Розділ 227 - Зміна сутності (1)
Вислухавши зауваження Кайласа, Алон зберігав ще деякий час тихий спокій і нарешті заговорив:
— Особа, яка першою поширила магічні знання.
— Як ти й здогадуєшся, він був першовідкривачем магії — першим, хто опанував її та заклав підґрунтя для її розвитку.
— …І метод, який він використовував, це техніка Звергнення Небес?
Отримавши мовчазне підтвердження від Кайласа, Алон продовжив ставити запитання:
— Я розумію, що це питання зайве, оскільки ти вже казав мені, але чи використовував хтось, окрім Першого Мага, техніку Звергнення Небес?
Прагнучи отримати остаточне підтвердження, Алон повторив запитання, і Кайлас виразно кивнув:
— Сама по собі техніка Звергнення Небес — це лише легенда серед тих, хто використовує магію. Перший Маг існував у епоху, яка передувала моєму людському життю.
— Отже, вона збереглася лише у вигляді переказів.
— Саме так. О, і ще один момент. Перший маг дещо відрізнявся від типових практиків магії.
— У який спосіб?
У відповідь на запитання Алона, Кайлас детальніше пояснив:
— Поширюючи магію, більшість магів рано чи пізно мусили обирати собі наступників.
Хоча розуміння магії на інтелектуальному рівні було необхідною умовою для створення заклинань, вирішальне значення мало те, який "образ" формувався в уяві мага.
Кайлас продовжив пояснювати:
— Однак Перший Маг не обрав собі наступника. Ба більше, він не просто не подбав про це, а зник невдовзі після того, як передав свої знання про магію іншим.
— …Він зник?
— Це виглядало так, ніби поширення магії було його єдиною метою. Навчивши трьох учнів, він повністю зник.
— Це пояснює, чому ти назвав його поведінку незвичайною.
Кайлас погодився:
— Ось чому практично немає жодної зафіксованої інформації щодо техніки Звергнення Небес. Троє учнів, які бачили її, давно померли, і вони не залишили по собі жодних записів про свого першого наставника. Якщо й залишилася хоч якась інформація, то…
Пробурмотів Кайлас і поглянув на Алона.
— Хіба що натяк на те, що той, хто оволодіє технікою Звергнення Небес, зможе отримати підказку, якщо досягне тієї межі.
— Це означає…
— Схоже, у тебе справді є потенціал опанувати техніку Звергнення Небес. Незважаючи на те, що ти ніколи не успадковував жодного її аспекту — ні Резонанс Розуму, ні чогось іншого.
Вислухавши пояснення Кайласа, Алон замовк.
Він досі не до кінця розумів, як саме потрібно опановувати цей метод.
"Отже, мені доведеться використати всі знання, які я накопичив до цього часу, так?"
Зрозумівши це, він вирішив про всяк випадок поставити ще одне запитання:
— Чи справді немає жодного іншого способу отримати інформацію про першого мага?
— Якщо міркувати логічно, то відповідь "ні", але якщо дивитися оптимістично, то, можливо, боги щось знають.
— …Боги?
— Саме так. Хоча я не впевнений, скільки з тих богів, які застали епоху Першого Мага, усе ще існують.
Згадка про богів змусила Алона поринути в глибокі роздуми.
— Дуже добре, оскільки наша розмова добігла кінця, почнімо знову.
Однак ці слова повернули Алона до реальності, і він з дещо напруженим виразом обличчя почав формувати заклинання.
Рівно через п'ять секунд...
— …А.
Алон різко розплющив очі в кабінеті Пенії, його обличчя виражало виснаження.
————
Протягом наступних двох тижнів Алон дотримувався подвійного графіка.
Один передбачав співпрацю з Пенією в магічних дослідженнях.
Інший вимагав щоденного запозичення мани Пенії, щоб потрапляти в простір Кроків Минулого й битися з Кайласом.
— О, ти опритомнів?
— Якою була тривалість цього разу?
— Хм-м, це тривало 19 секунд.
Почувши слова Пенії, Алон глибоко зітхнув і підвівся зі свого місця.
— …Мені таки вдалося протриматися довше.
— Так, спочатку ти не міг витримати й чотирьох секунд.
Алон потер голову, розглядаючи артефакт Кроки Минулого, який почорнів від витраченої мани.
"Це виявилося складніше, ніж я думав."
Упродовж останніх двох тижнів він щодня випробовував різні тактики, та розрив у силі між ним і Кайласом усе ще був величезним.
Яку б стратегію він не вигадував... Кайлас незмінно застосовував новий тип атаки, гарантуючи неминучу поразку Алона.
"Завдяки цьому я чимало дізнався про використання Блекі та здобув корисні знання для дослідження синхронізації…"
Але він усе ще не наблизився до перемоги в цьому зіткненні.
— …Я знову повернуся завтра.
— Домовилися!
Щодня Алон навідувався до Пенії. Уже понад два тижні вона з головою поринула в дослідження артефакту, який він їй надав. Кілька секунд він дивився на її осяяне захватом обличчя, а тоді попрямував до власного кабінету.
[А тепер повтори цю фразу. Я підлеглий Базіліори.]
[Я… підлеглий?]
Щойно він увійшов до кімнати, то побачив незвичну картину. Базіліора стояла перед Морським Богом, який із цікавістю звивав своїм масивним тілом.
[Повтори ще раз.]
[Підлеглий?]
Дотримуючись інструкції Базіліори, Морський Бог нахилив голову, але слухняно повторив сказане. Алон згадав, як зовсім недавно спостерігав, як Морський Бог плавав у водоймі біля його маєтку.
Він повернувся до Базіліори й запитав:
— …Чим саме ти зайнята?
[Я проводжу дресирування.]
— Це справді необхідно…?
[Дресирування має першочергове значення.]
Базіліора спостерігала за Морським Богом із явним задоволенням.
Саме тоді...
— Маркізе, я шукав вас… Що, в біса, ви робите?
Еван увійшов до кабінету й одразу помітив Базіліору поруч із Морським Богом.
[Хе-хе-хе~]
Базіліора, яка тепер випромінювала впевненість у собі, віддала наказ:
[А тепер, Королю Змій, піди й провчи того хлопця!]
[Провчити…?]
[Саме так! Ти мій підлеглий, тож мусиш виконувати мої накази! Трохи збільш своє тіло й атакуй його!!]
Ніби тільки й чекаючи на цей момент, Базіліора гордо випросталася й віддала вказівку. Морський Бог кілька разів нахилив голову, перш ніж нарешті кивнути на знак розуміння.
С-с-с-с —
Потім він збільшив своє тіло до розмірів масивного змія.
Спостерігаючи за цим...
— …То ось чим ти була зайнята в ставку останніми днями.
[Уже занадто пізно для каяття! Тепер ти особисто відчуєш мою силу!!]
...Еван кинув на Базіліору байдужий погляд.
Однак замість того, щоб відступити, Базіліора видала тріумфальний сміх.
Згодом... Еван тихо всміхнувся й мовив:
— Привіт, Королю Змій, ходи сюди.
Він дістав із кишені кілька смужок сушеного м'яса й легенько помахав ними в повітрі.
Морський Бог, який повільно просувався до Евана, раптово...
[······!]
...Стрімко кинувся просто до обличчя Евана, зафіксувавши на ньому очі, що сяяли.
[Га? Що це—]
Базіліора була приголомшена несподіваним поворотом подій.
Але...
— Хочеш цього?
Кивок, кивок, кивок, кивок!
— Тоді спочатку піди й провчи її.
Кивок, кивок!!
Морський Бог миттєво змінив свою ціль і кинувся на Базіліору.
[!? Що-о?! Зачекай хвилину!! Королю Змій! Ти мій підлеглий! Чому ти атакуєш мене— Кх-а-а-а!! Негіднику, атакуй того дурня, а не мене— Кх-а-а-а-а-а-а-а!!!]
Базіліора, спіймана у власну пастку, була стиснута Морським Богом і видавала серію болісних криків: "Агягя-а-а-а-аг~!!!"
Спостерігаючи за цим хаосом, Алон мовчки запитав:
— Звідки взялося ім'я "Король Змій"?
— Працівники маєтку вже встигли його погодувати й вирішили назвати "Король Змій".
— …Король Змій?
— Так. Схоже, він досить охоче йде до людей. Йому подобається, коли його гладять, а також він полюбляє сушене м'ясо, тож я взяв трохи із собою, щоб пригостити його за нагоди… але не очікував, що використаю це в такий спосіб.
Ось так Морський Бог здобув нове прізвисько...
[Кх-а-а-а!! Змилуйся!!!! Врятуйте мене~!!]
…І крики Базіліори слугували постійним фоновим шумом.
Невдовзі після цього Базіліора повністю зм'якла. Успішно виконавши своє завдання, Король Змій із задоволенням поглинав сушене м'ясо в обіймах Евана.
"На даному етапі це навіть не Морський Бог, а просто масивна собака в вигляді змії."
Поки Алон розмірковував про це, Еван, усе ще гладячи Короля Змія по голові, заговорив:
— До речі, маркізе, ви згадували раніше про поїздку до Колонії. Хіба ви не повинні вирушати незабаром?
— Саме так.
— Тоді нам розпочати підготовку?
— …Думаю, варто вирушити приблизно через три дні.
Відповів Алон, згадавши про дорогоцінний камінь, який зберігав при собі.
"Якщо задуматися, Драконідка також здавалася стародавньою божественною істотою. Можливо, мені варто розпитати її?"
Обміркувавши інформацію, яку надав Кайлас, Алон потер підборіддя й дійшов остаточного висновку.
————
Наступного дня.
— Вітаю, Хрещений Батьку.
— …Ріне?
Ріне прибула до маєтку Палатіо.
— Так, Хрещений Батьку. Я просто завітала дорогою до Колонії.
— Зрозуміло. Але… на що ти дивишся?
— А, мені просто здалося, що я побачила щось, чого раніше не помічала.
Дивно, але вона дивилася не в очі Алону, а на червону брошку в нього на грудях.
Подарунок Ютії.
Вона тихо посміхнулася.
————
Ще кілька місяців тому Варнос був квітучим королівством.
Та тепер від нього залишилися самі руїни.
Колись зелені й густі ліси… Перетворилися на мертву землю, де не могло вижити жодне живе створіння.
Колись гамірний мегаполіс… Тепер від нього лишилися тільки уламки й ледь помітні сліди людської присутності.
І по цій розтрісканій та висохлій місцевості... хитаючись, йшов чоловік.
Крок, крок —
Одягнений у темні священні шати, з чорними декоративними ланцюгами, що дзеленчали на його талії та руках.
Він ішов самотньо крізь безплідну пустку.
Зрештою він дістався колишньої столиці Варноса, від якої тепер залишилися самі руїни фортеці.
І там...
— Ну треба ж, подивіться, хто завітав.
З'явилася нова постать. З попелясто-сірими зіницями... Той самий чоловік, який одноосібно знищив герцогство Варнос і захопив владу над цим місцем.
Демон.
— Минув деякий час.
На привітання чоловіка в темних священних шатах усміхнений член Чотирьох Великих Фракцій — Агві — відповів сидячи на напівзруйнованих сходинках замку:
— Так, і справді давненько не бачилися.
— Судячи з поточного стану, схоже, ти тут добре влаштувався.
На зауваження чоловіка в чорному Агві хихотнув і кивнув:
— Ага, завдяки твоїй допомозі. Хоча спочатку це було трохи складно...
Згодом Агві матеріалізував чорну краплю на кінчику пальця й дозволив їй упасти на землю.
Коли вона поширилася назовні... Темні хвилі стрімко покотилися безплідною землею, огортаючи її похмурою сірою імлою.
І з цим...
— ■■■■■■■■■■■■■■■■■■■■■-!!!!
Те, що ще мить тому було спустошеною столицею, повною руїн… Тепер показало своїх справжніх мешканців. Із тіней матеріалізувалися потворні істоти, які не мали ні цілком людської подоби, ні сталої форми. Вони блукали містом, видаючи моторошні крики.
— Ну, як бачиш, тепер я міцно контролюю їх.
Невдовзі.
Ша-а-а…
Чорні брижі зникли, і Виворіт Світу знову закрився
Спостерігаючи за всім процесом, чоловік у темних священних шатах тихо пробурмотів:
— …Отже, ти навіть вселив певні характеристики у своїх підлеглих.
— Саме так. У будь-якому разі...
Агві знову вишкірився:
— Те, що ти подолав такий шлях, вказує на те, що ти маєш передати якесь повідомлення, хіба ні?
— Ти добре мене розумієш.
— Ти дарував мені цю владу, тож я готовий вислухати. Чесно кажучи, я й сам не очікував, що зможу поглинути Жадібність.
Агві хихотнув, явно задоволений, ніби згадуючи несподіваний тріумф.
Чоловік у чорному на мить поглянув на нього, а тоді продовжив:
— Це прохання — але воно також задля твоєї власної користі.
— Задля моєї власної користі?
— Можливо, тобі й вдалося поглинути її, але ти ще не повністю опанував її можливості. Я помиляюся?
— Твоя правда.
— Тому я навчу тебе, як ефективно нею керувати.
Почувши це, Агві примружився й пильно оглянув чоловіка перед собою:
— Знаєш, я тут розмірковував про одну річ.
— Про що саме?
— Чому ти надаєш мені допомогу? Ми раніше не мали жодних зв'язків.
Це постійно бентежило його. Чому цей чоловік надавав йому стільки допомоги? У відповідь на запитання Агві чоловік у темних священних шатах на мить замислився:
— Надаю тобі допомогу… Ну, гадаю, це один із поглядів.
Він тихо пробурмотів, перш ніж злегка засміятись:
— Усе просто. Надання тобі допомоги має для мене велике значення.
Потім чоловік розвернувся, щоб піти:
— Аномальна Брама матеріалізується в пустелі. Вирушай туди.
— …Що я там знайду?
— Замість того, щоб щось знайти… щось прибуде.
Його шепіт — "Тіло Жадібності" — так і не долинув до вух Агві.
Чоловік у темних священних шатах ледь усміхнувся й знову рушив геть.
.
.
.
(П.П Ооо, починається одна із арок котрі мені подобаються "спочатку до неї треба дійти, але це по суті те з чого почнеться арка", арка після котрої ви поймете чому Хісторія, Пеккві "її ім'я для вас ще не розкрили", так поводились коли хтось згадував Алона, хехе.)
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]