Розділ 235 - Втеча (2)
Очільник однієї з Чотирьох Великих Фракцій.
Очільник Проклятих чаклунів.
Король проклять Чончжу.
— Щиро, щиро дякую.
Дивлячись на Нангвона, який безмежно дякував за поточну ситуацію й раз за разом низько вклонявся, Алон, хоч і спантеличено міркував, чому той опинився тут, знову спіймав себе на думці:
"…У дитинстві він виглядав досить пристойно."
Зовнішній вигляд Нангвона, якого він бачив у Психоделії, відрізнявся від нинішнього.
Химерні татуювання на обличчі та вивернуті очі.
І той довгий шрам від хірургічного шву, що тягнувся від щоки до правої ключиці й слугував його візитною карткою.
Якби не ці деталі, різниця була б настільки разючою, що важко було б уявити його Чончжу.
Як взагалі можна було пов'язати лисого Чончжу, чиє обличчя було суцільно вкрите шрамами, із цим красивим юнаком перед очима?
Якби він не чув свого часу, що саме його сестра стала тригером, через який той перетворився на Короля проклять, то, можливо, взагалі б у це не повірив.
— Пане Алон, ви збираєтеся забрати й цього хлопця?
Здивування тривало лише мить, коли збоку пролунав голос Рангбана, просякнутий ворожістю.
Нангвон, який ще мить тому міцно обіймав сестру, квапливо вигукнув:
— Б-благаю вас… Не кидайте нас. Ми відрізняємося від північних демонів.
— Демони є демони, які ще "інші демони" можуть бути?
Від цієї холодної відповіді обличчя Нангвона забарвилося розпачем.
Алон спробував відтворити расу Нангвона у своїх спогадах.
"Напівдемон, чи не так?"
Напівдемони.
Раса, про яку на момент початку оригінального сюжету Психоделії було відомо лише те, що вона вимерла кілька століть тому.
Більше інформації в пам'яті не виринало.
Хай скільки часу він провів у грі, він не заглиблювався в неї настільки, щоб пам’ятати всі подробиці світоустрою, зокрема й ті, що стосувалися далекого минулого.
З діалогу між Рангбаном та Нангвоном можна було принаймні вибудувати приблизне уявлення про ситуацію.
Трохи поміркувавши, Алон подивився на Нангвона, який поринув у розпач.
— Ми заберемо його.
— …Ви хочете сказати, що заберете напівдемона?
Рангбан перепитав із виразом обличчя, що випромінював повне невір'я.
Алон кивнув головою:
— Так.
— Прошу вибачення, але дозвольте сказати слово, пане Алон. Він — напівдемон. Напівдемони — підступний народ, і ніколи не знаєш, коли вони вдарять у спину.
— Я, я не такий!
Нангвон заперечував це всім своїм тілом.
Однак, незважаючи на ці відчайдушні жести, викривлене обличчя Рангбана так і не розгладилося.
— Напівдемони небезпечні. Крім того, якщо облишити мої власні почуття, присутність напівдемона в колоні втікачів не принесе нічого доброго. Особливо в такій скрутній ситуації, як зараз, коли немає й найменшої надії…
Безумовно, у його словах був сенс.
Якщо суспільне сприйняття напівдемонів було таким же або навіть гіршим, ніж у Рангбана, то залучення Нангвона до групи було в усіх відношеннях кепським вибором.
Навіть якщо відкинути особисту неприязнь, приводів для заперечення вистачало.
Проте, навіть зважаючи на всі ці ризики, Алон уже твердо вирішив урятувати Нангвона.
Після того як на коротку мить запанувала тиша.
— Усе одно заберемо його...
...Алон спокійно мовив.
— …Ви серйозно?
Рангбан перепитав ще раз.
Алон розумів його почуття, але все одно кивнув:
— Усі, хто перебуває тут, у однаковому становищі. Ніхто з них не бажав бути сюди притягнутим, а потрапивши в полон, зазнав жахливих страждань.
Вони бачили й пережили настільки несамовиті жахіття, які важко й уявити.
— Тож мені не хочеться відмовляти комусь у допомозі лише через те, що він належить до іншої раси.
Вирішувати, рятувати чи ні, лише за расовою ознакою?
Це все одно що створювати всередині пекла ще більше пекло.
— Ми заберемо його.
"Якби моя голова працювала трохи краще, я міг би підготувати переконливіші слова" — коротко подумав Алон, але…
— …Я зрозумів...
...Рангбан зрештою кивнув.
— Однак… Навіть якщо хлопця ми заберемо, від цієї дівчини доведеться відмовитися.
— Н-ні, не треба…!
Нангвон перелякався ще дужче, ніж раніше.
Хлопчик із почервонілими від сліз очима міцно обняв тіло сестри, ніби в жодному разі не збирався її відпускати.
Алон замість нього запитав у Рангбана:
— Чому?
Погляд Рангбана спрямувався в один бік:
— …Ці виродки з Баарми вже зіграли з нею злий жарт. Подивіться на її ноги.
Коли Алон опустив погляд, він і справді побачив на нозі дівчини величезне яйце, що в'їлося в плоть і пульсувало.
— Це…
— Це одна з божественних сил Баарми. Щойно подібне "яйце" у будь-якій формі проникає в тіло, дівчина змушена буде постачати йому поживні речовини, поки цей паразит не народиться.
— …Що станеться, коли паразит народиться?
— Носій помре. Крім того, якщо ми тягатимемо носія із собою, то викриємо наше місцеперебування перед вірянами Баарми.
— Хочеш сказати, що наше місцезнаходження відстежуватимуть?
— Звичайним вірянам це не під силу, але рівня єпископа — цілком.
— Ц-це брехня…
Від пояснень Рангбана обличчя Нангвона, який ще мить тому плекав надію, жахливо спотворилося.
— Це не брехня. Якби я хотів збрехати, то змалював би напівдемонів у куди підліших барвах.
Але суворий вираз обличчя Рангбана ще раз підтверджував, що його слова були правдою, і…
— Кхек-кхек!
Сестра Нангвона, яка ще мить тому важко й уривчасто дихала, почала кашляти.
— Сестро, сестро…!
З очей Нангвона рясно покатилися великі сльози.
Дівчина, повільно погладивши мокру від сліз щоку молодшого брата, подивилася на Алона:
— Щиро… дякую вам.
— …
— Знаю, що це безсоромно з мого боку, але… подбайте про мого брата… Щиро дякую вам.
Вона просила залишити її, але обов'язково врятувати її молодшого брата.
З очей дівчини, яка вичавила з себе останні сили, беззупинно лилися сльози.
Її маленький братик не міг навіть вголос заридати й лише міцніше обійняв сестру.
Спостерігаючи за братом і сестрою, Алон миволі глибоко зітхнув і підвів погляд угору.
Небо все ще було попелясто-сірим.
І під цим попелясто-сірим небом зароджувалося надто багато трагедій.
Коли ця важкість і туга почали забарвлювати в сірі тони навіть його душу…
— Хрещений Батьку...
— …Що таке?
— Ви хочете врятувати цю дівчинку?
...Тихо запитала Ріне.
Алон повернувся до неї:
— Є якийсь спосіб?
— Це… Можливо, зараз його ще вдасться відокремити. — мовила Ріне, яка, не виражаючи жодної емоції, просто спокійно розглядала ногу дівчини.
— Я також так думаю.
Пенія підтвердила її слова, кивнувши головою.
Ріне зробила ще крок до дівчини:
— Цей паразит зараз висмоктує життєву силу носія, перетворює її на певну енергію, а потім знову вводить її в організм. Мабуть, він намагається стати органом, необхідним для підтримання життя носія.
— …Щоб його не змогли відокремити?
— Саме так. Однак цей процес ще не зайшов надто далеко, тому відокремити його цілком можливо. Проте…
— Проте?
— Для повного видалення потрібно вирвати його з корінням, але паразит уже пустив глибокі корені в ногу цієї дівчини. Тобто, щоб урятувати їй життя, доведеться відрізати ногу.
Зважаючи на ситуацію, філігранна робота була неможливою.
Зрештою, не залишалося нічого іншого, окрім як ампутувати все місце, де розмістився паразит.
Хоч це й давало лише примарну надію, щойно з'явився бодай такий спосіб…
— Ні, можливо, вдасться зберегти й ногу. — мовила Пенія, яка досі була занурена в глибокі роздуми, і…
— А… А-а…
...Очі Нангвона невдовзі переповнилися надією.
————
Відтоді як вони прихистили Нангвона, минуло рівно два тижні.
У підсумку сестру Нангвона вдалося успішно врятувати, навіть не ампутуючи ногу.
Це стало можливим завдяки божественному Рангу Каланнон.
"Здається, цей паразит створений за допомогою слабкого божественного Рангу. Від початку магія та божественність протиборствують одна одній, тому якби ми спробували витягнути його магією, її життя опинилося б під загрозою, але з божественним Рангом Каланнон це можна зробити безпечно" — сказала Пенія.
Пішовши за порадою Пенії та використавши божественність Каланнон, Алон без особливих труднощів зумів урятувати дівчинку.
І…
— …Старший брате, я приніс їжу.
— Не варто було так турбуватися…
— Ніяк ні. Я неодмінно хочу бути корисним старшому брату хоча б у таких дрібницях.
Завдяки цьому в Алона з'явився ще один "молодший брат".
Надзвичайно шанобливе ставлення.
"Вивернуті очі, виявляється, теж можуть так сяяти" — подумав Алон із незвичайним подивом, приймаючи солодку печену картоплю, яку йому простягнув Нангвон.
— Дякую.
— Не варто дякувати. Я служитиму вам усе життя.
— …
Слова "Не варто доходити до такого" вже майже вирвалися самі собою, але, дивлячись на Нангвона, який рішуче й міцно кивав головою, сповнений непохитної волі, він так і не зміг їх висловити.
Алон також спантеличено кивнув йому у відповідь.
У той самый момент...
— А!
...Обличчя Лян-А, яка також несла солодку печену картоплю, напевно збираючись віддати її Алону, викривилося.
— Гей! Зараз моя черга!
— Яка ще "моя черга"? Ти надто довго вовтузишся, тож я приніс їжу, поки старший брат не зголоднів.
Це стало приводом для сварки між Лян-А та Нангвоном.
Якщо згадати про їхню майбутню могутність і становище, то вигляд цих двох істот, здатних у серйозній сутичці знищити пару країн, які тепер запекло сперечалися, наче на землю зійшли П'ять великих гріхів, на мить сповнив Алона благоговінням, але…
— …Пане Алон, ви були тут.
Алон рушив назустріч Рангбану, який прийшов його знайти.
— Яка ситуація?
— Все чудово. Особливо цього разу серед уцілілих багато людей, а частка полонених солдатів із Союзу вища, ніж цивільних.
Це були непогані новини.
За два тижні Алон здійснив напади ще на понад п’ять вівтарів, окрім того, де врятував Нангвона, і звільнив звідти людей. Завдяки цьому тепер у сховищі перебувало значно більше людей.
— Крім того, завдяки вам, пане Алон, бойовий дух також на досить високому рівні.
— Завдяки мені…?
— Так. Адже Бог самою лише своєю присутністю слугує опорою для людей.
Від слів Рангбана, Алон згадав той момент, коли ці люди почали називати його "Богом".
"Здається, уперше це було, коли я врятував Нангвона" — подумав він.
Відтоді Алон кілька разів лікував на вівтарях людей у такому самому стані, як сестра Нангвона.
Уперше це був драконід.
Потім — раса, вкрита суцільними рогами, яку навіть Алон бачив уперше.
І нарешті — якийсь ельф.
Завдяки цим дивовижним видовищам
Алон шанувався серед них як Бог.
Алон не став заперечувати цей факт.
Адже, просто не заперечуючи цього, він міг отримати чимало вигоди просто зараз.
Судячи з того, що окремий божественний Ранг ще не сформувався, Віра поки не накопичувалася у вигляді нового Рангу, проте від самого лише того, що його називали Богом і покладали на нього надії, атмосфера у сховищі, яке раніше охоплювала тривога, помітно покращилася.
Адже в їхніх очах, сповнених тривоги та розпачу, починала спалахувати, хай і дуже квола, але надія.
— Однак… Є не лише добрі новини.
— …Ось як?
— Так, швидше за все, незабаром сторона Баарми також почне діяти.
— І справді, ми лютували протягом двох тижнів, тож їм уже час ворухнутися.
— Насправді кількість вівтарів, окрім цього, перевищує кілька десятків, тож можна було б дати собі ще трохи часу, але…
— Хочеш сказати, що краще підготуватися заздалегідь.
— Саме так. Тому… Схоже, нам потрібно якнайшвидше зібрати вівтарі докупи й просуватися вгору.
— Скільки місць ще залишилося?
— Якщо брати до уваги лише околиці, то залишилося приблизно три місця. Коли ми врятуємо всіх, хто там перебуває, зможемо збирати людей дорогою нагору. І…
Рангбан, ненадовго завагавшись, мовив:
— Щодо Далми…
— Ти щось чув про батьківщину Лян-А?
При цьому він ненадовго замовк, а потім...
— Щодо цього я маю дещо повідомити вам.
...Обережно почав говорити.
З дещо похмурим виразом обличчя.
————
— Що ти сказав?
Хідан, який за наказом Червоного Місяця вирушив на північ і лише зараз повернувся, почув справді химерну новину.
Ні, вона була не просто химерною.
Щонайменше з того, що чув Хідан, це були надзвичайно неприємні, суворі й здатні накликати лихо слова.
Тому він із серйозним виразом обличчя ще раз перепитав Юну.
Однак відповідь, що повернулася…
— …"Великий Місяць"… покинув цей світ.
— Це… неможливо…
...Вона не змінилася.
Хоч скільки б він перепитував, все залишалося без змін.
Надто, надзвичайно розпачливо.
І…
— …Іншим Місяцям уже доповіли?
— Ні, але… оскільки інформація почала просочуватися ще п'ять годин тому, то, мабуть, за день-два…
Від подальших слів Юни, Хідан замовк.
Адже він інстинктивно усвідомив, що станеться, коли ця чутка пошириться.
— …
Очі Хідана почали нестримно тремтіти.
.
.
.
(П.П Я навіть хз що казати, розділ такий що коментаря не найшлось, хоча кумедно з того що Лян-А ревнує, що увагу Алона, може в неї забрати Нангвон.)
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]