Розділ 23 - (Армійський спогад)
Північні пустки, регіон занадто суворий для підтримки життя, був скутий вічною холоднечею, що пробиралась до самих кісток.
У цій безплідній, забутій богом глушині, назавжди пофарбованій у монохромні кольори нескінченною завірюхою, лежав поранений чоловік.
Яскраво-багряна пляма залляла хутро там, де була відірвана його права рука, а ліва очниця зяяла порожнечею.
Цим чоловіком був Хілкан, один із восьми великих вождів варварів, який тепер чекав на смерть після того, як його здолали підступні лицарі «Калібана».
Проте навіть коли життя покидало його, погляд палав чистою, непідробною люттю.
— Ці безчесні пси…! — викрикнув він, хоча його гнів народився зовсім не через поразку.
Для варварів загинути в бою було славним кінцем, гідною долею.
Лють Хілкана викликав саме боягузливий спосіб перемоги над ним — він потрапив у засідку, обманутий фальшивою пропозицією лицаря провести чесний поєдинок.
— Кха! — кров потекла по губам Хілкана, коли світ навколо нього почав темніти.
Сірий пейзаж розплився в небуття, а виття пронизливого вітру стихло в його вухах.
Попри весь гнів, його свідомість невпинно затягувало в порожнечу.
Якраз коли все мало поглинути мовчання, Хілкан ледь чутно вимовив ім'я свого божества:
— Ультультус…!?
У ту саму мить час, здавалося, зупинився.
Його згасаючий зір загострився; дикий північний буревій знову заревів у вухах, а розум, що вже вислизав, почав повертатися.
[Дитя крові] — линув голос.
[Промов моє ім'я. Воззови до великого імені, яке ти шанував. Поклич мене, і я дарую те, чого ти прагнеш.]
Наче підкоряючись божественній силі, Хілкан у трансі прошепотів:
— Ультультус…
І в цей момент бог усміхнувся.
————
«Якось після пробудження я став сірим кардиналом Астерії» — почувши фразу, яка ідеально пасувала б як назва твору, Алон закрив роззявлений рот і щось пробурмотів собі під ніс. Проте приємне відчуття, яке він відчував лише мить тому, повністю зникло.
"Що це за безглузді балачки?"
Буря розгубленості вирувала в голові Алона, поки він намагався осмислити плітки, які щойно підслухав.
Для нього це було абсолютно нелогічно.
Якби він регулярно зустрічався з герцогинею Альтія чи графом Зенонія, які зараз якраз створювали нові політичні угруповання, він міг би зрозуміти, звідки ростуть ноги у цих чуток.
Проблема полягала в тому, що Алон жодного разу не мав аудієнції з цими дворянами.
Він лише раз, мигцем бачився з герцогинею Альтія, коли вона ще була юною леді на балу, а щодо леді Зенонія — він бачив її, але ніколи не перетинався із самим графом.
Коротше кажучи, плітка була настільки неправдоподібною, що не мала під собою жодного підґрунтя.
Алон, який тихо ворушив губами, занурившись у роздуми, невдовзі вирішив, що думка про його таємні дискусії з іншими дворянами — це всього лише смішна, безпідставна вигадка.
Підозри могли б виникнути лише за наявності якогось попереднього зв'язку. Оскільки Алон мав нульове відношення до цих осіб, він навіть не бачив потреби розглядати таку можливість.
Тож якраз коли Алон потягнувся за бісквітом поруч із яєчним тартом, до нього хтось звернувся.
— Графе Палатіо.
— …?
Алон повернув голову на звук і подивився вбік.
Там стояв чоловік, одягнений у дороге вбрання, на чиєму обличчі застигла зневага.
"Хто ця людина?"
Алон швидко оглянув його з ніг до голови.
Його довге кучеряве волосся було зачесане на один бік — така зачіска видавала в ньому егоїстичну натуру, чиє дивацтво відрізнялося від похмурого роду Палатіо, але більшого Алон збагнути не міг.
Принаймні Алон його взагалі не пам'ятав.
— Ах, я не відрекомендувався. Я Кармін, третій син герцога Комалона з Королівства Ашталон.
Помітивши, що Алон його не впізнає, вираз обличчя Карміна на мить змінився, перш ніж він представився. Алон на мить завагався від розгубленості, а потім кивнув на знак розуміння.
Він знав, що іноземні дворяни іноді відвідували великий храм — звичне місце зборів для аристократії Астерії.
— Граф Палатіо, — відповів Алон із ввічливим кивком.
— Я чув про вас. Вам пощастило піднятися до графа, чи не так?
— …?
Алон здивовано покліпав очима, від такого образливого тону Карміна.
Він відчув по поставі цього чоловіка, що це не був дружній візит, але не очікував такої прямої та безтактовної провокації, наче у того зовсім не було розуму чи стриманості.
Якраз коли Алон перетравлював це, з іншого боку втрутився чийсь голос.
— Перепрошую, але що саме ви говорите?
Повернувшись на новий голос, Алон, на відміну від ситуації з Карміном, побачив знайоме обличчя.
"…Маркіз Марантіно?"
Алон упізнав його не за рисами обличчя, а за гербом на грудях та характерним виглядом чоловіка середнього віку.
— Ви зараз ображаєте дворянина Королівства Астерія?
— …?
На обличчі Алона відобразилося чисте здивування від такого раптового й неочікуваного захисту.
Кармін, третій син герцога Комалона з Королівства Ашталон, того дня був у надзвичайно кепському настрої.
Причин для невдоволення не бракувало, але головна полягала в тому, що шлюбна пропозиція для п'ятої доньки герцога Ротегре, якої він так ретельно домагався, зазнавала краху.
Пропозиція провалилася через власну інфантильну поведінку Карміна та безглузді витівки, які виставляли його незрілим.
Він припустився ідіотської помилки, відкрито оцінюючи зовнішність інших дворянок у присутності самої п'ятої доньки.
Як і належить розбещеній дитині, яку ніколи не карали, Кармін замість визнання провини розлютився ще більше, коли леді запропонувала переосмислити їхній союз.
Якби це не було Королівство Астерія, близький союзник, або якби це не був герцог Ротегре, з яким його родина мала численні таємні домовленості, Кармін уже влаштував би грандіозний скандал.
Звісно, з іншого боку, Кармін навіть не здогадувався, що єдиною причиною, чому герцог Ротегре терпів його витівки, були саме ці секретні справи з герцогом Комалоном.
У будь-якому разі, з повністю зіпсованим настроєм, Кармін прийшов на бал сподіваючись розважитися, коли помітив графа Палатіо і вирішив зробити його своєю мішенню.
Причина, чому він почав цей конфлікт, була одна — зігнати свій і без того паршивий настрій.
Звісно, навколо було повно слуг та лицарів, яких він міг би принизити чи висміяти, але Кармін не бачив жодного задоволення в тому, щоб знущатися з них.
Не те щоб він мав якісь високі принципи, просто цькування іграшок, які він міг зламати без жодних зусиль, його зовсім не тішило.
Для дворян його рівня, люди не шляхетного походження вважалися нижчими за бруд під нігтями. У цьому плані граф Палатіо став ідеальною іграшкою для скидання стресу Карміна.
За відомостями Карміна, граф Палатіо був усього лише наївним юнаком, якому випадково дістався титул і який не мав впливових союзників серед аристократії.
Навіть такий негідник, як він, розумів, що перебуває не на власній території, тому він обережно зважував, кого можна образити без жодних наслідків для себе.
І ось, щойно він побачив Палатіо, одразу пішов в атаку.
— Ви розумієте, наскільки образливо паплюжити гідність дворянина Королівства Астерія?
— Я не це мав на ув…
— Королівство Ашталон тривалий час є нашим союзником, але цей союз будувався на взаємній повазі. Невже жителі Ашталона забули значення слова «повага»?
— Ні, це не так…
— Тобто ви натякаєте, що герцог Комалон з Ашталона ні в що не ставить Астерію?
— Звісно ні…!
— Тоді чому ви звертаєтеся до графа з такою неповагою, хоча самі ще навіть не успадкували належним чином власний титул?
— Я…
Обличчя Карміна перекосилося від розгубленості.
Всупереч чуткам, які він чув, щойно він висловив свої претензії графу Палатіо, інші дворяни оточили його і почали вичитувати Карміна.
Поки його подив зростав, Кармін подивився на Алона, сподіваючись на якусь підтримку, але той лише спостерігав за цією сценою з сумішшю розгубленості та подиву на своєму зазвичай незворушному обличчі.
"…Що тут взагалі коїться?"
Тоді Кармін подивився на трьох дворян, які захищали Алона.
Одним із них був маркіз Марантіно, другим — герцог Ротегре, а останнім — граф Палаон.
Алон міг легко впізнати їх не лише за гербами, а й тому, що вони були надзвичайно впливовими постатями в Астерії.
Маркіз Марантіно був одним із лідерів фракції роялістів.
Герцог Ротегре, тим часом, був ключовим гравцем у фракції аристократів.
Щодо графа Палаона, то він зберігав політичний нейтралітет, але саме ця позиція дозволила йому здобути величезний вплив.
Навіть якщо Алон зовсім не цікавився політикою чи справами знаті, жоден дворянин в Астерії не міг не знати, хто вони такі.
— Невже герцог Комалон справді дивиться на нас згори вниз?
— Ц-це неправда.
— Тоді чому ви розмовляли з графом Палатіо з такою зневагою?
— Я… я проявив неповагу.
— Неповага — це ще не вся проблема. Питання в тому, чому ви дозволили собі такі зверхні зауваження на адресу графа Палатіо?
Спостерігаючи за тим, як дворяни затискають Карміна в кут своїм майстерним політичним тиском, Алон, який ніколи не ліз у політику, раптом упізнав цю знайому схему.
"Мені шкода".
"Якщо ти скажеш «мені шкода», твоя служба в армії закінчиться?"
"Мені шкода".
"Я запитав, чи від твого «мені шкода» закінчиться твоя служба в армії?"
"Ах, ось воно що".
Коли цей яскравий спогад більш ніж десятирічної давнини спалахнув у голові Алона, він мивоволі покрився потом.
— Я… я перепрошую за свою неповагу…!
Не в змозі більше терпіти тиск з боку дворян, Кармін вибіг із бальної зали, наче під час панічної втечі.
Щойно він зник, аристократи швидко підійшли до Алона й заговорили з ним.
— Графе Палатіо, ви не постраждали?
— Я в нормі, але…
Алон дивився на трьох дворян, дивуючись, чому вони так люб'язно до нього ставляться.
Проте…
— Подивіться на це. Схоже, до них уже долетіли чутки.
— Це точно правда, якщо вже постаті такого масштабу втручаються.
— Якщо герцогиня Альтія та граф Зенонія вступлять у політичну боротьбу, їх буде не зупинити. Але подивіться на інших дворян — вони здаються розгубленими. Це все ще таємниця, тому стежте за тим, що говорите.
— …Звідки ти взагалі про таке дізнаєшся?
— Є свої канали.
Завдяки своєму гострому слуху, Алон перехопив приглушену розмову дворянина, який шепотівся раніше. Тільки тоді він почав розуміти, що відбувається, і усвідомив усю абсурдність ситуації.
— Якщо замислитися, я ще не мав нагоди поспілкуватися з вами, графе. Я все розумію, адже ви, мабуть, дуже зайняті.
Маркіз Марантіно, говорячи так, ніби знав абсолютно все, легко розсміявся і продовжив розмову. Алон почав серйозно міркувати, чи не варто йому прояснити, що ці чутки — повна нісенітниця.
Якщо цього не зробити, це могло б призвести до небажаних ускладнень у майбутньому.
Але з іншого боку, якщо висловитися зараз, уся ця справа могла стати ще більш незручною. Поки Алон зважував свої варіанти…
— Досі, я чув, що ви вивчаєте магію, графе. Це правда?
— Так.
— Тоді я подумав, що міг би запропонувати вам невеличкий подарунок. Серед артефактів, які я здобув під час винищення кількох поселень орків, є один, який накопичує магічну силу для подальшого використання. Що скажете?
— Якщо вже про це зайшла мова, я також приніс невеликий презент.
У залі запала тиша, поки Алон слухав цих впливових осіб.
Того дня Алон зрештою отримав два магічні артефакти та п'ять зілль відновлення мани від трьох дворян.
Тим часом, поки ці впливові постаті скупчувалися навколо Алона, залишаючи решту знаті в цілковитому подиві, граф Крілд і граф Едолон заплющили очі від чистого розпачу, думаючи:
"Невже ми перейшли дорогу не тій людині…?"
"Це справжня катастрофа…!!"
Через чотири дні після початку бенкету, поки гора подарунків Алона продовжувала зростати…
— …Зовнішній Бог матеріалізувався на півночі?
— Так, це інформація, яку я отримав. Схоже, фіолетовий кристал також пов'язаний із Зовнішнім Богом, але… кажуть, це не точно, оскільки відомості походять зі стародавніх літописів.
— Хай там як, це занурило «Калібан» у повний хаос.
Оскільки до кінця бенкету залишалося всього два дні, Алон, здобувши ці відомості через інформаційну гільдію, почав над чимось розмірковувати.
І тоді, довго не вагаючись, він прийняв рішення.
— Еване.
— Так.
— Щойно бенкет завершиться, закінчуй наші невідкладні справи, і ми вирушаємо прямісінько до «Калібана».
Він прийняв це рішення без тіні сумніву.
.
.
.
(П.П Я один відчув крінж, коли читав момент з дворянами, котрі заступались за Алона? хд)
.
(Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділі та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga )