Розділ 206 - Апостол (1)
«Нічна хода ста демонів» — одна з Чотирьох Великих Фракцій у «Психоделії».
Алон володів значними знаннями щодо них.
Вони кардинально відрізнялися від Апостолів.
Чотири Великі Фракції — це організації, які неминуче з'являються на середньому етапі гри «Психоделія».
Для досвідчених гравців вони стають ще одним джерелом небезпеки, окрім самих Гріхів.
Насправді Алон був надзвичайно добре проінформований про "Нічну ходу ста демонів", навіть порівняно з іншими трьома організаціями.
Власне, це стосувалося не лише Алона — фактично кожен гравець у Психоделію був зобов'язаний найкраще знати саме "Нічну ходу ста демонів".
За замовчуванням те, чи стануть Чотири Великі Фракції союзниками або ворогами, залежить від вибору гравця та обраного ним шляху.
Навіть якщо фракція позначена як ворог.
Вибираючи правильні варіанти в діалогах або виконуючи певні важливі квести, гравці іноді можуть повністю уникнути прямого конфлікту.
Але "Нічна хода ста демонів" діяла зовсім інакше.
Незалежно від прийнятих рішень чи обраних шляхів, вони незмінно з'являлися як вороги.
На відміну від інших трьох Великих Фракцій, не існувало способу відвернути бій за допомогою розмов чи виконання квестів.
Простіше кажучи, зустріч із "Нічною ходою ста демонів" незмінно означала бій.
Оскільки вони були великою фракцією, навіть їхні найнижчі за рангом члени володіли грізною силою, і здолати їх було надзвичайно важко.
Більше того, Королева Нічної ходи ста демонів була настільки нищівно могутньою, що якщо гравець і його група не перебували близько до максимального рівня на фінальній стадії гри, найрозумнішим кроком було просто завантажити попереднє збереження, а не намагатися вступити в бій.
Якщо відкинути їхню величезну силу.
Причина, чому Нічна хода ста демонів найсильніше запам’яталася кожному гравцеві, полягала в тому...
— "Ой, це справді жалюгідно. Це справді межа ваших зусиль? Як же невимовно нудно."
— "Я знищу їх усіх. Від цієї точки до тієї, і від тієї точки назад сюди — усіх, не залишивши жодної живої душі!"
— "Ви билися з Гріхом? І яке це має значення? Яке відношення ваш конфлікт із Гріхом має до моєї абсолютної нудьги?"
— "Це грандіозне святкування, бенкет руйнування—! Знищте кожного до останнього!"
...Це було пов'язано з їхньою абсолютно анархічною та руйнівною натурою.
Нічна хода ста демонів і зокрема, їхня Королева.
Вони втілювали таке презирство й зневагу до всього, що кожен гравець вважав їх "абсолютно божевільними".
Вони нападали на гравців випадковим чином, бездумно спустошували села і залежно від маршруту, навіть знищували Ашталон чи Калібан.
Їхнє виправдання для зруйнування цілого Королівства?
— "Це просто здавалося розважальним".
Абсолютно абсурдне обґрунтування, основане суто на розвазі.
З огляду на їхні постійні подорожі та скоєння всіляких жахливих вчинків.
Коли Нічна хода ста демонів уперше постала перед ним, Алон відчув крайній жах.
Якби особи, які зараз стояли перед ним, були тією Нічною ходою ста демонів, яку він знав, у нього не було б абсолютно жодної можливості піти з цього місця живим.
Тим не менш.
— Минуло так багато часу~!
Побачивши, як вона вітає його яскравою, привітною посмішкою.
Розум Алона миттєво заполонили незліченні запитання.
Тому що ця реакція була абсолютно неочікуваною.
— Що...?
Алон спантеличено витріщився на Королеву Нічної ходи ста демонів.
Вона сяяла посмішкою та енергійно махала рукою, виглядаючи щиро радісною від зустрічі з ним.
Це був вираз обличчя, який для будь-якого спостерігача нічим не відрізнявся від виразу людини, яка палко возз'єднується зі старим і близьким знайомим.
Алон швидко озирнувся довкола.
Кожна присутня людина пильно витріщалася на нього.
Навіть ті, хто ще мить тому байдуже йшов за Королевою Нічної ходи ста демонів.
Усі їхні очі були широко розплющені від шоку, ніби вони щойно стали свідками події нечуваної дивності.
— Що за...
За звичкою він почав говорити, але потім раптово зупинився.
Тому що усвідомив, що ця незвичайна ситуація може надати цінну можливість.
"Королева Нічної ходи ста демонів помиляється".
Алон був упевнений — вона переплутала його з кимось іншим.
Чи це була плутанина щодо Каланнон, Ловця Блискавки, чи якоїсь іншої особистості.
Прямо зараз вона однозначно сприймала його за іншу людину.
Алон ніколи раніше не зустрічався з Королевою Нічної ходи ста демонів.
Фактично, для нього це було навіть логічно неможливо зустріти її досі.
"Я повинен використати цей шанс".
Алон стримав слова, які збирався промовити.
Чесно кажучи, він відчайдушно хотів відповісти на її привітання спантеличеним запитанням.
Але якби він це зробив і вона усвідомила свою помилку.
Це миттєво означало б його смерть.
Ні, не було жодного сумніву, що його вб'ють негайно.
Тому, важко ковтнувши, він заговорив.
— Справді минуло чимало часу...
Він відповів на привітання з такою самою енергією.
Схоже, Королева Нічної ходи ста демонів була в захваті від того, що Алон відповів їй.
Її обличчя миттєво засяяло — зміна була настільки різкою, що здавалася майже відчутною.
Королева Нічної ходи ста демонів, яка в грі завжди мала або нудьгуючий, або постійно роздратований вигляд, демонструючи лише негативні емоції.
Тепер вона посміхалася з невинною, дитячою життєрадісністю, ніби абсолютно не обтяжена жодною турботою.
Алон на мить остовпів, перш ніж його увагу привернуло щось конкретне.
"У неї чорне волосся?"
Саме так — волосся Королеви було чорним.
За знаннями Алона, воно мало бути білим, що одразу викликало запитання.
"Це взагалі інша людина?"
Він миттєво відкинув цю думку.
Окрім кольору волосся. Її обличчя було точнісінько таким, як у Королеви Нічної ходи ста демонів, яку він зустрічав у Психоделії.
"Що відбувається? Чому змінився колір її волосся...?"
— Ого, з чого це бос так посміхається? Якби хтось це побачив, він би подумав...
БУУУУМ—!!!
— .......
Правильно.
Вона була абсолютно точно Королевою Нічної ходи ста демонів.
Коли синьошкірий чоловік самовпевнено заплескав язиком, Королева Нічної ходи ста демонів відправила його в політ єдиним ударом, змусивши ліс розтрощитися в місці його падіння.
Алон мовчки кивнув сам собі.
Судячи з цієї нещадної демонстрації дикості, вона була саме тією істотою, яку він знав.
————
Саме в ту мить, коли всі його останні сумніви розвіялися.
— Хммм~
За мить Королева Нічної ходи ста демонів з'явилася прямо перед Алоном.
Вона рухалася з такою швидкістю, що він навіть не зафіксував цей рух.
Із обличчям, сповненим глибокої цікавості, ніби розглядаючи якийсь предмет, вона пильно витріщилася на нього.
— Чорний.
Раптово пробурмотіла вона.
Алон не мав жодного уявлення про значення її слів, але міг сказати, що це було приховане запитання.
Його інстинкти кричали, що вона перевіряє його.
Але він не міг дати необережну відповідь.
Тому що єдина неправильна відповідь могла визначити його життя чи смерть.
Проте занадто довга затримка з відповіддю також, ймовірно, призвела б до його смерті, тому Алон спробував видавити відповідь.
— Е...
Але він зупинився на пів слові.
Тому що вираз її обличчя змінився.
Ніби до неї дійшло усвідомлення.
Сяюча посмішка, що була раніше, зникла, поступившись місцем дивному, обізнаному погляду.
Алон відчув раптове, гостре відчуття небезпеки глибоко в середині.
— Значить... ще не час.
— ?
Королева пробурмотіла собі під ніс так тихо, що навіть Алон, який стояв прямо перед нею, ледве міг розібрати слова.
Потім вона розвернулася.
І...
— Повертаймося назад~
На відміну від того, що було раніше, вона ліниво протягнула слова й почала вести своїх підлеглих назад у ліс.
— Зачекайте, серйозно? Вона пройшла весь цей шлях лише для того, щоб негайно піти—?
У цей момент синьошкірий чоловік, якого раніше жорстоко закинуло в ліс, знову приєднався до групи, покритий пилом.
Навіть витримавши такий нищівний удар, він невимушено почухав голову, ніби не сталося нічого суттєвого.
Свідчачи його стриману поведінку, усі присутні почали сприймати його як неймовірну особистість.
БУМ—!!!
Проте в ту саму мить, коли він приєднався до групи, Королева вдарила його знову, змусивши його ще раз злетіти в повітря.
Цього разу він врізався в ліс і вщент зруйнував навколишню територію.
— Побачимось наступного разу~
Ніби абсолютно не переймаючись руйнуваннями, Королева Нічної ходи ста демонів знизала плечима й зникла в лісі.
І група Алона.
— ???
Вони стояли серед трупів мутованих істот.
Спантеличено та мовчки витріщаючись на місце, де зникла Королева Нічної ходи ста демонів.
————
Одразу після відходу Нічної ходи ста демонів.
Алон почав готуватися до зворотної подорожі до герцогства Люксибл, забравши роги, про які просила Каланнон, та артефакт із чорними нитками, який був в Кракші.
— Тож ось чому ви були впевнені, що можете безпечно зайти на територію Нічної ходи ста демонів.
Спитав Райнгард, але Алон не дав відповіді.
Справжня причина, чому він вважав за допустиме наблизитися до території Нічної ходи ста демонів.
Полягала не в припущенні Райнгарда.
А швидше в усталеній поведінці Нічної ходи ста демонів.
Як правило, ці істоти рідко робили великі переміщення в денний час.
Навіть якби вони це зробили, вони б обмежили свої дії глибиною власної території.
Вони б не стали переслідувати когось просто за те, що той ненадовго підійшов до кордону.
І все ж, незважаючи на все це, вона з'явилася, а потім пішла, не вживши жодних дій.
Алон зовсім не очікував такого результату.
"......Що, в біса, відбувається?"
Знову Алон замислився про Королеву Нічної ходи ста демонів.
Було занадто багато невідповідностей.
"Я був упевнений, що вона усвідомила свою помилку".
Її останній вираз обличчя.
Було очевидно, що її осяяло усвідомлення.
І все ж.
Вона пішла, не сказавши Алону більше нічого.
Не лише це, але вона навіть сказала...
— "Побачимось наступного разу~"
"......Що, в біса, відбувається?"
З моменту, коли він сів у карету, Алон продовжував розмірковувати над цим питанням.
Але як би глибоко він це не аналізував.
Він не міг сформулювати жодної міцної гіпотези.
Було просто недостатньо інформації, щоб належним чином осягнути ситуацію.
Поки думки поглинали його.
Приготування до від'їзду були завершені, і Алон піднявся на борт карети.
— Маркізе.
— Так...?
— Ви виглядаєте стривоженим.
— ......Ну, гадаю, це правда.
— Але ви ж Бог. Хіба Бог не повинен бути захищеним від страждань?
Невимушене зауваження Евана змусило Алона зупинитися.
— ......Бог?
— Саме так. Чутки, що ходять зовні, просто неймовірні. Навіть лицарі Калібана продовжують називати вас Каланнон.
— Це справді так?
— Так. Інакше як би я це почув, враховуючи, що я навіть не був із вами?
— Слушне зауваження.
— Тож, цього разу це справді правда?
Спитав Еван, ніби ведучи звичайну розмову.
Алон на мить завагався.
Потім злегка знизав плечима.
— ......Десь наполовину?
— Що це за відповідь? Це або правда, або ні!
— Є... ускладнення.
— І я припускаю, що ви не поділитеся цими ускладненнями, навіть якщо я запитаю, так?
— Я поясню, коли все завершиться.
— Ого.......
Раптово обличчя Евана засяяло глибоким захопленням.
— ......Що це за вираз обличчя?
— Я просто... Я ніколи не думав, що ви справді щось розповісте мені перед тим, як відправитеся на той світ, а тепер ви ще й кажете, що поясните все пізніше... Я такий зворушений.
Відчувши ніяковість через таку реакцію, Алон миттєво змінив свою думку.
— Забудь. Я нічого тобі не розповім.
— Гей — чому?! Я навіть приніс вам подарунок!
— Подарунок?
При цих словах Еван витягнув оленячий ріг зі свого пальта й простягнув його Алону.
— Це ріг, про який ви згадували раніше, маркізе.
— Дякую.
— Не варто дякувати. Це не так, ніби я особисто його викопав — я лише приніс його сюди.
У момент, коли Алон прийняв ріг.
— А.
[О, чудово. Яке полегшення.]
Алон знову опинився віч-на-віч із Каланнон, Ловцем Блискавки.
Проте.
[Поки що не став жодних запитань, просто слухай дуже уважно, добре? Мій час, що залишився, вкрай обмежений.]
— ...Що? Звідки така раптова терміновість?
[Це не раптово. Я повністю вичерпала всю свою божественність, тому не зможу зв'язатися з тобою деякий час.]
Із виразною поспішністю вона простягнула свої маленькі пальці, уважно щось рахуючи, перш ніж продовжити.
[Перш за все, тобі потрібно знати ось що — я використала всю божественність, якою володіла, у тій останній битві.]
— Всю?
[Так, всю. Ти, ймовірно, не зможеш скористатися божественністю протягом досить тривалого часу.]
— Але я думав, що божественність накопичується через віру?
[Це правда. Вона, ймовірно, відновлюється навіть у цю мить. Але її кількість не така вже й величезна, розумієш? На відновлення знадобиться деякий час. Крім того... Мені довелося трохи все драматизувати.]
— ...Драматизувати?
[Саме так. Мені потрібно було справити достатнє враження, якщо я хотіла продовжити існувати. Але, якщо чесно, я використала не так уже й багато. Я лише створила ріг. Ну, і, можливо, пустила кілька блискавок тут і там.]
— ...Чекай, то той ріг був фактично просто для краси?
[Не просто для краси — це мій останній засіб врятуватися. ...Щось на кшталт відчайдушного маневру, щоб уникнути забуття...]
Почувши злегка емоційний підтекст у її голосі, Алон запитав.
— Цього достатньо, щоб підтримати тебе?
[Поки ріг продовжує існувати як символ, я не зникну. Я переконалася, що він залишив незабутнє враження. Кхм. У будь-якому разі, це не головна проблема.]
Каланнон зупинила свій погляд на Алону й продовжила.
[Збери віру знову якомога швидше. Чим швидше ти цього досягнеш, тим швидше я зможу належним чином навчити тебе, як користуватися божественністю.]
— ...Я постараюся.
[Але! У жодному разі не створюй проблем лише заради того, щоб здобути віру!]
— Чому? Це проблема?
[На це є кілька причин, але зараз у нас немає часу їх обговорювати. Натомість у мене є до тебе останнє прохання.]
— Яке саме?
[Ти знаєш ті статуї? Ті, що зараз споруджують на честь тебе та твоєї віри?]
— Хмм.
Алон кивнув, спонукаючи її продовжити.
Каланнон на мить завагалася, перш ніж обережно промовити.
[Якщо це не надто важко... Чи міг би ти влаштувати так, щоб до них прикріпили роги?]
— Ти хочеш, щоб я додав роги?
[Мені потрібно якось забезпечити своє виживання...]
ГРІМ—
У момент, коли Каланнон зітхнула, світ довкола неї почав розпадатися.
[Ой лишенько! Час вичерпано! Незалежно від цього, будь ласка, я благаю тебе! Це набагато важливіше, ніж ти усвідомлюєш! Будь ласка!]
З цими швидкими, відчайдушними благаннями Каланнон повністю зникла.
— Маркізе.
— ...Га?
— Чому ви раптово виглядаєте таким спантеличеним?
Алон кліпнув, усвідомивши, що повернувся в реальний світ, а Еван спантеличено витріщається на нього.
————
— Прикріпити роги...?
Дивлячись на ріг у своїх руках, Алон глибоко над чимось замислився.
— Це... буде непросто.
Видавши тихе зітхання, він поринув у глибокі роздуми.
Наступного дня.
Не отримавши жодної чіткої відповіді від Каланнон, Алон витягнув своє змучене тіло з ліжка на світанку.
У момент, коли він прокинувся, він попрямував прямо до аудієнц-залу, щоб зустрітися з королем Памілоно.
Через вчорашнє прохання Каланнон.
Навіть якщо це було нелегким завданням, він не міг просто проігнорувати його.
— ...Все одно це буде важко.
Прикріплення рогів до статуй, які вже були завершені.
Це було обтяжливим проханням навіть для Алона, і ймовірно, ще більшим тягарем для тих, кому доручать його виконати.
По суті, це було еквівалентно переробці статуй повністю.
Тож, відчуваючи легкий дискомфорт, Алон нарешті прибув до аудієнц-залу.
І там він став свідком...
— Ми вітаємо Великого Каланнона.
Король зійшов зі свого трону....
— О, будь ласка, сідайте.
І тепер він низько вклонився, шанобливо пропонуючи Алону свій трон.
У ту мить.
У голові Алона знову трохи запаморочилося.
.
.
.
(П.П Хаха, сумно дивитись на те як ---- пішла, так хотіла побачити Алона нарешті, а він ще...... ех сумно, вона сама по собі доволі прикольний персонаж.)
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]