи про цей план, якраз у той період, коли Йонрін пішов на самопожертву, удерлися віряни Баарми. І через них Світове Дерево зазнало значних ушкоджень.
Утім, навіть за умов пошкодження Світового Дерева, вони завершили налаштування, щоб спробувати хоч якось запустити Агатон, використавши магічну енергію людей як джерело живлення, але…
Зрештою Агатон також виявився непридатним для використання.
Тобто виборені Йонріном два місяці часу могли виявитися абсолютно марними.
Вираз облич королів не міг не бути похмурим.
— ……
Якраз коли Алон, поринувши в роздуми, потер лоб...
— Можна мені подивитися на Агатон?
...Ріне, яка досі зберігала мовчання, зробила крок уперед.
— Це не важко, але перевірка показала, що цим пристроєм можуть керувати лише чародії… Зачекай, ти, часом, не чародійка?
На обличчі Суранга з'явилася примарна надія, однак…
— Ні, це не так.
— …І справді, цього не могло бути. Адже всі чародії загинули ще тоді.
Він миттєво знову похмурнів.
Тим часом Алон, згадавши про здібності Ріне, запитав ще раз:
— Усе ж про всяк випадок чи можемо ми перевірити?
Суранг усе ще мав незадоволений вираз обличчя, але невдовзі кивнув і…
— …Гаразд. Ходімо просто зараз. У будь-якому разі за нинішнього становища ми все одно ні про що більше не можемо говорити.
...Він підвівся зі свого місця.
————
Приблизно в той самий момент:
— Зачекайте хвилинку.
Ашір, який досі мовчки спостерігав, втрутився.
— У чому справа?
— Алон чи не міг би піти зі мною окремо?
— …Чому?
— Довон шукає його.
— Пана Алона?
— Так.
Від кивка Ріоша, Алон спантеличився.
— Хто такий цей Довон?
— Я чув від сина, але не думав, що ти справді геть нічого не знаєш… Довон — це божество, яке разом із паном Йонріном очолює Союз. Крім того, наразі він — єдине божество Калгуніаса, яке залишилося.
Алон, знову почувши ім'я Калгуніас, запитав:
— Можу я дізнатися причину, з якої він шукає мене?
— На жаль, щодо цього мені нічого детально не відомо. Мені лиш було сказано, що він хотів би особисто зустрітися.
Коли Ашір легко знизав плечима, Алон на мить замислився, але…
— Ходімо.
Невдовзі він прийняв його пропозицію.
Алон, розділившись із Ріне, вирушив за Ашіром, за межі палацу.
"…Скільки б я не дивився, здається, ніби я це вже десь бачив."
Скільки часу минуло відтоді, як він знову зловив себе на цій думці, споглядаючи палац?
За деякий час після виходу з палацу вдалечінь почав майоріти величезний храм.
На вигляд це був надзвичайно великий та вишуканий храм. Здавалося, його звели велетні. Коли Алон дістався до нього…
— Тоді заходь.
— Ви не підете разом зі мною?
— НІ адже особа, яку він хоче бачити, — це лише ти.
За словами Ашіра, він самотужки ступив до храму.
І саме тієї миті, щойно він постав перед входом…
Гу-у-у-у-у-ух-!!
Ніби на знак привітання, масивні двері самі по собі відчинилися.
Алон повільно ступив всередину.
Йому навіть не довелося йти далеко. Бо він одразу побачив велетня.
Богиню з блакитними очима, яка дивилася на Алона так, ніби споглядала надзвичайно дивовижну істоту.
І…
[…Нарешті настав час виконати обіцянку.]
Відлунав голос богині.
.
.
.
(П.П До речі Йонрін теж богиня. Що стосується короля ельфів Каланда, це ще той уйо--к...)
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]