Розділ 22 - (Чутки, що випередили правду)
Конфлікт із гоблінами завершився перемогою. Завдяки тому, що лицарі та найманці зреагували холоднокровно, їхні оборонні лінії залишилися непорушними, а заклинання Алона вкотре знищило загін ворогів, який намагався обійти дворян із флангу, швидко схиливши шальки терезів на їхній бік. Звісно, зіткнення з сотнями мутованих гоблінів призвело до певних втрат, але їхня кількість була надзвичайно малою, враховуючи масштаби битви.
Бій остаточно завершився, коли лицар нанизав зброєю череп останнього гобліна. Щойно солдати переконалися в закінченні бойових дій, вони полегшено зітхнули і подивилися на Алона, який споглядав полеглих потвор. Навіть після такої боротьби за виживання його обличчя залишалося абсолютно незворушним, наче бій не справив на нього жодного враження. Це змусило найманців дивитися на нього з сумішшю поваги та подиву. Картина того, як Алон без жодної емоції розриває на шматки десятки гоблінів, назавжди закарбувалася в їхній пам'яті.
Однак, поки лицарі та найманці високо цінували його, сам Алон внутрішньо панікував: "Це було за крок від смерті…!"
Зовні він залишався спокійним, але всередині з усіх сил намагався вгамувати шалене серцебиття. Попри те, що він мав при собі «Браслет Нечистого», який потроював його магічну силу, після створення кількох стін і щитів його запаси мани вичерпалися, залишивши його абсолютно беззахисним.
"На щастя, лицарі перемогли" — міркував він. Шанс на те, що лицарі та найманці зазнають поразки, був мізерним, навіть проти цих змінених гоблінів, але жах, який він відчув, коли більше не міг захистити себе, був гострим.
"Можливо, мені варто було відступити раніше… Ні, залишитися поруч було правильним рішенням… але важливіше інше…" — Алон подумки подякував собі колишньому за логічне рішення, і коли його пульс прийшов до норми, він зосередився на трупі гобліна, а його вираз обличчя став похмурим. Він аж занадто добре розумів значення фіолетового аметисту, що стирчав із плоті істоти.
— Чому… божественне сходження?
Це була аномальна подія, яка відбувалася з монстрами цього світу, коли Зовнішній Бог намагався матеріалізуватися. Монстри, яких торкнулося божественне сходження, ставали агресивнішими та отримували колосальну фізичну силу. Хоча теперішній загін міг упоратися з монстрами, яких очікували на шляху до земель герцога, Алона тривожив сам факт появи божественного сходження.
Цей феномен сигналізував про те, що незабаром Зовнішній Бог ступить на цю землю. Зазвичай такі боги не могли проявитися, якщо не з'являвся один із П'яти Великих Гріхів, але тепер навіть ці божества прикордонних земель готувалися до прибуття.
"Це… поганий розвиток подій…"
Сходження Зовнішніх Богів серйозно непокоїло Алона. Хоча вони й не були такими руйнівними, як Великі Гріхи, якщо ці боги шаленіли, цілі королівства могли бути стерті з лиця землі без особливих зусиль. Враховуючи, що на континенті за межами Імперії існувало лише шість королівств, шанс того, що його довгострокові плани будуть знищені, становив один до трьох. Щиро кажучи, якби він взагалі був у змозі думати про своє майбутнє, коли це станеться, він вважав би себе щасливчиком. Обличчя Алона залишалося суворим, поки він розглядав гобліна.
Проте знайшлися ті, хто виглядав ще більш стурбованими, ніж Алон — настільки, що їхні обличчя свідчили про повний крах.
Цими людьми були граф Крілд і граф Едолон.
Через кілька днів після появи мутованих гоблінів, коли до досягнення володінь герцога залишався всього один день, Алон помітив дві суттєві зміни за цей короткий період. Перша полягала в тому, що дворяни, які раніше дивилися на нього з неприхованою зневагою та насмішками, особливо коли графи Крілд та Едолон відпускали свої уїдливі зауваження, більше не мали такого виразу обличчя. Другою зміною було:
— Графе Палатіо, це м'ясо з мого особистого маєтку. Не бажаєте скуштувати?
— Графе, якщо вам це підходить, я міг би надати певну допомогу вашій території. Що ви думаєте з цього приводу?
Граф Крілд і граф Едолон, які попередні дні тільки й робили, що висміювали Алона, тепер щосили намагалися завоювати його прихильність, поводячись підлесливо й улесливо. Обидва графи, здавалося, готові були виконати будь-яке бажання Алона, крутилися біля нього, обсипаючи компліментами із дивними посмішками, поки сам Алон ніяк на це не реагував. Але графи діяли з чистого відчаю — справжнього, невимовного відчаю.
Демонстрація сили, яку Алон влаштував кілька днів тому, була занадто потужною, щоб списати її на звичайну «випадковість» під час отримання титулу графа Палатіо. Крім того, вони згадали, що сказав їм того вечора маг 3-го рангу, якого барон Амон найняв суто для демонстрації свого багатства: "магічні здібності Алона беззаперечно перевищували 2-й ранг."
Почувши це, обидва графи почали переоцінювати чутки, що ходили у вищому світі, запитуючи себе, чи не помилилися вони щодо Алона. Хоча кілька сумнівів усе ще залишалося, це вже не мало значення. Головним було те, що два графи визнали: Алон володіє прихованою силою, достатньою для того, щоб не потребувати жодного захисту.
Це означало, що влада, яка, за чутками, знищила «Авалон» за один день — влада, що належала графу Палатіо, — могла бути справжньою. Усвідомивши це, єдиним їхнім шляхом було негайно здобути прихильність Алона. Хоча дехто міг би сказати, що розумніше було б повністю розслідувати всі обставини перед тим, як діяти, ця логіка не працювала для тих, хто був знайомий із родоводом Палатіо.
Два графи, які на власні очі бачили горезвісну жорстокість родини Палатіо, чудово розуміли їхню здатність до нещадності. Хоча Алон, третій син, ніколи не виявляв такої поведінки особисто, графи були впевнені, що він успадкував безжальний і суворий норов своєї родини. Рід Палатіо був сповнений негідників ще з епохи його діда.
Через це останні кілька днів Алон жив у повному комфорті. Замість солодкої картоплі та кукурудзи він під час кожного прийому їжі їв м'ясо, а вино, яке йому час від часу пропонували, також було найвищої якості. Проте, попри прийняття цих підношень кілька днів поспіль, вираз обличчя Алона не пом'якшувався, оскільки він усе ще був поглинений думками про гобліна.
"Хто б це міг бути…?"
Скільки б Алон не прокручував це в голові, чіткої відповіді не знаходилося. Божественне сходження було лише індикатором того, що Зовнішній Бог готується матеріалізуватися, і не існувало жодного способу точно визначити, який саме бог, коли і де це відбудеться.
Хоча зациклюватися на цьому було марно, Алон не міг перестати хвилюватися, усвідомлюючи, що його плани на майбутнє можуть бути зруйновані в одну мить. Він міг перетворитися з дворянина на простолюдина за секунду, і саме тому не міг заспокоїтися.
"Мені потрібно буде зібрати якомога більше інформації, щойно я дістануся до маєтку."
З цією думкою він подивився на дворян поруч із собою, які завзято намагалися спокутувати свою колишню поведінку, навіть ціною власної гідності. Він знову переконався у жахливій репутації родини Палатіо.
"…Я не очікував, що вони так відреагують на крихітну підозру щодо чуток."
Спостерігаючи за гарячковими зусиллями графів, Алон бачив, як глибоко на них вплинули плітки про його родину. Проте, попри розуміння їхнього страху, він не збирався полегшувати їм життя. Алон вважав себе розсудливим, але водночас мав злопам'ятну жилку.
Підлесливий спектакль графів нарешті припинився, коли Алон дістався до маєтку герцога Ротегре.
Одразу після прибуття до маєтку герцога Ротегре, Алон побачив неймовірно величезний особняк — ні, цілий комплекс із кількох особняків.
"Скільки ж тут особняків на одній території? Втім, багатії можуть собі це дозволити" — подумав він, відзначаючи різноманітність архітектурних стилів, наче їх збирав хтось із вельми еклектичним смаком у декорі. Невдовзі Алон зрозумів, що в усіх цих особняках жили наложниці герцога, і здивовано похитав головою.
"Як тільки його організм витримує це?" — на мить замислився він, але коли увійшов до бальної зали в розпал розкішної вечірки, знову був приголомшений.
Кожна деталь випромінювала розкіш. Навіть келихи для вина, на які зазвичай ніхто не звертає уваги, мали золоту облямівку. Люстри, виготовлені повністю з золота, викликали в Алона миттєве бажання поцупити одну й продати, поки він йшов залою.
Як і очікувалося, бальна зала була забита дворянами. Герцог Ротегре, який виглядав надзвичайно виснаженим, був присутній і розмовляв із натовпом аристократів. Алон навіть не намагався втручатися в їхні дискусії. Було очевидно, що це не принесе жодної вигоди — особливо в цій бальній залі, яка здавалася ще більш неприємною, ніж попередня, яку він відвідував.
Замість того, щоб спілкуватися, Алон вирішив стати збоку, смакуючи їжу та підслуховуючи розмови дворян. Його слуга Еван уже пішов, щоб зв'язатися з інформаційною гільдією, щойно вони прибули до маєтку.
Поки Алон насолоджувався десертом, схожим на яєчний тарт, запиваючи його вином, він перехопив цікаву новину з розмови дворян.
— Бароне Далдоран, чи відомі вам останні новини?
— Про які саме новини ви говорите?
— Ну, подейкують, що герцог Альтія та граф Зенонія не лише уклали союз, але й намагаються створити власну фракцію?
— А, ці чутки? Так, я чув про це.
Два дворяни, поводячись так, ніби діляться найбільшою таємницею, відійшли у затишне місце і почали говорити приглушеними голосами. Проте завдяки своєму загостреному слуху Алон без зусиль міг стежити за їхнім діалогом.
— Але чи може це бути правдою? Мені спочатку було важко повірити в їхній союз. Якщо вони дійсно створять фракцію, то зможуть розчавити всі існуючі угруповання разом узяті.
— Саме так. Це може стати безпрецедентною подією.
Почувши це, Алон відчув легкий шок, але його обличчя майже не змінилося. Навіть якщо ці чутки були правдивими, він сумнівався, що ці двоє зможуть довго підтримувати своє партнерство.
Обмірковуючи це, Алон мивоволі підняв брови від задоволення через чудовий смак яєчного тарта в роті, киваючи на знак згоди: "Це чудово." Не замислюючись, він узяв ще один і з'їв.
Але в цей момент розмова, за якою він стежив, набула ще більш інтригуючого повороту.
— Проте це не найголовніше.
— Що ви маєте на увазі? Є ще більш сенсаційна плітка?
— Звісно, інакше я б про це не згадував.
— Ну то що ж це…?
— Це те, що я дізнався через дуже конфіденційні канали, тому ви не повинні нікому говорити про це. Я чув, що ні герцог Альтія, ні граф Зенонія не є лідерами цієї фракції.
— …Що? Тоді хто ж це?
— Ну… граф Палатіо.
— …Граф Палатіо?
— Так, очільником фракції… нібито є граф Палатіо.
— Чи це точно?
— Безумовно. Ви думаєте, я б став вигадувати щось подібне?
— Га…? Що?
Почувши це, Алон інстинктивно повернувся до дворян, які ділилися секретом, і застиг у німому ступорі від того, що вони щойно бовкнули.
.
.
.
(П.П Алон створив організацію «Блакитний Місяць», а тепер створив нову дворянську фракцію, при цьому він навіть про це не знав, що він там головний ахаххаха.)
.
(Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділі та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga )