Розділ 217 - Зовнішній Бог та Звергнення Небес (1)
Минуло близько семи днів відтоді, як вони розпочали свою подорож до північного регіону.
— ...Мушу визнати, якщо скористатися цим методом, наша бойова міць справді може зрости.
— Саме так! Диво, дароване маркізом, неймовірно потужне. До того ж, якщо пан Райнгард навчиться вправно керувати блискавками, ви цілком зможете здолати навіть мого брата в бою!
— ...Це справді так?
— Ні, Сіллі — це, мабуть, трохи...
— Що скажете, сер Райнгард? Хіба це не звучить неймовірно спокусливо?
— Хм, ну, це так, але... я ніколи раніше не присвячував себе богу таким чином...
— Не хвилюйтеся. Я скерую вас. А тепер спробуймо? Почніть із того, що простягніть одну руку, стисніть її в кулак, а потім випростайте вказівний та середній пальці.
З моменту початку руху на північ і до цієї самої миті.
Сіллі без упину вмовляла Райнгарда, не даючи йому спокою, аж поки зрештою не зробила з нього відданого послідовника.
Алон лише похитав головою, дивуючись її наполегливості.
— ...Це виходить за межі моїх очікувань.
Еван, схоже, відчував те саме й промовив це без жодних емоцій. Алон погодився з ним, кивнувши.
Невдовзі Райнгард почав повторювати молитовну позу, що використовувалася у вірі Каланнон.
Дивлячись на нього, Алон скривився.
"Це ж не молитва, а складання печатей".
Як саме ця конкретна позиція рук почала трактуватися як молитва?
Поки Алон коротко розмірковував про це, раптовий, гострий порив морозного повітря торкнувся його обличчя.
— Прохолодно.
Він мимоволі згадав слова Кайласа, сказані раніше: "У серці найхолоднішого місця".
Це була радше підказка, ніж точне зазначення маршруту. Однак Алон приблизно здогадувався, про що йдеться.
"Мабуть, це Горизонт".
Горизонт Снігових Гір. Гравці скорочено називали його просто Горизонтом.
Місце, до якого можна було дістатися, перетнувши землі варварів, — водночас найхолодніше й одне з найсвященніших місць.
...Це було все що знав Алона.
Сам він там ніколи не бував. Точніше, жоден гравець у "Психоделію" не діставався Горизонту Снігових Гір. Усе, що вони про нього знали, було лише "інформацією". Зрештою, Горизонт існував лише в лорі гри, а в самій грі не було жодного способу туди дістатися.
Попри це, Алон та інші гравці знали про Горизонт лише завдяки "сильним світу цього".
Коли в середині гри починали з'являтися Великі Гріхи, на допомогу гравцеві приходив один із могутніх персонажів — залежно від його попередніх рішень і вчинків. Одним із таких персонажів був той, хто мешкав на Горизонті Снігових Гір.
"Його звали Тисячолітній Лід, чи не так?"
Істота з ім'ям, яке не надто пасувало варварам, мала здатність заморожувати все навколо себе.
Коли він супроводжував гравця, то незмінно згадував Горизонт Снігових Гір. Саме завдяки цьому більшість гравців знали про це місце, навіть ніколи там не побувавши.
"Здається, я чув, що цю локацію відкрили в доповненні".
Алон злегка похитав головою, відганяючи цю думку. Чи була вершина включена в доповнення, чи ні, зараз не було нагальним питанням.
"Було б зручно, якби ми могли увійти без труднощів, але це, швидше за все, неможливо".
Алон непомітно перевів погляд на Деуса та сили, що захищали карету.
Навіть якби він подорожував сам, без офіційної групи, уникнути конфлікту з варварами було б неможливо.
Варвари вороже ставилися до всіх чужинців, які, на відміну від них, не жили на півночі.
Тож, якщо Алон хотів дістатися Горизонту, сутички з ними було не уникнути.
"...Сподіваюся, це не виявиться надто виснажливим".
Алон видихнув. Його подих перетворився на білу пару, ніби нагадуючи, що вони вже дісталися півночі. Від цієї думки йому стало ще холодніше, тож він сховав руки в кишені пальта, пригадуючи побачене біля коріння Світового Дерева.
"Магічна формула — Звергнення Небес".
Дивлячись на сонце, що ховалося за горами, він замислився:
"Що ж там насправді?"
Цікавість до того, що ховається в серці Горизонту, поступово зростала. Одна думка чіплялася за іншу, і…
…Раптом йому страшенно захотілося солодкої печеної картоплі.
— Еване.
— Так?
— Давай сьогодні ввечері з'їмо солодкої печеної картоплі.
— ...? Е-е... звісно.
— Чого це ти так вагаєшся?
— Ну... ви їли її лише два вечори тому, тож це трохи несподівано.
Завершенням його роздумів була гарно підсмажена солодка печена картопля.
————
Настав вечір.
Третій за рангом мечник Калібана, також відомий як Тіньове Лезо, Марк...
Він спостерігав за каретою вдалині з дивним виразом обличчя. Це був екіпаж, що належав маркізу Палатіо.
Перше, що привернуло його увагу... Маркіз Палатіо та його супутник із родини котячих, який облизував солодку печену картоплю біля його ніг.
Далі він побачив лицаря-охоронця, який неуважно чистив солодку печену картоплю.
А поруч із ними... Деус Макалліан, Перший Меч Калібана, гладив дивну ручну змію, яка супроводжувала маркіза.
Крім них, там були й інші. Сіллі, яку тепер називали Святою Каланнон, сиділа поруч зі збентеженою змією та без упину щебетала.
А ще Райнгард, який виконував дивні рухи руками.
Насправді, збоку все виглядало цілком звичайно.
Хіба що змія здавалася розмитою, наче перетворилася на духа. Або кіт, що сидів поруч із маркізом Палатіо, раптом озирнувся, а тоді з-під його живота висунулися зуби, щоб з'їсти солодку печену картоплю.
...Е-е, ну, це було трохи дивно, але загалом ця компанія не здавалася небезпечною. Цілком звичайна сцена вечері. Зрештою, лицарі навколо нього теж сиділи гуртом і їли, хіба що карети в них не було.
Однак причина, через яку Марк відчував дивність цієї сцени й не міг відвести погляду, полягала в іншому:
"...Чому вони всі моляться маркізу Палатіо?"
Це було через солдатів, розташованих навколо групи. Лицарський орден Затемнення під командуванням Деуса Макалліана.
Вони сиділи півколом позаду групи маркіза. Саме по собі це не було особливо дивним. Але манера, у якій вони сиділи... Будь-хто міг чітко бачити — вони молилися маркізу.
Ні, це було не просто схоже на це. Це був незаперечний факт. Лицарський орден Затемнення підносив молитви маркізу Палатіо.
І вони робили це з глибоким шануванням. Ніби вони справді молилися божеству. Їхня постава дещо відрізнялася від стандартної молитви, але все ж...
Бачити, як люди моляться іншій людині, було... абсолютно дивно.
"Що, в біса, відбувається?"
Якраз коли Марк розмірковував над цими запитаннями...
— ...Чому вони так поводяться?
— Гадки не маю. Я чув якісь балачки про те, що маркіза Палатіо називають богом чи щось таке.
— Богом?
— Ти не чув плітки? Стверджують, ніби він відкрив себе як божественну істоту в Ронавеллі.
— О, той інцидент?
— Так, саме той.
Марк мимоволі підслухав розмову солдатів.
— Але хіба ця чутка не є просто нестримним перебільшенням?
— Мабуть. Наскільки мені відомо, у Великому Герцогстві Люксибл поклоняються Каланнон, Ловцю Блискавки. А оскільки маркіз трохи схожий на їхнього ідола, ці чутки й розійшлися.
— ...Ну, зважаючи на те, як Сіллі, так звана Свята Каланнон, поводиться поруч із ним, у цих чутках і справді може бути частка правди.
— Але як для простої чутки, лицарський орден Затемнення виглядає аж надто побожним.
— ...Ага, мушу погодитися, це якось тривожно.
Потім один із солдатів прошепотів: "Можливо, вони всі колективно втратили глузд?" — крутячи пальцем біля скроні.
Миттєво його товариш схопив його руку й силою опустив її вниз.
— Дурню! Ти намагаєшся зробити так, щоб тебе стратили?
— Що? Що я зробив не так?
— Якщо хтось це почує, тобі кінець. Ти забув, що сталося? Солдат із ордену П'ятого Меча пожартував про маркіза Палатіо й за це його жорстоко побили лицарі Затемнення.
— ...Я думав, це просто тому, що він поводився недбало?
— Ні. Це було не через це.
— ...Це жахливо.
— Тож просто замовкни й їж.
Солдати, які тепер розмовляли стриманіше, відвели погляди й відновили трапезу.
Марк знову перевів погляд на лицарський орден Затемнення. Вони молилися настільки щиро, що більше скидалися на святих паладинів, ніж на звичайних лицарів.
А сам маркіз тим часом, сидячи до них спиною, спокійно їв солодку печену картоплю.
"...Це ж очевидне святотатство, хіба ні?"
Ця думка промайнула в нього в голові, перш ніж він устиг її придушити. Але якщо це справді було святотатством, чому фракція Розаріо не реагувала рішучіше? Його погляд ковзнув до святих лицарів, які супроводжували кардинала Ютію.
Звісно, Розаріо відкрито не засуджувало інші релігії. Навіть коли Велике Герцогство Люксибл змінило державну релігію, Розаріо не втручалося.
Однак це не означало, що йому було байдуже. Розмірковуючи про це, Марк раптом усвідомив...
"Якщо задуматися, кардинал Ютія завжди присутня... але сьогодні я її не бачу".
Пригадавши, що навіть кардинал Ютія ніколи не здіймала галасу через цю ситуацію, Марк вирішив більше про це не думати й повернутися до вечері.
Зрештою, усе це його аж ніяк не стосувалося. Принаймні так мало б бути.
— Вітаю.
— ...!
Марк ледь не поперхнувся їжею.
"Коли вона підійшла?"
Жінка, яка ще мить тому розмовляла з Райнгардом, тепер стояла просто перед ним. Все ще спантеличений, Марк почув, як Сіллі мовила:
— Ви спостерігаєте за цією групою вже досить тривалий час.
Тільки тоді він усвідомив свою помилку. Він спостерігав за ними надто очевидно.
— ...Мої вибачення.
— О, я прийшла сюди не за вибаченнями.
— Тоді...
— Мені просто було цікаво... ви цікавитеся стихією блискавки?
Сіллі яскраво посміхнулася йому.
Марк ніяково потер потилицю.
Правду кажучи, він не мав жодного інтересу до Каланнон. Або, точніше, він не був особливо відданий жодному божеству. Але оскільки його вже спіймали на тому, що він витріщався, він відчув, що повинен принаймні відповісти ввічливо.
— ...Ну, гадаю, у мене є незначна цікавість.
— О! Справді?
Очі Сіллі засяяли, коли вона з ентузіазмом занурилася в детальні пояснення.
Наступного дня.
І наступного вечора.
— Блискавка Каланнона бездоганна й сяюча, наче блакитне небо цього світу. По суті, його блискавка невіддільна від самого небосхилу…
" ...Хто-небудь, будь ласка, врятуйте мене".
Марк усе зрозумів. Він зробив глибоку помилку.
————
Через кілька тижнів.
Окрім поодиноких поглядів, якими Алон обмінювався з Марком, що й досі дивився на нього з дивним виразом обличчя, нічого особливого не сталося, аж поки Алон нарешті не дістався північних земель.
І в головному військовому таборі... Він зустрів несподівану особу.
— Маркізе —!
— ...Елібан?
Це був не хто інший, як Елібан, центральна постать оригінальної розповіді.
Саме той, про кого ходили чутки, що він успішно дає раду з Шимонами і Брамами Безодні у Ашталоні…
Проте з невідомих причин...
— Привіт!
...Він наразі перебував тут, на півночі.
————
Столиця Калібана.
— ...Це досить великий сюрприз.
Хідан, як завжди, вирушив до Калібана, щоб передати Деусу інформацію щодо Блакитного Місяця.
Почувши про експедицію, яку задумав Деус, він почухав потилицю й замислився:
"Минулого разу не було заплановано жодної експедиції. Ну, нічого не вдієш".
Після короткої паузи він дістав аркуш паперу й почав складати лист, наповнений магічною силою.
Зазвичай він зачекав би тут. Але через вказівки від Червоного Місяця його графік був обмежений.
Тож Хідан вирішив залишити повідомлення в резиденції Деуса й піти.
Однак...
— ...?
Він помітив щось дивне.
Дивний монумент.
На маківці його голови височіли величезні рогоподібні виступи, а навколо тіла був накинутий надто довгий плащ.
Звісно, Хідан бачив незліченну кількість дивних монументів раніше — він звик до них.
Тож сама по собі споруда не була особливо дивною.
Але найбільше його вразило ось що… Він упізнав цю статую. Вона була присвячена "Великому Місяцю".
"...Вона завжди виглядала саме так?"
Хідан одразу похитав головою. Навіть якби він не був таким уважним до свого оточення, то все одно помітив би настільки разючі зміни.
Коли він бачив її минулого разу, у статуї не було рогів, а плащ був значно коротшим. І найголовніше…
"...Чому вона така приваблива?"
Раніше статуя не була такою красивою. Її обличчя втілювало ідеал сліпуче вродливого чоловіка. Якби статуя була живою, її очі, мабуть, сяяли б небесним світлом, відбиваючи саму досконалість.
Статуя була настільки майстерно виконана, що її краса межувала з перебільшенням. Хідан ошелешено витріщався на вдосконалену версію монумента "Великого Місяця".
"...Хіба це не занадто?"
Такою була його остаточна оцінка побаченого.
Алон же був настільки збентежений виглядом статуї, що навіть не наважувався як слід на неї поглянути.
.
.
.
(П.П Марк: "Що тут відбувається"? Сіллі: "Привіт, ви вірите в бога"? Марк: "Бляяяя". Ахахахах.)
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]