Розділ 225 - Перший маг (1)
Минуло два тижні, і Алон нарешті прибув до маєтку Палатіо.
— Ми прибули!
Коли вдалині нарешті замаячив маєток, Сольранг радісно вигукнула.
Алон розглядав маєток, мимохідь перебираючи пальцями вушка дівчини, яка, схоже, була в неймовірному захваті, аж раптом почув:
— Ого! Статую Господаря змінили!
— Гм-м.
Сольранг із захопленням витріщалася на статую з двома рогами, змушуючи Алона відчувати легку, непотрібну збентеженість.
Саме тоді.
— О!
Ніби якась думка тільки-но осяяла її, Сольранг плеснула в долоні.
— Господар! Якщо задуматися, я чула деякі чутки... це правда, що ви використовуєте блискавку!?
Попри те що вони подорожували разом цілий місяць, вона лише зараз поставила це запитання.
Алон тихо засміявся, а тоді кивнув на знак підтвердження.
— Не сказав би, що я опанував це вміння досконало, але блискавкою керувати можу.
— Серйозно?
— Так.
— Це ж чудово~
Сольранг променисто розпливлася в посмішці й міцно обняла Алона.
— Що саме робить це таким чудовим?
Він був спантеличений.
Чому Сольранг так раділа його здатності володіти блискавкою?
— Тому що це точно така ж сила, як і в мене!
Щира й цілком невинна заява.
"…Це справді так?" — подумав Алон.
Ну, якщо придивитися, ця сила була не зовсім такою самою.
Однак вони мали достатньо спільного, тож Алон просто кивнув.
— Я зрозумів.
— Ось чому мені це так подобається! Від цього здається, ніби ми стали ще трохи ближчими!
— Гадаю, так теж можна це тлумачити.
— Правда ж!?
— Саме так.
Поки він продовжував відповідати на збуджені запитання Сольранг, вони й не помітили, як ступили на територію маєтку маркіза Палатіо.
— ?
Невдовзі він зіткнувся з непередбачуваною сценою.
— Де ж вона може бути... А!
Жінка-звіролюд поквапилася до карети тієї ж миті, як помітила її.
Щось у ній здавалося досить знайомим.
"…Особиста помічниця Сольранг?"
Алон миттєво впізнав її.
Одночасно інші звіролюди, які активно когось шукали, усі спрямували свою увагу на карету.
"Її звали Лайм, якщо я правильно пам'ятаю?" — Алон спробував згадати їхню попередню зустріч у Колонії.
— Пані Сольранг! Як ви могли просто так утекти!?
Голос проник всередину карети.
Алон подивився вниз на Сольранг.
Ще кілька митей тому вона тулилася до його грудей, дивлячись на нього.
Але тепер — вона повільно відвела голову, відмовляючись зустрітися з ним поглядом.
Потім вона почала бігати очима навкруги, оцінюючи, чи не збираються її покарати.
Алон не міг стримати тихого сміху від цього видовища.
————
Після того як йому коротко підтвердили, що там перебуває понад тридцять звіролюдей, Алон сів у кабінеті й вислухав докладну розповідь Лайм, секретарки Сольранг.
— Отже, ви спочатку прямували для встановлення дипломатичних зв'язків із Королівством Ашталон і були частиною групи супроводу, але потім раптово вона зникла посеред дороги?
— Так, все вірно, маркізе.
Почувши слова Лайм, Алон перевів погляд на Сольранг.
Вона все ще дивилася вбік, вдаючи байдужість.
Швидкий погляд крадькома.
Навіть зараз вона нишком поглядала на Алона з-під опущених вух, перевіряючи, чи не розсердився він.
Алон перевів увагу назад на Лайм і запитав:
— Але як вам вдалося знайти її тут?
— Було неважко передбачити пункт призначення пані Сольранг.
— Ось як?
— Так, крім того, пані Сольранг зникла одразу після того, як дізналася, що ви перебуваєте в Калібані, маркізе.
Алон знову поглянув на Сольранг, яка чомусь намагалася свистіти.
…Схоже, у неї нічого не виходило, і замість свисту виривався лише тихий шиплячий звук.
— Якщо ви знали, що я в Калібані, хіба не простіше було вирушити туди?
— Якби ми вирушили туди й знайшли вас, це було б чудово. Але якби ви поїхали звідти до нашого прибуття, нам довелося б витратити ще більше часу, щоб знову вас відшукати.
— Тож ви зрозуміли, що я зрештою повернуся до свого маєтку, і вирішили зачекати тут?
— Так, саме так.
Лайм втомлено кивнула.
Алон спробував трохи її підбадьорити, адже вона мала цілком виснажений вигляд.
— Вам, мабуть, довелося чимало витерпіти.
— Дякую вам…
Лайм мала такий вигляд, ніби будь-якої миті могла залитися слізьми.
Схоже, непередбачувана Сольранг завдала їй чимало душевних страждань.
Та часу на перепочинок не було.
— Гаразд, тепер ми мусимо вирушати, пані Сольранг!
— Дякую, не треба~
— Принаймні ви мусите бути присутньою під час нашого повернення…
— Ми все одно повертаємося, то яка різниця, чи я присутня~
Лайм намагалася потягти її за собою, але Сольранг скиглила й не хотіла йти.
— Вони ж виявили до нас доброзичливість… Тож ми повинні бодай трохи піти їм назустріч. Якщо зараз без потреби загострюватимемо ситуацію, то лише створимо собі додаткові проблеми.
— Нічого страшного. Якщо вони здіймуть галас, я просто викличу їх на бій.
— Ну, вони, може, й заплющать на це очі, але це вже буде занадто…
Спостерігаючи за відчайдушними зусиллями Лайм переконати Сольранг, Алон нарешті втрутився:
— Сольранг.
— А, Господар…
Вона відкрито демонструвала своє роздратування, але від заклику Алона її вуха миттєво опустилися.
Вираз її обличчя став тривожним, ніби вона повністю забула про його присутність.
— Наразі супроводжуй Лайм.
— Але…
— Я все одно незабаром навідаюся до тебе, тож ми зможемо зустрітися в Колонії.
— Хм-м, це правда~
Від слів Алона, Сольранг погодилася.
Однак вона все ще зберігала дивно надутий вираз обличчя.
Помітивши її надуте обличчя, Алон на мить замислився, а потім додав:
— …Наступного разу нам варто вирушити в подорож разом.
— У подорож?
— Так, за умови, що ти матимеш час.
Він надав їй стимул.
Хвіст Сольранг знову почав радісно виляти.
— Домовилися!
Радісно погодившись, вона відразу схопилася на ноги.
— Тоді, Господар! Ми побачимося в Колонії, так!?
— Так.
— Ходімо, Лайм.
— Е-е? Зачекайте, стривайте — Кя-а-аг!
Вона схопила Лайм за талію й вистрибнула крізь вікно.
— Дяку-у-у-ую-ю-ю!
Голос Лайм згас удалині.
Алон вмостився зручніше, знову розмірковуючи про її дивовижно жваву вдачу.
— Вона зникла в одну мить.
Щойно Алон сів, Еван заговорив так, ніби чекав цього моменту.
— Схоже на те.
У ту мить, коли Алон кивнув...
[Няв?]
Швидким рухом Блекі, якого досі практично неможливо було виявити, раптово з'явився з одягу Алона біля його грудей.
[Пхе, я й справді думала, що помру!]
Водночас Базіліора, яка перебувала всередині перстня, теж вискочила назовні, наче тільки й чекала на слушну мить.
[Оця самиця! Вона вже понад місяць мені спокою не дає, і я мало не збожеволіла від самого лише роздратування!]
[Няв-в!]
[Наступного разу, благаю, не тримай її поруч довше тижня!]
[Няв-в-Няв-в!]
[А якщо ні, то хоча б проводь із нею не більше одного дня з трьох!]
[Няв-в-в-в-Няв-в-в-в!!!!]
Блекі та Базіліора почали висловлювати свої скарги в ідеальній синхронності.
Зазвичай вони без упину гризлися — хоча, якщо чесно, найчастіше прочухана отримувала саме Базіліора.
Але сьогодні спостереження за тим, як вони удвох без упину щебетали, наче старі товариші, було досить новим видовищем.
"Мабуть, саме це й означає вислів: „Ворог мого ворога — мій союзник“."— подумав Алон, вислуховуючи їхні скарги.
Наступного дня...
"Як і очікувалося, це досить зручно"
Завершивши обробку систематично впорядкованих документів, підготовлених Алексіоном, Алон знову відвідав Пенію, щоб відновити їхні магічні дослідження.
— О! Я й справді збиралася завітати до вас і засвідчити свою повагу, маркізе!
— Дивно чути таке від людини, яка досі навіть не показувалася.
— Ну, річ у тім… що останнім часом я захопилася магічними дослідженнями, які забрали в мене чимало часу… Хе-хе.
Алон перекинувся кількома словами з Пенією, яка ніяково чухала потилицю.
Трохи згодом він, як завжди, занурився у споглядання свого внутрішнього світу, щоб використати силу для експерименту.
"…Вона знову розширилася."
Він підтвердив, що Попелястий божественний Ранг, який нещодавно з'явився, зріс, подібно до інших його божественних Рангів.
Звісно, здобуття нових божественних Рангів було надзвичайно корисним для нього.
Однак він усе ще не міг збагнути, чому цей Попелястий божественний Ранг продовжує формуватися.
На мить на його обличчі з'явився спантеличений вираз.
Згодом він знову зосередився й почав по черзі оглядати інші свої Божественні Ранги. Коли його погляд зупинився на Божественному Ранзі Каланнон, у його очах промайнув подив.
Той став ще вагомішим, ніж раніше.
"Сіллі, схоже, старанно тренувалася… Стривайте, хіба вона досі не мала бути на Півночі?"
Його цікавість швидко згасла, тож Алон лише знизав плечима й огорнув себе божественністю Каланнон.
— …Ти останнім часом не тренувалася?
— Ні, я підтримував регулярні тренування.
— Дивно. Цього разу я відчуваю твою божественність інакше, ніж раніше, коли ти її використовував.
— Справді?
— Так.
Пенія погладила підборіддя, ретельно розглядаючи божественність Алона.
— З такою силою ми могли б розширити межі наших досліджень і спробувати провести експерименти з різними типами мани.
— Ти маєш на увазі зв’язувальне єднання?
— Так, саме його. Раніше нам бракувало божественності для таких досліджень.
Пенія з виразом палкої цікавості на обличчі швидко наблизилася до нього.
Вона нахилилася так близько, що їхні обличчя опинилися майже впритул, і вигукнула: "О-о-о-ох~".
Потім — крок — крок —
Ніби раптово щось усвідомивши, вона різко відступила на кілька кроків назад.
— …Чому ти раптом відходиш?
Алон спантеличено нахилив голову.
Але Пенія лише відповіла:
— Ні… Просто я чомусь… відчула таку потребу… Ха-ха-ха.
Вона видала ніяковий сміх, що нагадував скрип дерев'яної маріонетки.
Її погляд, здавалося, постійно блукав у бік його грудей.
— Просто, аха-ха — ик!
"Якщо вона так наполягає, значить, на те є причина" — подумав Алон і вирішив не перейматися цим.
————
Наступного дня.
Закінчивши звичні магічні тренування з Пенією, Алон попрямував до кабінету, щоб узятися за скорочений обсяг роботи, який підготував Алексіон.
— Маркізе.
— У чому справа?
— Я чув цікаву чутку й мені стало цікаво. Можу я запитати про це?
— Що саме?
— Чи вважається Каланнон, Ловець Блискавки, також богом лицарів?
Неочікуване запитання Евана змусило Алона здивовано підняти брову.
— …Що ти маєш на увазі? Богом лицарів?
— Зазвичай боги володіють одним атрибутом, але є й такі, що мають кілька атрибутів. Ось чому я запитав.
— Хм-м~
Еван висловив слушну думку.
Деякі боги не обмежували себе одним атрибутом, а володіли кількома.
Навіть Сіронія, Богиня Місяця, була не лише божеством місяця, а й утілювала життя.
Однак, наскільки було відомо Алону, божественність Каланнон була суворо обмежена блискавкою.
— Божественність Каланнон виключно блискавка. Але чому ти запитуєш?
Поставив він запитання Евану.
— Ну, у Калібані ходять чутки, що Каланнон не лише Ловець Блискавки, а й насправді шанується як бог лицарів.
— …Що?
Йому тільки-но надали абсолютно непередбачувану інформацію.
— Бог лицарів?
— Так.
Він не мав жодного способу дізнатися, як подібна чутка могла виникнути.
————
Того ж вечора.
— Гу-у-уннг
Хідан влив ману в магічну сферу на двадцять хвилин раніше, ніж зазвичай, щоб долучитися до запланованого зібрання Блакитного Місяця.
Спостерігаючи, як поступово формується проекція, він не зміг приховати легкого здивування.
Зазвичай такого не траплялося, але цього разу Ютія та Сольранг уже чекали всередині проекції.
Відчувши легку цікавість, Хідан приготувався виголосити своє звичне привітання.
— Привіт-т...
Або, точніше, він спробував.
[Дай і мені подивитися!]
[Ні!]
[Дай і мені подивитися!!]
[Сольранг? Як я вже повідомляла тобі незліченну кількість разів, це був предмет, дарований для захисту "Великого Місяця", і він не призначався для того, щоб використовувати його з такою безрозсудністю.]
[…Тоді я повідомлю Господаря.]
[…Тричі на місяць.]
[Десять разів.]
[Сім разів.]
[Десять разів!]
— ..?
Якби не цей дивний, абсолютно незрозумілий діалог між Ютією та Сольранг...
.
.
.
(П.П Ахахахах, а ось і настав час невеличкого викриття про брошку Ютії, і те що вона за Алоном підглядає.)
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]