Розділ 222 - Повернення (1)
Наступного дня після дослідження вівтаря в печері з Ютією, Алон повернувся на передову базу й отримав досить інтригуючий звіт від Деуса.
— …Ви хочете сказати, що не вступали в бій із варварами?
— Ні. Чому так сталося, невідомо, але варварів там узагалі не було. Крім того, були знаки, що вказували на раптову появу Зовнішнього Бога.
— З'явився Зовнішній Бог?
— Так.
Деус згадав побачене: він чекав, побоюючись, що відсутність варварів — це пастка. Тієї миті небо на короткий час почервоніло, так само, як колись під час сходження Ультультуса.
— Однак невдовзі все зникло.
— …Зникло?
— Саме так. Подібно до того, як коли ви перемогли Ультультуса, червоне небо затрималося на мить, перш ніж повернутися до свого природного стану.
— …Хм-м.
Алон потирав підборіддя, глибоко занурений у роздуми.
"Судячи зі слів Деуса, здавалося, що Зовнішній Бог справді матеріалізувався, але згодом був знищений. "
Нагальними питаннями були: "хто був відповідальним за це і як їм вдалося цього досягти?"
Поки він міркував над цією ситуацією, у голові Алона сформувалася гіпотеза.
"Чи можливо, що самі варвари розправилися із Зовнішнім Богом?" — подумав він.
Коли з’явився Ультультус, варвари поклонялися йому. Хоча насправді він мав ім’я Аномалії, тоді він постав перед ними як бог варварів. Але якщо Зовнішній Бог, який цього разу з’явився на півночі, — не Ультультус, то цілком можливо, що він вступив у відкритий конфлікт із племенами.
"Навіть якщо Зовнішній Бог не встиг повністю матеріалізуватися через часові обмеження, він не був би легким супротивником для варварів. Хіба що їм допомагав Тисячолітній Лід" — подумав Алон.
Тисячолітній Лід.
Грізний воїн, який, ставши союзником, безупинно говорив про Горизонт.
Згадавши цю конкретну особу, Алон кивнув, відчуваючи, що його теорія має вагу. Не дарма Тисячолітній Лід вважався могутньою силою — він був надзвичайно сильним.
Особливо це стосувалося його здатності створювати Корінь Льоду й нескінченно відновлювати його. Для будь-кого іншого цей матеріал був би марним як зброя, але в руках Тисячолітнього Льоду він ставав надзвичайно небезпечним.
"Коли цей персонаж приєднався до моєї групи й ми разом проходили лабіринт, усе ставало значно простішим" — подумав він.
Оскільки базові атаки цього персонажа завдавали шкоди по площі, Тисячолітній Лід був неоціненним супутником під час гри.
На мить занурившись у ці спогади, Алон усвідомив, що Деус чекає на відповідь, і заговорив:
— Дякую за інформацію.
— Це дрібниці. Які ваші найближчі плани, маркізе?
— Оскільки мої справи тут завершені, я планую зупинитися в одному місці, перш ніж вирушити назад.
— Я зрозумів.
Деус виглядав трохи розчарованим, але швидко опанував себе й відступив. Обмінявшись короткими прощаннями, Алон вийшов із командного намету.
Він одразу ж став свідком химерного видовища.
— Це правильний спосіб?
— Трохи не так, але досить близько. Тепер ти мусиш молитися тричі на день.
— …Це справді дарує мені силу?
— Ти не повинен сумніватися! Молитва, що таїть у собі сумнів, беззмістовна!
Райнгард ніяково виконував жести руками, поки Сіллі… навчала його?
— …Це справді так працює?
— Так! Володар дарує силу лише тим, хто вірить у Нього всім серцем!
— Але бог, про якого ти постійно говориш, насправді маркіз Палатіо…
— Це богохульство! Ти не повинен вимовляти Його ім'я так легко!
Сіллі закричала з такою силою, що повітря, здавалося, затремтіло, змусивши Райнгарда інстинктивно здригнутися.
— Але я завжди звертався до нього саме так…
— Тепер це не має значення! Ти ж вирішив увірувати, хіба ні?!
— Ну, вирішити увірувати й називати маркіза Пала…
— Ти ж вирішив увірувати, чи не так?
— Я просто намагаюся сказати, що віра — це одне, але Пала…
— Ти ж вирішив увірувати, чи не так?
Сіллі нахилилася впритул до Райнгарда, її очі засяяли зловісним відблиском.
Поки Алон спостерігав за цією безглуздою сценою, його погляд раптово перекрила інша постать. Це був Марк, П'ятий Меч Калібана.
— …Добре. Я вирішив увірувати.
— Тоді тобі варто бути обережнішим зі своїми словами, хіба ні?
Марк, який вийшов із казарми у своїх щоденних справах, помітив Сіллі й негайно, мовчки, місячною ходою відступив назад усередину.
Алон відчув хвилю сорому за цей плавний відступ.
"…Можливо, мені варто надати Райнгарду трохи сили, просто про всяк випадок" — подумав він.
Вважаючи, що це насправді може виявитися необхідним, Алон розпочав підготовку до від'їзду.
————
Через кілька годин Алон сів у карету й вирушив назад до Калібана. Коли він прибув сюди, його супроводжувала численна свита, проте тепер із ним їхала лише його безпосередня група.
"Ютія залишилася, щоб вирішити деякі несподівані проблеми для Розаріо, а Елібан залишився, щоб завершити зачистку підземелля… принаймні, я так припускаю" — подумав він.
Він згадав засмучене обличчя Елівана й теплу усмішку Ютії, яка махала йому на прощання.
А ще була Сіллі.
— "А я залишуся, у мене ще є люди, яким треба проповідувати! Закінчу й приєднаюся до вас пізніше!"
Згадавши сповнену ентузіазму Сіллі, Алон заплющив очі й занурився в стан Споглядання. Завдяки регулярним тренуванням після опанування цієї навички він, схоже, вже міг входити в цей стан за власним бажанням. Алон за звичкою першим чином перевірив божественний ранг Каланнон.
Невже зусилля Сіллі дали результат? Божественний ранг сяяв яскравіше, ніж раніше.
Алон опустив погляд і серед безлічі зірок, пов’язаних із Сіллі, виділив одну — дуже тьмяну. Це була віра Райнгарда, яку він помітив під час активного «навернення» того у віру. Він вирішив трохи винагородити хлопця, якому довелося страждати більше, ніж можна було уявити.
"Однак, враховуючи, наскільки тьмяна ця зірка, навіть якщо я надам йому силу, він може виявитися не здатним ефективно її використовувати" — подумав Алон.
За словами Каланнон, хоча Алон мав владу дарувати силу, здатність володіти нею повністю залежала від одержувача.
Наприклад, навіть якщо Алон передасть 100 одиниць божественності, якщо одержувач щиро не вірить у нього, сила залишатиметься недоступною. Крім того, навіть якщо вони зможуть отримати до неї доступ, вони не можуть просто вільно черпати силу з Алона. Вони мусили витрачати божественність, згенеровану їхньою власною Вірою.
Інакше кажучи, щойно Алон давав іскру, одержувач мусив підтримувати вогонь власною вірою.
"І частина божественності, яку вони генерують, повертається до мене… Чим більше я розумію цю систему Віри, тим більше вона нагадує фінансову піраміду" — подумав він.
— Кхм-кхм.
У будь-якому разі, суть залишалася незмінною: навіть якщо Алон подарує силу, Райнгард не зможе її використовувати без щирої віри.
Після миті роздумів він вирішив.
"Ну, я вже вирішив дати її йому."
Він міцно вхопився за зірку Райнгарда. У той момент, діючи за волею Алона, божественність Каланнон почала перетікати в зірку.
Але потім виникла невелика проблема.
"Ой ні, я влив забагато" — подумав він.
Оскільки це був його перший раз, коли він робив подібну пряму передачу, Алон ненавмисно дав Райнгарду трохи більше божественності, ніж планував.
Алон зітхнув. Він не міг не відчувати легкий укол жалю. Зірка Райнгарда, раніше тьмяна, тепер яскраво палала.
Поклацуючи язиком під час спостереження, Алон перевів увагу на Сіллі й влив божественність також і в неї. Зрештою, вона неймовірно старанно працювала задля нього. Навіть якщо її служба була добровільною, здавалося неправильним не винагородити її.
Крім того, хоча Сіллі вже володіла надлишком божественності, він розсудив, що повинен принаймні переконатися, що у неї її більше, ніж у Райнгарда.
— Ху-у...
У момент, коли Алон розплющив очі після завершення передачі божественності, Еван заговорив:
— Маркізе, ми справді прямуємо на схід замість того, щоб повернутися безпосередньо до Калібана?
— Так. Ми не покидатимемо північний регіон, і цей гак не має забрати більше кількох днів.
Відповідаючи, Алон подумки каталогізував предмети, які йому потрібно було здобути.
Після приблизно двох днів подорожі...
— Ого~ Маркізе, у вас просто дивовижний талант знаходити подібні місця.
— Справді?
— Так, я й найменшого уявлення не маю, як ви взагалі дізнаєтеся про такі локації.
[…Цікаво.]
[Няв?]
Група Алона прибула до колосальної печери, прихованої під високою скелею серед гнітючих, засніжених гір.
————
Хоча Сіллі була старанною, Віра в Алона серед лицарів Затемнення останнім часом природно згасала.
Більшість із них на власні очі бачили силу Алона, а після його заяви про те, що він наділятиме силою побожних, у багатьох виникло бажання поклонятися йому. До того ж Сіллі, живий доказ його могутності, спочатку лише зміцнила їхню віру. Однак цей запал із часом почав остигати.
Причина була простою: нічого не змінювалося.
Ситуацію ускладнювало й те, що інші лицарські ордени ставилися до лицарів Затемнення зі скептицизмом. Та головна проблема полягала в іншому: хоч би як палко вони молилися, ніхто з них не міг творити чудес, подібних до тих, що творила Сіллі. Унаслідок цього їхня віра поступово руйнувалася.
Навіть Райнгард, розміщений на північному фронті разом із Деусом, не був винятком.
Насправді йому від самого початку було важко поклонятися маркізу Палатіо як божеству. І причина була очевидною: маркіз Палатіо досі був живий і залишався звичайною людиною.
Звісно, Райнгард це бачив. Він особисто бачив, як маркіз сходив як божество. Він був одним із перших, хто побачив це пробудження. У той момент він відчув глибокий трепет.
Але це так і залишилося лише цим — трепетом, який ніколи не перетворювався на справжню Віру.
Він надто багато разів спілкувався з людиною — маркізом Палатіо. Ця близькість робила неможливим щире поклоніння йому. Крім того, хоча Райнгард розумів принципи майстерності меча, він не міг збагнути божественність.
Скільки б Сіллі не змушувала його молитися, він ніколи не відчував, як накопичується божественність. З кожною невдачею його віра в'янула.
"Мені ніколи не слід було піддаватися спокусі" — подумав він.
Бували моменти, коли він хотів ударити себе за те, що послухав звабливий шепіт Сіллі: "Якщо ти використаєш божественність, то, можливо, зможеш перемогти мого брата".
Він також знайшов товариша по нещастю. До цієї кампанії він рідко розмовляв із Марком, П'ятим Мечем, поза службовими обов'язками. Але тепер вони поділяли дивне духовне братерство, оскільки Марка також піддавали примусовій молитві.
Як би там не було, Райнгард, який терпів катувальну щоденну рутину, нарешті отримав від Сіллі "урок" щодо використання божественності.
Якщо бути точним, це був не стільки урок, скільки невиразний натяк.
— Вір у Нього, уявляй блискавку й зосередься на тому, як ти хочеш її використати. Вона з'явиться. Якщо це надто складно, просто вір у Нього й уявляй блискавку — якось воно вийде.
Це навряд чи можна було назвати порадою. Райнгард міг би вигадати щось настільки ж двозначне. Природно, йому не вдалося проявити жодної сили.
Він не був особливо розчарований; він ніколи по-справжньому не вірив, тож невдача була очікуваною.
Тож, коли його знову відправили на передову битися з варварами, які поверталися, а Сіллі закликала його ще раз спробувати скористатися божественністю, Райнгард спершу відмовився.
Навіть коли сотні варварів ринули в атаку, він оголив меч без жодних особливих очікувань — поки раптово не згадав слова Сіллі. Просто заради експерименту він заплющив очі.
Він уже змирився з тим, що не може використовувати божественність.
І все ж думка "а що, як?" виринула на поверхню, підштовхуючи його спробувати востаннє. Принаймні його бажання перевершити Деуса було щирим.
Райнгард заплющив очі й уявив маркіза Палатіо.
Але цього разу він використав інший підхід. Він не уявляв маркіза, якого знав особисто. Натомість він згадав постать, яку бачив у джунглях Ронавеллі.
Маркіза Палатіо з двома рогами, що виростають із голови, його тіло, огорнуте блискавками — справжнього бога.
Далі він уявив блискавку. Масивний розряд у руках бога, що з'єднує небо й землю.
А потім...
Меч Метеора.
Як і завжди, він активував техніку, не очікуючи успіху.
І в той момент...
— !
Райнгард побачив це.
Трісь —!
Блискавка.
Бз-з-з-т —!!
Плин природи перевернувся.
Сила з небес ударила вниз, затискаючи сотні варварів у своєму гравітаційному полі. Одночасно, з землі внизу…
Десятки — ні,
БАМ-БАМ-БАМ-БАМ-ГРИМ —!!!!
Сотні блискавок вибухнули, спустошуючи орду варварів.
Коли пил осів, приголомшливе видовище змусило й ворогів, і союзників застигти в ошелешеній мовчанці. Шокований голос Райнгарда відлунав над тихим полем бою:
— Щ-що… Це справді спрацювало?
Неподалік Марк заговорив від невіри, ніби віддзеркалюючи його:
— Це справді спрацювало?
А потім, наче хором, лицарі Затемнення ахнули:
— Другий Меч… щойно використав блискавку Каланнон…?
Але усвідомлення на цьому не зупинилося.
— Що… що це щойно було…?
— Ця сила… хіба це не те ж саме? Я останнім часом бачив сера Райнгарда зі Святою Каланнон, тож це означає…
— Зачекайте, ви хочете сказати, що лицарі Затемнення не просто верзли нісенітниці? Я думав, це все жарт…
— …Ха-а —
Блискавка, яку проявив Райнгард — і все через миттєве почуття провини Алона, — мала наслідки.
— …Тож якщо ти просто щиро віриш, ти справді можеш володіти блискавкою?
Тепер це поширилося, наче чума, серед північних лицарів.
Чума Віри.
.
.
.
(П.П Як же я постійно ржу з цього "я про віру в Алона", зараз це ще квіточки, в подальшому буде повний пиздець, ахаххаха.)
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]