Розділ 205 - Лінь і Грім (7)
Усі затамували подих.
Зокрема лицарі, які вже піддалися розпачу.
Зокрема Райнгард, який відчайдушно шукав вихід із безвихідної ситуації.
Зокрема Сіркаль, у якої рот відкрився від подиву.
Зокрема Деус, який з останніх сил утримував свої нитки, щоб відбивати темну магію.
— !
Це стосувалося навіть Апостола Ліні, який саме замахувався вниз, щоб вбити Алона.
У ту саму мить, коли всі затамували подих, Алон, огорнутий блакитними блискавками, що сяяли так яскраво, аж освітлювали цей похмурий світ, спокійно простяг руку й зробив ледь помітний рух.
Ледь помітний рух, який можна було помітити лише дуже уважному спостерігаючи.
І все ж.
Розряд блискавки, вивільнений цим крихітним рухом, миттєво вибухнув.
Він почав винищувати менших павуків.
ТРІСК-К-К!!!
Хаотичні блакитні спалахи почали розсікати спустошений ландшафт.
То прокладаючи прямі лінії, то непередбачувано метаючись з боку в бік.
Розряди блискавки безжально розривали тіла павуків, і за лічені секунди знищили кожного павука в межах руїн.
Першим на це видовище відреагував не хто інший, як Апостол Ліні.
"Я повинен розібратися з ним просто зараз!"
Апостол Ліні, що злився з Кракшею.
Відчувши інстинктивну загрозу від постаті перед собою, він різко втягнув ногу, яка вже почала розчинятися, і без найменших вагань вивільнив хвилю темної магії, кинувшись на Алона, щоб розчавити його.
Бо він знав це напевно.
Це була єдина можливість знищити істоту перед ним.
Ні — навіть зараз усе вже було за межею неповернення.
[Зги-и-инь—!!!]
Видаючи потворний крик, щоб прогнати нищівний страх, який охоплював його, Апостол Ліні спрямував своє колосальне тіло до Алона.
Проте, постаючи перед такою відчайдушною атакою, погляд Алона залишався абсолютно...
— ......
...Спокійним.
Ніби все, що відбувалося перед ним, не мало жодного значення.
Просто й безтурботно.
Він спостерігав за величезною постаттю, що мчала просто на нього.
І якраз у момент, коли вона мала ось-ось досягти його — маркіз Палатіо підняв руку до неба.
Одночасно...
БУУУУМ—!!!!
...Громовий звук струсонув небеса, ніби весь світ вибухнув.
І в його хватці...
ТРІСК~!!!!
...Була блискавка.
Ніби він зірвав її безпосередньо з небес.
Незліченні дуги іскор спалахували між землею та небом, сходячись у долоні Алона.
Блискавка, що звивалася й викручувалася, наче ось-ось вибухне, врешті-решт заспокоїлася в його долоні.
І в ту саму мить, коли Апостол Ліні підняв ногу, що залишилася...
Луною рознісся голос.
— ***Гнів Небес.***
Тихий, але дивовижно чистий голос.
А потім... Те, що побачив Апостол Ліні, було...
[А—]
...Чисто білий простір, що розквітав посеред попелястих руїн.
БУУУУМ!
Світло.
Воно пронеслося по всій місцевості.
Пронизливий, механічний вереск, що значно перевищував усі межі, поглинув кожен звук.
Сліпучий спалах позбавив лицарів зору.
Усе навколо було повністю поглинуте світлом, і простір занурився в цілковиту тишу та порожнечу.
А потім.
У момент, коли їхні почуття повернулися — те, що відкрилося перед їхніми очима, було — гігантський павук, наскрізь пробитий від голови до тулуба, повністю нерухомий.
— ......
І перед ним, мовчки дивлячись униз, стояв Алон, оповитий блискавками.
— Ах...
Тихе зітхання вирвалося з губ одного із лицарів.
Беззаперечне поклоніння в його погляді стрімко охопило всіх довкола.
Не лише лицарів.
А й Райнгарда.
Деуса.
І... Сіркаль.
— ......
Вона шоковано дивилася на сяючого чоловіка.
Вона ні на мить не сумнівалася в його існуванні.
І все ж, навіть так.
Це не означало, що вона була абсолютно без скептицизму.
Незалежно від глибини її відданості, крихітний слід невизначеності завжди зберігався.
Тому що Сіркаль ніколи особисто не бачила Каланнон.
Передавалися перекази.
Існували майже беззаперечні висновки.
Була непохитна переконаність колишнього вождя, чиї судження завжди були бездоганними.
Проте беззаперечних доказів не було.
Цей єдиний відсутній компонент посіяв зерно сумніву в серці Сіркаль.
Можливо.
Просто можливо, вона помилялася весь цей час.
Можливо, колишній вождь, який жодного разу не помилився, схибив цього разу.
Сумнів, мікроскопічний за масштабом.
Проте в цю саму мить...
— Ах......
Він зник, ніби його ніколи й не існувало.
Тому що вона зрозуміла.
Справжню природу блакитної блискавки, що проходила крізь тіло маркіза Палатіо.
Що символізували сапфірові роги, які проростали з його голови.
І тому Сіркаль — схилила голову, сповнену обожнювання та віри, перед великим божеством, якому поклонялася.
————
— Ху-х...
Коли волосся Алона, яке було підняте догори, поступово вляглося, він відчув, як роги на його голові повільно дематеріалізуються.
Видавши тихе зітхання, він стиснув ліву руку.
Тремтіння...
Його ліва рука неконтрольовано тремтіла, проти його волі.
Гостре оніміння поширилося крізь неї, ніби кровообіг припинився.
На коротку секунду Алон занепокоївся — чи не зазнала його ліва рука незворотного ушкодження?
Але він не міг дозволити собі зациклюватися на цьому.
"Моє тіло почувається так, ніби воно розпадається на шматки..."
Окрім лівої руки, обпікаюча мука вразила все його тіло, ніби він міг розбитися в будь-яку мить.
"Якщо я поворухнуся хоч трохи, я можу закричати від болю".
Біль був лютішим, ніж коли він стікав кров'ю після сутички з Ультультусом — настільки інтенсивний, що перед очима все пливло.
Проте Алон приховав це.
Він мусив.
Тому що кожна людина навколо спостерігала за ним.
Їхні обличчя були сповнені не просто подиву, а чогось набагато ближчого до релігійного поклоніння.
Їхні очі були широко розплющені, роти злегка відкриті, ніби вони побачили божество в людській формі.
"......Цей рівень уваги надмірний".
Алон був не з тих, хто переймається тим, як інші дивляться на нього.
Принаймні, не за звичайних обставин.
Але в цій ситуації, де лише він отримував таке відверте поклоніння...
"У мене немає іншого вибору, окрім як терпіти".
Він не збирався корчитися від болю перед ними.
......Навіть якщо їхнє "благоговіння" раптом зміниться на просту "повагу",
Це було б... трохи принизливо навіть для Алона.
Але саме тоді...
[І все ж, я рада, що перша спроба пройшла гладко.]
Голос Каланнон відлунив у його розумі, і перш ніж Алон встиг хоча б відповісти, голос продовжив:
[Не потрібно відповідати. Я все одно тебе зараз не почую. Я просто передаю своє повідомлення, тож просто слухай.]
"Прямо до суті, як і завжди."
[Я скажу лише про три речі. По-перше — навіть із моєю допомогою тобі справді вдалося правильно здійснити Втілення. Це дивовижно. Зазвичай таке не вдається настільки легко.]
[По-друге — твоє тіло зараз, імовірно, зазнає сильного болю, але якщо ти плануєш знову використовувати божественність, не турбуйся про зцілення. Пізніше я поясню чому.]
[І нарешті — мені потрібно, щоб ти знайшов для мене одну річ. Десь у цих руїнах закопані оленячі роги. Ти неодмінно повинен їх знайти. Без них ми більше не зможемо спілкуватися, і я не зможу навчити тебе нічого про божественність.]
[Зрозуміло? Це справді життєво важливо! Справді! Я розраховую на тебе~!]
Каланнон повторила прохання декілька разів, наголошуючи на його важливості, і врешті-решт...
З заключним: "Будь ласка, благаю тебе!"
Голос стих.
"......Ну, схоже, з цим розібралися на якийсь час".
Алон тихо зітхнув, закарбувавши слова дівчини у своїй пам'яті.
Потім...
Бум!
Значний поштовх відлинув здалеку.
Незважаючи на те, що він щойно здолав Апостола Ліні та потворного Кракшу, цей звук змусив Алона повернути голову.
— Що...?
Його рот відкрився перш, ніж він це усвідомив.
Минуло лише кілька митей відтоді, як він зітхнув із полегшенням — і все ж тепер, навіть із глибини лісу, він міг чітко бачити це.
Колосальна орда монстрів.
— Що, в біса, це таке?
— Це мутовані істоти із сектора Сельванус! Схоже, через темну магію вони втратили контроль над своєю територією, але тепер, коли її більше немає, вони одразу повертаються!
— Чому жодна справа не може просто закінчитися?!
Настійливі голоси Райнгарда та Сіркаль долинули до його вух.
Гуп, гуп, гуп!
Але навіть за цей короткий проміжок часу мутовані істоти вже скоротили дистанцію.
Райнгард швидко оголив свій меч, але його обличчя було сповнене стривоженості.
І з зрозумілої причини.
Якби це були лише один чи два монстри, Райнгард не був би такий напружений.
Але, на жаль, їх було щонайменше вісім.
Це означало, що для нього було практично неможливо протистояти їм наодинці.
Деус уже був виснажений, перевершивши свої межі.
І хоча Алон здавався неушкодженим на поверхні, Райнгард міг сказати, що той був не в найкращій формі.
— Схоже, у мене немає альтернативи...!
Райнгард приготувався.
Він міцно стиснув свій меч і приготувався рвонути вперед.
Але саме тоді, коли він це зробив...
Пшик—!
Голова ватажка мутантів вибухнула.
— ?
Ця несподівана, миттєва подія змусила всіх застигнути від шоку.
І перш ніж вони змогли повністю збагнути, що сталося...
Гуп! Гуп-гуп-гуп!
Ніби підтверджуючи реальність перед ними, закривавлена голова полеглого мутанта покотилася по розбитій землі.
Але це був не один монстр.
За мить...
Голова змії була розсічена навпіл, випліскуючи кров у повітря.
Череп мутанта, схожого на вовка, був розтрощений до непізнаваності, а його мізки розбризкалися повсюди.
А істоті з десятками щупалець розірвало тулуб, розфарбовуючи зелений ліс у червоний колір.
Масивні мутанти навіть не мали шансу вдарити у відповідь, як... Сталася миттєва різанина.
Поки всі стояли паралізовані, не в змозі зрозуміти, що сталося...
— Хех, хлопці, як же приємно трохи розім'ятися після такого тривалого часу.
...З поля різанини з'явилася дівчина, переступаючи через повержених мутантів.
Усі затамували подих при цьому видовищі.
Не тому, що вона очолювала якусь химерну групу.
Не через її красу.
Причина, чому кожна людина інстинктивно застигла, була...
— Ну, я трохи запізнилася, але.
...Її нищівна присутність, що випромінювалася від неї.
Первісний, задушливий тиск.
Той тип, який сигналізував... Якщо вони поворухнуться бодай на дюйм, вони загинуть.
Цього було недостатньо, щоб просто змусити лицарів вагатися.
Це...
— Кх—
— Ґух—
...Змусило їх впасти.
Один за одним лицарі почали непритомніти, не в змозі витримати саму інтенсивність її аури.
Але дівчина — ні, Королева Нічної ходи ста демонів...
Вона навіть не глянула на них.
Ніби взагалі не помічала їхнього існування.
Натомість...
— У будь-якому разі, давно не бачилися!
З неможливо життєрадісним тоном та енергійним помахом руки вона привітала Алона.
— ......???
Ті, кому ледве вдавалося залишатися на ногах, одночасно повернулися, щоб витріщитися на Алона.
Але...
— ......????
Алон був спантеличений анітрохи не менше за них.
.
.
.
(П.П А ось і ще одна прийшла, до цього Магріна, а тепер вона.... До речі, вона доволі миленька, тіки якщо це Алон, або люди котрі з ним пов'язані хд)
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]