Розділ 229 - Зміна сутності (3)
Клам, найманець із десятирічним стажем у групі найманців Лісорубів, був абсолютно не в змозі осягнути події, що розгорталися просто перед його очима.
— Х-хто-небудь, допоможіть мені~!!
Хрусь!
Ще мить тому його товариш сміявся та жартував разом із ним, а тепер той самий чоловік висів у повітрі, а його внутрішні органи вивалилися назовні.
Це було абсолютно химерно.
Химерно та глибоко тривожно.
Клам не міг нічого розгледіти.
Лише вигляд тіла його друга, що дивно завис в повітрі.
І все ж. Незважаючи на порожнечу перед очима.
— А-а-а-а-а-!! Ні, ні, ні!
Трісь!
З порожнього простору голова його товариша зникла.
Здавалося, ніби якась невидима істота відкусила від неї чималий шматок.
Хлюп!
Кров рікою потекла з пошматованого, обрубаного тулуба, обливаючи голову Клама.
Гаряче, важке відчуття крові, що просочувалася крізь його волосся, вирвало Клама назад до моторошної реальності.
— А.
Миттєво незбагненний жах розрісся в погляді Клама.
Десять років. Ціле десятиліття праці найманцем виховало в ньому дисципліну залишатися спокійним і зібраним у будь-якій надзвичайній ситуації.
Але в цю мить ті роки нічого не важили. Самовладання та чіткість думок народжувалися з досвіду, зі здатності передбачати наслідки на основі попередніх сутичок.
Глухий удар...
Видовище, свідком якого він був, являло собою незнайомий жах, абсолютно безпрецедентний у його кар'єрі.
— Ува-а-аг...
Звук, просякнутий непідробним жахом, вирвався з горла Клама. Він опустив погляд, його очі неконтрольовано тремтіли.
Його друг, чоловік, який тільки-но жартував із ним, тепер був нічим іншим, як пошматованим шматком, розчавленим на землі.
І потім.
Хлюп!
На калюжі багряної крові, пролитої його полеглим товаришем, почали з'являтися дивні сліди — відбитки ніг, які не належали ні людині, ні монстру.
Крок за кроком вони просувалися прямо до Клама. Усвідомивши свою неминучу загибель, Клам міцно заплющив очі.
Трісь!
Звук, який він почув, був…
— ...?
Це мав бути останній звук, який він коли-небудь почує у житті. Проте Клам обережно підняв руку й обмацав свою голову — вона все ще була цілою. Він чітко чув, як щось вибухнуло, але сам був абсолютно неушкоджений. Повільно він розплющив очі. І те, що постало перед його поглядом, було…
— ……!
...Золотий стрижень.
Осяяний пустельним сонцем, він сяяв із блиском, що перевершував усе довкола. Він ширяв просто над його головой. І це було ще не все.
— Що…?
Клам приголомшено озирнувся. Місце, де ще мить тому вирувала жахлива різанина, тепер завмерло в цілковитій тиші. Люди, які щойно корчилися на землі й кричали від болю, раптом замовкли, коли рух навколо припинився. Ті, кого невидима сила утримувала в повітрі, попадали на землю. І тоді Клам побачив їх. Десятки золотих стрижнів, що розтинали повітря.
Ш-ш-ш—
Переплітаючись один з одним, вони почали конструювати масивний золотий механізм.
Механічний шум пролунав по той бік споруди, змусивши Клама обережно повернути голову.
Там стояла молода жінка з синім волоссям. Пенія Крисін, заступниця голови Синьої вежі.
Стискаючи посох із синім дорогоцінним каменем, що мерехтів на верхівці, вона тихо пробурмотіла щось собі під ніс.
Потім вона з силою опустила посох донизу. Із гострим ляскотом чистий звук відлунав у повітрі. І світ розпочав свою трансформацію. Палаючий, залитий сонцем світ набув однорідного попелясто-сірого кольору.
Сяючий золотий пісок втратив усе своє сяйво. Сяючі золоті стрижні потьмяніли, їхній яскравій блиск згас. І тоді вони стали видимими. Істоти, пронизані золотими стрижнями.
— Кх-г~!
Клама мимоволі знудило.
Незважаючи на свої десять років праці найманцем, за які він бачив усі форми розпусти та насильства, видовища перед ним було достатньо, щоб його шлунок жорстоко вивернуло.
Він не міг знайти жодних слів, щоб належним чином описати їх.
Надто схожі на комах, щоб називатися людьми.
Надто схожі на звірів, щоб називатися комахами.
Надто потворні, щоб бути просто тваринами.
Ні, вони надто нагадували звичайні шматки плоті, щоб класифікувати їх як чудовиськ.
У деяких нутрощі висіли назовні.
Деякі прогризли власні тіла зубами.
У деяких кінцівки були викручені в гротескні форми.
Вони були… істотами, яких, здавалося б, можна зустріти лише в пеклі з проповідей священнослужителів.
Вони неприродно верещали, коли їх проштрикували золоті стрижні. І на найдальшому кінці цієї жахливої сцени...
— Ха. Цікаво.
...Стояв чоловік. Його людське обличчя було втоплене в грудях і тремтіло, наче серце, що калатає. Він міцно стискав золоті стрижні, якими проштрикнули інших.
— М-м-маркізе? М-ми виконали ваш план. Т-то що тепер? Ц-це не проста ситуація…!!!
Голос Пенії тремтів від паніки. Алон глибоко видихнув. Навіть він не міг до кінця збагнути, чому Агві, один із Чотирьох Великих Фракцій, раптово матеріалізувався в цьому місці. Якби він збирався зробити хід, то мав би з'явитися поблизу кордону.
— Маркізе, нам відступати? Нам тікати? Давайте просто втікати! Втеча зараз здається найкращим варіантом дій!
Алон кинув на неї погляд. З її вигляду він міг сказати, що Пенія не мислить чітко, — проте повністю співчував її реакції. У оригінальній розповіді, щоразу, коли Чотири Великі Фракції робили свою появу, сама їхня присутність була приголомшливою.
Персонажі-союзники непритомніли. Супутники головного героя задихалися під тиском їхньої гнітючої аури. Деякі гравці навіть критикували розробників за надмірно похмурі описи Чотирьох Великих Фракцій. …Але тепер він усе чудово розумів.
У цю саму мить Алон усвідомив, чому ці характеристики не змінювалися. Він лише нещодавно досяг П’ятого кола магії, та навіть для нього Агві був настільки гнітючим, що від одного погляду на нього мороз йшов поза шкірою.
Це означало, що Пенія, чий магічний ранг був вищим за його, напевно відчувала ще сильніший відчай. А найгірше було те, що…
— Пхи… Пхи~
...Навіть Ріне, яка успішно проштрикнула гулів золотими стрижнями, важко дихала під величезним тиском.
"Викриття прихованих гулів за допомогою заклинання Пенії було розумним ходом, але…"
Саме тоді, коли Алон почав непокоїтися через дедалі серйознішу кризу, з тіні Агві щось виповзло. Потворна істота, погляд котрої ковзав по зібраних людях. Потім її очі зафіксувалися на Алоні. І вона вигнула рот у посмішці.
— Укладемо угоду.
— …Що?
Перш ніж Алон встиг бодай осягнути поворот подій, слова були вимовлені.
— Віддай дівчину. І тоді я відступлю.
Речення, яке гостро розтяло тишу. Ріне, на чиєму чолі виступали краплі холодного поту, невтомно аналізувала стан справ. Це була її перша пряма конфронтація з Агві.
Однак, черпаючи знання зі свого розуму, вона могла негайно визначити його справжню природу та походження. Що ще більш критично, вона знала з абсолютною впевненістю: "зараз немає жодного можливого способу здобути перемогу над ним."
— ……
Ріне звела погляд до неба. Золоті стрижні, проштрикуючи численних гулів, звивалися в повітрі. Вони утворювали Браму заклику Плутона.
Але це їй не вдавалося. Причина була очевидною: десятки гулів, проштрикнутих золотими стрижнями, відчайдушно чіплялися за життя, хоча вже мали б померти. Натомість їхні тіла неприродно роздувалися, порушуючи формування ланцюга золотих стрижнів.
Це означало, що її головна ударна сила фактично втратила сенс. Якби це була єдина проблема, Ріне ще могла б сподіватися на примарний шанс перемогти. Хай якою скрутною була ситуація, після останньої атаки Жадібності вона розробила план останнього порятунку. Але тепер навіть її таємна зброя виявилася цілком марною.
"Як… Як він може володіти силою Жадібності…?"
Чоловік, який так зухвало вимагав від неї капітуляції, якимось незбагненним для неї чином заволодів особливими здібностями Жадібності. Ріне не могла збагнути, як саме він їх отримав, але чудово розуміла, чого він прагне.
"Він має намір пожерти мене й захопити Древню бібліотеку."
Ріне прикусила губу, прораховуючи кожну потенційну послідовність подій. Але за лічені секунди її проникливий розум дійшов одного неминучого висновку.
Вона… не мала жодного шансу на перемогу. Залишався лише один вихід. Єдиний спосіб гарантувати, що "Великий Місяць" безпечно вибереться звідси, — поставити на кін власне життя.
Вона ні про що не шкодувала. "Великий Місяць" уже двічі рятував їй життя. Без його втручання вона давно мала б загинути — стати жертвою Жадібності, що повністю заволоділа нею. Тож це було правильне рішення. Ріне спрямувала золотий стрижень вістрям собі в голову.
Вона вклала в стрижень заклинання, налаштувавши його так, щоб він пробив їй череп, щойно її свідомість почне згасати. Обличчя Агві помітно посуворішало, коли він побачив, як вона готується накласти на себе руки.
І потім... Якраз коли Ріне збиралася озвучити свою пропозицію...
— Я відмовляюся.
...Її раптово перебили.
Агві перевів увагу на Алона. Ріне також повернулася, щоб подивитися на нього. Одна його рука була складена у формуючий жест, а вираз обличчя був абсолютно байдужим.
— Хе-хе, якщо ти хвилюєшся, що я не дотримаюся слова, не варто. Віриш чи ні, але я зазвичай виконую свої обіцянки.
Агві говорив із легкою, майже дражливою поведінкою.
Але...
— Не змушуй мене повторювати.
Алон...
— Я відмовляюся.
...Повторив, цього разу з помітно суворішим виразом обличчя.
При цьому...
— Ха. Я виявив великодушність, бо думав, що все ускладниться, якщо я здійсню надто сильний тиск.
...Брови Агві злегка насупилися від легкого роздратування.
І потім...
— У такому разі ти помреш.
За частку секунди Агві матеріалізувався просто перед Алоном.
Це було настільки швидко, що ніхто не встиг відреагувати. Без жодної секунди вагань Агві спрямував кулак до серця Алона.
— А—!
Крик вирвався з губ Ріне перш ніж вона встигла закінчити думку.
У ту саму мить... Маленька темна постать опустилася Алону на плече.
А наступної миті… Груди Алона були з силою пробиті.
БУ-У-УМ—!!!
Усе навколо вибухнуло з нищівною силою. Потемнілий пісок розлетівся врізнобіч, здіймаючи густі хмари пилу. Карети позаду них розлетілися на друзки. Тіла мерців підкинуло в повітря. А в самісінькому осередку пилової завіси…
— А...
...Ріне, чия рука простягалася до Алона, й ошелешено втупилася в порожнечу. Сірий пил, повільно осідаючи, став білим, наче сніг. Її рука здавалася крихітною, мов у дитини. Ніздрі забив металевий запах крові. А коли вона нарешті оговталася, перед її очима лежали самі трупи.
Її… батьків… її молодшої сестри… Результат її глибокого безсилля... її… провина.
Тук-тук-тук-тук-тук-тук-тук~!!!
Її серце дико калатало об ребра.
Її розум, пам'ятаючи кожну деталь, витягував минуле на поверхню.
Пошматовані губи.
Сором того давнього дня.
Гріх того дня.
Розтрощені фрагменти спогадів про родину, розкидані, наче уламки скла.
[Це тому, що ти відкинула обійми Жадібності.]
Голос відлунав у розумі Ріне.
[Прийми мене в себе.]
Голос, який був огидно відразливим... ніби він скріб сам центр її душі, проте водночас настільки неймовірно звабливий.
[Силу, яка гарантує, що ти абсолютно нічого не втратиш.]
Ніби загіпнотизована, Ріне простягнула руку...
— .....
Раптом тишу розірвав голос. Це був Агві, але цього разу в його голосі, на відміну від попереднього, виразно чулося потрясіння.
Світ перед очима Ріне знову змінився. Темна постать, що простягала до неї руку, зникла. Розмиті образи її родини теж розтанули.
І... нарешті вона побачила…
— ….
Алон — його серце пробите стиснутим кулаком Агві.
Проте щось було глибоко неправильно.
ТРІСЬК—!!
— Кх…!
Агві, який пробив кулаком груди Алона, помітно скривився від болю.
БАМ—!
Агві різко розвернувся, змахнув рукою й ударив Алона по голові. На мить здалося, що голова Алона розчинилася, наче дим.
Але...
— ….
...Майже негайно вона відновилася, ніби нічого й не сталося.
Очі Агві розширилися в глибокому здивуванні.
— Ху-у~
Темна постать на плечі Алона, що тепер випромінювала сліпуче сяйво, здавалося, злилася з його тілом. Два вигнуті роги почали проростати з його лоба.
І... Алон, контролюючи трансформацію, що відбувалася в його тілі, вимовив останнє слово.
— Єдність.
Спочатку це був випадковий збіг.
Під час їхнього спільного дослідження божественності з Пенією вони натрапили на несподіване одкровення. Що форма Блекі могла легко поглинати не лише ману, а й саму божественність.
І більше того... Під час свого бою з Кайласом, Алон розробив метод тимчасового поглинання вродженої сили Тіньового Дракона власним тілом.
Це було вирішальною основою цього об'єднання... Симбіотичний зв'язок між маною та божественністю.
Накладаючи божественність на Блекі, зливаючись із ним і використовуючи божественність Каланнон... одночасно використовуючи Втілення Бога Грому для зміни своєї магічної структури...
ТРІСЬК—!!!!!
...Уся його структура була замінена на божественність, тим самим усуваючи виснаження від надмірних витрат мани.
І водночас дала змогу сформувати тіло з божественності.
Метаморфоза.
Божественний Грім.
Так...
ТРІСЬК!!!
Серед попелясто-сірого пейзажу... Пара тріскучих блакитних очей пильно дивилася на Агві.
.
.
.
(П.П Нехай почнеться махач...)
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]