Розділ 234 - Втеча (1)
— Чи… не міг би ти виконати одне моє прохання?
Одразу після того, як він усвідомив, що це місце було минулим 700-річної давнини.
Голос Лян-А пролунав якраз тоді, коли Алон із гулом в голові намагався прийняти цей факт.
Алон поки що відповів:
— Кажи.
— …Ти, часом, не міг би відвести мене до Далми?
— До Далми?
— Угу… Там, ну, там моя родина…
Лян-А крадькома спостерігала за його реакцією.
Однак розум Алона все ще був прикутий до факту, що це місце — минуле.
"Імовірності, що це помилка, немає?"
Він подивився на Ріне.
Вона все ще з серйозним виразом обличчя була занурена в роздуми.
У нього виникло відчуття, що її висновок не може бути помилкою.
Адже в голові Ріне містилася більшість інформації, за винятком тієї, перегляд якої коштував надто дорого.
"Тут і справді минуле, і ця дівчина — також справжня Пеккві з минулого?"
Лян-А все ще знервовано перебирала замазаний поділ сукні.
Спостерігаючи за нею, у нього знову виникло запитання.
"Тут вона має сиве волосся та фіолетові очі."
Наскільки він знав, Пеккві мала сиве волосся від початку, але…
Тепер, тобто перед тим, як потрапити в минуле, Пеккві, яку він бачив, мала чорне волосся.
Змінений колір волосся.
"Звісно, вигляд у неї був точнісінько такий самий. Але як так сталося?"
Думки ставали дедалі заплутанішими.
— Я, я віддам тобі свою душу!
Однак, перш ніж його роздуми встигли заглибитися, пролунав вигук, який обірвав ланцюг думок.
— …Про що ти кажеш?
— Це ж через плату, правда? Якщо ти відведеш мене до Далми, я віддам тобі свою душу!
Алон на мить здивувався, що вона мала на увазі під словами "віддам душу", та швидко обміркував усе й відповів:
— Плата не потрібна.
— А…
Вона сприйняла це як відмову?
З вуст Лян-А вирвалося зітхання.
Невдовзі.
У її фіолетових очах, які досі з останніх сил намагалися демонструвати сміливість, почали бриніти сльози.
Бачачи це, Алон квапливо продовжив:
— Я просто допоможу тобі, тож не хвилюйся надто сильно.
— Е-е… С-справді?
— Так.
Опинившись у такій несподіваній ситуації, Алон, по правді, не надто міг дозволити собі допомагати іншим.
Однак якщо це місце й справді було минулим…
Створення позитивного зв'язку з Пеккві безумовно мало б стати значною допомогою в майбутньому.
"Можливо, саме через цей зв'язок вона тоді й допомогла мені."
Точно це не було відомо, але ймовірність існувала.
Алон легенько поплескав дівчину по плечу на знак підтримки:
— Тому не тривожся надто сильно.
Тоді губи Лян-А розкрилися в невірі.
— Чому…?
— …?
— Чому ти допомагаєш без плати?
Вираз обличчя, у якому змішалися радість та сумнів.
Алон замислився, що йому варто сказати.
"У майбутньому ти станеш неймовірно сильною очільницею однієї з Чотирьох Великих Фракцій, тож я хочу заздалегідь повісити на тебе борг і підвищити рівень прихильності."
Він не міг висловити це прямо у вічі.
Трохи поміркувавши, Алон зрештою прийняв рішення:
— Це доброзичливість.
— …Доброзичливість?
— Так.
Хоча сумління дещо мучило, наразі це була найкраща відповідь.
Він роздумував, чи не зробити це боргом... але це була відповідь, сформована після хитрого розрахунку, що на дитину доброзичливість спрацює значно позитивніше.
— О, зрозуміло-!
На щастя, це спрацювало чудово, і дівчина з набагато світлішим виразом обличчя кивнула, а потім відійшла.
— О-оце місце — минуле?
Ніби тільки й чекаючи цього, Пенія затремтіла в приголомшенні.
— Так, імовірно.
— Е-е-е? Цього не може бути! Згідно з розрахунками, нас у жодному разі не могло викинути в минуле!
— Це точно минуле. Те, про що зараз розповідає Рангбан, — це події 700-річної давнини.
— Хі-і-і-ік-!
Пенія, яка своїм виразом обличчя відкрито кричала: "Нам реально капєц!!!!"...
— …Хм-м?
.... Але невдовзі видала звук "Хм-м-м?", ніби щось згадавши, і покликала Ріне:
— Слухайте, пані Ріне. Якщо це місце справді приблизно 700 років тому, хіба це не період, коли все ще існували чародії?
— Ні, їх уже не повинно бути. Однак… їхня спадщина цілком могла б дещо залишитися.
Від слів Ріне очі Пенії на мить завмерли в одній точці.
Пі-пі-пі-пі-пік-!
Пенія гарячково щось обчислювала, аж здавалося, ніби чути роботу механізму.
"Подорож у часі, та ще й здобутки чародіїв…? До того ж 700 років тому — це якраз кінець Епохи Забутих Богів, коли більшість історії було втрачено, тож якщо здобути звідси бодай декілька відомостей про чародійство…?"
Дзінь-!
Сяючі блакитні очі Пенії, яка закінчила розрахунки, забарвилися в золотистий колір.
— О-о-о-ох…
Пенія дивилася в абсолютно порожнє повітря, а куточки її рота блаженно розпливалися в посмішці.
Спостерігаючи за її реакцією людини, зануреної в екстаз, Алон запитав:
— Тобі так подобається?
— Н-ну, не те щоб аж так подобається… Просто тут відкривається стільки можливостей! Я б сказала, мене захоплює сама думка про все це… Хм-хм-хм… Подорож у минуле, дослідження спадщини чародіїв та можливість опублікувати результати, розумієте?
— …Ну, позитивний настрій — це непогано, але ми взагалі зможемо повернутися?
Насправді Алон також розраховував на те, що вони повернуться, і саме тому вирішив завести дружні відносини із Лян-А.
У той момент.
— А.
Тихе зітхання вирвалося з вуст Пенії, і невдовзі пролунала абсолютно природна відповідь:
— Так.
— …? Справді?
— Справді?
На запитання Алона та Ріне, які перепитали із щирим здивуванням, Пенія знизала плечима:
— Так, це можливо! Звісно, це за умови, що ми знайдемо Шимон, і маркіз зможе належним чином керувати простором і часом за моїми вказівками, але…
— Як саме ми зможемо повернутися в майбутнє?
— Хм-хм, для початку поясню коротко. Пам'ятаєте, я минулого разу казала, що Шимон — це простір, уже створений посеред просторово-часової нестабільності?
Пенія справді так казала.
— По-перше, у моїй гіпотезі немає помилок. Єдине, чого я не врахувала у своїх розрахунках, це те, що створений простір не зміниться під час руйнування простору й часу.
— Створений простір не зміниться?
— Так, я ж казала? Оскільки ми перебували на поверхні створеного простору, ми не мали б зазнати впливу.
Коли Алон кивнув, Пенія продовжила пояснення:
— Саме це припущення й було проблемою. Я вважала, що оскільки простір і час зруйнувалися, але залишковий простір не тріснув, ми не зазнаємо впливу.
— …До цього моменту я зрозумів, то як саме ми повернемося?
У відповідь на запитання Алона, Пенія розчепірила пальці.
— Усе просто. Потрібно довільно зруйнувати простір і час, а потім довільно налаштувати значення Шимону.
— Це взагалі можливо?
— Зазвичай це неможливо. Але…
Пенія видала хихотіння: "Ху-ху-ху", — і гордо випростала плечі:
— Я ж казала вам? Коли ми прямували до Шимону, я дослідила, наскільки цей Шимон реагуватиме на магію маркіза.
— …Невже.
— Правильно! Це означає, що значення простору й часу, створені на той момент, точно закарбовані в моїй голові!
Триумфально постукуючи себе по голові, мовила Пенія.
— О-о-о…
Коли Алон видав вигук захоплення, Пенія видала "Кхм-кхм", і її губи набули характерної котячої форми.
— У будь-якому разі, щойно знайдемо Шимон, з поверненням додому проблем не буде!
Однак.
— Це справді чудова новина… Але що ми робитимемо, якщо Шимону не виявиться?
— …Е-е?
Від несподіваного запитання Ріне, Пенія, яка щойно випромінювала велич, миттєво застигла.
— Цю… частину я… не врахувала…
Вона проговорила це, нишком спостерігаючи за їхньою реакцією.
— Для початку головне — знайти Шимон.
Щойно Алон договорив це...
— Я повернувся.
...Повернувся Рангбан.
— На жаль, я мало що знаю про Шимон, але мені відоме схоже явище.
— Тобі відоме?
— Так.
Алон зміг почути від Рангбана досить цікаву історію.
— Кажеш, це подібно до здібності, яку використовує Баарма?
— Так. Я не знаю, чи це Шимон, але коли входиш у портал, з'являється світ, суцільно залитий фіолетовим сяйвом. Крім того, наскільки мені відомо, у Союзі також є особа, здатна використовувати таку здібність.
— …Хто це?
— Це божество на ім'я Йонрін, яке було одним із п'яти богів Калгуніаса. Наскільки мені відомо, воно також здатне використовувати силу, подібну до сили Баарми.
Калгуніас.
Алон знову згадав, що це місце — минуле, коли почув знайоме ім'я.
— Тоді, якщо ми попрямуємо до Союзу, то зможемо зустрітися з богом Йонріном?
— Саме так, але на даному етапі повернення до Союзу… фактично неможливе.
— Чому?
— Це місце спочатку було територією наших рас, але тепер воно близьке до самого серця Баарми. Тобто, щоб вирватися звідси й дістатися Союзу, доведеться пробиватися крізь передові війська, але…
— Бракує військових сил?
На слова Алона, Рангбан кивнув головою:
— Добре було б знайти обхідний шлях, але, наскільки мені відомо, такого немає. Та навіть якби він був, його, мабуть, уже перекрили. До того ж пересуватися в момент, коли навіть невідомо, як розгортається ситуація на фронті, було надто небезпечно.
Поки Рангбан зітхав, Алон запитав:
— Тобто вважатимемо, що на даному етапі немає жодного способу дістатися Союзу?
Трохи поміркувавши, Рангбан обережно мовив:
— …Єдиний спосіб усе ж існує.
— Який саме?
— Урятувати представників нелюдських рас, які перебувають на інших вівтарях.
— Є інші вівтарі?
Рангбан кивнув головою:
— Так, лише тих, про які мені відомо, понад десять. Якщо вдасться поповнити там наші сили, то ми цілком зможемо прорватися крізь передову й утекти до Союзу.
"Крім того, із силою, яку продемонстрував пан Алон, пробити шлях не буде надто складно" — висловив свою думку Рангбан.
У цей момент у розмову втрутилася Пенія, яка досі мовчала:
— Чи є якісь моменти, які слід урахувати під час реалізації цього способу?
— Це, безперечно, час. Просто зараз на вівтарях немає сильних вірян, але якщо проблеми виникатимуть одна за одною, фанатичні лицарі та апостоли, відряджені на передову, почнуть збиратися сюди.
— Тоді слід вважати, що процес уже розпочався?
— Якщо розглядати реалістично, малоймовірно, що вони спустяться лише через знищення одного вівтаря, але якщо врахувати навіть це…
Рангбан трохи замислився й відповів:
— У нас є приблизно місяць часу.
Замислений Алон невдовзі кивнув головою:
— …Іншого способу немає.
Як і казав Рангбан, напрямок був обраний у бік порятунку людей із вівтарів та втечі до Союзу.
Відповідно, Алон визначив загалом дві мети.
Перша — попрямувати до Союзу, зустрітися з богом Йонріном і попросити використати здібність, пов'язану з Шимоном, щоб вирватися з минулого.
Друга — ставитися якнайкраще до Пеккві, тобто Лян-А, та вибудувати з нею гарні стосунки.
Адже вибудувати дружні стосунки з майбутньою очільницею однієї з Чотирьох Великих Фракцій було вигідно за будь-яких обставин.
Крім того, він думав, що було б чудово завести зв'язки з представниками довгоживучих рас, які з'являлися в "Психоделії", але не робив це цілеспрямованою метою.
Адже Алон вважав, що серед знайомих йому персонажів на даному етапі ніхто не перебуває в полоні на вівтарях.
…Безперечно, він так вважав, але…
— Дякую, щиро дякую! За те, що врятували мене та мою сестру… Щиро…!
Через два дні після розробки плану.
Алон негайно діяв, розправився з вірянами на наступному вівтарі й тепер дивився на врятованого хлопчика.
Хлопчик виплакував сльози, міцно притискаючи до себе дівчинку, наче вона була найціннішим скарбом.
Алон урятував дівчину від зазіхань гвалтівників просто перед тим, як це мало статися.
Заплакане обличчя хлопчика було густо вкрите химерними татуюваннями.
І хлопчик, якого врятував Алон, був…
— …Можна дізнатися твоє ім'я?
— Нангвон. Мене звати Нангвон.
— …
— Дякую, щиро дякую вам…
У майбутньому цей хлопчик стане очільником Проклятих чаклунів — однієї з Чотирьох Великих Фракцій.
"…Чому він тут?" — подумав Алон у заціпенінні.
.
.
.
(П.П Нангвон і Деус, це біба і боба, типу .)
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]