Розділ 218 - Зовнішній Бог та Звергнення Небес (2)
— Яка приємна несподіванка зустріти вас тут!
Елібан привітав Алона з надмірно драматичним проявом радості, поки Алон стояв спантеличений.
— Я й подумати не міг, що зустріну вас тут.
— Я також!
Елібан із сяючим вишкіром також злегка вклонився Ютії, яка стояла поруч із Алоном.
— Доброго дня, Кардинал. Приємно зустріти вас тут.
— Мені також приємно. Як ваші справи, Елібан?
— Дуже добре, дякую.
Алон, спостерігаючи за широкою посмішкою на обличчі чоловіка, запитав:
— Мені казали, що ви перебуваєте в Ашталоні. Що привело вас так далеко? І де ваші товариші?
Останні дані, які мав Алон, свідчили, що Елібан займався Аномальними Брамами, які з'являлися в Ашталоні.
Бачити його тут було досить дивно.
— Мої товариші чекають у штаб-квартирі, а я вирушив на північ через одну термінову справу.
— Термінову справу?
— Саме так!
Відповідь пролунала бадьоро.
Невже в Елівана справді були справи на півночі? Алон на мить перебрав у голові все, що знав.
"…Хоча не можна сказати, що їх зовсім не було."
Згідно з початковим сюжетом Психоделії, Елібан і справді мав мати чимало місій на півночі після того, як мине певний час. Звісно Шимони з'являлися на цій території, але це не було головною проблемою. Справжньою причиною було вторгнення варварів та прибуття Зовнішнього Бога, Ультультуса.
Однак це мало б статися лише за умови, якби події розгорталися за оригінальним сценарієм.
Ультультуса здолали ще кілька років тому — причому переміг його сам Алон. Інакше кажучи, наскільки йому було відомо, на півночі більше не залишилося жодних серйозних загроз.
Єдиною загрозою, що залишалася, були поодинокі появи Шимонів.
"Це схоже на те, як Горизонт став доступним у доповненні. Можливо, разом із ним з'явилися й нові завдання...?"
Поки мовчання Алона затягувалося, Елібан продовжив розмову:
— Я чув, що на півночі є приховане підземелля, тож прийшов очистити його.
— Приховане підземелля?
— Так. Мені доручили витягти звідти один предмет.
— Я зрозумів.
Це звучало як завдання, включене в доповнення.
Оскільки Алон міг приблизно здогадатися про причину присутності Елібана, він вирішив не розпитувати його далі.
Невдовзі вони прибули всередину форпосту.
————
— Цим звітом завершується поточна ситуація на півночі.
Щойно вони увійшли до форпосту, лицар, який охороняв базу, доповів про ситуацію Деусу. Алон, який слухав доповідь разом із ним, у певний момент насупився. А саме…
— …Сходження божества?
— Так.
У Снігових горах серед монстрів спостерігалося явище сходження божества. Під час цього процесу на тілах чудовиськ проростали дивні кристали, що слугували передвісником появи Зовнішнього Бога.
"…Сходження божества — і саме зараз?"
Наскільки знав Алон, після того, як Ультультус — один із Богів Хаосу — був здоланий, більше не повинно було бути жодних проявів Зовнішніх Богів.
"Крім того, якщо явище божественного сходження вперше помітили на півночі, це означає, що Зовнішній Бог, найімовірніше, матеріалізується саме тут".
Зазвичай, коли Зовнішній Бог готувався зійти у світ, явище сходження божества охоплювало весь континент. Проте найперше воно проявлялося саме в тому регіоні, який божество обрало для свого втілення. Наскільки знав Алон, останнім часом ніде не з'являлося подібних знамень. Отже, висновок міг бути лише один: Зовнішній Бог мав зійти на півночі.
Від цієї думки в Алона запаморочилося в голові. Якщо сходження вже почалося, Зовнішній Бог міг з'явитися будь-якої миті. Та ще більше Алона непокоїв сам факт того, що божество збиралося зійти саме тут.
"Хто саме робить сходження?"
Алон знав, що на півночі мав з'явитися лише Ґварьоннаншін, адже інших Зовнішніх Богів там не було. Звісно, після Кайласа додали ще трьох, але вони мали з'явитися зовсім в інших місцях.
"Невже в доповнені додали нових Зовнішніх Богів?"
Це залишало Алона з двома вірогідними поясненнями.
По-перше, сходив один із відомих йому Зовнішніх Богів.
Або, по-друге, у доповнені був представлений новий Зовнішній Бог.
Трохи поміркувавши, Алон відкинув другу можливість. Він не купував доповнення до "Психоделії". Його розробили, щоб знизити складність гри, додавши могутніх союзників із різних рас, які мали допомагати головному герою в боротьбі проти П'яти Великих Гріхів.
Малоймовірно, що воно також вводило б нових Зовнішніх Богів, щоб збільшити важкість гри.
Тож залишався лише перший варіант.
"Сходить один із Зовнішніх Богів, з якими я знайомий. І враховуючи, що Ультультус уже здоланий... залишається лише один вірогідний кандидат".
Нельтар.
Коли це ім’я промайнуло в голові Алона, той мимоволі зблід. Істота з чотирма кінцівками, смоляно-чорною, наче в демона, шкірою, та силою що не мала собі рівних навіть серед Зовнішніх Богів.
Нельтар був неймовірно складним супротивником у "Психоделії" й з’являвся лише на фінальних етапах гри. Якби він з’явився зараз, то навіть за умови, що Алон підготував би свою магію та завдав ідеального удару, перемога все одно була б під питанням.
"Ні".
Якщо бути точним, із нинішньою силою Алона подолати Нельтара було майже неможливо.
Це була не просто різниця в силі — це було питання внутрішньої несумісності.
Алон був особливо вразливим до здібностей Нельтара. Усвідомлюючи це, Алон глибоко вдихнув, намагаючись упорядкувати думки.
Будь-які здогадки на цьому етапі були марними. Існувало надто багато суперечностей між його знаннями та реальністю, що розгорталася перед ним.
Тому Алон вирішив зосередитися на своїй безпосередній меті.
"Як мені потрапити всередину Горизонту?"
Наскільки знав Алон, спосіб потрапити на Горизонт був водночас і простим, і складним.
Простим — тому, що вхід було добре видно.
Складним — тому, що їм належало битися з варварами.
Зокрема, оскільки варвари блокували маршрут до Горизонту, не було способу оминути протистояння з ними.
"...Чи варто мені знову попросити допомоги в Райнгарда й спробувати повітряний штурм, як минулого разу?"
Після короткої наради Алон, поринувши в роздуми, попрямував до своїх покоїв.
У той момент...
— Учителю.
— ...Ютія?
...Голос Ютії досяг його.
— Ви згадували раніше, що у вас є термінові справи біля Горизонту Снігових Гір, правильно?
— Саме так.
— Вам вдалося знайти спосіб туди дістатися?
— Формально спосіб є, але, відверто кажучи, варіант не надто привабливий. Мені довелося б битися з варварами.
Ніби вона могла бездоганно читати думки Алона, Ютія підійшла ближче.
— У такому разі, чи дозволите ви мені показати вам альтернативний маршрут?
— ...Альтернативний маршрут?
— Так, я вважаю, що цей шлях дозволить вам дістатися місця, не вступаючи в бій із варварами.
— Такий шлях існує?
Здивований, Алон перепитав, і Ютія кивнула.
— Так, власне, я дізналася про нього лише після свого прибуття сюди.
— Коротший шлях до Горизонту Снігових Гір?
— Так. Священники, які прибули раніше, зробили це відкриття.
Згадавши священників на форпості раніше, Алон запитав Ютію:
— Місія Папи пов'язана з Горизонтом Снігових Гір?
— По суті, схоже, що наша місія пов'язана з печерою, яка веде безпосередньо туди.
— Отже, маршрут проходить крізь печеру.
— Так, і інформація надійна.
Після миті роздумів Алон погодився.
— ...Дуже добре, я прийму твою допомогу.
— Не варто подяки.
— Ні, мені здається, що я постійно покладаюся на тебе. Може, ти чогось хочеш натомість?
Ютія всміхнулася, і в її очах заграли пустотливі іскорки.
— Ви справді виконаєте моє прохання?
— Якщо це в межах моїх можливостей.
— Хм~
Вона зупинилася, щоб поміркувати на мить, перш ніж відповісти:
— Можна я скажу вам пізніше?
— Я не маю заперечень проти цього.
— Тоді я повідомлю вам наступного разу. Я б хотіла спочатку накопичити ще дещо.
— ...Накопичити?
— Так, я подумала, що якщо допоможу вам більше й здобуду вашу більшу прихильність, то пізніше зможу звернутися з вагомішим проханням.
— Але я й так готовий виконати твоє розумне прохання...
При цих словах Ютія ненадовго завагалася.
Потім, усе ще посміхаючись, вона зупинила свій погляд на Алону.
— ?
Поки Алон спантеличено нахиляв голову...
— Ось як...
Порушивши коротку тишу, вона невимушено промовила:
— Що ж, у мене є справи, якими треба зайнятися, тож я піду, Учителю.
Ютія пішла першою.
Алон якийсь час продовжував дивитися на її постать, що віддалялася.
————
Наступного дня.
На світанку Елібан вирушив до підземелля.
Тим часом Алон і Ютія скористалися коротшим шляхом, який дозволяв їм уникнути варварів.
Трохи згодом Деус, який вирушив за ними, дістався місця, де вони мали зустрітися з варварами…
— ?
...Незначне запитання виникло в його голові.
Причина полягала в тому що...
— Немає супротивників?
...Варварів, які мали б бути видимими за периметром, ніде не було видно.
Здавалося, ніби всі вони зникли водночас. Спантеличений, Деус пробурмотів:
— ...Засідка?
Але його лейтенант похитав головою.
— Ні.
— Тоді куди поділися всі ці гобліноподібні варвари? Навіть їхніх вождів немає.
— Солдати повідомили, що сьогодні рано-вранці вони раптово пішли в інше місце.
— ...Пішли в інше місце?
— Так.
Вираз обличчя Деуса затьмарився від замішання через звіт лейтенанта.
————
У той момент...
— Це те місце?
— Так, це воно.
Алон подивився на масивний вхід до печери перед ним.
— Вона величезна.
— Щойно ви подолаєте цю печеру, то побачите Горизонт, який шукали, Учителю.
Кивнувши, Алон раптом щось згадав і запитав Ютію:
— Але хіба ця територія не контролюється варварами?
— Хм, я не зовсім у цьому впевнена, але священники казали, що жоден варвар ніколи сюди не потикається, коли вони досліджували це місце.
— Ось як?
— Так. Тож, будь ласка, йдіть без хвилювань.
Коли він інстинктивно зробив крок уперед під час прощання з Ютією, Алон раптом зупинився.
— ...Зачекай, ти не йдеш зі мною?
— Ні, як я згадувала вчора, мій обов'язок — лише оглянути цю печеру.
— Я зрозумів.
— Не поспішайте. Я буду зайнята власними обов'язками тут.
Посміхаючись, Ютія злегка помахала рукою.
Алон завагався на мить, але зрештою мовив:
— Тоді я вирушаю.
Він залишив її позаду й ступив у печеру.
Невдовзі... Коли Алон зник із поля зору, Ютія, яка махала йому рукою, пробурмотіла з моторошною посмішкою:
— Ви всі прибули раніше, ніж я очікувала.
Вона розвернулася, і всі сліди веселощів зникли з її обличчя.
І перед нею стояли...
— Жінка.
...Варвари.
Не просто один... Десятки. Сотні. Ні... Їх було так багато, що вони виразно виділялися на тлі сірого ландшафту.
Незліченна кількість варварів оточили Ютію.
Десятки тисяч поглядів одночасно звернулися до неї. Від варварів віяло смертельною загрозою та ворожістю, і все це було спрямоване просто на неї.
З-поміж вождів восьми варварських племен уперед ступив найгрізніший — Лурака, велетень зростом понад вісім футів, який за грубою силою фактично очолював усіх варварів.
— Це ти відповідальна за це?
— Що саме ти маєш на увазі?
— Я питаю, чи це ти обірвала всі благословення й чари, якими протягом останньої тисячі років було наділено священну землю нашого племені, і наважилася вторгнутися до цього забороненого святилища.
Голос був грубим, але стриманим.
Тим не менш...
— А якщо й так?
Ютія незворушно парирувала.
— Ти взагалі усвідомлюєш усю тяжкість своїх вчинків? Ти осквернила це священне місце й обірвала чари, які наше плем’я підтримувало відтоді, як ми вперше оселилися в цих суворих північних краях!
Поки Лурака тремтів від люті, Ютія видала тихий, зацікавлений звук.
— Ой лихо, як прикро. Але бачиш, у мене були свої причини.
— При...чини?
— Так, мені був потрібен прохід до Горизонту. І це був оптимальний спосіб дістатися туди без того, щоб "він" зустрічав твій народ, хіба ні?
— ...Що??
— Хіба мої слова не дійшли до тебе?
— Ти хочеш сказати, що просто через цю незначну причину ти бездумно знищила священну землю та чари, які наш народ оберігав понад тисячоліття?
Не в змозі стримати свою лють, Лурака міцніше стиснув свою масивну сокиру.
Проте Ютія не припиняла говорити, її червоні губи злегка вигиналися.
— Незначна причина? Для мене це мало величезне значення. Він вважав саму перспективу зустрічі з усіма вами вкрай виснажливою.
У її незворушності не було й натяку на страх.
— Отже, ти гадаєш, що той дурень не протистоятиме нам?
— Дурень, кажеш.
Тієї миті навколо запанувала глибока тиша.
Ютія на мить затримала слово Лураки на язиці, ніби смакуючи його.
А потім…
— Оскільки ти це сказав...
...Вона кивнула.
— Усі ви загинете тут у будь-якому разі.
У той момент, коли її рука повільно піднялася, а вказівний палець упевнено вказав уперед — незліченна кількість варварів кинулися на неї, їхня чисельність була приголомшливою.
Це була беззаперечно масивна демонстрація сили. Їхній смертоносний намір затвердів у видиму ауру, зафарбовуючи сірий світ у темно-червоний відтінок. Їхнє нестримне, дике божевілля повністю зосередилося на одній людині. Кожна зброя, яку вони тримали, була спрямована на одну ціль — Ютію.
І якраз у той момент, коли їхні клинки мали торкнутися її тіла...
Шшшух —
Один-єдиний, витончений палець злегка ворухнувся.
Зліва направо.
Лише один раз.
А потімю...
Клац —
З губ Ютії відлунив тихий звук, схожий на цокання секундної стрілки годинника, що рухається вперед.
У той момент...
Спалах —
Сірий світ поглинув потік багряного кольору.
Запанувала тиша.
Ні, тишу нав’язала чиясь сила.
Тіл варварів, які атакували, більше не існувало. Залишилася лише червона кров та розкидане м'ясо.
Більше нічого.
Так навколо дівчини, що стояла в центрі, утворилося величезне червоне коло.
Кров зниклих варварів намалювала картину смерті, а їхні понівечені рештки пробудили в решти первісний інстинкт самозбереження.
Жадоба крові варварів перетворилася на напружену обережність.
Їхня дика інтенсивність трансформувалася в вічний, нищівний страх.
І стоячи в епіцентрі всього цього — Ютія Блудіа, повністю позбавлена емоцій, подивилася на охопленого жахом варвара, який зневажив "Його".
Клац...
І байдуже вона виголосила...
Вирок про страту.
.
.
.
(П.П Ну що ж, казати при Ютії, щось погане про Алона, це і справді смертний вирок...)
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]