Розділ 210 - Північ…? (1)
Світове Дерево, що росте в Грейніфрі, на землях ельфів.
У величезному королівському замку, розташованому біля його підніжжя, зараз панувала напружена атмосфера.
Причина була простою.
Навіть ельфи, які жили століттями, ніколи не бачили божество ящіролюдів, Хазада, який тепер прибув до цитаделі.
Звісно, так було не завжди.
Насправді Хазад, відомий як Бог Мудрець, спочатку прийшов до королеви без жодного галасу.
Магріна зі свого боку прийняла візит Хазада без особливого хвилювання.
Крім того, попри можливу ніяковість у їхній, здавалося б, довгоочікуваній зустрічі, вони двоє розмовляли в дивовижно невимушеній манері.
Вони спілкувалися невимушено, а не демонстрували владну присутність, очікувану від лідерів їхніх народів.
Звісно, як високопоставлені особи, вони дотримувалися базового професійного етикету.
І все ж, поки тривала ця невимушена розмова, ельфи були спантеличені, але відчували полегшення.
Так, цей стан тривав — до тієї миті, поки Хазад, чиє обличчя здебільшого було приховане, не вимовив ці слова:
[Ельфи, які охороняють мого дорогого друга, напевно, вже повинні бути звільнені від своїх обов'язків. Вони недостатньо сильні, щоб належним чином захистити його. Хіба не було б набагато доречніше, якби ми, ящіролюди, взяли його під свою охорону?]
— ...Ха, що за дурниці ти верзеш?
За мить атмосфера в аудієнц-залі почала замерзати.
[Хм, хіба я неправий? Ящіролюди володіють значно більшою силою, ніж ельфи.]
Навіть перед холодним поглядом Магріни тон Хазада залишався незмінним.
У відповідь губи Магріни вигнулися в презирливій посмішці.
— О? Ось як? Та сама низька раса, яка була б повністю знищена, якби Перший Ельф не втрутився?
[Це стосується й ельфів також. І якщо бути точним, я теж запропонував свою допомогу.]
— Допомогу? Це ти скористався допомогою.
Глузливий сміх королеви лунав по всій залі.
На коротку секунду Хазад замовк, ніяково чухаючи потилицю.
[Ну, я не заперечуватиму, що отримав чимало від мого дорогого друга.]
— "Дорогого друга"? Ти нічого не робив, окрім як користувався ним.
[Хм.]
Стогнучи від її невпинних шпильок, Хазад знову наполягав на своєму.
[У будь-якому разі, відтепер ми відповідатимемо за охорону.]
— А якщо я відмовлюся?
[Тоді ти, мабуть, хочеш наразити мого дорогого друга на небезпеку.]
— Ти дивовижно зухвалий. До того ж твій народ не зможе охороняти так непомітно, як мій, чи не так?
[Хм — безпека важливіша за непомітність.]
Хазад пильно подивився на Магріну.
Вона відповіла тим самим поглядом.
Усі затамували подих перед цим непохитним протистоянням.
Після тривалої, крижаної тиші:
— Тоді чому б нам просто не запитати в нього напряму? Дійзнаємося, чиєму захисту він надає перевагу.
З посмішкою, яка свідчила про те, що вона придумала розумний план, Магріна зробила пропозицію.
[Згоден.]
Наче очікуючи саме цієї заяви, Хазад кивнув.
Обоє мали переможні вирази облич.
Дивлячись на них, ельфи та ящіролюди...
— —……
Мовчазно відвели погляди, відчуваючи невидиму напругу, що спалахувала між цією парою.
————
Минув приблизно тиждень відтоді, як Алон прибув до Калібана.
Протягом цього часу, який можна було вважати як коротким, так і тривалим, Алон повністю присвятив себе відновленню тіла.
У процесі він дійшов одного усвідомлення та дізнався про дві чутки.
Перша чутка, передана Еваном, полягала в тому, що Елібан усував Брами Безодні із неочікувано високою швидкістю.
Друга стосувалася того, що вже якийсь час хвилювало Алона — більшість організацій, які зазвичай лютували після початку сюжету "Психоделії", зникли самі по собі.
— Еване.
— Так, Маркізе?
— Організації, про які ти згадував учора, справді всі зникли?
— Так. Щоб переконатися, я навіть попросив інформаційну гільдію перевірити це. За винятком кількох, усі вони зникли.
— Що призвело до їхнього розпаду?
— Хм... Якщо я правильно пам'ятаю нашу попередню розмову, більшість із них розпалися через напади ворожих угруповань або зовнішні атаки. А решту було знищено за одну ніч.
Після кількох секунд роздумів Еван додав, ніби щось згадавши:
— О! Тепер, коли я згадав, здається, одна людина знищила кілька із них. Якщо я правильно пам'ятаю, Кривавий Меч, Привиди Тіні та Клан Флейти... і, е-е, як там останній? Темний Ліс?
— ...Ти маєш на увазі Темну Вуаль?
— А, так, саме так. Судячи з усього, одна людина розібралася з ними.
— Як?
— Спосіб виконання був однаковим у всіх випадках. Кажуть, їхні шиї були скручені двічі.
Алон погладив підборіддя з химерним виразом обличчя.
Справді, організації, які назвав Еван, мали спільну рису.
"Усі вони стали сумнозвісними через убивства видатних осіб. Пізніше вони проникли в різні королівства, діючи як внутрішні паразити".
З погляду гравця, незалежно від того, у якому королівстві він починав, ці організації пропонували квести, які давали певний доступ до короля.
Однак, окрім цього, між ними не було очевидного зв'язку, що змусило Алона замислитися.
"Ну, якщо їхнє знищення сталося через ефект метелика, це непоганий результат. Якби вони вижили, мені все одно довелося б зайнятися ними особисто".
Він вирішив зосередитися на тому факті, що клопітких організацій позбулися.
"...Звісно, до середини гри завжди з'являлися інші, коли наставав час".
Звісно, пізніше з'являться потужніші супротивники, що відповідатимуть балансу Психоделії.
Проте наразі усунення цих неприємностей було корисним.
Коли він видихнув і зручно відкинувся на спинку крісла...
[Няв?]
...Маленька чорна істота, яка ще мить тому легковажно ганяла м'яч на підлозі, тепер сиділа на стегні Алона, допитливо нахиливши голову.
Ніби бажаючи втішити його, істота лагідно притулилася до нього.
Ніжно погладивши миле створіння, Алон заплющив очі.
Тепер він міг спостерігати божественність у собі значно швидше.
Він дивився на ширяючі божественності, а потім зосередився на божественності Каланнон.
Щойно він торкнувся її, вона природно розширилася — наче далеке небесне тіло раптово наблизилося.
І всередині розширеної божественності...
Так само як Алон спостерігав раніше, були сяючі зорі та блідо-сині цятки, що м'яко випромінювали світло назовні.
Це було нове усвідомлення, якого Алон досяг за останній тиждень, досліджуючи божественність.
Розширюючи божественність, він відкрив спосіб сприймати віруючих, які йшли за цією божественністю.
По-перше, біле зоряне світло позначало тих, кому Алон передав свою силу.
Від темних до трохи яскравіших синіх цяток, що оточували божественність — настільки ледь помітних, що їх важко було розгледіти без пильного огляду — це вказувало на те, скільки людей вірили в божественність і наскільки сильно.
"Замість того, щоб виявити це самостійно, це сталося завдяки Каланнон, яка ненадовго з'явилася кілька днів тому й пояснила це мені".
Згадавши Каланнон, яка раптово матеріалізувалася кілька днів тому для короткої розмови перед тим, як зникнути, Алон переключив увагу, щоб оглянути інші божественності одну за одною.
Божественність Першого Ельфа містила велику кількість яскраво-зелених цяток, хоча й не надмірно багато.
Божественність Каланнон також мала багато синіх цяток, але не занадто велику кількість.
Червона божественність мала дві виразно сяючі червоні цятки.
Неочікувано, біла божественність мала величезну кількість білих цяток порівняно з іншими.
Однак біла божественність володіла особливою винятковістю, яка відрізняла її від решти.
У розширеному вигляді її початкове біле сяйво здавалося вицвілим, сіруватим відтінком.
І, нарешті, чорна божественність, що нагадувала чорну діру...
— ...А.
У той момент, коли він спробував розширити чорну божественність, Алон відчув, як його медитація перервалася, і розплющив очі.
Незалежно від інших божественностей, щоразу, коли він намагався оглянути чорну, його бачення переривалося подібним чином.
Постійне, повторюване явище без чіткого пояснення.
Коли на його обличчі з'явився спантеличений вираз...
[Няв?]
Маленька чорна істота, відчувши, що Алон перестав її гладити, обурено нахилила голову.
Злегка посміхнувшись, Алон відновив погладжування істоти й мовив:
— Еване.
— Так?
— Настав час вирушати на північ.
І ось розпочалася підготовка до їхньої північної подорожі.
————
Наступного дня Алон отримав неочікувані новини від Деуса.
— ...Стався Великий Колапс?
— Так. Учора ми отримали звіт із форпосту.
Алон занурився в мовчання.
Великий Колапс був геологічним явищем, коли накопичений сніг на льодовикових горах обвалювався, засипаючи шляхи внизу й роблячи місцевість надзвичайно небезпечною.
Безпосередньою складністю було, звісно, те, що опалий сніг ускладнював просування.
Але справжня небезпека крилася в іншому.
Опалий сніг приховував підступні тріщини, яких слід було уникати на льодовикових горах.
Отже, коли ставався Великий Колапс, якщо сніг не розчищали "Тремтіннями", унікальними для льодовикових гір, регіон залишався небезпечним протягом багатьох місяців.
З того, що пам'ятав Алон, ця особливість була включена на ранніх і середніх стадіях гри, щоб завадити гравцям попрямувати безпосередньо до Калібана, а потім до льодовикових гір занадто рано.
Але одна річ спантеличила його.
...Чому Великий Колапс стався саме в цей час?
"У Психоделії це було заплановано значно пізніше".
Неочікуваний час Великого Колапсу викликав запитання.
Але лише на мить.
— Тоді й експедиція не вирушить.
— З огляду на те, що стався Великий Колапс, я сумніваюся. Варвари також не з'являться протягом цього періоду.
Алон вирішив відкласти свою північну подорож.
"Можливо, це й не найгірший розвиток подій".
Він хотів приділити більше часу вивченню здобутих божественних Рангів, зокрема Каланнон, а також майстерності магії.
Із цією думкою Алон рішуче відмовився від плану подорожі на північ.
— О! Тоді ми повертаємося додому?
— Ти звучиш надто радісно.
— Ну, хіба не розумно трохи відпочити? Особливо після всього, що сталося в джунглях.
— Ти правий.
Оскільки Еван тепер став помітно веселішим, їхній пункт призначення швидко змінили на маєток Маркіза.
— Що ж, тоді до наступної зустрічі.
— Зрозуміло, Маркізе. Я відвідаю вас через чотири місяці.
— Не варто так турбуватися.
— Ні, я наполягаю.
— Ну, якщо ти наполягаєш.
Після короткого прощання, Алон сів у карету, що прямувала до маєтку маркіза Палатіо, а Деус розпочав процес розформування експедиційної команди.
————
Через деякий час...
— Здається, усе завершено.
— Хм~
Вислухавши звіт свого лейтенанта, Деус повернувся до маєтку.
У дорозі до свого кабінету на його обличчі мимовільно з'явилася легка посмішка.
Похід до кабінету зазвичай означав роботу.
Але для Деуса цей конкретний візит мав інше значення — це було джерелом задоволення, схожим на розслабляючу розвагу.
"Ще зовсім трохи, і креслення статуї буде завершено".
Він наносив останні штрихи на креслення для замовлення статуї.
Перед вирушенням у цю останню експедицію він квапився з організацією проектних робіт.
Із цією думкою його крок став легшим.
Тієї миті, коли він відчинив двері свого кабінету...
— ...? Сіллі?
— Привіт, брате.
Його молодша сестра, Сіллі, була там.
Не просто була — вона була повністю поглинута вивченням креслення, яке він старанно малював.
Від цього видовища Деус інстинктивно здригнувся.
Тому що він згадав прочухан від Сіллі під час їхньої останньої зустрічі.
Вона розкритикувала його за те, що він виділив надто багато грошей на звичайну статую.
Звісно, витрати покривалися грошима, які Деус заробив — і грошима, які він заробить, технічно вже залученими — тож усе було в межах керованого бюджету.
Проте як людина, яка дуже дбала про свою молодшу сестру, він не міг не хвилюватися через її реакцію.
Тож він знову обережно спостерігав за нею.
Пригадавши, як минулого разу, коли він намагався створити додаткові креслення статуй і був спійманий, вона подивилася на нього ще суворіше...
Тепер на лобі Деуса виступив холодний піт.
— ...Це креслення чудове.
— ...?
Від цих неочікуваних слів обличчя Деуса заповнилося замішанням.
Реакція Сіллі була зовсім не такою, як він очікував.
Але це тривало лише мить.
— А.
Деус раптово все усвідомив.
Сіллі більше не була тією людиною, якою була раніше.
Вона була врятована "Ним".
Так само, як і він сам.
Згадавши це, повільна посмішка розповзлася на губах Деуса.
Іншими словами, його люба молодша сестра тепер поділяла його думки.
— Ось як? Проте вона ще не зовсім завершена.
— Навіть так, я вважаю, що вона дуже добре спроектована.
— Розумію.
Бачачи, що Сіллі тепер поділяє те саме хобі, що й він, Деус відчув глибоке задоволення.
Їхня розмова текла легко.
На коротку мить він був навіть зворушений, думаючи: "То ось що таке справжній зв'язок між братом і сестрою".
Але це відчуття тривало недовго.
— Хм, але ця секція потребує більше деталей. Наприклад, ось так — так, так, пальто має бути довшим.
— О~ Я розумію.
— І очі також потребують кількох коригувань. Вони не повинні бути простої ромбовидної форми — ти повинен передати це витонченіше, брате. Оскільки Маркіз має блакитні очі, замість того, щоб просто виготовляти це ось так, дорогоцінні камені повинні бути тонше ограновані...
— ...Сіллі?
Деус помітив, що щось не так.
— Що таке?
— ...Я теж знаю про цю деталь, але якщо говорити про можливість її реалізації...
— Ти пропонуєш піти на компроміс щодо якості статуї заради практичних міркувань?
— Гей, ну...
— Оця секція тут має бути піднята вище. Роги повинні вигинатися вгору виразніше. Золото було б ідеальним матеріалом.
— ...Золото? Хм — я гадаю це було б чудово, але, враховуючи вартість, можливо, щось інше....
— Золото.
— Га?
— Це має бути золото.
— Ні, але бюджет...
— Золото.
— ...Бюджет.
— Золото.
Це була та сама сестра, яка раніше критикувала його за те, що він витрачає надто багато на одну статую.
Проте тепер із серйозним і абсолютно непохитним виразом обличчя вона твердо повторювала слово "золото" знову і знову.
— ...Добре. Це буде золото.
— Так.
У ту мить Деус зрозумів, що із Сіллі щось не так.
.
.
.
(П.П Ну так, просто стала фанатиком Алона, ну і просто ти це помітив хд.)
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]