Розділ 233 - Загибель (3)
Дівчина порожньо дивилася на чоловіка перед собою.
Чоловіка, оповитого блакитними блискавками. Перед ним тим часом збиралися віряни Баарми.
Спочатку десятки. Згодом — сотні.
— ■■■■■■■■■!!
Після того як пролунав ріг, чий звук нагадував людський крик, на цьому вівтарі почала збиратися незліченна кількість вірян.
Зовсім як тоді, коли вони напали на її село...
— Т-тікайте… Тікайте…
Вона інстинктивно відчула жах і силою витиснула голос, що застряг у горлі.
Так само й очі іграшок, які ще мить тому тікали, забарвилися розпачем. Те, що вони так зібралися, означало, що сьогодні звідси ніхто не вийде живим.
Тому.
Спостерігаючи, як віряни вже опинилися просто перед чоловіком, вони видали гірке зітхання.
Загалом чисельність є надзвичайно важливим фактором у війні. Якою б сильною не була окрема особа, вона не зможе здолати більшість.
Як це сталося з її селом. Як це сталося з її батьками. …Як це сталося з її расою.
Хоч би якою винятковою силою володіла людина, одна рука не зможе зупинити десять. Перед насильством переважної кількості, сильний зрештою стає лише звичайною людиною.
Дівчина з виразом, сповненим жаху, дивилася позаду чоловіка.
Позаду нього вже бігла незліченна кількість вірян, заповнюючи цей широкий прохід, щоб убити чоловіка.
Гуркіт тупоту від нищівної кількості ніг кидав її в паніку. Крики, які вони видавали, знову й знову нагадували дівчині спогади, подібні до травми.
І в ту мить, коли солдати дісталися чоловіка й зібралися замахнутися списами, вона побачила. Постать чоловіка, оповитого блискавками, на мить сліпучо спалахнула. І...
Трісь-бз-з-з-т-!!!!
Блискавку, стиснуту в руці чоловіка.
Блискавка, яка ненажерливо розкидала свої розряди на всі боки, ніби намагаючись поглинути увесь цей світ, умить спопелила вірян, які кинулися, щоб розправитися з чоловіком.
Невдовзі чоловік кинув блискавку. Дуже лаконічно й просто, однак...
Гуп-!
...Ніби виголошуючи вирок.
І краєвид, який вона змогла побачити після того, як вибухнуло сліпучо-біле світло, що ледь не засліпило дівчину...
— …Га?
...Був чистим пейзажом. У її полі зору більше не було видно вірян. Не було видно й закривавленої зброї, яку вони носили із собою. Не видно було й жорстоких прикрас, створених ними задля принесення своєї віри.
Там просто стояв чоловік. З абсолютно незворушним, спокійним виразом обличчя. Чоловік, який розвіяв її жах і страх.
— ……
Сива дівчина порожньо дивилася на спину цього чоловіка. Ніби намагаючись закарбувати її у своїй пам'яті. Порожньо.
Хрусь-г-г-г-г-т-!!!
У попелястому світі золоті стрижні, які не втратили свого сліпучого золотого сяйва, звивалися в різні боки. Одразу після того, як вони вбили останніх чоловіків, що насувалися...
— …На цьому все, здається, ворогів більше немає.
— Ось як.
Це був звіт Пенії, яка ще мить тому спрямовувала ману для сканування оточення. Алон глибоко зітхнув і озирнувся навколо.
Усюди, куди сягав його погляд, ті, кого ще кілька хвилин тому винищували, мов іграшок, істоти зі зброєю, дивилися на Алона з виразом обличчя, у якому химерно змішалися надія та страх.
"…Чи правильним був цей вибір?" — подумав він.
Спостерігаючи за цією картиною, Алон мимоволі поставив собі це запитання.
Якщо міркувати суто з позиції Алона, він розумів, що зроблений ним вибір навряд чи можна назвати правильним.
Він навіть не знав, кого саме щойно вбив. До того ж він не розумів, чому вони так жорстоко полювали на нелюдські раси, наче на іграшки.
Тобто Алон урятував їх, не маючи жодної інформації.
Однак це не означало, що Алон урятував нелюдські раси, на яких полювали, зовсім бездумно.
Причина, з якої він спустився сюди й урятував їх, полягала в тому, що за допомогою Ока Спостереження, яким володіла Ріне, він заздалегідь переконався у відсутності тут сильних істот.
Звісно, хоч скільки перевіряй, ворогувати з противником, чиї сили невідомі, у ситуації, коли ти навіть не знаєш, де перебуваєш, було не найкращим вибором.
Проте навіть так Алон не шкодував про свої дії. Навіть якщо це вибір і не найкращий, він вважав його правильним.
— Перепрошую…
Якраз коли він про це розмірковував, позаду пролунав тихий голос.
Коли Алон розвернувся, там стояв вовк-звіролюд з довгим рваним шрамом на правому оці.
Щойно Алон розвернувся, той одразу ж опустився на коліна й...
— Дякую, що врятували нас!
...Вдарив чолом об землю.
Поки Алон на мить спантеличився...
— Д-дуже дякую!
— Дякуємо!
— Дякую!
— Дякую…
...Слідом за вовком-звіролюдом інші нелюдські раси один за одним почали ставати на коліна й висловлювати подяку.
Незважаючи на стать і вік, усі нелюдські раси схилили голови до землі.
Дивлячись на це, Алон мовив:
— Ріне, ти зможеш зняти кайдани?
— Я якраз щойно закінчила аналіз, тож можу зняти їх прямо зараз, Хрещений Батьку.
— Тоді покладаюся на тебе.
— Так.
Ріне одразу ж легко ворухнула рукою й щось пробурмотіла. Тоді кайдани, надіті на руки представників нелюдських рас, почали зі брязкотом відмикатися.
— К-кайдани!
— Вони знялися!
Кайдани миттєво зникли. Дивлячись на свої звільнені руки, вони переповнилися зворушенням.
Алон вирішив, що першочергово потрібно покинути це жахливе місце.
— Для початку покиньмо це місце.
— Якщо ви шукаєте місце неподалік, де вас не помітять ці фанатики Баарми, довірте це мені.
Першим визвався вовк-звіролюд, який найпершим схилив голову перед Алоном на знак подяки.
Щойно кайдани були зняті, він, наче звикший до цього, пішов попереду на схід.
Прокрокувавши майже цілий день, вони дісталися однієї печери.
— Тут фанатики нас не помітять. У цій місцевості все ще зберігається захист божества, тож ці фанатики не можуть сюди увійти.
Мовив Вовк-звіролюд, який привів представників нелюдських рас та Алона до печери.
Лише тоді Алон почув його представлення.
— Я запізнився з представленням перед благодійником. Я воїн Чонмудану, на ім'я Рангбан.
— Алон Палатіо.
Рангбан низько схилив голову. Невдовзі він обережно заговорив:
— Можу я про щось запитати?
— Про що саме?
— Ви прибули з боку Союзу людських рас, щоб допомогти нам?
— Союз людських рас?
— …Виявилося, що ні.
Від реакції Алона, Рангбан глибоко зітхнув, ніби так і знав. Коли на його обличчі з'явилася слабка антипатія, Алон запитав:
— Якщо можливо, ти міг би пояснити ситуацію?
— Пояснити?
— Так. На жаль, ми не зовсім обізнані з поточною ситуацією.
— …Що ви маєте на увазі?
Рангбан спантеличено нахилив голову, ніби абсолютно не міг цього зрозуміти. Алон ненадовго замислився, чи варто відкривати правду, але невдовзі зізнався:
— Ми опинилися тут з Об'єднаного Королівства через нещасний випадок.
— …Об'єднане Королівство.
На слова Рангбана, який розмовляв так, ніби чув абсолютно чуже слово, Алон відповів:
— Так, ти хіба не знаєш?
— Щодо місця під назвою Об'єднане Королівство, перепрошую, але я чую це вперше.
— Це місце, що межує з Імперією.
— …Перепрошую, але я не зовсім розумію, про що саме ви говорите.
Від слів Рангбана, Алон відчув щось дивне.
"…Хіба це місце не на боці Імперії?"
Алон був упевнений, що це саме так. Адже він знав, що в "Каліпсофобії", де місцем подій була Імперія, було чимало кривавих і жорстоких історій.
Однак те, що Рангбан не знав про Імперію, було дивним.
"Хоча я й чув, що в «Каліпсофобії» є первісні племена, сформовані далеко від Імперії, або навіть місця, що складаються з островів…"
"Але навіть зважаючи на це, як можна не знати про Імперію?" — замислився він на мить.
— У будь-якому разі, оскільки ви, схоже, не знаєте поточної ситуації, я поясню її.
Рангбан почав розповідати все по порядку.
Пояснення тривало досить довгий час.
— Підсумовуючи в кількох словах: люди, які вірять у бога Баарму, розв'язали війну проти нелюдських рас і безжально вирізають їх, щоб збирати Віру?
— Так, саме так. Тому ми сформували союз, щоб протистояти цьому Баармі, але… наразі нас безпорадно відтісняють.
Можливо, згадавши вельми неприємні спогади, Рангбан сильно насупився.
"Група фанатиків Баарми, які безрозбірно вбивають нелюдські раси, щоб отримувати Віру…"
Алон обмірковував ім'я Баарма, але нічого конкретного на думку не спадало.
"Чи була в «Каліпсофобії» група фанатиків під назвою Баарма?"
Зрештою Алон похитав головою.
Він не грав у цю гру. Однак бачив чимало спойлерів та різних дописів про "Каліпсофобію".
Тому якби Баарма був відомий, у голові Алона неодмінно залишився б бодай один рядок.
Принаймні він мав би пригадати бодай схоже ім’я, але не міг згадати нічого.
Крім того, причина, з якої Алон відчував ще більше здивування, полягало в тому, що масштаб війни між групою фанатиків Баарми та союзом був значно більшим, ніж очікувалося.
"Якщо масштаб на даному етапі такий великий, то було б природно, якби я пам'ятав бодай щось пов'язане з цим…"
Поки він роздумував, Рангбан ворухнувся.
— Чи не могли б ви зачекати хвилину? На всяк випадок я повністю замаскую сховище й повернуся. Через поспіх ми не влаштували належного зовнішнього захисту.
— Хіба ти не казав, що тут є захист бога, тому вони не можуть увійти?
— Що краща підготовка, то краще. Я повернуся якомога швидше.
Він схилив голову й невдовзі рушив кудись.
"Якщо подумати про це, можливо, Ріне щось знає?"
Зрештою думка Алона дійшла до Древньої бібліотеки Ріне.
Подивившись у бік Ріне, він побачив, що вона має серйозний вираз обличчя, ніби про щось згадала.
У ту мить, коли Алон збирався покликати Ріне,
— Е-е… перепрошую…
Непомітно сива дівчина підійшла зовсім близько.
Її фіолетові очі сяяли в темряві, ніби відбиваючи місячне світло. Дівчина вагалася, потираючи брудний поділ сукні, а потім:
— Дяку-дякую, що врятували мене.
Вона низько схилила голову.
Злегка затремтілий голос дівчини відлунав у просторі.
Дівчина безперервно перебирала замазаний поділ сукні, ніби намагаючись придушити тривогу. Дивлячись зверху вниз на її сиву маківку, Алон...
— ……
...Виявив рану, яка, хоч і була вилікувана магією Пенії, усе ж залишилася.
— Ти в порядку?
— А, ах! Так, усе добре…
Ніби намагаючись показати, що вона здорова, дівчина перебільшено випростала плечі. Це був жест, у якому відчувалися як жалість, так і зворушлива старанність.
— Як тебе звати?
— Ля… Лян-А.
Коли її запитали про ім'я, плечі дівчини знову злегка опустилися.
— Лян-А… Лян-А…
Алон кілька разів проговорив це ім'я про себе. Це було гарне ім'я.
А потім...
— Лян-А?
— Так… Е-е, перепрошую, щось… не так?
Дивне відчуття дежавю ковзнуло в його голові.
Алон знав це ім'я.
Так. Він однозначно його знав.
Попорпавшись у своїх спогадах, Алон невдовзі...
— …А.
...Згадав, чиє це було ім'я. Його очі безвільно розширилися.
Тиша заповнила простір.
Заспокоївши думки, Алон обережно заговорив:
— Лян-А, можна запитати про одну річ?
— А, е-е? Так, можна.
— …До якої раси ти належиш?
— До раси?
— Так.
На запитання Алона куточки очей Лян-А злегка опустилися, ніби вона згадала щось неприємне, однак:
— До пеккві…
Тихо пробурмотіла вона.
На цю відповідь Алон стиха видав звук і подивився на її лоб.
На її лобі росли дуже маленькі, але беззаперечні роги.
— Наскільки мені відомо, пеккві використовують духовне ім'я, яке не повторюється в жодного іншого представника цієї раси. Це правда?
Запитав Алон про всяк випадок.
— Е-е… правда… Звідки людина це знає…?
З дещо здивованим виразом обличчя відповіла Лян-А.
Алон мимоволі пирхнув від сміху. Адже він усвідомив, ким була істота перед ним.
Він знав ім'я Лян-А.
І... Сива дівчина-пеккві з фіолетовими очима, яка мала це ім'я, наскільки знав Алон, була лише одна.
— Ха.
Один із Чотирьох Великих Фракцій і володарка Нічної ходи ста демонів...
— Хрещений Батьку, схоже, це місце, імовірно…
— Минуле?
— Так. Приблизно 700 років тому…
...Бо це було ім'я Королеви Пеккві.
Алон лише тепер усвідомив.
Це місце було минулим 700-річної давнини.
.
.
.
(П.П Дам вам спойлер, поведінка Лян-А з Алоном, і іншими, це як небо і земля... хд.)
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]