Розділ 231 - Загибель (1)
Алон дивився вперед із порожнім виразом обличчя.
Краєвид перед ним залишався незмінним.
Перед очима розкинулося попелясто-сіре небо, повністю затягнуте пилом. Земля під ногами була глибоко потріскана й розсипалася на порох із кожним кроком, немов попереджаючи, що жодне живе створіння не зможе прижитися в цьому місці.
Без сумніву, ця картина досконало втілювала поняття "зруйнований світ".
— Ху-у...
Алон змусив свій розум стабілізуватися, придушуючи замішання, що наростало, і зробив паузу, щоб оглянути навколишню місцевість у спробі оцінити їхнє поточне становище.
— Де… це місце?
Поки Алон оглядав околиці, Ріне спантеличено насупила брови й опустила руку до землі.
Ґрунт, який вона зачерпнула, розсипався, наче попіл, і спостерігаючи за цим, Алон продовжував обмірковувати ситуацію.
"Невже це те саме місце, де Агві щойно напав на нас?"
Алон швидко відкинув цю думку.
Це явно було не так.
Бій із Агві стався посеред розпеченої сонцем пустелі, а не в цій спустошеній порожнечі, де кожен рух погрожував перетворити все на ніщо.
Тож чи міг світ так кардинально змінитися за той короткий проміжок часу, який Алон, Ріне та Пенія провели всередині Шимону, розправляючись із Агві?
Це також здавалося вкрай малоймовірним.
Хіба що в континент "Психоделії" врізалася комета розміром із Землю або сталося щось іще масштабніше, імовірність знищення цілого світу за такий короткий час була практично нульовою.
І, наскільки було відомо Алону, подібна подія ніколи раніше не відбувалася в Психоделії.
— Ху-у...
Прорахувавши все до цього моменту, Алон важко зітхнув, перш ніж знову спокійно оглянути навколишнє середовище.
"Це дещо відрізняється від внутрішнього світу, який я спостерігав, коли зустрівся з Кайласом."
На перший погляд цей пейзаж мав таку вражаючу схожість із внутрішнім світом, що він ненадовго припустив, ніби вони могли опинитися саме там.
Але при детальнішому розгляді виявлялася ледь помітна відмінність.
"Утім, його фундаментальна природа справді здається подібною."
Алон повернувся до своїх супутниць.
Пенія белькотіла щось, здавалося, переживаючи затримку мислення, а Ріне мала змучений вираз обличчя.
— Ріне.
— Так, Хрещений Батьку.
— Ти маєш уявлення про те, що тут відбувається?
— …
Ріне повільно похитала головою у відповідь на запитання Алона.
— …Вибачте, Хрещений Батьку. У Древній бібліотеці немає жодних записів про таке, і я не маю негайного способу самостійно збагнути цей феномен.
Почувши її пригнічений тон, Алон швидко здогадався, що знання про цей феномен Шимону, ймовірно, були обмеженими.
— Нічого не вдієш. Не переймайся через це надто сильно.
— Так…
Потім Алон перевів увагу на Пенію.
Вона схопилася за голову й застогнала, наче та крутилася сама собою.
Її чоло було глибоко насуплене, вона була повністю занурена в думки.
— Ти маєш якісь гіпотези щодо того, що могло статися?
Пенія відповіла на запитання Алона змученим стогоном:
— Річ не в тому, що в мене немає гіпотез… а в тому, що їх надто багато…
— …Надто багато?
— Так… ха-а...
Прошепотівши: "Дай мені хвилину, щоб упорядкувати думки", Пенія поринула в глибоку медитацію.
Після відчутної паузи вона нарешті заговорила знову:
— Говорячи відверто, це не та пустеля, у якій ми щойно перебували.
— До цього висновку я й сам уже дійшов. То де ми тоді?
— Для цього існує безліч варіантів.
Пенія ненадовго завагалася, перш ніж продовжити:
— Як тобі відомо, ми змусили просторово-часову структуру Шимону зруйнуватися, щоб виштовхнути Агві за його межі, правильно?
— Саме так.
— І ти виконав це за допомогою своєї магії.
— Правильно.
— …Я підозрюю, що під час виконання щось пішло не так. Успішно розвалити простір та час і виштовхнути Агві вдалося, але…
— Ми також зазнали впливу, тому що перебували всередині Шимону?
Пенія кивнула головою:
— Наразі це найлогічніше припущення, яке я можу зробити. Нас однозначно зачепило, але як саме цей вплив проявився, важко з'ясувати.
— Тож ось чому ти згадала, що маєш надто багато гіпотез.
— Так. Оскільки сам простір та час був порушений.
— Якщо твоя гіпотеза правильна, це означає, що ми можемо бути в абсолютно іншому вимірі?
Пенія зробила паузу, видавши стурбований звук, а потім обережно похитала головою:
— …Ні, не думаю. Це могло б бути правдоподібно для Агві, чия фізична форма вже розривалася на незліченні фрагменти.
— Тоді що це?
— Якщо розглядати інший шлях, можливо, нас перенесло в інший часовий проміжок. Але навіть це здається малоймовірним.
Пенія прочистила горло й пояснила детальніше:
— Згідно з дослідженнями Магічної вежі, Шимони формуються через просторово-часове викривлення, спричинене певною аномалією. Іншими словами, хоча вони й неприродні, це все одно "вже існуючі простори".
— …І?
— Якби Шимон залишився нестабільним після прориву, тоді, можливо. Але оскільки це був уже стабілізований простір, шанс того, що нас викинуло в іншу епоху, надзвичайно низький.
Вона додала, що це спирається на точність досліджень Магічної вежі, але наразі це здавалося ймовірним.
— …Тож ти припускаєш, що найімовірніший сценарій — це те, що ми перебуваємо в іншому місці, а не в іншій епосі.
— Саме так. Навіть якщо це не був наш запланований результат, цілком можливо, що Шимон спрацював як своєрідний транзитний пункт і… хм-м?
Посеред розмови Пенія раптово згадала щось, задумливо потираючи підборіддя.
"Транзитний пункт… Якщо дослідити це належним чином, це могло б значно просунути дослідження телепортації…? Якщо це вдасться, досягнення буде не лише революційним, а й фінансовий прибуток… як мінімум—" — забурмотіла вона собі під ніс.
Очі її раптом розширилися, ніби вона дійшла глибокого одкровення.
— Якщо це вдасться, хе-хе, я стану першою, хто опанує просторову магію, — те, чого не зміг досягти навіть Азір…!
Пенія почала зловісно хихотіти, явно втішаючись вельми приємними мареннями.
І потім...
— Маркізе! Наразі нам потрібно якнайшвидше визначити наше місцеперебування.
Її очі запалали від збудження, коли вона почала квапити Алона рухатися.
— …Хіба ми не можемо просто повернутися крізь Шимон?
Алон, збираючись зробити крок уперед, мимоволі прошепотів запитання.
Тому що... Шимон, який ще мить тому яскраво пульсував, зник без сліду.
— Він зник.
— Його було тимчасово дестабілізовано магією.
— Це означає, що якби ми залишилися всередині, він повернувся б до свого нормального стану?
— Це не так. У той момент, коли його порушили, він, швидше за все, став хаотичним. Навіть якби ми залишилися всередині, нічого доброго з цього б не вийшло.
У найгіршому випадку викривлений Шимон міг бути поглинутий самим простором та часом, що призвело б до такої ж долі, як і в Агві, уточнила Пенія.
— …Отже, зрештою, ми повинні дослідити це детальніше.
— Саме так.
— Тоді поки що рухаймося вперед.
Покинувши місце, де зник Шимон, Алон зробив свій перший крок у зруйнований світ.
Не маючи уявлення про своє місцеперебування, Алон цілий день подорожував на південь.
Дивлячись на пейзаж, який без кінця тягнувся перед ним, він поринув у роздуми.
"Де саме ми перебуваємо?"
Усі незліченні гіпотези, які займали його розум протягом дня, були відкинуті.
Як би сильно він не рився у своїх спогадах, він ніколи не зустрічав подібного пейзажу в грі.
Після цілого дня роздумів Алон нарешті дійшов найлогічнішого зі свого погляду висновку.
А саме... Це місце було не на Східному Континенті, де розташовувалося Об'єднане Королівство, а скоріше частиною Імперії.
Імперія. Регіон, недоступний у "Психоделії" — грі, у яку грав Алон.
Натомість він слугував сетингом для іншої гри, створеної тими ж розробниками, — "Каліпсофобії".
З того, що знав Алон, «Каліпсофобія» мала значно темнішу атмосферу, ніж «Психоделія», вирізняючись більшою кількістю насильства та похмурими розповідями.
Хоча сам він у неї ніколи не грав, будучи захопленим "Психоделією", він володів принаймні базовою інформацією про неї.
"…Якщо цей світ у кілька разів темніший за Психоделію, то існування подібного місця не мало б шокувати."
З цим усвідомленням Алон виробив стратегію.
У спільноті "Психоделії" часто з'являлися дописи з заголовками на кшталт "Імбові предмети, які можна здобути в Психоделії з Каліпсофобії".
Завдяки цьому він приблизно розумів місцерозташування артефактів, корисних для чародіїв.
"Якщо я зможу їх здобути, це безумовно буде вигідно."
Поки Алон був глибоко в роздумах...
— Маркізе! Подивіться туди!
...Голосно закричала Пенія.
— …Це—
— Дим! Там має бути поселення!
За її голосом Алон спрямував погляд уперед і підтвердив стовп диму, що піднімався вгору.
— Ходімо перевіримо.
— Так, Хрещений Батьку.
Без вагань Алон рушив до місця, на яке вказала Пенія, а Ріне йшла поруч із ним.
Невдовзі вони досягли края скелі, з якої відкривався вид на джерело диму.
І в ту мить, коли Алон подивився вниз... він повністю замовк.
І не лише він.
— …Га?
Навіть Пенія, яка із захопленням підганяла його, оніміла.
— …
Ріне, яка йшла поруч із ними й опустила погляд донизу, також застигла в приголомшеній мовчанці.
Те, що вони спостерігали...
— …Що це таке?
...Було односторонньою різаниною.
Натовп нелюдських істот, зв’язаних і відчайдушно намагаючись утекти, безжально проштрикували, наче звичайні іграшки.
Люди... ні, істоти, які лише мали людську подобу, — чинили нещадну різанину.
————
Колонія, зазвичай залита пекучим сонячним світлом, була незвично огорнута темними хмарами.
Причина була простою — це був сезон дощів, який бував лише раз на рік.
І все ж, незважаючи на затягнуте хмарами небо...
— .....
Сольранг, стоячи спиною до неба, не звертала на це жодної уваги й просто виляла хвостом.
Її збудження було викликане однією людиною — Алоном.
Кілька тижнів тому її повідомили, що Алон покинув маєток.
Це означало, що незабаром він прибуде до Колонії.
Через це Сольранг останнім часом перебувала в надзвичайно радісному настрої.
"Що мені зробити, коли прибуде Господар?"
Її хвіст замахав ще енергійніше.
Сольранг зазвичай не любила довго роздумувати.
Але це був виняток.
"Хм-м~ Чи варто нам цього разу відвідати східний ресторан? Ми завжди були надто зайняті іншими справами, щоб піти разом, але я впевнена, що Господар отримає задоволення."
Сама лише ця думка змусила губи Сольранг вигнутися у широкій посмішці-півмісяці.
"А після цього, можливо, ми могли б завітати до західних руїн? Кажуть, там немає на що особливо дивитися, але вночі руїни вирівнюються з Чумацьким Шляхом, створюючи захоплююче видовище. Господар напевно полюбить це."
Її хвіст, зазвичай непорушний, тріпотів, наче легкий весняний вітерець.
"Точно! Нам також варто вирушити в подорож разом. Куди нам піти? Я хочу провести якомога більше часу з Господарем, тож, можливо, нам варто вирушити аж до самого кордону? Чи відвідати місця, які я завжди хотіла побачити? Хм-м — де було б найкраще~?" — міркувала вона.
Сама лише думка про Алона змушувала її вуха навострюватися до неба.
Навіть коли темні хмари згущувалися, кидаючи тіні на кабінет і роблячи його схожим на сутінки, вираз обличчя Сольранг ставав світлішим, а її посмішка ширшала.
Наспівуючи мотивчик, занурена в радісні марення...
Стук, стук.
Раптовий стукіт у двері привернув її увагу, і вона відразу впізнала, хто прийшов.
— Л—Лайм?
— Пані Сольранг…
— Хм-м? У чому справа~?
Сольранг неквапливо розтягувала слова.
Але.
— …У мене є інформація, яку я мушу передати.
Голос Лайм був напруженим, несхожим на її звичайний тон.
Глухий удар —
Наспівування Сольранг припинилося, коли вона нарешті розвернулася.
І тоді вона побачила обличчя Лайм.
Воно було затьмарене тінями глибокої тривоги.
— …Що сталося?
Запитала Сольранг.
Але Лайм лише відкрила рот, не в змозі вимовити й слова одразу.
— Що сталося?
Знову запитала Сольранг, її голос був твердим.
— Маркіз Палатіо…
Повагавшись, Лайм нарешті вимовила...
— Загинув.
Потім вона опустила голову.
І в ту саму мить...
Крап — крап — крап-крап —
Крізь підсилюваний шум дощових крапель...
— …?
Голос Сольранг затремтів.
Голос настільки крихкий, ніби він міг розбитися на друзки в будь-яку секунду.
.
.
.
(П.П Хоч і знаю що Алон живий і в порядку, але все одно вкотре сумно із-за Сольранг, котра про це не знає...)
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]