Розділ 237 - Втеча (4)
Алон спокійно видихнув і знову подивився вперед.
Нагорі ущелини, солдати тримаючи в руках зброю на кшталт луків та списів, готувалися ось-ось обрушити її донизу.
На скелях, стікаючи слиною, висіли чудовиська з неприродно довгими кінцівками.
А попереду, куди вони мали просуватися, їхній шлях перегороджувала колосальна кількість вірян, від одного вигляду яких миволі виривалося зітхання.
І це було ще не все.
Червоні лози, якими керував Лумурпа й які просто зараз блокували золоті стрижні Ріне, ніби показуючи, що в них усе ще залишається повно сил, тим часом огортали всю цю ущелину.
— Ї-і-і…
— А…
Так утворювалося порочне коло.
Страх породжував розпач, а розпач народжував розпуку.
Вона поширювалася, викликаючи в людях розпач та розпуку, сіючи страх.
Цей безкінечний колообіг відбирав надію в усіх, хто перебував тут.
Саме так, як того бажали ті, хто стояв перед ними.
— ……
Алон холоднокровно оцінив ситуацію.
За таких обставин пробитися крізь цю безглузду чисельність армії та втекти в бік Союзу було фактично неможливо.
Якби вороги попереду були того ж рівня, що й ті, з якими вони мали справу на вівтарях, це ще могло б бути можливим.
Однак це були далеко не якісь випадкові типи.
"Схоже, вони здатні володіти божественністю" — подумав Алон.
Неприємна божественність, що випромінювалася від солдатів.
Вона відверто давала зрозуміти.
Вони були на зовсім іншому рівні, ніж ті, з якими вони зіштовхувалися досі.
І це було ще не все.
"…Апостоли."
Алон насупився й подивився на двох Апостолів, що стояли попереду.
Двоє Апостолів із виразом глибокого захоплення на обличчях були очевидними об'єктами особливої небезпеки.
Сила одного з них вже була продемонстрована, однак здібності іншого все ще залишалися невідомими.
Тобто, навіть якби Алон зараз самотужки вступив у бій, ймовірність втечі була невисокою.
Бо навіть здолавши Апостолів, він усе одно не зміг би впоратися з усіма солдатами тут.
Тому потрібні були зміни.
Зміни, здатні переломити хід подій.
А для цього знову була потрібна надія.
— ……
Алон перевів погляд назад.
Першою він побачив Лян-А, яка стояла із серйозним виразом обличчя.
Далі — Нангвон, який тримав за руку свою сестру.
А за Ар, яка так само тремтіла, виднілися солдати, поглинуті розпачем.
Дивлячись на них, Алон ворухнув губами.
У його голові виринали й зникали безліч слів, здатних підняти їхній бойовий дух.
Що краще сказати?
Яку промову виголосити?
Як розірвати цей ланцюг розпачу?
Протягом менш ніж миті. Алон роздумував, зважував і знову замислювався, а потім…
— …Рангбане.
— Так.
— Покладаюся на тебе.
Зрештою, він зробив вибір.
— Що?
Не казати жодного слова.
Натомість...
Трісь!
...Продемонструвати дією.
Не відповідаючи Рангбану, який перепитав із нерозумінням, Алон просто розміреними кроками ступив уперед, вивільняючи божественність.
Трісь-бз-з-з-т-!!!!
Чорне пальто увібрало в себе блискавки, і водночас попелястий світ умить залило синє сяйво.
На його голові виросли два роги.
У його чорних очах замиготіли блискавки.
Зрештою перед ними постав Бог Грому, який раз за разом рятував нелюдські раси з кризи.
Однак Алон знав.
Цього було недостатньо.
Цього було замало, щоб розвіяти розпач солдатів за його спиною.
Цього було замало й для того, щоб вщент знищити вірян Баарми, які після трансформації Алона негайно приготувалися до атаки.
Саме тому.
— Ху-у…
Алон зробив ще один крок уперед.
■■■■■■-!!!!!
Коли Алон оповився блискавками, чудовиська з різким гидким вереском ринулися в бік солдатів.
У відповідь Пенія розгорнула широкомасштабний щит, створивши захисний бар’єр.
Вони врізалися в цей бар'єр і зупинилися.
Однак під захистом бар'єра перебували лише війська.
Алон, який вже ступив уперед, назустріч армії Баарми, опинився за межами бар'єра й природно підставився під небезпеку.
■■■■■■-!!!
Усвідомивши це, чудовиська швидко розвернулися й кинулися на Алона, за лічені миті опинившись у безпосередній близькості.
У ту мить.
— Лютий Мороз…
Алон ворухнув пальцем.
Трісь-трісь-трісь-!!!!
З наруча Алона вирвалася темна мана, і довкола нього почав вирувати крижаний холод.
Це була магія, яку Алон застосовував щоразу, коли бився із сильним ворогом.
Магія, створена лише для того, щоб мати змогу стояти на території "Лютого Морозу", якщо через обмеження втратить здатність використовувати магію.
Проте зараз усе було інакше.
Трісь-бз-з-з-т-!!!!
Блакитні блискавки, що виривалися з розгорнутого Лютого Морозу, вражали струмом чудовиськ навколо Алона, миттєво вбиваючи їх усіх.
■■■■■!!!!
Моторошний крик.
Однак чудовиська, що опинилися у зоні Лютого Морозу, безпорадно перетворювалися на вугільно-чорний попіл.
— …! Усі в атаку-!
Спостерігаючи за цією картиною, Лумурпа квапливо закричав, але…
У ту саму мить за спиною Алона з'явилися шість рук.
Одночасно віряни, отримавши наказ Апостола, узгоджено ринулися, щоб убити Алона.
Трісь—
Перший Льодовий Вавилонський жест складає формуючий жест.
Перше, що здобув Алон у дослідженнях із Пенією після отримання божественності, була метаморфоза.
Другий Льодовий Вавилонський жест складає формуючий жест.
Однак метаморфоза не була тим результатом, який Алон спочатку прагнув отримати.
Це було лише плодом випадковості, а мета досліджень Алона від початку полягала в іншому.
Невдовзі, вслід — третій Льодовий Вавилонський жест.
Це було дослідження магії, що використовувалася у стані, оповитому божественністю.
Присвятивши цьому дослідженню надзвичайно багато часу, Алон зрештою лише після прибуття сюди зміг дійти висновку.
Потім четвертий Льодовий Вавилонський жест.
Факту того, що магія, використана під час володіння божественністю, набуває природи божественності.
— ……
Алон подивився вперед.
Віряни, які за наказом Апостола вже підійшли впритул, підняли зброю, щоб відсікти Алону голову.
Сотні чудовиськ, випущених зі скель, топтали тіла своїх обпалених соратників і кидалися на нього.
Істоти, просякнуті фанатизмом, що витріщали моторошні очі.
Проте навіть серед цього, Алон, який склав п'ятий Льодовий Вавилонський жест, подивився на небо.
На небі висіли грозові хмари, що ще густіше забарвлювали попелястий світ.
Створена ним.
Магія, оповита природою божественності.
І... У ту мить, коли шостий Льодовий Вавилонський жест склався у формуючий жест.
-Метаморфоза.
-Льодовий Вавилонський жест. Шість Пут.
-Громовий Лід.
Разом із шепотом Алона блискавка вдарила з неба.
Трісь-трісь-!
Блискавка, що замикала все всередині.
————
Рангбан відчував розпач.
Ні, не лише він.
Усі, хто перебував тут, відчували розпач.
Це було природно.
Адже солдати ворога з легкістю переважали чисельність союзників, а головне — тут були Апостоли.
Апостоли Баарми.
Ті абсурдні істоти, кожна з яких могла самотужки протистояти понад сотням солдатів Союзу й вступити в бій навіть із богами Союзу, перебували тут у кількості аж двох осіб.
Рангбан вважав, що всьому настав кінець.
Адже хоч би яким сильним був Алон, протистояти двом Апостолам було практично неможливо.
Тому він і перебував у розпачі.
…Поки світ не розколовся навпіл.
— Щ-що…?
Рангбан мимоволі пробурмотів і подивився вперед.
Там була колосальна крижана квітка, створена блискавкою.
— ……
Потім із порожнім виразом обличчя подивився вгору.
Величезна блискавка, що вдарила з неба, не зникла, а зберегла свою форму, розділяючи світ навпіл.
І це було ще не все.
Усередині цієї крижаної квітки перебувала незліченна кількість вірян, які ще мить тому люто кидалися в бій.
І не лише віряни.
Один з Апостолів, який ще мить тому був сповнений упевненості, також застряг усередині крижаної квітки з виразом обличчя, що виражав повне нерозуміння того, що сталося.
А перед нею…
— ……
...Стояв чоловік.
Чорне пальто, що майоріло на вітрі, міцно стиснуті губи.
Чоловік, який просто зберігав мовчання — ні, постать Бога.
— А…
З вигуком одного з присутніх, погляди всіх одночасно прикувалися до чоловіка.
Чоловік, який велично стояв, розділивши світ на ліву та праву частини.
В очах солдатів, які дивилися на його спину, більше не було ані страху, ані розпачу.
Страх, що досі панував над ними, тепер…
————
— Кха-а-а-а-ак-!!!
На відміну від Апостола, зачиненого в крижаній квітці, Лумурпа, якому ледь вдалося вирватися із зони ураження блискавки, але який втратив праву руку.
Почувши його пронизливий крик…
— !!
— Н-неможливо…
…Страх перекинувся на вірян.
Вираз облич вірян, які насолоджувалися думкою про полювання на нелюдські раси, забарвлювався жахом.
Серед солдатів, які ринулися вбивати Алона, поширювався страх.
Порив, створений химерним фанатизмом, випаровувався.
Спостерігаючи за цим, Рангбан...
— !
...Лише тепер збагнув.
Значення слів "Покладаюся на тебе", промовлених Алоном раніше.
На губах Рангбана розквітла посмішка.
Він міцно стиснув меч у руці.
Наче тіло, обтяжене розпачем і важке, мов намочена водою вата, й не було його власним, він стиснув меч дужче, ніж будь-коли.
— Усі, до бою!!
Гучно крикнув Рангбан.
Від цього солдати, які порожньо дивилися на спину Алона, отямилися й одночасно схопилися за зброю.
На їхніх обличчях більше не було страху.
Не відчувалося й розпачу.
Так само й розпуки.
Натомість.
В очах усіх закарбувалася інша емоція.
Надія.
Беззаперечна надія виразно сяяла.
— Побратими! Підніміть зброю!
Рангбан вигукнув ще раз, піднімаючи руку зі зброєю.
Він упевнено дивиться на тих, хто стоїть поруч.
Надія кличе надію.
Міцно стиснута зброя.
Рішучий погляд, спрямований на охоплених страхом вірян.
Ділиться надією з іншими.
— Не бійтеся!!
Від його слів у всіх в очах заграла відвага.
— З нами —
І нарешті...
Трісь-трісь-трісь-!!!!
У ту мить, коли крижана квітка, що ув'язнила Апостолів та вірян і розколола світ на ліву й праву частини, розлетілася, здіймаючи сніжно-білу заметіль.
Вони побачили.
Лід, що вибухнув, розсікаючи небо, відтіснив попелясту темряву й дарував світло.
Світло, якого вони не бачили так довго.
Сліпуче сонячне проміння.
І, спостерігаючи за спиною Алона на тлі цього сліпучого сонячного світла...
— Бог із нами!!
...Гучний вигук Рангбана відлунав так, ніби у нього ось-ось розірветься горло, і…
---------------------------------!!!!!!!!
Солдати, видавши ґромовий клич, ринулися в бік вірян.
Зберігши символ надії у своїх серцях.
.
.
.
(П.П Ууууу, мочилово.)
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]