Розділ 240 - Закляття (3)
Наступного дня. Група Алона дісталася Союзу лише пізно ввечері.
— Хто там!
— Відчиніть браму!
Солдати, які спочатку демонстрували певну настороженість через вигук Рангбана...
— Е-е?
— Ц-це хіба не пан Рангбан?
...Миттєво впізнали його обличчя.
— Н-неможливо!
— Повідомте верхівці! Пан Рангбан повернувся живим!
Заметушилися вони.
Гу-у-у-у-у-т-!
Невдовзі масивна фортечна брама відчинилася.
— Ходімо.
Алон, увійшовши крізь браму за проводом Рангбана...
— А-а-а, Ріанно!! Ти жива-а-а-!!
— Батьку-!
— Ах ти, божевільний виродку! Я ж знав, що ти живий!!
— Та не мели дурниць! Ти ж сам ридав, що я здох!!
— Та я ж казав, що живий!!
...І став свідком бурхливих сцен возз'єднання.
Солдати один за одним кидали зброю й бігли назустріч знайомим обличчям, міцно обнімаючись. Атмосфера вмить стала гамірною.
У той момент. Вдалині з'явився чоловік-звіролюд у вишуканому, старовинному вбранні, який біг у їхній бік.
Звіролюд середнього віку підбіг до Рангбана й ошелешено розкрив рот.
— Рангбане-! Ти й справді живий!
Він міцно обняв його.
— Батьку, так це я.
Рангбан обняв чоловіка у відповідь, називаючи його батьком.
Скільки часу минуло від початку цієї палкої зустрічі? Перш ніж вони встигли виговоритися, батько Рангбана перевів погляд назад.
— …Люди?
Помітивши Алона, він виразно продемонстрував ворожість, однак…
— Батьку, вони врятували мене.
— Що? Це правда? Люди врятували тебе?
— Так, якщо точніше — саме ці особи.
Від пояснень сина його очі приголомшено розширилися.
Якийсь час він мовчав, а потім підійшов до Алона.
— Щиро дякую вам.
Він низько схилив голову.
Несподівано запанувала тиша.
— …Я лише зробив те, що мав зробити.
Хоча раптова тиша навколо викликала в нього здивування, Алон ввічливо кивнув головою.
— Для початку ходімо всередину й поговоримо.
Рангбан, дивлячись на них обох, ніяково посміхнувся й повів групу Алона всередину.
Вони попрямували до величезного міста в самому центрі Союзу. Алон, щойно побачивши його, мимоволі завмер.
Бо йому здалося, що він уже десь бачив це місце. Він спробував пригадати, де саме, але не міг і далі стояти на одному місці, розглядаючи місто.
Невдовзі, зробивши кілька кроків і діставшись палацу, група Алона під час нетривалого двогодинного відпочинку дізналася приголомшливий факт.
А саме —
— …Принц?
— Саме так.
Рангбан, який досі пересувався разом із Алоном, виявився принцом Країни Сходу.
— Е-е?
— …
Пенія, яка витріщила очі в невірі, та Ріне, яка спантеличено нахилила голову, ніби відчувши щось дивне.
Рангбан, який тим часом перевдягнувся з брудних обладунків у вишукане вбрання, притаманне королівській особі...
— Представлюся ще раз. Мене звати Арангіра.
...Елегантно схилив голову.
— …А.
Від цього Ріне, яка ще мить тому насуплювалася, видала вигук усвідомлення, ніби лише тепер усе зрозуміла.
— Ось чому в Древній бібліотеці не було…
Вона пробурмотіла це тихим голосом, чутним лише Алону, що стояв поруч.
Алон подивився на Арангіру.
— Чому ти приховав своє ім'я?
— Строго кажучи, я не приховував його навмисно. Я справді діяв як воїн Чонмудану й не оголошував іншим про своє королівське походження.
— Інші звіролюди також не знали про твоє справжнє походження?
— Більшість — ні.
Відповідь Арангіри була впевненою.
— Чому ти, будучи принцом, приховував походження й діяв як воїн?
— Це традиція, через яку обов'язково має пройти кожен принц Країни Сходу.
— Традиція?
— Так, у нас заведено щонайменше п’ять років жити, приховуючи свою особу, щоб успадкувати престол.
— Тобі вдалося дотриматися цього навіть у такій критичній ситуації.
Арангіра похитав головою:
— Я зробив такий вибір не стільки заради дотримання традиції, скільки тому, що не хотів без потреби спричиняти розбрат. Адже якщо в одній групі є двоє, які можуть стати очільниками, це неминуче призведе до зайвих чвар.
— Зрозуміло…
Алон кивнув головою на знак розуміння, а потім раптом завмер.
— Проте, як для людини, що приховувала походження, солдати біля брами зняли чималий галас, щойно побачили тебе.
— А, це тому, що як Рангбан я здобув чимало заслуг.
— Справді?
— Так, як-не-як, я самотужки дослужився до найвищого рангу серед воїнів Чонмудану.
Пенія, яка слухала його розмову, з дивним виразом обличчя оглянула Арангіру:
— Слова-то правильні, але…
— Так?
— Якось це дратує.
— …
Куточки губ Арангіри ніяково застигли. Проте це тривало лише мить.
— Кхм-кхм… У будь-якому разі, прошу, ходімо зі мною. Я вже дещо дізнався про становище Союзу, але гадаю, вам, пане Алон, теж варто вислухати цю розповідь. А, і можете й надалі називати мене Рангбаном.
— Гаразд.
Ідучи за Арангірою — ні, Рангбаном, група Алона знову рушила.
— …Ласкаво просимо, чужоземний Боже.
Щойно вони увійшли крізь величезні двері палацу, Алон побачив трьох осіб, що сиділи за круглим столом.
Це були ельф, ящіролюд і той самий звіролюд середнього віку, якого він бачив раніше.
На круглому столі стояв розкішно оздоблений трон. Помітивши його, Алон зайшов усередину й привітався.
— Алон.
За проводом Рангбана, Алон сів за круглий стіл, а Пенія та Ріне стали за його спиною, наче охоронці.
Троє, спостерігаючи за ними, перезирнулися.
— Для початку ми також представимося.
Слідом відбулося коротке знайомство.
"Королі своїх країн, чи що?"
Як і передбачав Алон, вони були очільниками своїх рас і водночас тими, хто керував Союзом.
Король Країни Сходу, Суранг. Король ельфів Фільдаґріна, Каланда. Великий вождь, який очолює ящіролюдів, Ріош.
Коли відрекомендування завершилося, першим заговорив Суранг:
— Я вже дякував раніше, але щиро вдячний вам за порятунок мого сина.
Суранг низько схилив голову.
Навіть якщо це минуле, знаючи вагу та цінність поклону короля, Алон повною мірою відчув, наскільки сильно Суранг дорожить Рангбаном.
— Я вже дещо чув від сина: ви шукаєте бога Йонріна?
— Саме так.
Коли Суранг одразу перейшов до справи й Алон підтвердив це, Каланда, який мовчав поруч, промовив із похмурим виразом обличчя:
— Ми щиро вдячні вам за те, що ви витягли наших дорогоцінних співвітчизників із того пекла, однак… на жаль, це прохання виконати буде важко.
— Можна дізнатися причину?
Від запитання Алона атмосфера миттєво стала гнітючою.
— На жаль… бог Йонрін пожертвував собою заради нас.
Розбивши цю атмосферу, відповів Ріош, який досі мовчав.
— …Що ви маєте на увазі. — Першим відреагував Рангбан. Він мав спантеличений вираз обличчя, ніби чує це вперше.
— Я поясню вам нинішній стан справ у Союзі.
З цими словами Суранг із важким серцем почав розповідати про поточне становище Союзу.
Через тридцять хвилин після цього.
— …Ось яка ситуація на даний момент.
Стан Союзу, про який він почув за круглим столом, виявився значно складнішим, ніж передбачав Алон.
Оглянувши мовчазних королів, Алон непомітно легко зітхнув і впорядкував щойно почуте.
Невдовзі після того, як завдяки жертвам драконів, чародіїв і багатьох інших вдалося знищити чорних істот, з боку людського табору вдерлися послідовники Баарми.
Нелюдські раси терміново об'єдналися в союз, щоб протистояти їм, проте через наслідки попередньої битви Союз від самого початку війни й досі важко бився, перебуваючи в меншості.
Місяць тому, коли під час вирішальної битви війна вже мала завершитися поразкою, Йонрін пожертвував собою, вигравши для них ще два місяці.
"Ось чому вони відвели лінію фронту? Щоб підготувати щось?"
Поки він упорядковував думки в голові, Суранг, насупившись, пробурмотів:
— …Якби ті кляті люди не втекли…
Суранг аж зуби зціпив від люті. Побачивши це, Алон запитав:
— Поки я йшов сюди, чув від Рангбана про Союз людських рас. Вони втекли?
— Ні. Вони взагалі не надали жодної допомоги.
— …Навіть не надали допомоги?
— Так, ті кляті виродки, зрозумівши, що Баарма нападає на нас, а не на них, просто відступили вбік. До того ж, дізнавшись про зв’язок Баарми з чорними істотами, вони й далі вдають, ніби нічого не знають… Сволота.
Алон лише тепер збагнув, чому Рангбан виявив відверту антипатію при згадці про Союз людських рас. Він продовжив розпитувати:
— Що означає "Баарма пов'язаний із чорними істотами"?
Цього разу відповів Каланда:
— Буквально те й означає. Починаючи з Апостолів Баарми, вони використовують силу, подібну до чорних істот.
— Силу, подібну до чорних істот?
— Так.
— …Загальну ситуацію я зрозумів, тож зараз у Союзі готуються до вирішальної битви, яка станеться через місяць?
Каланда видав ще важче зітхання, ніж раніше:
— Ми готуємося до вирішальної битви, але становище далеко не найкраще.
— …Є якась проблема?
У ту мить, коли Каланда збирався щось відповісти на запитання Алона...
— …?
...За дверима виникла легка метушня, а невдовзі пролунав стук. До приміщення квапливо увійшов солдат і почав щось шепотіти Сурангу.
— Що…?
Суранг, вислухавши звіт, миттєво насупився, і…
— …Схоже, мені потрібно йти.
— Що сталося?
— Виникла проблема зі справою, яку ми готуємо. Пробачте, але відкладемо розмову на завтра.
Він негайно підхопився з місця й вирушив до виходу.
Поки присутні розгублено застигли серед атмосфери, що миттєво стала тривожною...
— Схоже, мені варто піти за ним.
...Ріош, який так само став серйозним, пішов за Сурангом.
У ту мить, коли Алон також збирався підвестися, оскільки нічого іншого не залишалося...
— Зачекайте.
...Каланда, який залишився, раптом підвів очі на Алона, і…
— Дякую вам.
...Низько схилив голову.
— …?
Від раптової подяки Алон на мить спантеличився.
— Якби не ви, моя донька загинула б.
— Ваша донька?
— Так, он вона йде.
Провівши поглядом за рукою Каланди, він побачив дівчину-людину, яка, ніби чекаючи цієї миті, входила всередину.
Дівчина, яка здавалася чимось знайомою. Поки він спантеличено нахиляв голову...
— …Ти тодішня…?
...Він згадав. Це була дитина, яку він урятував під час попереднього прориву лінії фронту, дівчина-людина, яка найпершою висловила йому вдячність.
Поки Алон порожньо дивився на неї, дівчина посміхнулася й зняла браслет зі свого зап'ястя.
Разом із цим її вигляд почав змінюватися.
Коротке волосся видовжилося, перетворюючись на довгі пасма. Карі очі змінилися на характерні для ельфів блакитні зіниці.
І...
— Вітаю вас ще раз, Боже.
Від подальшого представлення:
— Я — принцеса Фільдаґріна, Магріна.
— …А.
Алон мимоволі видав зітхання.
.
.
.
(П.П Ну що ж, а ось і Магріна, хех.)
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]